Камінь-Каширський
Ка́мінь-Каши́рський — місто у Волинській області, райцентр Камінь-Каширського району. Населення 12505 мешканців (2017). До облцентру можна дістатися автошляхом М19, який збігається із єврошосе E85 та згодом переходить у Т 0311.
Камінь-Каширський | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
Камінь-Каширська РДА у центрі міста | |||||||||
Основні дані | |||||||||
Країна | ![]() | ||||||||
Регіон | Волинська область | ||||||||
Район | Камінь-Каширський район | ||||||||
Засноване | XII ст. | ||||||||
Магдебурзьке право | 1430 | ||||||||
Статус міста | з 1940 року | ||||||||
Населення | ▲ 12 505 (01.01.2017)[1] | ||||||||
- повне | ▲ 12 505 (01.01.2017)[1] | ||||||||
Площа | 7,64 км²[2] | ||||||||
Густота населення | 798 осіб/км² | ||||||||
Поштові індекси | 44500-44505 | ||||||||
Телефонний код | +380-3357 | ||||||||
Координати | 51°37′12″ пн. ш. 24°57′55″ сх. д. / 51.62000° пн. ш. 24.96528° сх. д.Координати: 51°37′12″ пн. ш. 24°57′55″ сх. д. / 51.62000° пн. ш. 24.96528° сх. д. | ||||||||
Висота над рівнем моря | 155 м | ||||||||
Водойма | Цир | ||||||||
Відстань | |||||||||
Найближча залізнична станція | Камінь-Каширський | ||||||||
До обл./респ. центру | |||||||||
- фізична | 99 км | ||||||||
- автошляхами | 126 км | ||||||||
До Києва | |||||||||
- фізична | 410 км | ||||||||
- автошляхами | 463 км | ||||||||
Міська влада | |||||||||
Адреса | 44500, Волинська обл., Камінь-Каширський р-н, м. Камінь-Каширський, вул. Волі, 2, 2-20-47 | ||||||||
Міський голова | Пась Віктор Іванович | ||||||||
|
ІсторіяРедагувати
Ронковський Гжегож у путівнику «Волинь» стверджує, що в документах поселення Коширськ або Кошер згадане ще в 1196 р. Засновник міста — волинський князь Роман Мстиславович. Він побудував фортецю для захисту північних кордонів волинської землі. У 1241 році містечко захопило Литовське князівство, воно стало володінням Любарта Гедиміновича. З початку 15 ст. згадується в писемних джерелах як володіння литовських князів Сангушків-Каширських. Останній з роду — подільський та волинський воєвода Адам Сангушко-Каширський у 1628 р. заснував у місті домініканський монастир. Після його смерті Камінь-Каширський перейшов до роду Красіцьких — аж до кінця XVIII ст. Пізніше маєток відійшов до сімейства Ордів (Орда). У 1832 р. царська влада закрила домініканський монастир, зробивши кляшторний костел парафіяльним. У 1830—1837 рр. споруду було перебудовано.
У 1430 році містечко отримало магдебурзьке право (підтверджене згодом у 1600 році). За Люблінською унією 1569 року Камінь-Каширський і навколишні території переходять під владу Польщі, де поступово місто зійшло до статусу села. Після ІІІ-го поділу Польщі Камінь-Каширський і прилеглі території увійшли до складу Росії, де став центром волості.
У роки І світової війни через села Тоболи, Рудка-Червинська, Великий Обзир, Оленине, Боровно, проходила лінія фронту. Після Ризького мирного договору 1921 року Камінь-Каширський знову переходить під владу Польщі і став центром Камінь-Каширського повіту Поліського воєводства. У 1923 році в Камені-Каширському було створено повітове староство. 1 січня 1927 року сільська Камінь-Каширська гміна отримала бюджетний статус міської гміни[3].
У 1940 році утворено Камінь-Каширський повіт, згодом район. Розпочала діяльність міська і районна Ради.
З початку війни 1941—1945 років територія району була окупована нацистами та включена до складу Камінь-Каширської округи. Діяли партизанські загони під командуванням М. П. Коніщука, А. П. Бринського, О. Ф. Федорова, у с.Хотешів функціонувала школа старшин УПА. Кінець окупації району припадає на березень-квітень 1944 року.
В 1945 році в Камені-Каширському створено педагогічне училище. У 1947 році у місті відкрили медичну школу, яку через рік було реорганізовано в медичне училище. У 1961 році став до ладу Камінь-Каширський лісозавод. За період з 70-их по 80-і роки в місті і селах району була здійснена значна програма соціально-культурного будівництва. Розпочали свою роботу хлібозавод, консервний завод, деревообробний завод, комбікормовий завод, маслозавод.
