Відкрити головне меню
Вікіпедія

Артур Кларк

англійський письменник-фантаст, футуролог і винахідник

Артур Чарльз Кларк
англ. Sir Arthur Charles Clarke
Clarke sm.jpg
Сер Артур Чарльз Кларк в своєму будинку в Коломбо (Шрі-Ланка), 20 березня 2005 року
Ім'я при народженні англ. Arthur Charles Clarke
Псевдо E. G. O'Brien,
Charles Willis
Народився 16 грудня 1917(1917-12-16)
Майндхед, графство Сомерсет, Велика Британія
Помер 19 березня 2008(2008-03-19) (90 років)
Коломбо, Шрі-Ланка
·серцева недостатність
Громадянство Велика Британія Велика Британія,
Шрі-Ланка Шрі-Ланка
Національність Англієць
Діяльність вчений, письменник, футуролог, винахідник
Alma mater Кінгс-коледж
Мова творів англійська
Напрямок наукова фантастика
Жанр жорстка наукова фантастика,
популяризація науки
Magnum opus Побачення з Рамою, Фонтани Раю і 2001: Космічна Одіссея
Членство Всесвітня академія наук[1]
Конфесія атеїзм
Премії «Мандрівник», Неб'юла, Г'юґо, Премія «Ґеффен» (2005), Міжнародна премія фантастики, Премія Калинга ЮНЕСКО, Премія Гросмейстер фантастики
Сайт: clarkefoundation.org
CMNS: Артур Чарльз Кларк на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Кларк.

А́ртур Ча́рльз Кла́рк (англ. Sir Arthur Charles Clarke; 16 грудня 1917, Майнхед, Велика Британія — 19 березня 2008, Коломбо, Шрі-Ланка) — ланкійський письменник-фантаст, футуролог, вчений та винахідник англійського походження. Писати почав після війни, з однаковим успіхом виступивши в науковій фантастиці (НФ) та науково-популярній літературі (Кларк жалкував, що вчасно не запатентував ідею космічних супутників зв'язку, висловлену ним в одній зі статей); єдиний «нефантастичний» роман Кларка — «Шлях стеження» (Glide Path, 1963), присвячений історії відкриття радару. Лауреат Міжнародної премії з фантастики за книгу «Дослідження космосу» (The Exploration of Space, 1951) та премії Калингі (ЮНЕСКО) за досягнення в популяризації науки (1962). Почесний доктор коледжу Бівер у Гленсайді (штат Пенсильванія). Нагороджений орденом Британської імперії (1989). З 1950 — професійний письменник. Перші НФ публікації — «Лазівка» (1946) і «Рятувальний загін» (1946). Автобіографічні — «Погляд з Серендипу» (View from Serendip, 1978) і «Дивовижні дні: науково-фантастична автобіографія» (Astounding Days: A Science Fictional Autobiography, 1989). Також відомий спільною роботою зі Стенлі Кубриком над створенням культового науково-фантастичного фільму «Космічна одіссея 2001» (1968). У 1998 році Кларк отримав лицарське звання від королеви Єлизавети II.

Артура Кларка, Айзека Азімова і Роберта Гайнлайна називають «великою трійкою» наукових фантастів, що зробили значний вплив на жанр в середині XX століття. Кларк є першим лауреатом премії «Гросмейстер фантастики» за заслуги перед жанром (1986), що народився поза межами США та не був громадянином цієї країни.

Зміст

БіографіяРедагувати

 
Кларк у 1982

Народився 16 грудня 1917 року Майнхеді, графство Сомерсет. Після закінчення школи працював аудитором у лондонській скарбі́вні. Кларк входив до Британського міжпланетного товариства (British Interplanetary Society, BIS), що займалося пропагандою ідеї космічних польотів. Наприкінці 1930-х років Артур почав писати бюлетені товариства і перші фантастичні твори.

Після початку Другої світової війни був призваний на військову службу до Королівських ВПС, де служив у званні лейтенанта. Брав участь у роботах зі створення радара, а також випробувань автоматичної системи посадки літаків. У 1945 у статті «Позаземні передатчики» (Extra-terrestrial Relays) описав свою ідею всесвітнього супутникового зв'язку, що прославила Кларка як науковця. Після війни повернувся до Британського міжпланетного товариства, яке очолював у 1946—1947 та 1950—1952. Дебютував у фантастиці оповіданнями «Лазівка» і «Рятувальний загін» (1946). Був одним із засновників і активістів британського фендому наукової фантастики. З відзнакою закінчив Кінгс-коледж у Лондоні за фахом фізика і математика в 1948.

15 червня 1953 Артур Кларк одружився на Мерилін Мейфілд, але шлюб тривав лише півроку, після чого пара розлучилася. У 1954 році Кларк написав Гаррі Векслеру, керівнику відділу наукових досліджень американського метеорологічного бюро (Scientific Services Division, U.S. Weather Bureau), пропозицію використовувати штучні супутники для створення прогнозів погоди. Векслер після цього став активним прибічником мирного використання ракет і супутників з метою метеорологічної розвідки.

У 1956 році Кларк переїхав на Цейлон (тепер Шрі-Ланка), а в 1960-х роках отримав громадянство Шрі-Ланки. Жив у Коломбо. На той час Кларк захоплювався темою океану і вважав, що підводні плавання мають багато спільного з перебуванням у космічній невагомості. За коротке оповідання «Зірка» (The Star,1955) 1956 року отримав премію «Г'юго».

