Вікіпедія

Маршалл Епплвайт

Маршалл Герфф Епплвайт-молодший (англ. Marshall Herff Applewhite Jr.; 17 травня 1931(19310517), Спер, Техас, США – 26 березня 1997), також відомий як До[a], серед інших імен[b] — американський релігійний лідер, засновник релігійного руху Небесні врата (часто описується як культ) й організатор у 1997 році наймасовішого самогубства у США[3].

Маршалл Епплвайт
Релігія: ньюейдж
Дата народження: 17 травня 1931(1931-05-17)[1][2]
Місце народження: Спер, Дікенс, Техас, США
Дата смерті: 26 березня 1997(1997-03-26) (65 років)
Місце смерті: Ранчо-Санта-Фе, Сан-Дієго, Каліфорнія, США
Країна:  США

В молодості Епплвайт навчався в кількох університетах і служив в армії США. До звільнення через емоційні потрясіння з Університету св. Томаса у Х'юстоні, штат Техас, у 1970 році займався педагогічною кар'єрою. Смерть батька через рік викликала важку депресію. У 1972 році Епплвайт тісно подружилася з медсестрою Бонні Неттлз; разом вони довго обговорювали містику та дійшли висновку, що їх покликали як божественних посланців. Вони деякий час керували книгарнею та навчальним центром, а потім у 1973 році почали подорожувати США для поширення своїх поглядів. Тоді у них з'явився один навернений. У серпні 1974 року Епплвайта заарештовано у Гарлінгені, за те, що не повернув орендовану машину, і був екстрадований до штату Міссурі й ув'язнений на шість місяців. У в'язниці він продовжив розвиток своєї теології.

Після звільнення Епплвайт і Неттлз подорожували Каліфорнією й Орегоном, де змогли залучити до себе відданих послідовників. Вони переконали, що їх відвідають іншопланетяни, які нададуть їм нові тіла. Спочатку лідер заявив, що він і його послідовники фізично піднімуться на космічний корабель, де їхні тіла будуть трансформовані, але пізніше переконав, що їхні тіла були вмістилищами їхніх душ, які пізніше помістять у нові тіла. Ці ідеї були висловлені мовою, взятою з християнської есхатології, руху нью-ейдж й американської масової культури.

Наприкінці 1970-х років Небесні врата отримали приплив коштів, які використали для оплати житла й інших витрат. У 1985 році Неттлз померла, залишивши Епплвайта збентеженим і кинувши виклик його поглядам на фізичне внебовзяття. На початку 1990-х років група зробила додаткові кроки для оприлюднення своєї теології. У 1996 році вони дізналися про наближення комети Гейла — Боппа та чутки про супровідний космічний корабель, і підсумували, що це судно візьме їхні душі на борт для подорожі на іншу планету. Вірячи, що їхні душі піднімуться на космічний корабель й отримають нові тіла, учасники групи вчинили масове самогубство в орендованому особняку. Після виявлення тіл почався медійний цирк. Коментатори та науковці обговорювали, як Епплвайт переконав людей виконувати його накази, включно з самогубством. Серед пояснень готовності послідовників покінчити життя самогубством — його вправність маніпулювати або віра у наратив, який він створив.

Молодість й освіта ред.

Народився у Спері, штат Техас[4], 17 травня 1931 року у сім'ї пресвітеріанського священника Маршалла Герфа Епплвайта-старшого (1901—1971) та його дружині Луїзи (уроджена Вінфілд; 1901—1988)[5]. У нього було троє суродженців[6]. Епплвайт став дуже релігійним у дитинстві[7].

Епплвайт навчався у школі у Корпус-Крісті й Остінському коледжі[8]. У коледжі проявляв активність у кількох студентських організаціях і був помірковано релігійним[9]. У 1952 році здобув ступінь бакалавра філософії, а потім вступив до пресвітеріанської семінарії, де вивчав теологію, щоб стати священником[7]. Приблизно у той час він одружився з Енн Пірс, і пізніше у них народилося двоє дітей, Марк і Лейн[10][11]. На початку навчання у семінарії Епплвайт вирішив залишити її, надавши перевагу музичній кар'єрі: влаштувався музичним керівником пресвітеріанської церкви у Північній Кароліні[12]. Він був співаком-баритоном і насолоджувався спіричуелами та музикою Генделя[13].

У 1954 році Епплвайт призвали в Армію США. Служив в Австрії та Нью-Мексико як член армійського корпусу зв'язку[9]. Він залишив військову службу у 1956 році та вступив до Університету Колорадо, де здобув ступінь магістра музики[12] та зосередився на музичному театрі[4].

Кар'єра ред.

Після закінчення навчання в Колорадо Епплвайт переїхав до Нью-Йорка, щоб почати професійну кар'єру співака. Спроба виявилась невдалою[4]. Потім викладав в Університеті Алабами[14]. Епплвайт втратив посаду після сексуальних стосунків зі студентом[15]; його релігійна освіта, ймовірно, не підтримувала одностатеві стосунки, і згодом він був розчарований своїми сексуальними бажаннями[16]. Він почав жити окремо від дружини, коли вона дізналася про роман у 1965 році, за три роки вони розлучилися[17]. Коли Епплвайт розповів батькам про свою гомосексуальність, батько відмовився від нього[18].

У 1965 році Епплвайт переїхав до Х'юстона, де влаштувався на кафедру музики в Університеті Сент-Томас[19]. Студенти відзначали його ораторські здібності та стильний одяг[20]. Він здобув місцеву популярність як співак, очолюючи хор єпископальної церкви та виступаючи з Х'юстонською Гранд Оперою[21]. У Х'юстоні Епплвайт деякий час був відкритим геєм, але також мав стосунки з молодою жінкою, яка покинула його під тиском своєї родини; він був дуже засмучений таким вчинком[22]. У 1970 році він звільнився з університету через депресію й інші емоційні проблеми[23]. Роберт Балч і Девід Тейлор, соціологи, які досліджували групу Епплвайта, припускають, що звільнення викликано іншим романом Епплвайта зі студентом[24]. Пізніше президент університету згадував, що Епплвайт часто був психічно неврівноваженим і дезорганізованим весь період роботи[25].

У 1971 році Епплвайт ненадовго переїхав до Нью-Мексико, де керував успішним магазином делікатесів. Проте вирішив повернутися до Техасу того ж року[26]. Приблизно в той час помер його батько. Ця втрата сильно емоційно вплинула на нього, спричинивши глибоку депресію[27]. Він накопичував борги і щоб позбутися їх позичав гроші у друзів[28].

