Відкрити головне меню

Миха́йло Мусі́йович Лебеди́нець (*29 жовтня 1889, Гадяч — †17 грудня 1934, Київ) — український прозаїк, перекладач. Також державний діяч УСРР. Чоловік народного комісара соціального страхування УСРР Марії Венедиктівни Лебединець.

Михайло Мусійович Лебединець
Михайло Мусійович Лебединець

Час на посаді:
травень 1919 — серпень 1919
ПопередникОлександр Ісакович Хмельницький
НаступникЄвген Петрович Терлецький

Народився29 жовтня 1889(1889-10-29)
Гадяч, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер17 грудня 1934(1934-12-17) (45 років)
Київ, Українська СРР, СРСР
ГромадянствоРосійська імперія, СРСР
Національністьукраїнець
Професіяписьменник, перекладач, радянський державний діяч

Жертва сталінського терору.

ЖиттєписРедагувати

Син дрібного крамаря. Навчався на медичному факультеті Варшавського університету (19091911), звідки його відрахували за участь в українській студентській есерівській організації й вислали на Полтавщину. 1913 р. вступив на юридичний факультет Варшавського університету. Під час Першої світової війни служив прапорщиком в обозному батальйоні. 1917 р. активізував працю в Українській партії соціалістів-революціонерів, був обраний головою української військової ради Західного фронту і головою фронтової фракції партії. Після підписання Берестейського миру у квітні 1918 р. переїхав до Києва. У 19191920 рр. належав до УКП (б). Був членом правління видавничого товариства «Ґрунт» (1918), працював у Бюро преси та пропаганди УНР, секретарем редакції газети «Боротьба» (1919). У травні-серпні 1919 р. — Нарком юстиції УСРР, від серпня 1919 р. до початку 1920 р. — член закордонного бюро ЦК УКП (б) в Москві. Відтак переїхав до Харкова, вступив до КП(б)У. У 19201921 рр. — член колегії і заступник наркома юстиції УСРР, від січня 1922 р. до січня 1924 р. — завідувач консульського відділу посольства УСРР і ССРР у Польщі, у лютому 1924 р. — вересні 1928 — голова Верховного суду УСРР. 1928 р. його як колишнього боротьбиста усунули від роботи у Верховному суді й перевели до Одеси на посаду директора оперного театру. Повернувшись до Харкова, працював у видавництві «Українська радянська енциклопедія».

Восени 1934 р. Лебединця заарештували органи ҐПУ; у складі «групи 29-ти» його обвинуватили в належності до підпільної терористичої білогвардійської організації і розстріляли[1].

У Харкові певний час після страти перебувала дружина Лебединця — Марія Венедиктівна.

З творчого доробкуРедагувати

Автор збірок новел:

Переклади:

ПриміткиРедагувати

  1. Офіційне повідомлення про розстріл: Вісти ВУЦВК. — 1934. — 18 грудня.

Джерела та літератураРедагувати