Мешко Оксана Яківна

Оксана Яківна Мешко (* 30 січня 1905(19050130), Старі Санжари, нині село Новосанжарського району Полтавської області — † 2 січня 1991, Київ) — біолог, учасниця опозиційного руху в Україні в повоєнний період, фактичний голова Української Гельсінської групи в період масових арештів з боку КДБ в кінці 1970-х років. Мати Олександра Сергієнка. Сестра Катерини Мешко.

Оксана Яківна Мешко
Народилася	30 січня 1905(1905-01-30) Старі Санжари, Полтавська губернія, Російська імперія
Померла	2 січня 1991(1991-01-02) (85 років) Київ, Українська РСР,  СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	СРСР
Національність	українка
Нагороди

Зміст

Життєпис

Народилась 30 січня 1905 року в містечку Старі Санжари над Ворсклою на Полтавщині в малоземельній хліборобській родині, яка мала давнє козацьке коріння та уникнула свого часу покріпачення.

У грудні 1920 року в Харкові на Холодній горі комуністи розстріляли батька Оксани, який був взятий ними у числі інших навесні як заручник за невиконання волостю продподатку. Невдовзі від руки місцевого «активіста» гине 17-річний брат Євген, член «Просвіти».

У 1927 році вступає на хімічний факультет Інституту народної освіти в Дніпропетровську. Під час навчання одружується з викладачем інституту Федором Сергієнком — колишнім членом Української комуністичної партії (боротьбистів). За час навчання декілька разів виключалась з інституту «за соцпоходження» та знову добивалась свого поновлення. У 1931 році все-таки закінчує інститут.

На початку 1935 року вдруге заарештовують чоловіка Федора Сергієнка (вперше в 1925 році як член УКП (боротьбистів)). Як родичку «ворогів народу» в 1937 році Оксану Мешко звільняють «за скороченням» з хімічної лабораторії Інституту зернового господарства. Переїжджає до Тамбова, до чоловіка, де й застала їх німецько-радянська війна. У травні 1944 року повертається до Дніпропетровська, потім до Києва.

Перший арешт

19 лютого 1947 року заарештована в Києві на Львівській площі за звинуваченням у намірі разом із сестрою Вірою вчинити замах на першого секретаря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова. Вирок — 10 років виправно-трудових таборів.

У 1947—1954 роках — в'язень радянських таборів в Ухті (Комі АРСР). У 1954 році комісована як недужа. Вийшла з-за колючого дроту на заслання. Була реабілітована. Паспорт отримала лише в 1956 році та змогла в червні того ж року повернутися до Києва. 11 липня 1956 року отримала реабілітаційне посвідчення.

Дисидентська діяльність

22 травня 1972 заарештована в справі сина — Олеся Сергієнка. Знову почалися обшуки, виклики в КДБ, допити.

Один із членів-засновників Української гельсінської групи. У 1979 році члени УГГ Оксана Мешко, Ніна Строката та Ірина Сеник оприлюднили документ «Ляментація» — про фабрикування кримінальних справ проти дисидентів, про численні факти «ескалації державного терору і наклепів проти учасників правозахисного руху в Україні».

З червня 1980 року знаходилась два з половиною місяці в камері з хворими на примусовому «обстеженні» в психіатричній лікарні ім. Павлова в Києві.

Другий арешт

12 жовтня 1980 року — знову обшук. 14 жовтня — новий арешт, допити та повторна «судово-медична експертиза» в психіатричній лікарні. Звинувачувалась у антирадянській агітації та пропаганді. У січні 1981 року отримала вирок — півроку ув'язнення і п'ять років заслання. Етапована до містечка Аян (Хабаровський край) на березі Охотського моря. На той час Оксані Яківні було вже майже 76 років. Наприкінці 1985 року повертається із заслання, проживає в Києві.

Після звільнення

Один з провідників Української Гельсінської Спілки, створеної 7 липня 1988 року на основі Української Гельсінкської Групи, член Координаційної Ради.

У червні 1990 року, насамперед зусиллями Оксани Мешко, було поновлено правозахисну діяльність — створено Український комітет «Гельсінкі-90».

2 січня 1991 року перестало битися серце Оксани Яківни Мешко. Похована 5 січня на Байковому кладовищі в могилі мами. У 1995 році на кошти, зібрані громадськістю, на могилі встановлені два козацькі хрести, які витесав з каменю Микола Малишко.

Нагороди

• Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006) — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (посмертно).

Вшанування пам'яті

20 травня 2016 року в Полтаві розпорядженням Голови обласної державної адміністрації вулиця Клари Цеткін була перейменована на вулицю Оксани Мешко.

Родина

• чоловік Сергієнко Федір — колишній член УКП (боротьбистів), політв'язень; викладач.
• син Євген (1930—1941) — загинув на початку війни під час німецького бомбардування.
• син Олександр (Олесь) (1932) — український громадський і політичний діяч; шістдесятник.

Творча спадщина

• Between death and life. By Oksana Meshko. Translated from Ukainian by George Moshinsky. N.Y.: Women's Association for the Defense of Four Freedoms for Ukraine, 1981, 176 p. (англ.)
• Оксана Мешко. Між смертю і життям. — К.: НВП «Ява», 1991. — 90 стор.
• Оксана Мешко, Василь Скрипка. Свідчу. — К.: Українська республіканська партія, 1996. — 55 стор.

Джерела та література

• О. Г. Бажан. Мешко Оксана Яківна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 632. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Русначенко А. «Мешко Оксана Омелянівна» // Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 466.
• Сергієнко О. «Оксана Мешко: феномен Української гельсінкської групи», ч. 1 // «Слово Просвіти», ч. 9, 4—10 березня 2010 р. — С. 9
• Сергієнко О. «Оксана Мешко: феномен Української гельсінкської групи», ч. 2 // «Слово Просвіти», ч. 10, 11—17 березня 2010 р. — С. 6
• Дисидентський рух в Україні. Мешко Оксана Яківна
• М. О. Бердник. Спогади про батька.— С. 147.