Знайомство з Неттлз і перші подорожі ред.

У 1972 році Епплвайт познайомилася з медсестрою Бонні Неттлз, яка цікавилася теософією та біблійними пророцтвами[29][c]. Вони швидко стали близькими друзями[30]; пізніше він згадував, що йому здавалося, що він знав її протягом тривалого часу, і зробив висновок, що зустрічалися в минулому житті[31]. Неттлз сказала Епплвайту, що їхню зустріч їй передбачили іншопланетяни, переконавши його, що він має божественне завдання[15][32]. На той час він почав досліджувати альтернативи традиційній християнській доктрині, включно з астрологією[33].

Незабаром Епплвайт почав жити з Неттлз. Попри спільне життя стосунки не мали сексуальний характер[14], що відповідало його давньому бажанню мати глибокі та люблячі, але платонічні стосунки[34]. Неттлз була заміжня і мала чотирьох дітей. Після зближення з Епплвайтом, її чоловік розлучився з нею, і вона втратила опіку над дітьми[35]. Епплвайт також назавжди перервав контакти зі своєю родиною[9]. Він бачив у Неттлз споріднену душу, і деякі його знайомі пізніше згадували, що вона справила на нього сильний вплив[36]. Рейн писав, що Неттлз «була відповідальною за зміцнення його маревних переконань»[37], але психіатр Роберт Джей Ліфтон припускав, що вплив Неттлз допоміг йому уникнути подальшого погіршення психологічного стану[38].

Епплвайт і Неттлз відкрили книжковий магазин Християнський центр мистецтв, у якому продавалися книги з різноманітних духовних традицій[39]. Вони також започаткували власну справу Know Place — курси з теософії та містицизму[40][41]. Через деякий час пара все закрила[42]. У лютому 1973 року Епплвайт і Неттлз вирішили навчити інших своїх вірувань і проїхалися західною частиною США[43][44][45]. Ліфтон описує подорож як «неспокійну, інтенсивну, часто заплутану, перипатетичну духовну подорож»[46]. Вони мали небагато грошей і час від часу здавали кров або працювали на випадкових роботах. Часом пара харчувалася лише булочками, часто ночувала у кемпінгах, іноді не платила за житло[28][45]. Одна з х'юстонських подруг листувався з ними та прийняла вчення. Вони відвідали її у травні 1974 року, і вона стала їхньою першою новонаверненою[47].

Під час подорожей Епплвайт і Неттлз розмірковували про життя Франциска Ассізького та читали Олену Блаватську, Р. Д. Леїнга та Річарда Баха[48]. Вони тримали при собі версію Біблії короля Якова та вивчали кілька уривків з Нового Заповіту, зосереджуючись на вченнях про христологію, аскетизм й есхатологію[49]. Епплвайт також читав наукову фантастику, зокрема твори Роберта Гайнлайна й Артура Кларка[38]. До червня 1974 року переконання Епплвайта та Неттлз сформувалися в основну схему[40]. Вони дійшли висновку, що вони обрані для виконання біблійних пророцтв і що мають дуже високий рівень розуму, який відсутній серед інших людей[14]. Вони написали памфлет, у якому описали перевтілення Ісуса, який тепер живе у Техасі, що натякає на Епплвайта[35]. Крім того, вони дійшли висновку, що вони були двома свідками з Об'явлення Івана Богослова, і час від часу відвідували церкви чи інші духовні групи, щоб говорити так про себе[50], часто називаючи себе «Двоє» або «НЛО-Двоє»[51][52]. Пара вірила, що їх уб'ють, потім вони повернуться до життя та потраплять на космічний корабель. Ця подія, яку вони назвали «Поданням», мала підтвердити їхні твердження[35]. Проте ідеї погано сприймали[28].

Арешт і проповіді ред.

У серпні 1974 року Епплвайта заарештовано у Гарлінгені за не повернення автомобіля у прокат у Міссурі[28][45]. Його доставили у сент-луїську в'язницю, у якій провів шість місяців[45][53]. Епплвайт стверджував, що отримав «божественну вказівку» утримувати автомобіль[28]. За ґратами він розмірковував на богословські теми, згодом відмовився від окультних на користь іншопланетян й еволюції[53].

Після звільнення Епплвайт разом з Неттлз зайнявся встановленням зв'язку з іншопланетянами та пошуком однодумців. Вони публікували оголошення про зустрічі та набирали послідовників, яких назвали «екіпажем»[53]. На заходах вони удавали з себе істот з іншої планети, які шукають учасників для експерименту. Усі згодні у підсумку досягнуть найвищого рівня еволюції[54]. Неттлз й Епплвайт називали себе «Гіні» та «Піг»[55]. Роль Епплвайта — «викладач лабораторії»[56] й основний лектор, а Неттлз час від часу уточнювала зауваження чи виправлення[57]. Обидва рідко спілкувалися особисто з присутніми, лише брали номери телефонів, за якими можна було з ними зв'язатися[58]. Спочатку організація мала назву «Церква обітниці безшлюбності анонімних сексоголіків», але незабаром стала відомою як «Індивідуальна метаморфоза людини»[59].

Епплвайт вірив в гіпотезу про давніх астронавтів, яка стверджувала, що іншопланетяни відвідували людство в минулому, поселили людей на Землю і повернулися, щоб забрати кілька обраних[60]. Частини цього вчення мають подібність до реформатської християнської концепції обрання, ймовірно, через пресвітеріанське виховання Епплвайта[61].

Епплвайт і Неттлз надіслали оголошення групам у Каліфорнії, й отримали запрошення виступити перед прихильниками нью-ейдж у квітні 1975 року[45][62]. На цій зустрічі вони переконали близько половини з 50 присутніх стати їхніми послідовниками[63]. Вони звернули увагу на кампуси та виступили в коледжі Канада у серпні[44][45]. На зустрічі в Орегоні у вересні 1975 року вони досягли подальших успіхів у наверненні — близько 30 людей покинули свої домівки, щоб слідувати за парою, це привернуло увагу ЗМІ[64]. Подію висвітлювали негативно, висміювали послідовників і лідерів, звинувачували у промиванні мізків. Балч і Тейлор стверджують, що Епплвайт і Неттлз не застосовували тактики тиску, зосереджуючись лише на відданих послідовниках[65].