За період 1950-1940-х створив більшість романів, які прославили його в галузі наукової фантастики: романи: «Кінець дитинства» (1953), «Місто і зірки» (1956), «Побачення з Рамою» (1973), «Фонтани Раю» (1979). Крім того в цей час було створено велику кількість оповідань від сатиричних до жорстко науково-фантастичних. Артур Кларк зробив свій внесок до кінофантастики, ставши одним із творців знаменитої «Космічної Одіссеї 2001 року» (1968), знятої Стенлі Кубриком. Того ж року Кларк опублікував роман «2001: Космічна Одіссея», написаний на основі власного сценарію.

Кларк активно цікавився досягненнями науки й техніки, зокрема астрономії та астронавтики. Наприкінці 1960-х — початку 1970-х років разом з радіокоментатором Волтером Кронкайтом і астронавтом Волтером Ширрою вів репортажі про польоти космічних кораблів програми «Аполлон» для телерадіомережі CBS. Будучи популяризатором науки, Артур Кларк створив велику кількість наукових і науково-популярних книг на тему космосу, його досліджень і колонізації, а також збереження природи океанів. Вважається, що саме у творах Кларка вперше була описана ідея «космічного ліфта». У 1962 став лауреатом премії Калингі за досягнення в популяризації науки.

Також Кларк цікавився кібернетикою, новітніми засобами зв'язку. У 1980-ті активно користувався персональним комп'ютером і електронною поштою.

У 1986 було засновано «Премію Артура Кларка», що присуджується за найкращий науково-фантастичний роман, опублікований у Великій Британії. 1989 року Кларк став командором Ордену Британської імперії, і довгий час був єдиним письменником-фантастом, удостоєним такої почесті. В 1998 році був посвячений у лицарі.

Більшість пізніх творів, 1990-2000-х років, було написано Кларком у співавторстві, зокрема з фахівцем НАСА Джентрі Лі та письменником Стівеном Бекстером. Критики зауважували, що ці твори помітно менш якісні за написані Кларком одноосібно, хоча кожен наступний був більш майстерним. В останні роки життя Артур Кларк унаслідок поліомієліту не міг ходити, проте продовжував писати й листуватися. Помер 19 березня 2008 у віці 90 років.

Останній роман Кларка «Остання теорема» (2009), написаний у співавторстві з іншим лауреатом найпрестижнішої премії «Гросмейстер фантастики» Фредеріком Полом, вийшов посмертно[3].

«Закони Кларка»Редагувати

Докладніше: Три закони Кларка

У книзі «Профілі майбутнього» («Profiles of the Future», 1962) Артур Кларк сформулював так звані Закони Кларка, згідно яких розвивається сучасна наука:

  • Перший закон. Якщо заслужений, але старий учений каже, що щось є можливим, він майже напевно має рацію. Якщо ж він говорить, начебто щось є неможливим, то, найімовірніше, він помиляється.
  • Другий закон. Єдиний спосіб встановити межі можливого — спробувати вийти за ці межі.
  • Третій закон. Будь-яку досить розвинену технологію неможливо відрізнити від магії.

Стосунки з Радянським союзомРедагувати

У СРСР Артур Кларк був одним з найбільш опублікованих російською мовою західних фантастів і вважався «прогресивним». Більшість його нових романів майже відразу виходили в журналі «Техника — молодёжи», з головним редактором якого Василем Захарченком Кларк був знайомий особисто. У 1984 році «Техника — молодёжи» почала публікацію роману Кларка «2010: Одіссея 2», проте ця публікація стала для редакції журналу катастрофою. Роман був присвячений автором космонавтові Олексію Леонову і академікові А. Д. Сахарову. Присвячення Сахарову з публікації було прибране, проте ані перекладачі, ані редактори не звернули увагу, що всі російські персонажі роману носили імена відомих на Заході дисидентів. Після виходу в журналі другої частини публікація роману була припинена цензурою, редакція розігнана, а Василь Захарченко звільнений.

Основні твориРедагувати

Докладніше: Бібліографія Артура Кларка

Цикли романівРедагувати

Окремі романиРедагувати

ЕкранізаціїРедагувати

  • Космічна одіссея 2001 року (за оповіданням «Страж» і іншими оповіданнями, паралельно до фільму було написано однойменний роман; у титрах не згадується; 1968)
  • 2010 (1984)
  • Сутінкова зона (телесеріал, епізод «Зірка», 1985—1989)
  • Артур Кларк: До 1001 (1993)
  • В космічній пастці (1994) (за оповіданням «Межа міцності»)
  • Кольори нескінченності (1995)
  • Побачення з Рамою (2009, анонсований)
  • Побачення з Рамою (2003)
  • Кінець дитинства (міні-серіал 2015)

Див. такожРедагувати

Переклади українськоюРедагувати

  • Артур Кларк. Пісні далекої Землі / пер. з англ. Вадим Хазін // Всесвіт. — 1993. — № 3/4. — С. 3—108.
  • Артур Кларк. 2001. Космічна одіссея. Переклад з англійської: Вікторія Зенгва. Харків: КСД, 2017. — 224 стор. ISBN 978-617-12-1658-7[4]

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Артур Кларк
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Артур Кларк


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Артур_Кларк&oldid=24527377