Відкрити головне меню

Полель - давнослов'янський бог шлюбних зв'язків. Син Лади і Сварога рідний брат Леля і Лелі. На відміну від свого брата, Полель не крутить дівчатам голови, його сопілка грала для двох люблячих сердець, він на весіллях співає пісні. Зовнішньо, брати дуже подібні, тільки Полель старший, мужніший, вищий та ширший у плечах. Полель любить весну, коли разом з природою у серцях людей прокидається велике почуття, а ще більше любить осінню пору шлюбів, коли закохані серця з'єднуються.

Полель
бог любові
Міфологія Слов'янська
Батько Сварог
Мати Лада
Брати/сестри Лель і Леля

У фольклоріРедагувати

ПісніРедагувати

У пісні з Дроздовиці під Перемишлем:

Лелю-Полелю, коли ж я воли пасла,
Лелю-Полелю, тогди я била красна.
Лелю-Полелю, тепер же я волів не пасу,
Лелю-Полелю, загубила ж я красу.[1]

ПриказкиРедагувати

У приказці з села Кобиловолоки Теребовельського повіту про тих, хто працює помалу, ліниво:

Робит, як Лелюм-Полелюм.[2]

У літературіРедагувати

Найменнями Лель і Полель Іван Франко наділив героїв своєї ненадрукованої за життя повісті польською мовою «Lelum i Polelum» (1887) — братів-близнюків Калиновичів, Владка і Начка (Владислава та Ігнатія), що показані на фоні суспільних і політичних подій Галичини з 1848 по 80-ті роки XIX ст.[3]

ПосиланняРедагувати

  1. Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського: з Галичини, Волині, Поділля, Придніпрянщини і Полісся / Упорядкування, текстологічна інтерпретація і комментарі О.І. Дея ; Атрибуція автографів і копій та передмова Л.А. Малаш і О.І. Дея. – Київ: Наукова думка, 1974. – С. 85.
  2. Франко Іван. Галицько-руські народнї приповідки / Зібрав, упорядкував і пояснив Др. Іван Франко. Том ІІІ. Випуск І (Рабунок – Час) // Етноґрафічний збірник Етнографічної комісиї Наукового Товариства імени Шевченка. – Львів: друкарня Наукового Товариства імени Шевченка, 1909. – Т. XVIІ. – С. 23.
  3. Франко Іван. Лель і Полель. — Київ: Молодь, 1961. — 210 с.