Камінь-Каширський

Камінь-Каширський
Герб Каменя-Каширського	Прапор Каменя-Каширського
	Камінь-Каширська РДА у центрі міста
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Волинська область
Район	Камінь-Каширський район
Код КОАТУУ	0721410100
Засноване	XII ст.
Магдебурзьке право	1430
Статус міста	з 1940 року
Населення	▲ 12 505 (01.01.2017)
Площа	7,64 км²
Густота населення	798 осіб/км²
Поштові індекси	44500-44505
Телефонний код	+380-3357
Координати	51°37′12″ пн. ш. 24°57′55″ сх. д. / 51.62000° пн. ш. 24.96528° сх. д.Координати: 51°37′12″ пн. ш. 24°57′55″ сх. д. / 51.62000° пн. ш. 24.96528° сх. д.
Висота над рівнем моря	155 м
Водойма	Цир
Відстань
Найближча залізнична станція	Камінь-Каширський
До обл./респ. центру
- фізична	99 км
- автошляхами	126 км
До Києва
- фізична	410 км
- автошляхами	463 км
Міська влада
Адреса	44500, Волинська обл., Камінь-Каширський р-н, м. Камінь-Каширський, вул. Волі, 2, 2-20-47
Міський голова	Бондар Василь Іванович
Карта
	Камінь-Каширський
	Камінь-Каширський

Ка́мінь-Каши́рський (пол. Kamień Koszyrski) — місто у Волинській області, райцентр Камінь-Каширського району. Населення 11 тис. мешканців (2010). До облцентру можна дістатися автошляхом М19, який збігається із єврошосе E85 та згодом переходить у Т 0311.

Зміст

ІсторіяРедагувати

Ронковський Гжегож у путівнику «Волинь» стверджує, що в документах поселення Коширськ або Кошер згадане ще в 1196 р. Засновник міста — волинський князь Роман Мстиславович. Він побудував фортецю для захисту північних кордонів волинської землі. У 1241 році містечко захопило Литовське князівство, воно стало володінням Любарта Гедиміновича. З початку 15 ст. згадується в писемних джерелах як володіння литовських князів Сангушків-Каширських. Останній з роду — подільський та волинський воєвода Адам Сангушко-Каширський у 1628 р. заснував у місті домініканський монастир. Після його смерті Камінь-Каширський перейшов до роду Красіцьких — аж до кінця XVIII ст. Пізніше маєток відійшов до сімейства Ордів (Орда). У 1832 р. царська влада закрила домініканський монастир, зробивши кляшторний костел парафіяльним. У 1830—1837 рр. споруду було перебудовано.

У 1430 році містечко отримало магдебурзьке право (підтверджене згодом у 1600 році). За Люблінською унією 1569 року Камінь-Каширський і навколишні території переходять під владу Польщі, де поступово місто зійшло до статусу села. Після ІІІ-го поділу Польщі Камінь-Каширський і прилеглі території увійшли до складу Росії, де став центром волості. У роки І світової війни через села Тоболи, Рудка-Червинська, Великий Обзир, Оленине, Боровно, проходила лінія фронту. Після Ризького мирного договору 1921 року Камінь-Каширський знову переходить під владу Польщі і став центром Камінь-Каширського повіту Поліського воєводства. У 1923 році в Камені-Каширському було створено повітове староство. 1 січня 1927 року сільська Камінь-Каширська гміна отримала бюджетний статус міської гміни^[3]. У 1940 році утворено Камінь-Каширський повіт, згодом район. Розпочала діяльність міська і районна Ради. З початку війни 1941—1945 років територія району була окупована нацистами та включена до складу Камінь-Каширської округи. Діяли партизанські загони під командуванням М. П. Коніщука, А. П. Бринського, О. Ф. Федорова, в с.Хотешів функціонувала школа старшин УПА. Кінець окупації району припадає на березень-квітень 1944 року. В 1945 році в Камені-Каширському створено педагогічне училище. У 1947 році у місті відкрили медичну школу, яку через рік було реорганізовано в медичне училище. У 1961 році став до ладу Камінь-Каширський лісозавод. За період з 70-их по 80-і роки в місті і селах району була здійснена значна програма соціально-культурного будівництва. Розпочали свою роботу хлібозавод, консервний завод, деревообробний завод, комбікормовий завод, маслозавод. У 1991 році на Всеукраїнському референдумі на підтвердження Акта проголошення незалежності України за незалежність держави проголосувало 94,2 % мешканців району. У 1991 році район віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (категорія III) постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС. На території району діє 46 релігійних об'єднань. У 1996 році рішенням сесії міської ради народних депутатів від 14 вересня 1996 року затверджено проект герба, прапора і печатки міста Каменя-Каширського. У 1999 році в с. Михнівка було освячено Свято-Стрітенський монастир.

Пам'яткиРедагувати

У центрі Каменя-Каширського — залишки давнього городища «Замок», розташованого на правому березі річки Цир. У 1987—1988 роках археологічні дослідження на території городища проводила експедиція Волинського краєзнавчого музею під керівництвом Панишка Сергія Дмитровича.

Домініканська спадщина становить найдавніший комплекс пам'яток Каменя-Каширського. Це костел та каплиця, збудовані в першій половині XVII століття. У міжвоєнний період ХХ століття костел ще використовувався для служб, проте в радянський час був сильно перебудований. В ньому деякий час діяла пекарня. Каплиця розташована поруч. Станом на 2012 рік реставрована зовні. Приміщення колишнього костелу не є пам'яткою, каплиця — пам'ятка архітектури місцевого значення. Належить католицькій громаді міста і нею використовується.

В центрі міста знаходиться пам'ятка архітектури національного значення церква святого Пророка Іллі, збудована в 1700 році. Дзвіницю церкві надбудували у 1886 році. У 1906 році в цій церкві хрестили майбутнього шевченкознавця Євгена Шабліовського. В ніч на 8 квітня 2015 року церква згоріла^[4].

Церква Різдва Пресвятої богородиці була збудована у 1723 році на кошти місцевого поміщика Івана Красицького. У 1880 році один із трьох автентичних куполів переробили під дзвіницю.

У місті є кілька пам'ятників та меморіальний комплекс на честь воїнів Радянської армії. Серед пам'ятників — загиблим євреям Камінь-Каширського гетто, загиблим мешканцям Камінь-Каширщини в Афганістані.

ПостатіРедагувати

Склезь Сергій Анатолійович (1976-2014) — матрос Збройних сил України, батальйон тероборони «Волинь».
Шевчик Анатолій Васильович — український футболіст, Заслужений майстер спорту України^[1]. Дворазовий паралімпійський чемпіон 2004 та 2008 років, срібний призер Літніх Паралімпійських ігор 2012 року.
Санін Олесь Геннадійович — український кінорежисер, актор, оператор, продюсер і музикант. Лауреат державної премії України імені Олександра Довженка.
Шабліовський Євген Степанович — вчений-шевченкознавець, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка в Харкові (1933—1935).
Кмецинський Василь Михайлович — український історик, педагог, краєзнавець, перший директор Камінь-Каширського краєзнавчого музею.
Дем'яник Сергій Валерійович - Герой України . Загинув 29-го серпня 2014 р під час виходу з Іловайського котла т. зв. «Зеленим коридором» на дорозі в районі с. Новокатеринівка. 2-го вересня тіло Дем'яника С. В. разом з тілами 87 інших загиблих у т. зв. Іловайському котлі було привезено до запорізького моргу. Був упізнаний бойовими товаришами та родичами.