Бенджамін Е. Целлер — спеціаліст з нових релігійних рухів, зазначав, що вчення Епплвайта та Неттлз зосереджені на спасінні через індивідуальне зростання, що характерно для течій нью-ейдж. Підкреслювалась важливість особистого вибору[66]. Епплвайт і Неттлз заперечували зв'язок з рухом нью-ейдж, розглядаючи його як людське творіння[67]. Джаня Лаліч — соціолог, спеціаліст з культів, пояснює їхній успіх навернення нових послідовників поєднали різні вірування і відійшли від нью-ейдж вчень: обговорювали космічні кораблі, зберігаючи звичну мову[68][69]. Серед послідовників переважала молодь, яка цікавилася окультизмом або жила поза звичайного суспільства[70], у них був досвід практик східної релігії або саєнтології[44]. Більшість з них були добре обізнані з вченням нью-ейдж, що полегшувало Епплвайту та Неттлз легко вести місіонерську діяльність[71]. Епплвайт вважав, що його послідовники досягнуть вищого рівня буття, перетворившись, як гусінь в метелика[72]; цей приклад використовувався майже в усіх ранніх творах групи[73]. Він стверджував, що це було б «біологічним перетворенням на інший вид, розглядаючи своє вчення науковою істиною відповідно до світського натуралізму»[74][75]. Він наголосив першим послідовникам, що не говорить метафорично, часто використовував слова «біологія» та «хімія» у своїх заявах[76]. До середини 1970-х років Епплвайт намагався уникати використання терміну «релігія», вважаючи його нижчим поняттям за науку[63].

Кочовий спосіб життя ред.

 
Зображення сцени з Об'явлення Івана Богослова, яка, на думку Епплвайта, описує взаємодію між людьми й іншопланетянами.

У 1975 році Епплвайт і Неттлз взяли імена «Бо» і «Піп»[55]. Тоді група нараховувала близько 70 послідовників, а лідери бачили себе пастухами на випасі отари[77]. Епплвайт вважав, що відмова від земних бажань є необхідною умовою переходу на наступний рівень, і наголошував на місцях Нового Заповіту, в яких Ісус говорив про відмову від мирських благ[78]. Послідовники мали відмовитися від друзів, родини, ЗМІ, наркотиків, алкоголю, ювелірних прикрас, голити вуса та бороду, дотримуватись целібату[55]. Спочатку від послідовників вимагали мати біблійні імена. Епплвайт і Неттлз незабаром сказали їм прийняти двоскладові імена, які закінчувалися на «оді» та мали три приголосні у першому складі[79], наприклад, Рккоді, Джммоді та Лвводі[80]. Епплвайт заявив, що ці імена підкреслюють, що його послідовники стали його духовними дітьми[79]. Життя лідерів і послідовників релігієзнавець Джеймс Льюїс описав як «квазікочовий спосіб життя»[30]. Зазвичай вони залишалися у віддалених кемпінгах і не розповідали про свої переконання[81]. Епплвайт і Неттлз припинили публічні виступи у квітні 1975 року[45] та приділяли мало часу роботи з новонаверненими[82]. Пара також розірвала контакти з послідовниками з інших місць і тими, хто вийшов з групи[55].

Епплвайт і Неттлз побоювалися за своє життя[30], і навчали послідовників, що їхня смерть буде подібна до смерті двох свідків Книги Одкровення[83][d]. Балч і Тейлор вважають, що досвід Епплвайта перебування за ґратами та неприйняття його на початку сприяли цьому страху[84]. Епплвайт і Неттлз пояснювали послідовникам, що тиск ЗМІ — форма вбивства і сприяє здійсненню пророцтв[85]. Епплвайт дотримувався матеріалістичного погляду на Біблію, вважаючи, що вона містить записи про контакт іншопланетян з людством[86]. Він значною мірою спирався на Книгу Одкровення, хоча уникав традиційної богословської термінології та дотримувався дещо негативного тону щодо християнства[87][88]. Він використовував лише невелику кількість віршів і ніколи не намагався розробити систематичне богослов'я[89].

До початку 1976 року Епплвайт і Неттлз обрали імена «До» та «Ті»[55]. Епплвайт заявив, що це безглузді імена[90]. У червні 1976 року вони зібрали своїх послідовників у лісі на південному сході Вайомінгу, пообіцявши зустріч з НЛО[91]. Пізніше Неттлз оголосила, що візит скасовується. Потім Епплвайт і Неттлз розділили своїх послідовників на невеликі групи, які назвали «зоряними скупченнями»[55].

З 1976 до 1979 рік група жила в кемпінгах, зазвичай у Скелястих горах або Техасі[28]. Епплвайт і Неттлз почали пред'являти більше вимог до послідовників, що сприяло зміцненню колективу[92]. Зазвичай спілкування з учнями відбувалось письмово або через помічників[93]. Вони все частіше наголошували на тому, що вони є єдиним джерелом істини, що стало запобіжним заходом можливих розколів общини[94][95]. Епплвайт намагався не допускати тісну дружбу серед своїх послідовників через побоювання, що це може призвести до непокори[96]. Він і Неттлз наполягали, щоб послідовники суворо дотримувались їхніх часто змінних вимог, що називалось «гнучкістю»[97]. Лідери обмежили контакти послідовників поза групою, навіть з тими, хто був зацікавлений у приєднанні, пояснюючи запобіганням проникненню ворогів. Насправді це сприяло зміцненню залежності від них[98]. Епплвайт наставляв своїх учнів бути слухняними як діти чи свійські тварини та виконувати вказівки лідерів[99]. Члени мали постійно звертатися за порадою до Епплвайта та уявляти себе на їхньому місці при прийнятті рішення[100]. Проте послідовники не бачили в ньому диктатора[101]: багато з них вважали його невимушеним і дбайливим[102]. У своєму дослідженні 2000 року групи Вінстон Девіс стверджував, що Епплвайт опанував «тонке мистецтво релігійних розваг», зазначивши, що багатьом його учням, здавалося, подобалося їхнє служіння[101]. Епплвайт здійснював ритуали, які називав «іграми» з метою прищеплення почуття дисципліни послідовникам[103]. Він також переглядав науково-фантастичні телепрограми разом з групою[104]. Замість наказів він намагався висловити свої вподобання та запропонувати учням видимість самостійного прийняття рішення[79]. Він підкреслив, що учні можуть не підкорятися йому, що за словами Лаліч є «ілюзією вибору»[105].

Спосіб життя ред.

