Маринич Микола Агафонович

Микола Агафонович Маринич (рос. Николай Агафонович Маринич; 25 вересня 1885 р., с. Бровки — 17 листопада 1921 р., с. Малі Міньки) — православний священик, протоієрей, капелан Армії УНР, керівник головної управи військового духовенства[1], член Всеукраїнської православної церковної ради[2].

Микола Маринич
отець Микола
Народився 25 вересня 1885(1885-09-25)
с. Бровки Сквирського повіту Київської губернії
Помер 17 листопада 1921(1921-11-17) (36 років)
с. Малі Міньки
·розстріл
Країна Flag of the Ukranian State.svg УНРFlag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Діяльність військовослужбовець
Alma mater Київська духовна семінарія
Титул протопресвітер
Військове звання капелан Coat of Arms of UNR.svg Армії УНР
Конфесія Московський патріархат,
УАПЦ
Батько Агафон Маринич

ЖиттєписРедагувати

Народився у с. Бровки Сквирського повіту Київської губернії Російської імперії.

Закінчив Київську духовну семінарію РПЦ МП.

У 1914 р. отримав єпархіальну нагороду — набедреник (Радомисльський повіт Київської губернії)[3].

Став членом Військового клубу імені П. Полуботка[1], і як представник клубу о. М. Маринич брав участь у формуванні 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького. 17 квітня 1917 р. добровільно вступив до лав 1-го Українського козацького полку імені Б. Хмельницького та став його полковим священиком.

Від 6 грудня 1917 р. став головним священиком військ Української Центральної Ради, від 13 березня 1918 р. був капеланом Інструкторської школи старшин, від 17 липня 1918 р. був капеланом в Окремій Запорізькій дивізії Армії Української Держави, від 11 грудня 1918 р. — капеланом Окремого Чорноморського коша військ Директорії УНР, від 1 лютого 1919 р. — капелан Залізнично-технічного корпусу та 9-ї Залізничної дивізії ДАУНР, від 20 грудня 1919 р. — капелан Збірної (згодом 4-ї) Київської дивізії АУНР[1].

Наказ Головної команди військ УНР № 32 від 5 жовтня 1920 р.[4]:

На підставі висновків реєстраційної комісії на дійсну українську військову службу по військово-духовній офіції зараховуються: до складу штабу 4-ї Київської дивізії-протоієрей Микола Мариніч, до складу штабу 2-ї Волинської дивізії — протоієрей Василь Сукачів, до складу штабу 4-ї Київської запасної бригади — протоієрей Анатолій Волкович, до складу штабу Окремої кінної дивізії — протоієрей Михайло Овертович

У березні 1921 р. був на з'їзді українських військових капеланів у м. Тарнові, організованому міністром ісповідань УНР Іваном Огієнко[5].

Учасник Першого Зимового походу. У листопаді 1921 р. брав участь у Другому Зимовому поході.

Потрапив у полон під час бою під с. Малі Міньки і замордований більшовиками.

РодинаРедагувати

Мав від шлюбу трьох дітей у с. Почучіки Сквирського повіту Київської губернії.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в «Військові священики Армії Української Народної Республіки» // Тинченко Я., Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II.
  2. Явдась М. Українська автокефальна православна церква. Документи для історії української автокефальної православної церкви. Мюнхен-Iнгольштадт, 1956.
  3. (рос.)Киевские епархиальные ведомости. 1914 год № 14-15 — 6—13 апреля. Епархиальные награды (По Радомысльскому уезду): Скуфьею, Набедренником
  4. Слюсаренко П. М., «Душпастирська служба в армії Української народної республіки періоду російсько-польської війни 1920 року» // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості. Матеріали ХІІІ Міжнародної науково-практичної конференції 16 травня 2003 р. — Донецьк: ІПШІ «Наука і освіта», 2003. — С.290–292.
  5. Михалевич Віктор, Духівництво у військових структурах: історичний досвід і сучасністьPDF, 2012 р. // «Волинь і волиняни у Другій світовій війні: збірник наукових праць». —— С. 130.

ДжерелаРедагувати