Синопсис Київський
Сино́псис Ки́ївський (повна назва «ΣYΝΟΨΙΣЪ, или Краткоє собраніє ω(т) Различны(х) лѣтописце(в)…») — російськоцентричний історико-ідеологічний твір останньої третини ХVІ ст.[1]. Компілятивний огляд української і східноєвропейської історії. Його вважають першим коротким нарисом історії України.[2]
| Синопсис Київський | |
 | |
| Назва | рос. Синопсис, или Краткое собрание от различных летописцев о начале славяно-российского народа и первоначальных князьях богоспасаемого града Киева |
|---|---|
| Головний предмет твору | Русь, історія України і історія Росії |
| Жанр | лібрето[d] |
| Автор | Інокентій Ґізель і Пантелеймон Кохановський |
| Видавець | Друкарня Києво-Печерської лаври |
| Місце публікації | Київ |
| Мова твору або назви | російська |
| Дата публікації | 1674 |
 | |
 Синопсис Київський у Вікісховищі | |
Вперше виданий у 1674 році в Києво-Печерській друкарні. Обґрунтовує тезу про єдність історії Великої, Малої і Білої Росії як неподільної династично-територіальної спадщини московських царів[3].
Сам твір друкувався без зазначення автора.[4]
Короткий опис ред.
Скомпонований у другій половині XVII століття «Синопсис» починається від давніх слов'ян і сягає другої половини XVII століття, приділяючи особливу увагу Київській Русі. У додатку до синопсису вміщено перелік (розпис) князів, гетьманів і митрополитів.
Автор «Синопсису» достеменно невідомий, хоча здебільшого приписують його архімандриту Інокентієві Ґізелю.[2] Його ймовірним автором є економ Києво-Печерської лаври Пантелеймон Кохановський, а видавцем — типограф Іван Армашенко за благословення архімандрита лаври Інокентія Ґізеля[5]. Надрукований вперше у 1674 році друкарнею Києво-Печерської лаври.[5][2] Наступні два видання (1678 і 1680) містили значні доповнення, особливо 3-тє.[5] З часом до середини 19-ого століття за 150 років «Синопсис» було перевидано близько 30-ти разів.[5]
Автором «Синопсису» запозичені ідеї московських книжників ХV—ХVІІ ст. щодо спадкоємності влади давніх київських князів московськими. В «Синопсисі» також помітні віддзеркалення ним ідей, закладених ще середньовічним ченцем Філофеєм, особливо його уявлення про месіанську роль Москви «аки Третем Риме».[1]
Ураховуючи політичне лідерство, що встановилося серед козаків на Лівобережжі після Української революції, ідеологічні концепції, висловлені у «Синопсисі», абсолютно не відповідали очікуванням світської частини української еліти. Ці концепції не лише ігнорували роль козацтва в історії України, але й не містили ідеологічного обгрунтування прийнятної для світської еліти моделі її взаємин з російською династією.[1]
«Синопсис» було уживано як підручник історії не тільки в Україні, Білорусі та Росії, але й Сербії, Молдові, Болгарії.[5]
Критична оцінка ред.
Для історичної концепції автора «Синопсиса» характерним є монархізм, провіденціалізм, промосковські тенденції, причому останні визначалися тодішньою політичною кон'юнктурою[5].
З погляду сучасної історичної науки, «Синопсис» викладав не встановлені історичні факти, а компіляцію з уявлень та традиційних легенд, тому вважається джерелом не стільки з історії, скільки з історичної міфології[6].
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б в Горобець В. М. Поліваріантність ідеологічного обґрунтування українсько-російської єдності: погляд з України // Україна і Росія в історичній ретроспективі: нариси: в 3 т. / ред. рада: В. М. Литвин (голова) [та ін.]; відп. ред. В. А. Смолій; НАН України, Ін-т історії України. — Київ: Наукова думка, 2004. — С. 175—176. — 531 с. — ISBN 966-00-0335-8
- ↑ а б в Волощенко О. І. Київський Синопсис [Архівовано 24 березня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
- ↑ Синопсис // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- ↑ Ірина Фаріон. «Синопсис» Інокентія Ґізеля як джерело мовної свідомості українців у другій половині XVII століття [Архівовано 25 квітня 2019 у Wayback Machine.]. Центр ім. Д.Донцова. 26 Лип 2017
- ↑ а б в г д е Мицик Ю. А. Синопсис виданий у Києві (1674) // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 565. [Архівовано 9 листопада 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ Півторак Григорій. Історична правда проти імперської облуди: Українці, білоруси, росіяни: три народи — три історії [Архівовано 5 березня 2020 у Wayback Machine.] // День. № 184. — 9 жовтня, 2015 р.
Джерела та література ред.
- Синопсис Київський [Архівовано 7 листопада 2007 у Wayback Machine.]
- Мицик Ю. А. Синопсис виданий у Києві (1674) // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 565. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Жиленко І. В. Синопсис Київський. Лаврський альманах [Архівовано 12 лютого 2012 у Wayback Machine.]. — К., 2002. — 194 с.
- Синопсис // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1976. — Кн. 2, [т. 8] : Символізм — Технічні рослини. — С. 2817. — ISBN 5-7707-4049-3.
- «Синопсис» Інокентія Ґізеля як джерело мовної свідомості українців у другій половині XVII століття [Архівовано 25 квітня 2019 у Wayback Machine.]
Посилання ред.
- Волощенко О. І. Київський Синопсис [Архівовано 24 березня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
|
Це незавершена стаття з історії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття про книгу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |