Маринич Микола Агафонович

Микола Агафонович Маринич (рос. Николай Агафонович Маринич; 25 вересня 1885, с. Бровки — 17 листопада 1921, с. Малі Міньки) — православний священник, протоієрей, капелан Армії УНР, керівник головної управи військового духовенства[1], член Всеукраїнської православної церковної ради[2].

Микола Маринич
отець Микола
Народився 25 вересня (7 жовтня) 1885
Бровки, Сквирський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер 17 листопада 1921(1921-11-17) (36 років)
Малі Міньки, Базарська волость, Овруцький повіт, Волинська губернія, Українська СРР
·розстріл
Країна  УНР Російська імперія
Діяльність військовослужбовець
Alma mater Київська духовна семінарія
Учасник Перший зимовий похід і Другий зимовий похід
Членство Всеукраїнська православна церковна рада
Титул протопресвітер
Військове звання капелан Армії УНР
Конфесія Московський патріархат,
УАПЦ
Батько Агафон Маринич

Життєпис ред.

Народився у с. Бровки Сквирського повіту Київської губернії Російської імперії.

Закінчив Київську духовну семінарію РПЦ МП.

У 1914 р. отримав єпархіальну нагороду — набедреник (Радомисльський повіт Київської губернії)[3].

Став членом Військового клубу імені П. Полуботка[1], і як представник клубу о. М. Маринич брав участь у формуванні 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького. 17 квітня 1917 р. добровільно вступив до лав 1-го Українського козацького полку імені Б. Хмельницького та став його полковим священиком.

Від 6 грудня 1917 р. став головним священиком військ Української Центральної Ради, від 13 березня 1918 р. був капеланом Інструкторської школи старшин, від 17 липня 1918 р. був капеланом в Окремій Запорізькій дивізії Армії Української Держави, від 11 грудня 1918 р. — капеланом Окремого Чорноморського коша військ Директорії УНР, від 1 лютого 1919 р. — капелан Залізнично-технічного корпусу та 9-ї Залізничної дивізії ДАУНР, від 20 грудня 1919 р. — капелан Збірної (згодом 4-ї) Київської дивізії АУНР[1].

Наказ Головної команди військ УНР № 32 від 5 жовтня 1920 р.[4]:

На підставі висновків реєстраційної комісії на дійсну українську військову службу по військово-духовній офіції зараховуються: до складу штабу 4-ї Київської дивізії-протоієрей Микола Мариніч, до складу штабу 2-ї Волинської дивізії — протоієрей Василь Сукачів, до складу штабу 4-ї Київської запасної бригади — протоієрей Анатолій Волкович, до складу штабу Окремої кінної дивізії — протоієрей Михайло Овертович

У березні 1921 р. був на з'їзді українських військових капеланів у м. Тарнів, організованому міністром ісповідань УНР Іваном Огієнко[5].

Учасник Першого Зимового походу. У листопаді 1921 р. брав участь у Другому Зимовому поході.

Потрапив у полон під час бою під с. Малі Міньки і замордований більшовиками.

Родина ред.

Мав від шлюбу трьох дітей у с. Почуйки Сквирського повіту Київської губернії.

Примітки ред.

  1. а б в «Військові священики Армії Української Народної Республіки [Архівовано 16 листопада 2017 у Wayback Machine.]» // Тинченко Я., Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II.
  2. Явдась М. Українська автокефальна православна церква. Документи для історії української автокефальної православної церкви. Мюнхен-Інгольштадт, 1956.
  3. (рос.)Киевские епархиальные ведомости. 1914 год № 14-15 — 6—13 апреля. Епархиальные награды (По Радомысльскому уезду): Скуфьею, Набедренником [Архівовано 3 липня 2018 у Wayback Machine.]
  4. Слюсаренко П. М., «Душпастирська служба в армії Української народної республіки періоду російсько-польської війни 1920 року» // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості. Матеріали ХІІІ Міжнародної науково-практичної конференції 16 травня 2003 р. — Донецьк: ІПШІ «Наука і освіта», 2003. — С.290–292.
  5. Михалевич Віктор, Духівництво у військових структурах: історичний досвід і сучасністьPDF, 2012 р. // «Волинь і волиняни у Другій світовій війні: збірник наукових праць». —— С. 130.

Джерела ред.