Греків Олександр Петрович

український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, начальний командант УГА

Олександр Петрович Греків (Греков) (21 листопада (3 грудня) 1875(18751203), с. Сопич, Глухівський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія — 2 грудня 1959, Відень, Австрія) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Начальний командант УГА.

Олександр Петрович Греків
 Генерал-майор
 Генерал-хорунжий
Загальна інформація
Народження21 листопада (3 грудня) 1875(1875-12-03)
с. Сопич, Глухівський повіт
Чернігівська губернія, Російська імперія
Смерть2 грудня 1959(1959-12-02) (83 роки)
м. Відень Австрія Австрія
Національністьукраїнець
Alma MaterВійськова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації Редагувати інформацію у Вікіданих
Військова служба
Роки служби19181959
Приналежність УНР
Вид ЗС Армія УНР
Рід військУкраїнська Народна Республіка Сухопутні війська
Формування УГА
Війни / битвиПерша світова війна
Радянсько-українська війна
Польсько-українська війна (1918—1919)
Командування
29 квітня 1917 — 3 травня 1918
ПопередникЖуківський Олександр Тимофійович
НаступникСливинський Олександр Володимирович

                      
Військовий комісар Директорії України (в.о.)
9 січня 1919 — 14 лютого 1919
ПопередникОсецький Олександр Вікторович
НаступникСиротенко Григорій Тимофійович (в.о)

                      
Командант (начальний вождь) УГА
10 червня 1919 — 5 липня 1919
ПопередникОмелянович-Павленко Михайло Володимирович
НаступникТарнавський Мирон Омелянович

Нагороди та відзнаки
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія

Життєпис

ред.

Народився 21 листопада (або 3 грудня) 1875 року в селі Сопич (тепер Глухівського району Сумської області) у дворянській родині. За сімейним переказом його рід походив із Греції, а засновником вважався Логофетос, придворний царівни Софії Палеолог, що прибув разом із нею до Москви в 1472 році разом з її двором. Там він отримав прізвище Грек, а його потомки вже писалися Грековими.

Після закінчення гімназії, подальшу освіту набував на правничому факультеті Московського університету, який закінчив 1897 року.

На службі в Російській імператорській армії

ред.

У 1899 році закінчив Олексіївське військове училище в Москві, з того ж року почав службу в Лейб-гвардії єгерського полку підпоручиком. Після закінчення в 1905 році академії Генштабу — Миколаївської військової академії — командир роти цього ж полку.

Від 1907 р. — старший ад'ютант штабу 3-ї гренадерської дивізії в Москві; від 1908 р. — старший ад'ютант штабу 1-ї гвардійської дивізії в Петербурзі; з 1910 р. — помічник старшого ад'ютанта штабу військ гвардії та Петербурзького військового округу. Водночас із 1908 р. викладав політичну та військову історію й тактику у військових училищах Петербурга.

У 1912 р. захистив дисертацію з історії військового мистецтва[1].

Від самого початку Першої світової війни був по черзі начальником штабу 74-ї піхотної дивізії Північно-Західного фронту, начальником штабу 1-ї гвардійської піхотної дивізії, командиром Лейб-гвардійського єгерського полку, начальником штабу 6-го армійського корпусу,генерал-квартирмейстером 1-ї армії. За бойові заслуги в операції під Вільном у 1916 році одержав чин генерал-майора та у тому ж році був нагороджений Орденом Святого Георгія IV ступеня[2].

На службі в Україні

ред.

Восени 1917 року прибув до Києва, де на прохання Михайла Грушевського здійснював ліквідацію Київської військової округи, був начальником гарнізону, а потім — заступником військового міністра Олександра Жуківського.

В листопаді, з ініціативи тодішнього голови ГВС Симона Петлюри, очолив одну з сердюцьких дивізій котрі були розформовані з подання Винниченка.

Після проголошення Української Держави (квітень, 1918-го) Олександр Греків перейшов в опозицію до режиму Скоропадського, очолив українське військове товариство «Батьківщина». Наприкінці 1918 — на початку 1919 р. — міністр військових справ УНР, перший Наказний отаман Армії УНР. 9 червня 1919 року призначений командувачем Українською Галицькою армією, на чолі якої 9-28 червня 1919 року провів один із найбільших наступів цієї армії, відомий як Чортківська офензива. За три тижні УГА відвоювала у поляків значну територію ЗУНР, дійшовши до лінії Броди — Олесько — Белзець — Гологори — Перемишляни — Стратин — Княгиничі — Букачівці, проте наступ зупинився через брак зброї і боєзапасу, після чого армія змушена була відступити перед кількісно більшим і краще озброєним польським військом Пілсудського. На чолі УГА Греков пробув до 5 липня 1919 року, коли через конфлікт із керівництвом пішов у відставку та виїхав з сім'єю до Чернівців, які в той час належали до Румунського королівства.

