Новітні релігійні рухи

Новітні релігійні рухи (НРР, неорелігія, новітні релігійні течії) — релігійні течії, чиє віровчення та організаційні структури виникли у другій половині XIX — XXI століття.

Медитація послідовників китайського НРР Фалунь-гун
Громада Мехасангха Ніппондзан Мьоходзі
Ув’язнений Іоанн-Петро ІІ (В.Ковальчук), один із лідерів Великого білого братства, у виправній колонії № 19 у Луганській області

Виникнення і поширення НРРРедагувати

Справжній вибух НРР спостерігався у другій половині XX століття. Єдиної точки зору щодо того, який релігійний рух називати новітнім немає. Одні дослідники пропонують вважати НРР ті рухи, які зародилися у 1960-ті —1970-ті роки, другі — у 1940-ті —1950-ті роки. Нарешті, треті наполягають віднести до неорелігій течії, які з’явилися за останні 150-200 років. Це дозволить, на їхню думку, занести до НРР Свідків Єгови і мормонів.

Зростанню НРР сприяє загальна орієнтаційна криза західної цивілізації, криза традиційних інститутів, синтез західних і східних духовних традицій, втома від раціональності й утилітаризму, незадоволеність відповідями на животрепетні питання, отриманими у традиційних суспільних рамках.

НРР поширені по світу неоднаково. Деякі з них не виходять за межі ареалу виникнення, як, наприклад, різні незалежні, месіанські, хіліастичні, синкретичні церкви й секти тубільців Тропічної і Південної Африки, Латинської Америки, Океанії. Більшість з них називає себе християнськими. Хоча через те, що в їхньому віровченні й обрядах багато запозичених елементів з тубільних культів, вони радше належать до традиційних вірувань, ніж до християнства.

Інші НРР не визнають державних кордонів і поширюють свої віровчення по всіх континентах і, відтак, перетворюються на новітні світові релігії.

Основні види НРРРедагувати

Існують різні види класифікації НРР. Найпоширенішим є поділ новітніх релігійних рухів на:

  • неохристиянство;
  • орієнталістські релігійні рухи;
  • синкретичні релігійні рухи;
  • неоязичництво.

До НРР можна також додати саєнтологічні (Церква сайєнтології Л. Рон Хаббарда); психотерапевтичні та психо-спирітуальні рухи (різні практики йоги, послідовники Порфирія Іванова). Неохристиянство — релігійні течії, які виникають у рамках християнської традиції.

До неохристиянських течій з певними зауваженнями можна віднести Церкву Ісуса Христа Святих останніх днів (ЦІХСОД), відому як церкву мормонів. Найбільш динамічно у світі розвиваються харизматичні церкви. Харизматичний (від грец. Божа благодать) рух виник у 1906 році у Лос-Анджелесі (США).

До орієнталістського (від лат. східний) напряму належать нові індуїстські та буддистські рухи, які виникли в рамках релігійних систем Сходу. Для цих течій характерно запозичення положень з різних релігій. Буддистське або індуське вчення поєднується з елементами даосизму, конфуціанства, синтоїзму тощо.

В основі синкретичних рухів лежать еклектично поєднані елементи західних і східних релігійних систем. Прихильники деяких з цих течій визнають основні релігії світу лише як різні шляхи до одного Бога, але тільки свою релігію вважають найбільш істинною, здатною подолати конфесійні розбіжності й об’єднати всі релігійні традиції. До синкретичних рухів належать Бахаїзм, Церква об'єднання, Біле Братство, Аум Сінрікьо, Церква «Останнього заповіту».

Термін неоязичництво об’єднує різні групи новітніх релігійних рухів, котрі, як правило, постають у наслідок спроб відродити первісні вірування перед християнської доби і сакралізувати за їхньою допомогою національну ідею.

Новий язичницький рух виник як реакція на модерні суспільні процеси, руйнування етнічної культури.[1]

НРР в УкраїніРедагувати

У першій половині 1990-х років в Україні склався надзвичайно сприятливий клімат для поширення новітніх релігійних рухів. Серед головних причин цього процесу слід назвати соціально-економічну і політичну нестабільність; значну відірваність людей від церковних традицій; ослабленість історичних церков та їхніх місіонерських структур; потужний фінансовий тиск закордонних релігійних місій; брак високих ідеалів. Окрім того, НРР постають на хвилі протесту проти традиційних цінностей і пов’язані з молодіжною субкультурою. Часто до новітніх релігійних рухів прилучається юнацтво, яке розчарувалося в інших формах бунту (вживання наркотиків, секс-революція, контркультура тощо). Привабливою рисою НРР для деяких богошукачів є їхня екзотичність.

Ідея поєднання Сходу і Заходу упала в Україні на добрий ґрунт, оскільки її розташування на межі різних цивілізацій спричинило формування у нашого народу світоглядного плюралізму, терпимого ставлення до інакомислення.

В Україні харизматизм з’явився на рубежі 1980-х —1990-х роках і тісно пов’язаний з іншими протестантськими напрямами, переважно з п’ятидесятництвом. Нині в Україні нараховується понад однієї тисячі громад харизматичних течій. Найбільше з них належать до Церкви повного Євангелія. Переважна більшість харизматів складає молодь віком до 30 років.

З кінця 1980-х рр. орієнталістські рухи починають проникати до України. На населення країни вони не справили значного впливу і складають сьогодні незначну частку від загальної кількості релігійних громад.