Наприкінці 1970-х років група отримала велику суму грошей, можливо, спадщину члена або пожертвування з доходів послідовників[91]. Цей статок витрачався на оренду будинків, спочатку в Денвері, а потім в Далласі[106]. У той час Епплвайт і Неттлз мали близько 40 послідовників, які жили у кількох сусідніх будинках[28]. Група вела усамітнений спосіб життя, навіть закривали вікна[106]. Життя послідовників нагадувало тренувальний табір, що на думку лідерів, мало сприяти переходу на наступний рівень. Називаючи свої будинки «кораблями», вони складали графік дня учнів до хвилини[100]. Всі незгодні мали залишити общину, внісши пожертву[100]. Роберт Ліфтон стверджував, що Епплвайт домагався переваги «якості над кількістю» серед своїх послідовників, хоча вряди-годи говорив про необхідність нових навернених[107].

Епплвайт і Неттлз іноді раптово змінювали склад групи[89]. Одного разу у Техасі вони повідомили послідовникам про майбутній візит іншопланетян і наказали їм чекати надворі всю ніч, після чого повідомили, що це лише перевірка[108]. Лаліч вважає, що таким способом лідери домагалися підвищення відданості безвідносно до того, що вони бачать[109]. Члени відчайдушно потребували схвалення Епплвайта, яке він використовував для контролю над ними[110].

У 1980 році кількість послідовників зросла приблизно до 80[111]. Багато з них працювали за комп'ютерами або були автомеханіками[112]. У 1982 році лідери дозволили учням дзвонити своїм родичам[113]. У 1983 році ще більше послабили контроль, дозволивши відвідувати родичів у День матері[106]. Їм дозволось залишатися з сім'єю лише на короткий час і розповідати родичам, що вони вивчають комп'ютери у монастирі. Ці дії мали на меті заспокоїти сім'ї, продемонструвати добровільність перебування в общині[113].

Смерть Неттлз ред.

У 1983 році Неттлз перенесла хірургічну операцію з видалення ока внаслідок раніше діагностованої злоякісної пухлини. У 1985 році вона померла. Епплвайт заявив послідовникам, що вона покинула своє тіло, щоб «перейти на наступний рівень», тому що мала «забагато енергії, щоб залишатися на Землі»[112][113]. Ця спроба пояснити смерть Неттлз групі була успішною, хоча один член залишив общину. Сам Епплвайт впав у сильну депресію[113]. Він стверджував, що Неттлз продовжувала спілкуватися з ним, хоча відчував втрату віри. Учні підтримували та підбадьорювали його у цей період[114]. Епплвайт організував символічну церемонію одруження з общиною, що на думку Лаліча, було спробою згуртувати членів[115]. Епплвайт пояснив, що Неттлз залишила його, тому що вона займає «вищу духовну роль», ніж він і йому ще потрібно було багато чому навчитися[115][116]. Він почав називати її «Отцем» і часто застосовував до неї чоловічий займенник[117][118].

Епплвайт почав будувати строгу ієрархію, підкреслюючи, що його послідовники потребують керівництва як і він сам для досягнення наступного рівня. Бенджамін Зеллер зазначив, що цілком природно було неможливим існування общини після смерті Епплвайта[119]. Епплвайт говорив, що він єдиний шлях до порятунку[120] та закликав послідовників бачити в ньому Христа[117]. Зеллер стверджував, що самостійний вибір членами було замінено виключною роллю Епплвайта як посередника[119]. У 1980-х роках Епплвайт змінив своє відношення до науки і група стала більше схожою на релігійну: з упором на віру та підпорядкування владі[121].

Після смерті Неттлз Епплвайт також змінив свій погляд на внебовзяття: раніше він навчав, що послідовники фізично покинуть Землю, і що смерть викликає переродження. Але смерть Неттлз змусила визнавати тільки духовне внебовзяття[122]. Він дійшов висновку, що її душа полетіла на космічний корабель й отримала там нове тіло, і йому з послідовниками треба наслідувати цей приклад[123]. На його думку, біблійні небеса насправді планета, на якій живуть високорозвинені істоти, і де можна отримати фізичне тіло[124]. Епплвайт вірив, що досягнення ними наступного рівня сприятиме розвитку і на інших планетах[125]. Він підкреслив, що Ісус Христос, якого він вважав позаземним, прийшов на Землю, був убитий і тілесно воскрес із мертвих, а потім його перевезли на космічний корабель[126][127]. Відповідно до доктрини Епплвайта, Ісус Христос був воротами до внебовзяття, але виявив, що людство не було готове піднятися тоді, коли він уперше прийшов на Землю[128]. Потім Епплвайт вирішив, що існує можливість для людей досягти наступного рівня «кожні два тисячоліття», і тому початок 1990-х років надасть першу можливість досягти Царства Небесного з часів Ісуса Христа[129]. Зеллер зазначав, що переконання ґрунтувалися на християнській Біблії, але тлумачилися через призму віри в контакт іншопланетян з людством[130].

Епплвайт навчав, що він — замісник, концепція, яка набула популярності в русі нью-ейдж наприкінці 1970-х років. Вважалося, що замісники були вищими істотами, які контролювали тіла дорослих, щоб навчити людство. Ця концепція сформулювала погляд Епплвайта на воскресіння; він вважав, що душі його групи повинні транспортуватися на космічний корабель, де вони потраплять в інші тіла[131]. Епплвайт відмовився від метафори метелика на користь опису тіла як простого вмістилища[132], транспортного засобу, куди душі можуть входити та виходити[133]. Цей дуалізм — поняття христології, яке, можливо, Епплвайт засвоїв у молодості[134]. Джон Льюїс писав, що вчення групи містили «християнські елементи, [які] в основному були прищеплені до матриці нью-ейдж»[126]. У профілі групи для «Ньюсвік» Кеннет Вудворд порівнює його дуалізм з дуалізмом стародавнього християнського гностицизму, хоча Пітерс зазначає, що його теологія відходить від гностицизму, віддаючи перевагу фізичному світу[135].

Після смерті Неттлз Епплвайта переслідував параноїдальний страх змови з боку своїх послідовників[136]. Один з послідовників, який приєднався в середині 1980-х років, згадував, що Епплвайт уникав новонавернених, бачачи в них шпигунів[137]. Він побоювався урядового вторгнення в його будинок і високо відгукувався про єврейських захисників Масади у стародавньому Ізраїлі, які чинили повний опір Римській імперії[138]. Він все частіше почав обговорювати Апокаліпсис[139], порівнюючи Землю з зарослим садом, який потрібно було переробити чи перезавантажити, а людство — із невдалим експериментом[140]. Відповідно до метафори саду, він заявив, що Земля буде «вичищена»[141]. Вудворд зазначає, що вчення Епплвайта про перероблювання Землі схоже на циклічну перспективу часу, яку можна знайти в буддизмі[142]. Епплвайт також використовував концепції нью-ейдж[126], але згідно з його вчень настане кінець світу, а не утопічні зміни[71]. Він стверджував, що людство під владою Люцифера, але послідовники Епплвайта змогли звільнитися від цього контролю[143]. Він вважав сексуальні потяги підступами диявола[144]. Крім того, заявляв про злих іншопланетян, «люциферіанців», які прагнули перешкодити його місії[106]. Заявляв, що і серед знаних моралістів і прихильників політкоректності насправді багато люциферіанців[145]. Ця тема виникла у 1988 році, можливо, як відповідь на жахливі історії про викрадення іншопланетянами, які поширювалися у той час[114].