Усього в українських збройних силах прослужив 177 днів, себто майже 6 місяців.[3]

На еміграції

ред.

У 1920 році через Румунію переселився до Відня (Австрійська республіка), де постійно мешкав упродовж майже тридцяти років. Він у м. Відні видавав газету «Україна»[4]. У 1946 отримав австрійське громадянство.

Арешт і ув'язнення

ред.
 
1948
 
Олександр Греків (сидить по центру) та Михайло Сорока (сидить справа) серед українських в'язнів

21 вересня 1948 року викрадений і заарештований СМЕРШем у Відні. Згодом перевезений до Лук'янівської в'язниці, де пробув до травня 1949 року.

За постановою Особливої наради при Міністрі державної безпеки СРСР від 6 липня 1949 року засуджений на 25 років покарання у виправно-трудових таборах. 23 липня того ж року його було відправлено до Озерного табору. Покарання відбував у Тайшеті та Норильську.

Генерал [...] тримався гідно, перед ніким не опідлювався і ніколи нікого нічого не просив, а терпів як і всі інші співв'язні, не вислужувався а навпаки ще других підтримував на дусі і кожному служив порадою. Тому старого Генерала товариші недолі дуже любили й шанували. /С. Наклович/[5]

Пізніше звільнений, і 23 грудня 1956 року повернувся до Австрії, де в 1959 році помер. Похований на цвинтарі у Санкт-Андре-Вердерн, що неподалік від Відня.

Вшанування пам'яті

ред.
  • У містах Київ, Львів та Глухів є вулиці Генерала Грекова, а у Сумах провулок.
  • Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 140 років із дня народження відзначалося на державному рівні.[6][7]
  • У місті Шостка вулицю Чайковського перейменували на вулицю Генерала Грекова.
  • У місті Дніпро вулицю Стародубцева перейменували на вулицю Генерала Грекова.[8]

Галерея

ред.

З творчого доробку

ред.

Примітки

ред.
  1. Горобець Сергій, 1958 — помер Олександр Греків, генерал-хорунжий Армії УНР [Архівовано 4 грудня 2020 у Wayback Machine.], 19.12.2018 // УІНП
  2. «Навчальний посібник з національно-патріотичної підготовки особового складу Збройних Сил України на 2020 навчальний рік [Архівовано 3 грудня 2020 у Wayback Machine.]» / М. Герасименко, В. Мараєва, О. Мацагор та ін. / За заг. ред. Н. Агаєва. — К.: НДЦ ГП ЗСУ, 2020. — 113 с. — С.102.
  3. Доля і недоля генерала Грекова (До 136-річчя з дня народження)[недоступне посилання з липня 2019]
  4. «Навчальний посібник з національно-патріотичної підготовки особового складу Збройних Сил України на 2020 навчальний рік [Архівовано 3 грудня 2020 у Wayback Machine.]» / М. Герасименко, В. Мараєва, О. Мацагор та ін. / За заг. ред. Н. Агаєва. — К.: НДЦ ГП ЗСУ, 2020. — 113 с. — С.103.
  5. Іванущенко, Геннадій. Іванущенко Геннадій. Доля і недоля генерала Грекова (До 145-річчя з дня народження). history.sumy.ua (укр.). Процитовано 28 грудня 2024.
  6. Політика / Голос України. — № 29 (6033). — 2015. — 18 лютого. — С. 4.
  7. Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2015 році. Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 24 квітня 2020.
  8. В рамках процесу деколонізації Дніпропетровська облдержадміністрація перейменувала 292 об’єкта топонімії населених пунктів області - ДніпроОДА. adm.dp.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 3 серпня 2024. Процитовано 3 серпня 2024.

Джерела та література

ред.
  • Науменко К. Є., Осташко Т. С. Греков Олександр Петрович [Архівовано 11 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 190. — ISBN 966-00-0405-2.
  • Ковальчук М. та ін. На бій за волю. Перемога через поразки. Україна у війнах і революціях 1914—1921 років / Авт. кол.: А. Руккас, М. Ковальчук, А. Папакін, В. Лободаєв. ‒ Х., 2016. ‒ 352 с.
  • Пархоменко В. А. Буремні 1917—1921 рр. в житті генерала О. Грекова (за матеріалами мемуаристики) / В. А. Пархоменко // Вісник Черкаського університету. Вип. 192. Серія Історичні науки / Черкаси, 2010. — С. 71–78.
  • Дєдик О. Г. Чортківська офензива. Частина І / О. Г. Дєдик — — Львів: Астролябія, 2013. — 232 с.
  • Дєдик О. Г. Чортківська офензива. Частина ІІ / О. Г. Дєдик. — Львів: Астролябія, 2015. — 192 с.

Посилання

ред.