Сукачів Василь Миколайович
Сукачів Василь Миколайович (рос. Василий Николаевич Сукачев; нар.1868 р. —?) — православний священик, протоієрей, капелан Армії УНР.
| Сукачів Василь Миколайович | ||||
|---|---|---|---|---|
| отець Василь | ||||
| Народився |
1868 с. Лимани | |||
| Країна |
.svg){kind=small} УНР Польща Російська імперія | |||
| Діяльність |
капелан  Російської імператорської арміїкапелан  Армії УНР | |||
| Титул | протопресвітер | |||
| Конфесія |
Московський патріархат, УАПЦ | |||
| Батько | Микола Сукачів | |||
| Нагороди |
| |||
Життєпис ред.
Народився в с. Лимани Ізюмського повіту Харківської губернії Російської імперії.
Завершив навчання в духовній семінарії РПЦ МП.
Отримав хіротонію 17 січня 1892 р.
Від 1903 р. служив священиком у Кубанській пластунській бригаді 1-го Кавказького армійського корпусу Російської імператорської армії.
У Першу світову війну служив полковим священиком 123-го піхотного Козловського полку та благочинним 31-ї піхотної дивізії.
Мав нагороду Золотий наперсний хрест на Георгіївській стрічці з Кабінету Його Імператорської Величності (найвища нагорода для капеланів Російської імперії), палицю та всі ордени ордену Святого Володимира до 3-го ступеня з мечами включно.
У 1918 р. — капелан 55-го (пізніше 42-го) пішого Валкського полку та благочинний 14-ї пішої дивізії Армії Української Держави. Потім був призначений на полкового священика 51-го пішого дієвого полку імені Северина Наливайка та благочинним 17-ї пішої дієвої дивізії Дієвої армії УНР[1].
Від травня 1919 р. служив капеланом 3-го пішого Подільського полку ДАУНР, від 21 липня 1919 р. — капелан Волинської групи ДАУНР, від кінця 1919 р. — капелан Збірної (згодом 2-ї) Волинської дивізії АУНР.
З 6 грудня 1919 р. був учасником 1-го Зимового походу.
Наказ Головної команди військ УНР № 32 від 5 жовтня 1920 р.[2]:
На підставі висновків реєстраційної комісії на дійсну українську військову службу по військово-духовній офіції зараховуються: до складу штабу 4-ї Київської дивізії-протоієрей Микола Мариніч, до складу штабу 2-ї Волинської дивізії — протоієрей Василь Сукачів, до складу штабу 4-ї Київської запасної бригади — протоієрей Анатолій Волкович, до складу штабу Окремої кінної дивізії — протоієрей Михайло Овертович
29 липня 1920 р. у м. Ямполі мав подяку від Головного Отамана С. Петлюри та військового міністра В. Сальського[3]. 12 липня 1921 р. Павло Пащевський подав лист міністрові І. Огієнку про нагородження о. В. Сукачіва, о. М. Маринича та інших відзнакою лицарів Залізного Хреста[4].
Звертався до міністра І. Огієнка 12 липня 1921 р. у справі використання для таборових церков Армії УНР похідних церков залишених по церквах після розвалу Російської імперії[5].
Потрапив до Польщі разом з інтернованими військовиками Армії УНР[6].
9 січня 1922 р. був на 2-му з'їзді військового духовенства у м. Каліші, де затвердили текст Статуту Братства та моральний кодекс, були представлені українські національні ризи для капеланів[7].
Родина ред.
Був одруженим та мав 4 дітей.
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Примітки ред.
- ↑ «Військові священики Армії Української Народної Республіки [Архівовано 16 листопада 2017 у Wayback Machine.]» // Тинченко Я., Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II.
- ↑ Слюсаренко П. М., «Душпастирська служба в армії Української народної республіки періоду російсько-польської війни 1920 року» // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості. Матеріали ХІІІ Міжнародної науково-практичної конференції 16 травня 2003 р. — Донецьк: ІПШІ «Наука і освіта», 2003. — С.290–292.
- ↑ Забзалюк Дмитро, Душпастирська служба українських військових формацій першої половини ХХ ст. [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] (Монографія), Львівський державний університет внутрішніх справ. Львів, 2012. — С.71. — ISBN 978-611-511-089-6.
- ↑ Тинченко Я., Нагородна справа урядів Української Народної Республіки, 1917-1992PDF, НАНУ Інститут історії України, К., 2006. — С.101.
- ↑ Забзалюк Дмитро, Душпастирська служба українських військових формацій першої половини ХХ ст. [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] (Монографія), Львівський державний університет внутрішніх справ. Львів, 2012. — С.76. — ISBN 978-611-511-089-6.
- ↑ Забзалюк Дмитро, Душпастирська служба українських військових формацій першої половини ХХ ст. [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] (Монографія), Львівський державний університет внутрішніх справ. Львів, 2012. — С.79. — ISBN 978-611-511-089-6.
- ↑ Забзалюк Дмитро, Душпастирська служба українських військових формацій першої половини ХХ ст. [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] (Монографія), Львівський державний університет внутрішніх справ. Львів, 2012. — С.78. — ISBN 978-611-511-089-6.
Джерела ред.
- Михалевич Віктор, Духівництво у військових структурах: історичний досвід і сучасністьPDF, 2012 р. // «Волинь і волиняни у Другій світовій війні: збірник наукових праць». —— С.129-130.
- Забзалюк Дмитро, Душпастирська служба українських військових формацій першої половини ХХ ст. [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] (Монографія), Львівський державний університет внутрішніх справ. Львів, 2012. — С.15, 21, 58, 62, 65, 68, 71, 73, 76, 78-79. — ISBN 978-611-511-089-6.
- Слюсаренко П. М., «Душпастирська служба в армії Української народної республіки періоду російсько-польської війни 1920 року» // Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут».
- «Військові священики Армії Української Народної Республіки [Архівовано 16 листопада 2017 у Wayback Machine.]» // Тинченко Я., Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II.
Посилання ред.
- Корсак Іван, «Капелан армії УНР» // Група «Мисленого древа»
- Саппа М. М., «Організація інституту військового духовенства армії української народної республіки [Архівовано 14 червня 2018 у Wayback Machine.]» // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ — Вісник (Комзюк А. Т.), 06.08.2008.