У 1991 році на Всеукраїнському референдумі на підтвердження Акта проголошення незалежності України за незалежність держави проголосувало 94,2 % мешканців району. У 1991 році район віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (категорія III) постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС. На території району діє 46 релігійних об'єднань.
У 1996 році рішенням сесії міської ради народних депутатів від 14 вересня 1996 року затверджено проект герба, прапора і печатки міста Каменя-Каширського. У 1999 році в с. Михнівка було освячено Свято-Стрітенський монастир.
Пам'яткиРедагувати
У центрі Каменя-Каширського — залишки давнього городища «Замок», розташованого на правому березі річки Цир. У 1987—1988 роках археологічні дослідження на території городища проводила експедиція Волинського краєзнавчого музею під керівництвом Панишка Сергія Дмитровича.
- Домініканська спадщина становить найдавніший комплекс пам'яток Каменя-Каширського. Це костел та каплиця, збудовані в першій половині XVII століття. У міжвоєнний період ХХ століття костел ще використовувався для служб, проте в радянський час був сильно перебудований. В ньому деякий час діяла пекарня. Каплиця розташована поруч. Станом на 2012 рік реставрована зовні. Приміщення колишнього костелу не є пам'яткою, каплиця — пам'ятка архітектури місцевого значення. Належить католицькій громаді міста і нею використовується.
- В центрі міста знаходиться пам'ятка архітектури національного значення церква святого Пророка Іллі, збудована в 1700 році. Дзвіницю церкві надбудували у 1886 році. У 1906 році в цій церкві хрестили майбутнього шевченкознавця Євгена Шабліовського. В ніч на 8 квітня 2015 року церква згоріла[4].
- Церква Різдва Пресвятої богородиці була збудована у 1723 році на кошти місцевого поміщика Івана Красицького. У 1880 році один із трьох автентичних куполів переробили під дзвіницю.
У місті є кілька пам'ятників та меморіальний комплекс на честь воїнів Радянської армії. Серед пам'ятників — загиблим євреям Камінь-Каширського гетто, загиблим мешканцям Камінь-Каширщини в Афганістані.
ПостатіРедагувати
- Склезь Сергій Анатолійович (1976—2014) — матрос Збройних сил України, батальйон тероборони «Волинь».
- Шевчик Анатолій Васильович — український футболіст, Заслужений майстер спорту України[1]. Дворазовий паралімпійський чемпіон 2004 та 2008 років, срібний призер Літніх Паралімпійських ігор 2012 року.
- Санін Олесь Геннадійович — український кінорежисер, актор, оператор, продюсер і музикант. Лауреат державної премії України імені Олександра Довженка.
- Шабліовський Євген Степанович — вчений-шевченкознавець, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка в Харкові (1933—1935).
- Кмецинський Василь Михайлович — український історик, педагог, краєзнавець, перший директор Камінь-Каширського краєзнавчого музею.
- Дем'яник Сергій Валерійович — Герой України . Загинув 29-го серпня 2014 р під час виходу з Іловайського котла т. зв. «Зеленим коридором» на дорозі в районі с. Новокатеринівка. 2-го вересня тіло Дем'яника С. В. разом з тілами 87 інших загиблих у т. зв. Іловайському котлі було привезено до запорізького моргу. Був упізнаний бойовими товаришами та родичами.
- Марковська Алла Анатоліївна — українська художниця, оформлювач книжкових видань, графік, письменниця, автор фантастичної літератури.
ФотоРедагувати
ПриміткиРедагувати
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ Постанова Верховної Ради України «Про встановлення меж міста Камінь-Каширський Камінь-Каширського району Волинської області»
- ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 5 czerwca 1926 r. wydane w porozumieniu z Ministrem Skarbu w sprawie zastosowania do gminy wiejskiej Kamień Koszyrski, tegoż powiatu, województwa poleskiego, przepisów ustawy z dnia 11 sierpnia 1923 r., dotyczących gmin miejskich. (пол.)
- ↑ http://www.day.kiev.ua/uk/news/080415-na-volyni-zgoriv-trohsotlitniy-hram-pamyatka-arhitektury-nacionalnogo-znachennya
Джерела та літератураРедагувати
- Г. Я. Рудий. Камінь-Каширський // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 50. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- М. Ф. Котляр. Каменець // там же, с.48