Купа́ло, Купа́йло — слов'янський міфологічний персонаж, пов'язаний зі святкуванням літнього сонцестояння — дня Купали (згодом суміщеного з християнським святом Різдва Іоанна Предтечі — Івана Купала). Згадується в купальських обрядових піснях і зображається переважно як опудало, яке спалюється наприкінці святкування Івана Купала.

Купало
Купало як східнослов'янський бог, сучасне зображення
Міфологіяслов'янська
Божество вслов'янська міфологія
Брати/сестриМарена (можливо)
ДружинаМарена (можливо)
Атрибутивінки, квіти
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Етимологія

ред.

На Русі найраніші письмові згадки назви «Купала» датуються XIII ст. (у формі «Купалія») та XIV ст. (у множині — «Купали»). Пізніше трапляються назви Купала і Купало; назва свята «Івана-Купала»; назва ляльки Купало або Купайло, що використовується під час обрядів на це свято. Купалою називається також дівчина, котра роздає квіти під час ворожіння в день Івана Купала[1].

Існує декілька версій походження імені Купало:

  • через стосунок до ритуального купання в річці, першого в році[2];
  • від індоєвропейського кореня *kų̄p — «горіти, кипіти»[3];
  • як похідне від «купа» — зібрання чого-небудь[4];
  • від слов'янізованого імені Іоанна Хрестителя (βαπτιστής, «баптістіс» — «купатель, занурювач»)[5].

Образ і функції

ред.

В купальських обрядах Купало зображається поставленою вертикально гілкою (див. також весільне гільце) чи опудалом, зробленим із трав, соломи, зрідка лялькою з жовтої глини. Опудало ставиться на палицю так, щоб торкатися землі. На відміну від Марени, Купало має менше прикрас, його вирізняє наявність намиста чи чоловічого одягу[6].

Функціонально Купало багато в чому аналогічний Ярилу, стосуючись життєвих сил природи, але купальські обряди виключно літні[6]. На думку багатьох дослідників, Купало не був богом, натомість слугував сезонним персонажем, так само як Ярило, Лада, Полель, Позвізд[7][8], або суто назвою ритуальнної ляльки[9][10]. В сучасних працях[11][12] та рідновірстві іноді описується як бог літнього сонця[13].

Культ Купала

ред.
 
Купала (як роль дівчини в купальських обрядах). — В. Ґерсон, 1897.
 
Ніч Купала у неоязичницькому Храмі Мазовецькому, Польща, Польська церква рідновірів, Noc Kupały (2009)

Під час святкування Івана Купала власне Купало зображається гілкою, опудалом чи лялькою. Його виготовляють дівчата разом з опудалом Марени. Прикрашають Купала спільно дівчата та хлопці, співаючи. Подекуди роль Купали виконувала дитина. Спершу дівчата водять хоровод навколо Купала; жінки та чоловіки не беруть участі. Наприкінці святкування хлопці обривають із Купала вінки та розкладають вогнище, а дівчата топлять Марену в річці[14].

День літнього сонцестояння — купало (купальє), ще з язичницької доби слугував також орієнтиром у році[15].

Згадки у давніх писемних джерелах

ред.

У Густинському літописі

ред.

Густинський Літопис XVII століття розповідає[16]:

Купало бяше бог обилія, якоже у Еллін Церез, єму же безумниї за обиліє благадареніє приношаху в то время, єгда імяша настати жатва. Сему Купалу, бісу єще і донині по нікоїх странах безумниї пам'ять совершають, наченше іюня 23 дня, в навечеріє Рож-ства Іоанна Предтечі, даже до жатви і даліє сицевим образом: с вечера собираються простая чадь обоєго пола, і соплетають собі вінци із ядомого зілля, іли коренія, і, препоясавшеся биліем, возгнетають огнь, інде же поставляють зеленую віть і, ємшеся за руці, около обращаються окрест оного огня, по-юще свої пісні, преплетающе Купалом. Потом чрез оний огнь прескакують, оному бісу жертву себі приносяще.

У Синопсису Київському

ред.

У Синопсису Київському XVII століття[17]:

П’ятий ідол — Купало, якого вважають богом плодів земних, і йому спокушені дияволом подяки й жертви на початку жнив приносили. Того ж Купала, бога, чи істинніше, біса й до сьогодні в деяких місцевостях Рóссійських пам’ять тримається, найбільше ж — у надвечір’я Різдва святого Іоанна Хрестителя. Зібравшись увечері, молодь чоловічої, дівочої та жіночої статі плете собі вінки із певного зілля, і одягає на голову, і опоясується ним. Ще ж на тому бісівському ігрищі розкладають вогонь, і навколо нього, взявшись за руки, нечестиво ходять і скачуть, пісні співають, гидкого Купали [ім’я] часто повторюючи, і через вогонь перескакуючи, самих себе тому ж бісу Купалі в жертву приносять. І інших дійств диявольських багато на [тих] мерзенних зібраннях творять, про які й писати недобре. Крім цього святого Іоанна Хрестителя свята, й на свято святих верховних Апостолів Петра і Павла, диявол свої сіті напинає через гойдалки, на яких гойдаючись, випадає [декому], раптом упавши на землю, убитися, і негідно, без покаяння, душу свою втратити. Тому і гойдалок, як сіті диявольської, берегтися належить кожній християнській людині, аби не впасти й не зав’язнути в ній.

