В'язниця «Діброва» (Івано-Франківськ)

В'язниця «Діброва» у Станіславові (Івано-Франківську) — пам'ятка архітектури, одна з будов, зведених у Західній Україні за Австро-Угорської імперії.

«Діброва»
В’язниця «Діброва».jpg
Тип в’язниця
48.909178, 24.699347
Засновано 1 липня 1883
Адреса м. Івано-Франківськ, вулиця Чорновола,119а
План-проект в'язниці (1878 р., 1879 р.) та фотографії 1883 р.
Сталаґ—371
Сталаґ-371

БудівництвоРедагувати

У 1878 році уряд Австро-Угорщини придбав у Станіславського маґістрату землю на околиці міста. Раніше там був дубовий ліс, який з часом перетворився на міський парк Діброва. Зразу ж після купівлі землі розпочалося будівництво в'язниці (автор проекту — німецький інженер Йозеф Браунзайс). 1 липня 1883 року відбулося відкриття нової в'язниці, яку в народі охрестили «Дібровою».

ОписРедагувати

Пенітенціарний заклад збудовано у стилі неокласицизму. Він складався з триповерхового в'язничного корпусу у формі букви «Н», контрольно-пропускного пункту та двох будинків для обслуги.

В'язниця була оточена п'ятиметровим муром, який знадвору підсвічувався яскравими лампами. В мурі була тільки одна брама, на якій постійно стояло двоє озброєних вартових. Всередині в'язниця охоронялася тюремною сторожею. Коридори перегороджувались залізними ґратами зі спеціальними замками, які можна було відкрити лише з боку головного коридору. Кожна камера закривалася дверима із малим заґратованим вікном угорі. Коридори і камери протягом доби були яскраво освітлені. Ззовні в'язницю охороняла спеціальна військова варта.

Усі будівлі були облаштовані водопроводом, каналізацією, пічним опаленням та вентиляцією. У в'язниці діяли греко-католицька і православна каплиці та школа.[1]

Тюрма була розрахована на 1000 в'язнів чоловічої статі православного та греко-католицького віросповідання. Фактично тут відбували покарання в основному українці.

Історія та сьогоденняРедагувати

Втеча з неї вважалася неможливою. Але у 1911 році львівський студент Мирослав Січинський, засуджений на 20 років за вбивство намісника Галичини Анджея Потоцького, з допомогою українських патріотів покинув в'язницю, переодягнувшись у форму наглядача. Ця втеча набула в Європі широкого розголосу.

1 серпня 1914 року розпочалась Перша світова війна. 3 вересня Станиславів захопила російська армія — в'язниця припинила своє існування.

У 1918 році на території тюрми розташувалися казарми 20-го українського полку крайової оборони Австро-Угорської імперії.

1 листопада 1918 року відбувся Листопадовий зрив і над казармами замайорів синьо-жовтий прапор.

24 травня 1919 року у Станиславові відбулося повстання бойовиків Польської організації військової і 25 травня війська ЗУНР були змушені залишити місто. У приміщенні колишньої «Діброви» поляки обладнали тюрму для військовослужбовців.

У вересні 1939 року радянські війська захопили Західну Україну і у будівлі були обладнані військові казарми для Червоної армії.

2 липня 1941 року до міста ввійшли угорські війська, які були союзниками німецької армії. У приміщенні в'язниці було створено Станіславський концентраційний табір для військовополонених — «Сталаґ-371».[2]

У дерев'яних бараках, які розміщувалися по зовнішньому периметру табору, утримувалися радянські полонені. У кам'яній будівлі сиділи голландські льотчики, для яких у таборі були обладнані душова, лазарет, музичний зал, у дворі — спортивний майданчик.

За всю історію існування табору «Сталаґ-371» було три спроби втечі. У березні 1944 року, коли радянські війська здійснила спробу звільнити місто, група голландських військових пілотів, серед яких був молодий поручик Едвард ван Ґотеґем, зробили підкоп під стіною і через нього проникли на околиці міста, а згодом пристали до одного з відділів УПА.

Після закінчення Другої світової війни у 1946 році будівля колишнього табору була передана авіаційній військовій частині. Згодом тут було побудовано спортивний зал, солдатську й офіцерську їдальні, котельню, теплицю. Замість пічного встановили парове опалення.[3]

У 1994 році в пам'ять про голландських військовополонених за присутності першого посла Королівства Нідерландів в Україні Р.Серрі на території військової частини відкрито обеліск.

У 2001 році було проведено капітальний ремонт будівлі, оновлено фасад, перекрито дах, заасфальтовано плац, відреставровано контрольно-пропускний пункт, який став справжньою окрасою міста.

В літературіРедагувати

Колишній в'язень Маковський Василь описав своє перебування у цюпі в серпня 1914.

ДжерелаРедагувати

  • Бондарев, І. Таємниці «Діброви» / І. Бондарев // Фортеця на Волоському тракті / І. Бондарев. — Івано-Франківськ, 2007. — С. 44—52.
  • Бондарев, І. В'язниці старого Станиславова /І. Бондарев // Репортер. — 2014. — 25 верес. — С. 20.[1]
  • Головатий, М. В'язниця «Діброва» / М. Головатий // Ї: незалежний культурологічний часопис. — 2009. — Чис. 55.
  • Полєк, В. Майданами та вулицями Івано-Франківська: іст.-культ. путівник / В. Полєк. — Львів: Світло і тінь, 1994. — 89 с. — Із змісту: [про в'язницю «Діброва»]. — С. 31.
  • Шпільчак, В. Станиславів — Івано-Франківськ: Місто давнє і сучасне / В. Шпільчак, З. Соколовський, М. Головатий. — Л. : Світ, 2011. — 295 с. — Із змісту: [про в'язницю «Діброва»]. — С. 179–181.

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Бондарев, І. В'язниці старого Станиславова /І. Бондарев // Репортер. — 2014. — 25 верес. — С. 20.
  2. Шпільчак, В. Станиславів — Івано-Франківськ: Місто давнє і сучасне / В. Шпільчак, З. Соколовський, М. Головатий. — Л. : Світ, 2011. — 295 с. — Із змісту: [про в'язницю «Діброва»]. — С.179—181
  3. Бондарев, І. Таємниці «Діброви» / І. Бондарев // Фортеця на Волоському тракті / І. Бондарев. — Івано-Франківськ, 2007. — С. 44—52.