Невідомість і євангелізація ред.

У молодості Епплвайт навчався в кількох університетах і служив в армії США. Спочатку займався педагогічною кар'єрою, до звільнення з Університету св. Томаса у Х'юстоні, штат Техас, у 1970 році, посилаючись на емоційні потрясіння. Смерть батька через рік викликала важку депресію. У 1972 році Епплвайт тісно подружилася з медсестрою Бонні Неттлз; разом вони довго обговорювали містику і дійшли висновку, що їх покликали як божественних посланців. Вони деякий час керували книгарнею та навчальним центром, а потім у 1973 році почали подорожувати США для поширення своїх поглядів. Тоді у них з'явився один навернений. У серпні 1974 року Епплвайта заарештовано у Гарлінгені, за те, що не повернув орендовану машину, і був екстрадований до штату Міссурі й ув'язнений на шість місяців. У в'язниці він продовжив розвиток своєї теології.

За час існування групи кілька сотень людей приєдналося або залишило[146]. На початку 1990 років община скоротилася до 26 осіб[147], що викликало в Епплвайта відчуття терміновості[148]. У травні 1993 року група отримала назву «Вседолаючі аноніми». Вони витратили 30 000 доларів США на рекламу на всю сторінку в «Ю-Ес-Ей тудей», у якій попереджала про жахливий вирок, який спіткає Землю[45][149]. Ця публікація спонукала близько 20 колишніх членів повернутися до групи[112]. Епплвайт провів низку публічних лекцій у 1994 році, що подвоїло кількість прихильників з часів занепаду[147]. Епплвайт перестав регулював життя своїх учнів і проводив з ними менше часу[137][150].

На початку 1990 років Епплвайт опублікував деякі зі своїх вчень в інтернеті, але нарвався на шквал критики[151]. Того року він вперше заговорив про можливість самогубства як про спосіб досягти наступного рівня[152]. Він пояснив, що для переходу все «людське» має бути покинуте, включно з людським тілом[153]. Тоді організація отримала нову назву «Небесні ворота»[154]. Вінстон Девіс припустив, що саме це неприйняття могло спонукати його покинути Землю[151].

З червня до жовтня 1995 року община жила в сільській місцевості Нью-Мексико[45][154]. Вони придбали 16 гектарів і побудували комплекс «Земний корабель» з шин і пиломатерів[155]. Епплвайт планував тут заснувати монастир[147]. Це виявилося важким заміром для немолодого Епплвайта[154]: у нього було слабке здоров'я, і він побоювався, що у нього рак[156]. Ліфтон зазначав, сильна втома могла бути спричинена постійним керівництвом групою[157]. Зима видалась дуже холодною, тому вони відмовилися від плану відкриття монастиря[147]. Після цього вони жили в кількох будинках в районі Сан-Дієго[45].

Община все більше зосереджувалася на придушенні сексуального бажання: Епплвайт і семеро інших зробили хірургічну кастрацію[112]. Пошук хірурга був складним, але зрештою знайшли згодного у Мексиці[158]. На думку Епплвайт, сексуальність була однією з найпотужніших сил, яка тримала людей у їхніх тілах і таким чином перешкоджала їхнім зусиллям перейти до наступного рівня. Він навчав, що істоти наступного рівня не мають репродуктивних органів, але люциферіанці мають стать[159][160]. Він також звернувся до слів з Нового Заповіту, що у раю ніхто не матиме шлюбу[161][e]. Крім того, він вимагав від членів одягати схожий одяг і мати однакові стрижки, щоб підкреслити несексуальний зв'язок сім'ї[162].

Масове самогубство ред.

 
Комета Гейла — Боппа над Каліфорнією у квітні 1997 року

У жовтні 1996 року група орендувала особняк в Ранчо-Санта-Фе, Каліфорнія[45][112]. Того року вони записали два відеозвернення, в яких запропонували глядачам «останній шанс залишити Землю»[163]. Приблизно тоді вони дізналися про наближення комети Гейла — Боппа[112]. Епплвайт вважав, що Неттлз перебуває на борту космічного корабля, який супроводжує комету, і чекає на нього[164]. Він сказав послідовникам, що судно доставить їх до Емпірею, а уряд приховує інформацію про корабель[165]. Крім того, він заявив, що померлих послідовників також заберуть на судно та відбудеться щось подібне до християнської доктрини підхоплення церкви[166]. Невідомо, як саме Епплвайт дізнався про комету або чому вважав, що її супроводжують іншопланетяни, або чому він вірив, що Неттлз з ними[106][f].

Наприкінці березня 1997 року община ізолювалася від зовнішнього світу і записала прощальні записки[167]. Багато учасників схвально відгукувались про Епплвайта[168]. Девіс описав відгуки як «відрижка євангелія До»[169]. Епплвайт записав відео незадовго до смерті, у якому назвав самогубства «остаточним виходом» общини та зауважив: «Ми вчиняємо це через ненависть до цього світу»[170]. Льюїс припустив, що Епплвайт обрав самогубство, оскільки вважав, що шлях до нового рівня може тривати скільки завгодно, а після його смерті призначення наступника буде неможливим[123].

Релігієзнавець Кетрін Вессінгер припускає, що самогубства почалися 22 березня[171]. Більшість учасників прийняли барбітурати з алкоголем, а потім їм одягали мішки на голову. Вони були одягнені в взуття Nike і чорну форму з нашивками «Heaven's Gate Away Team»[172]. Біля більшості тіл була сумка з кількома доларами та посвідченням особи[173]. Смерті відбувалися протягом трьох днів; Епплвайт і троє інших послідовників були останніми. Троє помічників допомогли йому покінчити життя самогубством, а потім наклали на себе руки[174]. Анонімна інформація змусила відділ шерифа обшукати особняк[175]: 26 березня там знайшли 39 трупів[176]. Це найбільше масове самогубство США після масового самогубства 913 американців у 1978 році у Джонстауні, Гаяна[177]. Тіло Епплвайта було знайдено на ліжку в головній спальні особняка[178]. Судмедексперти встановили, що його побоювання щодо раку були безпідставними, але він страждав на коронарний атеросклероз[157].