У посланні ігумена псковського Елеазара

ред.

У посланні ігумена псковського Елеазара монастиря Панфіла московським намісника в Пскові князю Дмитру Володимировичу Ростовському (згідно з Псковським літописом, 1505) говориться про те, що в переддень Різдва Іоанна Предтечі «чаровницы» — чоловіки і жінки по лугах, болотах, лісах, полях шукають нібито якісь смертні трави «на паубу человеком и скотом», «тут же и дивиа корение копают на потворение мужем своим: и сиа вся творят действом дьяволим в день Предтечев с приговоры сотанинскими».

А в саме свято Іоанна Предтечі, що збігається із днем літнього сонцевороту:

…во святую ту нощь мало не весь град возмятется, и в селех возбесятца в бубны, и в сопели, и гудением струнным, и всякими неподобными игры сотонинскими, плесканием и плесанием, женам же и девам и главам киванием, и устнами их неприязнен клич, вся скверные бесовские песни, и хрептом их вихляниа, и ногам их скакание и таптаниа; ту же есть мужем и отроком великое падение, ту же есть на женское и девичье шатание блудное им воззрение, такоже есть и женам мужатым осквернение и девам растлениа. Что же бысть во градех и селех в годину ту — сотона красуется кумирское празднование, радость и веселие сотонинское, в нём же есть ликование… яко в поругание и в бесчестие Рожеству Предтечеву и в посмех и в коризну дни его, не вещущим истины, яко сущии идолослужителие бесовскии праздник сеи празноють…
Сице бо на всяко лето кумиром служебным обычаем сотона призывает и тому, яко жертва приноситца всяка скверна и беззаконие, богомерское приношение; яко день рожества Предотечи великого празнуют, но своим древним обычаем

У повчанні «Про ідолів Володимирових»

ред.

У повчанні «Про ідолів Володимирових» — «бог плодов земных».

Трактування образу

ред.

Російський філолог Володимир Топоров вважав, що Купало та Ярило мають спільне походження, але розвинулися в різних персонажів: Ярило стосується весняної обрядовості, а Купало літньої[3]. Разом з В'ячеславом Топоровим він пропонував, що Купало в давнину уявлявся братом Мари (Марени). В балтійських народів існує аналогічна пара Йонітс і Мора[18].

На думку польського історика Александра Ґейштора[19], так само як російської дослідниці Наталії Велецької[4] та українського фольклориста Віктора Давидюка, персонаж Купало походить від обрядової ляльки, що замінила людські жертвопринесення з метою забезпечити гарний врожай[20].

Примітки

ред.
  1. Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 236.
  2. Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 237.
  3. а б Топоров, В. (1967). Из наблюдений над этимологией слов мифологического характера / Материалы международного симпозиума «Проб­лемы славянских этимологических исследований в связи с общей проблематикой современной этимологии». Москва. с. 11—21.
  4. а б Велецкая, Н. Н. (1978). Языческая символика славянских архаических ритуалов (рос.). Наука.
  5. Журавлев А. Ф. Язык и миф. Лингвистический комментарий к труду А. Н. Афанасьева «Поэтические воззрения славян на природу». М.: Индрик, 2005. С. 904.
  6. а б Воропай, Олекса (1958). Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Мюнхен: Українське видавництво. с. 115—134.
  7. Топоров В. Н. Боги // Славянские древности / Отв. ред. Н. И. Толстой. — М.: Международные отношения, 1995. — Т. 1. — С. 211.
  8. Славянская мифология: энциклопедический словарь (рос.). Эллис Лак. 1995. с. 11. ISBN 978-5-7195-0057-7.
  9. Pitro, Martin; Vokáč, Petr (2002). Bohové dávných Slovanů. Praha: ISV. с. 79. ISBN 978-80-85866-91-9.
  10. Ivanits, Linda J.; Oinas, Felix Johannes (1989). Russian folk belief. Armonk (N.Y.): M. E. Sharpe. с. 14. ISBN 978-0-87332-422-9.
  11. Купало. Українська Релігієзнавча Енциклопедія. Процитовано 07.07.2023.
  12. Кононенко, Олексій (2 липня 2018). Українська міфологія. Божества і духи (укр.). Litres. с. 64. ISBN 978-5-04-120865-3.
  13. Купайло. www.oru.org.ua. Процитовано 7 липня 2023.
  14. Воропай, Олекса (1958). Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Мюнхен: Українське видавництво. с. 116—130.
  15. Назви часових понять // Давньоруська спадщина в лексиці української мови / В. В. Німчук; АН України, Ін-т укр. мови ім. О. О. Потебні. — Київ: Наукова думка, 1992. — С. 59. — 412 с. — ISBN 5-12-000639-6.
  16. Митрополит Іларіон. «Дохристиянські вірування українського народу»
  17. Жиленко І. В. Синопсис Київський. Лаврський альманах [Архівовано 7 листопада 2007 у Wayback Machine.] / Ред. рада: В. М. Колпакова (відп. ред.) та ін. — К. : ВІПОЛ, — Спецвип. 2 : Синопсис Київський / І. В. Жиленко. — 2002. — 194 с.
  18. Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 238.
  19. Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 239—240.
  20. Давидюк, Віктор (2005). Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк: Волинська обласна друкарня. с. 179—206.

Посилання

ред.