Серед усіх східних течій в Україні найпомітнішим є Міжнародне Товариство Свідомості Крішни (МТСК), відоме також під назвою рух “Харе Крішна”. Неоязичники України представлені кількома релігійними організаціями рідновірської основи, зокрема громадами Рідної української національної віри (РУНВіра) та ін.

В Україні представлено небагато нетрадиційних для нашої країни і новітніх релігійних рухів. Утім хоч кількість НРР постійно зростає, чисельність їх прихильників незначна.[2]

ПриміткиРедагувати

  1. Форостюк О. Д.  Новітні релігійні рухи // Релігієзнавство: Навчальний посібник / За загальною редакцією О.М. Єременка. — Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.
  2. Филипович Л. О.  Новітні релігійні течії: український контекст (огляд, документи, переклади). – К.: Наук. Думка,2000.

ЛітератураРедагувати

  • Єленський В.  Біле Братство як підручник соціології релігії // Людина і світ, № 5-6, 1996. – С.23-27.
  • Филипович Л. О.  Новітні релігійні течії: український контекст (огляд, документи, переклади). – К.: Наук. Думка,2000.
  • Л. Филипович. Неорелігії // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 422. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Форостюк О. Д.  Новітні релігійні рухи // Релігієзнавство: Навчальний посібник / За загальною редакцією О.М. Єременка. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.
  • Новітні релігії в сучасній Україні. Збірник матеріалів / ред.кол.: В.Д.Бондаренко – гол.ред. та ін. – К., 2000.
  • Arweck, Elisabeth and Peter B. Clarke, New Religious Movements in Western Europe: An Annotated Bibliography, Westport & London: Greenwood Press, 1997.
  • Barker, Eileen New religious movements: a practical introduction London, Her Majesty's Stationery Office, 1989.
  • Barker, Eileen and Margit Warburg (eds) New Religions and New Religiosity, Aarhus, Denmark: Aargus University Press, 1998.
  • Barrett, David B., George T. Kurian, and Todd M. Johnson, World Christian Encyclopedia: A Comparative Survey of Churches and Religions in the Modern World, 2 vols. 2nd edition, Oxford & New York: Oxford University Press, 2001.
  • Beckford, James A. (ed) New Religious Movements and Rapid Social Change, Paris: UNESCO/London, Beverly Hills & New Delhi: SAGE Publications, 1986.
  • Chryssides, George D., Exploring New Religions, London & New York: Cassell, 1999.
  • Clarke, Peter B. (ed.), Encyclopedia of New Religious Movements, London & New York: Routledge, 2006.
  • Davis, Derek H., and Barry Hankins (eds) New Religious Movements and Religious Liberty in America, Waco: J. M. Dawson Institute of Church-State Studies and Baylor University Press, 2002.
  • Hexham, Irving and Karla Poewe, New Religions as Global Cultures, Boulder, Colorado: Westview Press, 1997.
  • Hexham, Irving, Stephen Rost & John W. Morehead (eds) Encountering New Religious Movements: A Holistic Evangelical Approach, Grand Rapids: Kregel Publications, 2004.
  • Jenkins, Philip, Mystics and Messiahs: Cults and New Religions in American History, New York: Oxford University Press, 2000.
  • Kohn, Rachael, The New Believers: Re-Imagining God, Sydney: Harper Collins, 2003.
  • Kranenborg, Reender (Dutch language) Een nieuw licht op de kerk?: Bijdragen van nieuwe religieuze bewegingen voor de kerk van vandaag/A new perspective on the church: Contributions by NRMs for today's church Published by het Boekencentrum, (a Christian publishing house), the Hague, 1984. ISBN 90-239-0809-0.
  • Loeliger, Carl and Garry Trompf (eds) New Religious Movements in Melanesia, Suva, Fiji: University of the South Pacific & University of Papua New Guinea, 1985.
  • Meldgaard, Helle and Johannes Aagaard (eds) New Religious Movements in Europe, Aarhus, Denmark: Aarhus University Press, 1997.
  • Needleman, Jacob and George Baker (eds) Understanding the New Religions, New York: Seabury Press, 1981.
  • Partridge, Christopher (ed) Encyclopedia of New Religions: New Religious Movements, Sects and Alternative Spiritualities, Oxford: Lion, 2004.
  • Possamai, Adam, Religion and Popular Culture: A Hyper-Real Testament, Brussels: P. I. E. - Peter Lang, 2005.
  • Saliba, John A., Understanding New Religious Movements, 2nd edition, Walnut Creek, Lanham: Alta Mira Press, 2003.
  • Stark, Rodney (ed) Religious Movements: Genesis, Exodus, Numbers, New York: Paragon House, 1985.
  • Thursby, Gene. "Siddha Yoga: Swami Muktanada and the Seat of Power." When Prophets Die: The Postcharismatic Fate Of New Religious Movements. Albany: State University of New York Press, 1991 pp. 165–182.
  • Towler, Robert (ed) New Religions and the New Europe, Aarhus, Denmark: Aarhus University Press, 1995.
  • Trompf, G. W. (ed) Cargo Cults and Millenarian Movements: Transoceanic Comparisons of New Religious Movements, Berlin & New York: Mouton de Gruyter, 1990.
  • Wilson, Bryan and Jamie Cresswell (eds) New Religious Movements: Challenge and Response, London & New York: Routledge, 1999.

ДжерелаРедагувати