Смерть спровокувала медійний цирк[179], і у квітні обличчя Епплвайта потрапило на обкладинки «Тайм» і «Ньюсвік»[180]. Його останнє послання широко транслювалося. Г'ю Урбан з Університету штату Огайо підкреслив «тривожний дикий погляд» Епплвайта у відео[181].

Аналіз ред.

Хоча багато популярних дослідників, зокрема психолог Маргарет Сінгер[182], припускають, що Епплвайт промивав мізки послідовникам, деякі науковці відкинули це як поняття, яке значно спрощує та не показує нюансів процесу, за допомогою якого послідовники зазнали впливу[183]. Лаліч припускає, що вони пішли на самогубство, тому що стали повністю залежними від Епплвайта, тому втратили здатність жити без нього[184]. Девіс пояснює успішністю Епплвайта у вчиненні самогубства послідовниками двома факторами: соціальною ізоляцією та повною релігійною слухняністю[185]. Учні Епплвайта взяли на себе довгострокові зобов'язання, що за висновками Балча та Тейлора, саме тому його пояснення подій здавалися їм послідовними[186]. Серед загиблих були послідовниками близько 20 років[175], а також кілька новонавернених[146].

Льюїс стверджував, що успіх Епплвайта у контролюванні своїх послідовників — використання звичних термінів[187]. Річард Гехт з Каліфорнійського університету у Санта-Барбарі повторює цю думку, стверджуючи, що члени групи вчинили самогубство, не тому що повірили у ним створену теорію, а через психологічний контроль[182]. У своєму дослідженні апокаліптичних рухів у 2000 році Джон Р. Голл стверджував, що вони були мотивовані вчинити самогубство, оскільки для них це був спосіб показати їхню перемогу страху смерті та відданості вірі Епплвайту[188].

Урбан писав, що життя Епплвайта демонструє «сильну двоїстість і відчуженість, що властиво людям, загублених у капіталістичному суспільстві кінця XX століття»[189]. Він зазначив, що засудження Епплвайтом сучасної культури схоже на погляди Жана Бодріяра, зокрема нігілістичні[190]. Урбан стверджував, що Епплвайт не знайшов іншого способу, крім самогубства, втечі від суспільства, яке його оточувало, і додав, що смерть — спосіб уникнути «нескінченного кола спокушання та споживання»[191].

Висвітлюючи самогубства, кілька ЗМІ зосередилися на сексуальності Епплвайта[192]. «Нью-Йорк пост» назвав його «гей-гуру»[193]. Активіст за права геїв Трой Перрі стверджував, що репресії Епплвайт і неприйняття суспільством одностатевих стосунків призвели до його самогубства. Ця ідея не знайшла підтримки серед науковців[192]. Зеллер стверджує, що сексуальність Епплвайта не була основною рушійною силою його аскетизму, який, на його думку, був результатом низки факторів, хоча він і надавав їй певну роль[194].

Лаліч стверджував, що Епплвайт відповідає «традиційному погляду на харизматичного лідера»[32], а Еван Томас вважає його «майстерним маніпулятором»[195]. Ліфтон порівнює Епплвайта з Сьоко Асахарою, засновником Аум Сінрікьо, описуючи його як «так само контролюючого, його параноя та манія величі м'якіші, але завжди присутні»[38]. На думку Крістофера Партриджа з Університету Ланкастера, Епплвайт і Неттлз були схожі на Джона Ріва та Лодовіка Магглтона, засновників у XVII столітті руху магглетонізм[34].

Виноски ред.

  1. ↑ Правильна вимова [doʊ]. (Lalich, Bounded Choice, 2004, с. 25)
  2. ↑ Серед інших імен Епплвайта "Guinea", "Tiddly" і "Nincom"(Urban, 2000, с. 276). Іноді його називали просто чоловічими займенниками (Peters, 2003, с. 249).
  3. ↑ Обставини знайомства Епплвайта з Неттлз незрозумілі: їхню зустріч по-різному приписують до його пошуків лікування у медзакладі(Lewis, 2003, с. 111) visitation of a friend receiving treatment, (Zeller, 2006, с. 77) або навчання сина Неттлз(Bearak, 1997). Епплвайт залишив мало інформації їхньої зустрічі(Daniels, 1999, с. 206).
  4. ↑ Об. 11:7–12: «А коли вони скінчать свідоцтво своє, то звірина, що з безодні виходить, із ними війну поведе, — і вона їх переможе та їх повбиває. І їхні трупи полишить на майда́ні великого міста, що зветься духовно Содо́м і Єгипет, де й Господь наш був розп'ятий. І багато з народів, і з племен, і з язиків, і з поган бу́дуть дивитися пі́вчверта дні на їхні трупи, не дозволять покласти в гроби їхніх тру́пів. А мешканці землі будуть тішитися та радіти над ними, і дару́нки пошлють один о́дному, бо мучили ці два пророки ме́шканців землі. А по півчверта днях дух життя ввійшов у них від Бога, — і вони повставали на ноги свої. І напав жах великий на тих, хто дивився на них! І почули вони гучний голос із неба, що їм говорив: „Зійдіть сюди!“ І на небо зійшли вони в хмарі, і вороги їхні дивились на них.» (переклад Огієнка)
  5. ↑ Мт. 22:30: «Адже, коли люди повстануть із мертвих, вони не одружуватимуться, ані заміж виходитимуть. Вони будуть подібні до Ангелів Небесних.» (UMT)
  6. ↑ Наприкінці 1996 року в інтернеті поширилися чутки про зображення таємничого об’єкта, що слідує за кометою. Вітлі Стрібер, Кортні Браун й Арт Белл сприяли популяризаці повідомлень, стверджуючи, що об'єкт випромінював радіосигнали(Daniels, 1999, с. 200–2).

Примітки ред.

