Мара́ (Марена, пол. Marzana, Śmiertka, чеськ. Morana, Smrtka) — слов'янська богиня[1][2]. Марена символізує Богиню води[3]. Марену пов’язували із сезонним умиранням та воскресінням природи та обрядами викликання дощу. Вона може поставати у двох іпостасях: то сердитою царицею-водицею, то прекрасною супутницею бога Купайла. Марена — богиня, яка втілює у собі красу і грацію. Особливий її розквіт спостерігається 1 березня, коли проганяється зима та в ніч на Івана Купала, коли вона очищає людські душі від гріха[3].

Морана-смерть

У творах міфологів 19 століття, таких як Карел Яромір Ербен, Шимон Матусяк, Грегор Крек або ранній Ян-Гануш Махал, Марена розумілася як богиня смерті. Цю фальсифікацію було зроблено Вацлавом Ганкою на основі старого чеського словника «Mater Verborum», де Марена ототожнюється з Гекатою і Прозерпіною[4][5][6].

У слов'ян зустрічаються також і її інші імена: Марена, Морена,Морана, Моржана. У західних слов'ян Вона іменується Маржана чи Марцана. Це ім'я Мари родинно таким словам, як: «мор», «морок», «марево», «примара», «хмара», «мерзнути», «смерть».

За давньоруською легендою, Мара — дружина Чорнобога[джерело?] — сіє на землі чвари, брехні, недуги, вночі ходить з головою під пахвою попід людськими оселями й вигукує імена господарів — хто відгукнеться, той помирає. Любить душити сплячих та смоктати їхню кров[джерело?]. Разом зі Змієм породила 13 доньок-хвороб, яких пустила по світу (Вогневицю[7], Глуханю, Коркушу, Лякливицю, Лінь, Ломоту, Лідницю, Кікімору, Жовтяницю, Гризачку, Очницю, Трясовицю, Черевуху).

Володіння Марени, відповідно до давніх легенд, знаходиться за чорною річкою Смородиною, яка розділяє Явь і Навь, через яку перекинуто міст з калини, який охороняється змієм. Марена втілює собою «мару» — мертву воду, тобто силу, яка загоює рани. Але смерть не є повне переривання життя як такого, але — лише перехід до життя іншого, до нового Початку, бо так вже належить, що після зими, яка забирає із собою все віджиле, завжди настає нова весна.

Згідно з повір'ям, вічно ганяється за богинею неба Колядою, намагаючись перешкодити народженню нового Сонця та встановити вічну ніч. Давні русини щовесни, напередодні нового (землеробського) року робили опудала Мари, які спалювали або топили у воді. Існує повір'я, що Морена ковтає Сонце взимку.

У сучасному «міському фольклорі» Дрогобича Маруна згадана як міська богиня, нянька мертвих дітей[8] (мати мертвих і ненароджених), яка мешкає на старому «польському» кладовищі і керує Дрогобицьким потойбіччям, «зваблює на смерть живих: у повен місяць, перетворюється на вродливу жінку, яка заманює[9] чоловіків на цвинтар.» Таке трактування знаходимо у творах Олега Стецюка.

У популярній культуріРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Szyjewski, Andrzej (2003). Religia Słowian [Religion of the Slavs]. Kraków: Wydawn. WAM. ISBN 8373182055.
  2. Hanuš, Ignác Jan (1842). Die Wissenschaft des Slawischen Mythus im weitesten, den altpreussisch-lithauischen Mythus mitumfassenden Sinne. Nach Quellen bearbeitet, sammt der Literatur der slawisch-preussisch-lithauischen Archäologie und Mythologie. J. Millikowski.
  3. а б * Куйбіда. В. Марена // Енциклопедичний словник символів культури України / за заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. ─ Корсунь-Шевченківський: Вид. В. М. Гавришенко, 2015. — С. 477. — ISBN 978-966-2464-48-1
  4. NIEDERLE, Lubor. Slovanské starožitnosti. Praha: Bursík & Kohout, 1916. S. 177. Díl II., svazek I..
  5. Popelka Biliánová. Z pohanských božnic pražských. Národní listy roč. 72, č. 160, str. 6. 1932.
  6. Lucie Jandová. Novodobí Slované: ti, co vynášejí Moranu. - Dennik Právo // Novinky.cz. — 25.9.2016
  7. Вогневиця — міфічна потвора. Слов'янська міфологія. supermif.com. Процитовано 2019-03-17. 
  8. Див. Дрогобич як міф дитини // Drohobyczer Zeitung
  9. Стецюк О. Проведена пані // Візуальний журнал „Drohobyczer Zeitung“. — 2015. — жовт. — № 2. — С.6.

ПосиланняРедагувати