  1. ↑ Find a Grave — 1996.
  2. ↑ GeneaStar
  3. ↑ Heaven's Gate survivor reflects on the cult's mass suicide 25 years ago. ABC News.
  4. ↑ а б в Associated Press, March 28, 1997.
  5. ↑ Applewhite - Texas, U.S., Birth Index, 1903-1997 - Ancestry.com. www.ancestry.com. Процитовано 1 грудня 2023.
  6. ↑ Chryssides 2005; Steinberg 1997; Harris 1997.
  7. ↑ а б Chryssides 2005; Raine 2005.
  8. ↑ Davis 2000; Steinberg 1997.
  9. ↑ а б в Steinberg, 1997.
  10. ↑ Urban 2000; Steinberg 1997.
  11. ↑ Family tree of Marshall Herff Applewhite. Geneanet (англ.). Процитовано 25 січня 2019.
  12. ↑ а б Chryssides 2005; Steinberg 1997.
  13. ↑ Hall, 2000, с. 150.
  14. ↑ а б в Chryssides, 2005, с. 355.
  15. ↑ а б Balch та Taylor, 2002, с. 210.
  16. ↑ Balch & Taylor 2002, p. 210; Raine 2005, p. 107–8.
  17. ↑ Raine 2005; Lewis 2003.
  18. ↑ Heaven's Gate cult members record farewell messages: 20/20 'The Cult Next Door' Preview. YouTube. 11 березня 2022. Процитовано 17 березня 2022.
  19. ↑ Raine 2005; Chryssides 2005; Zeller, "Extraterrestrial Biblical Hermeneutics" 2010.
  20. ↑ Zeller 2006; Bearak 1997.
  21. ↑ Zeller, "Extraterrestrial Biblical Hermeneutics" 2010; Davis 2000; Associated Press, March 28, 1997.
  22. ↑ Raine 2005; Bearak 1997.
  23. ↑ Chryssides 2005; Urban 2000.
  24. ↑ Balch та Taylor, 2003, с. 215.
  25. ↑ Hall, 2000, с. 150–1.
  26. ↑ Hall 2000; Bearak 1997.
  27. ↑ Lewis 2003; Davis 2000.
  28. ↑ а б в г д е ж Bearak, 1997.
  29. ↑ Lewis 2003; Raine 2005.
  30. ↑ а б в Lewis, 2003, с. 111.
  31. ↑ Lalich, Bounded Choice, 2004, с. 44 & 48.
  32. ↑ а б Lalich, Bounded Choice, 2004, с. 43.
  33. ↑ Balch & Taylor 2002, p. 210; Zeller 2006, p. 77.
  34. ↑ а б Partridge, 2006, с. 50.
  35. ↑ а б в Balch та Taylor, 2002, с. 211.
  36. ↑ Urban 2000, p. 276; Balch & Taylor 2002, p. 210.
  37. ↑ Raine, 2005, с. 103.
  38. ↑ а б в Lifton, 2000, с. 306.
  39. ↑ Zeller, "Extraterrestrial Biblical Hermeneutics" 2010; Hall 2000.
  40. ↑ а б Zeller, "Extraterrestrial Biblical Hermeneutics", 2010, с. 40.
  41. ↑ Lalich, Bounded Choice, 2004, с. 45.
  42. ↑ Hall, 2000, с. 152.
  43. ↑ Chryssides, 2005, с. 355–6.
  44. ↑ а б в Lalich, "Using the Bounded Choice Model", 2004, с. 228–9.
  45. ↑ а б в г д е ж и к л м The San Diego Union-Tribune, "Heaven's Gate: A Timeline", 1997.
  46. ↑ Lifton, 2000, с. 308.
  47. ↑ Hall, 2000, с. 153.
  48. ↑ Zeller 2006, p. 78; Bearak 1997.
  49. ↑ Zeller, "Extraterrestrial Biblical Hermeneutics", 2010, с. 42–3.
  50. ↑ Chryssides 2005; Zeller, "Extraterrestrial Biblical Hermeneutics" 2010.
  51. ↑ Zeller, Prophets and Protons, 2010, с. 123.
  52. ↑ Urban, 2000, с. 276.
  53. ↑ а б в Chryssides, 2005, с. 356.
  54. ↑ Goerman 2011; Chryssides 2005.
  55. ↑ а б в г д е Chryssides, 2005, с. 357.
  56. ↑ Davis, 2000, с. 252.
  57. ↑ Lifton 2000; Balch 1995.
  58. ↑ Balch та Taylor, 2003, с. 213.
  59. ↑ Chryssides, 2005, с. 356–7.
  60. ↑ Lewis, 2003, с. 117.
  61. ↑ Partridge, 2006, с. 53.
  62. ↑ Bearak 1997; Partridge 2006, p. 51.
  63. ↑ а б Zeller, Prophets and Protons, 2010, с. 129.
  64. ↑ Lewis, 2003, с. 104.
  65. ↑ Balch та Taylor, 2002, с. 213–4.
  66. ↑ Zeller, 2006, с. 82–3.
  67. ↑ Lalich, Bounded Choice, 2004, с. 31.
  68. ↑ Lalich, "Using the Bounded Choice Model", 2004, с. 229–31.
  69. ↑ Lalich, Bounded Choice, 2004, с. 64.
  70. ↑ Lewis 2003, p. 104; Balch & Taylor 2002, p. 213.
  71. ↑ а б Lewis, 2003, с. 118.
  72. ↑ Raine, 2005, с. 106.
  73. ↑ Zeller, Prophets and Protons, 2010, с. 125.
  74. ↑ Zeller, "Extraterrestrial Biblical Hermeneutics", 2010, с. 41.
  75. ↑ Zeller, Prophets and Protons, 2010, с. 117 & 122.
  76. ↑ Zeller, Prophets and Protons, 2010, с. 127 & 130.
  77. ↑ Balch & Taylor 2002, p. 213; Bearak 1997.
  78. ↑ Balch & Taylor 2002, p. 211; Zeller, "Extraterrestrial Biblical Hermeneutics" 2010, p. 45.
  79. ↑ а б в Lalich, "Using the Bounded Choice Model", 2004, с. 232–5.
  80. ↑ Zeller, Prophets and Protons, 2010, с. 219.
  81. ↑ Balch та Taylor, 2002, с. 213.
  82. ↑ Wessinger, 2000, с. 234.
  83. ↑ Lewis, 2003, с. 114.
  84. ↑ Balch та Taylor, 2002, с. 212.
  85. ↑ Balch та Taylor, 2002, с. 215.
  86. ↑ Zeller, "Extraterrestrial Biblical Hermeneutics", 2010, с. 38 & 43.
  87. ↑ Chryssides 2005.
  88. ↑ Zeller, Prophets and Protons, 2010, с. 124 & 133.
  89. ↑ а б Chryssides, 2005, с. 365.
  90. ↑ Partridge, 2006, с. 51.
  91. ↑ а б Chryssides 2005; Bearak 1997.
  92. ↑ Davis, 2000, с. 246.
  93. ↑ Balch та Taylor, 2003, с. 230.
  94. ↑ Zeller 2006, p. 84; Balch & Taylor 2002, p. 226.
  95. ↑ Zeller, Prophets and Protons, 2010, с. 137.
  96. ↑ Davis, 2000, с. 257.
  97. ↑ Davis, 2000, с. 246 & 255.
  98. ↑ Davis, 2000, с. 248.
  99. ↑ Davis, 2000, с. 251 & 7.
  100. ↑ а б в Balch та Taylor, 2002, с. 216.
  101. ↑ а б Davis, 2000, с. 259.
  102. ↑ Lifton 2000; Lalich, "Using the Bounded Choice Model" 2004.
  103. ↑ Balch, 1995, с. 156.
  104. ↑ Daniels, 1999, с. 210.
  105. ↑ Lalich, Bounded Choice, 2004, с. 83.
  106. ↑ а б в г д Lewis, 2003, с. 112.
  107. ↑ Lifton, 2000, с. 309 & 320.
  108. ↑ Balch та Taylor, 2002, с. 216–7.
  109. ↑ Lalich, Bounded Choice, 2004, с. 90.
  110. ↑ Lifton, 2000, с. 308–9.
  111. ↑ Zeller, 2006, с. 91.
  112. ↑ а б в г д е Chryssides, 2005, с. 358.
  113. ↑ а б в г Balch та Taylor, 2002, с. 217.
  114. ↑ а б Balch та Taylor, 2002, с. 218.
  115. ↑ а б Lalich, Bounded Choice, 2004, с. 92.
  116. ↑ Balch та Taylor, 2002, с. 214.
  117. ↑ а б Partridge, 2006, с. 62.
  118. ↑ Lalich, Bounded Choice, 2004, с. 78.
  119. ↑ а б Zeller, 2006, с. 88.
  120. ↑ Partridge, 2006, с. 56.
  121. ↑ Zeller, Prophets and Protons, 2010, с. 138.
  122. ↑ Lewis 2003, p. 113; Balch & Taylor 2002, p. 209.
  123. ↑ а б Lewis, 2003, с. 113.
  124. ↑ Balch & Taylor 2002, p. 209; Zeller, "Extraterrestrial Biblical Hermeneutics" 2010, p. 44.
  125. ↑ Wessinger, 2000, с. 233.
  126. ↑ а б в Lewis, 2003, с. 106.
  127. ↑ Zeller, Prophets and Protons, 2010, с. 126.
  128. ↑ Raine 2005; Woodward 1997.
  129. ↑ Chryssides, 2005, с. 363.
  130. ↑ Zeller, "Extraterrestrial Biblical Hermeneutics", 2010, с. 35.
  131. ↑ Lewis, 2003, с. 114–6.
  132. ↑ Raine, 2005, с. 107.
  133. ↑ Zeller, Prophets and Protons, 2010, с. 141.
  134. ↑ Partridge, 2006, с. 59.
  135. ↑ Peters 2003; Woodward 1997.
  136. ↑ Balch та Taylor, 2002, с. 226.
  137. ↑ а б Miller, 1997.
  138. ↑ Zeller, 2011, с. 186.
  139. ↑ Zeller, 2006, с. 85–6.
  140. ↑ Chryssides 2005; Grünschloß 2003.
  141. ↑ Goerman, 2011, с. 61.
  142. ↑ Woodward, 1997.
  143. ↑ Raine 2005; Davis 2000.
  144. ↑ Raine, 2005, с. 108.
  145. ↑ Davis, 2000, с. 250.
  146. ↑ а б Lalich, Bounded Choice, 2004, с. 42.
  147. ↑ а б в г Balch та Taylor, 2002, с. 220.
  148. ↑ Balch та Taylor, 2002, с. 219.
  149. ↑ Chryssides 2005, p. 358; Balch & Taylor 2002, p. 219.
  150. ↑ Lalich, Bounded Choice, 2004, с. 95.
  151. ↑ а б Davis, 2000, с. 260.
  152. ↑ Wessinger, 2000, с. 238.
  153. ↑ Zeller, 2006, с. 87.
  154. ↑ а б в Raine, 2005, с. 113.
  155. ↑ Urban 2000; Raine 2005.
  156. ↑ Balch та Taylor, 2002, с. 221.
  157. ↑ а б Lifton, 2000, с. 311.
  158. ↑ Lifton 2000; Jones 2007.
  159. ↑ Urban 2000; Grünschloß 2003.
  160. ↑ Zeller, Prophets and Protons, 2010, с. 145.
  161. ↑ Wessinger, 2000, с. 239.
  162. ↑ Raine, 2005, с. 109–10.
  163. ↑ Zeller, 2006, с. 86.
  164. ↑ Partridge, 2006, с. 60.
  165. ↑ Balch & Taylor 2002, p. 209; Zeller 2011, p. 177.
  166. ↑ Partridge, 2006, с. 61.
  167. ↑ Chryssides, 2005, с. 359.
  168. ↑ Lalich, Bounded Choice, 2004, с. 98.
  169. ↑ Davis, 2000, с. 243.
  170. ↑ Urban 2000; Partridge 2006.
  171. ↑ Wessinger, 2000, с. 230.
  172. ↑ Lalich, Bounded Choice 2004.
  173. ↑ Lalich, Bounded Choice, 2004, с. 27.
  174. ↑ Balch та Taylor, 2002, с. 224.
  175. ↑ а б Lalich, Bounded Choice, 2004, с. 28.
  176. ↑ Lewis 2003; Associated Press, March 28, 1997.
  177. ↑ Wessinger 2000; Daniels 1999.
  178. ↑ Jones, 2007.
  179. ↑ Lalich, Bounded Choice, 2004, с. 30.
  180. ↑ McCutcheon, 2003, с. 104–5.
  181. ↑ Urban, 2000, с. 275.
  182. ↑ а б Monmaney, 1997.
  183. ↑ Davis, 2000, с. 241.
  184. ↑ Lalich, "Using the Bounded Choice Model", 2004, с. 237–9.
  185. ↑ Davis, 2000, с. 242.
  186. ↑ Balch та Taylor, 2002, с. 227.
  187. ↑ Lewis, 2003, с. 126.
  188. ↑ Hall, 2000, с. 181.
  189. ↑ Urban, 2000, с. 270.
  190. ↑ Urban, 2000, с. 291–2.
  191. ↑ Urban, 2000, с. 271.
  192. ↑ а б Dahir, 1997, с. 35–7.
  193. ↑ Lippert, 1997, с. 31.
  194. ↑ Zeller, Prophets and Protons, 2010, с. 122.
  195. ↑ Goerman, 2011, с. 58.

Бібліографія ред.

Наукові журнали

Журнали

Газети

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Маршалл_Епплвайт&oldid=42244552