Камінь-Каширський
Ка́мінь-Каши́рський (колишні назви — Камінь до XVII ст., у XVII—XX ст. — Камінь-Коширський) — місто у Волинській області, центр Камінь-Каширського району і Камінь-Каширської громади. Населення 12 505 мешканців (2017). До облцентру можна дістатися автошляхом М19, який збігається із єврошосе E85 та згодом переходить у Т 0311. (До 2006 року не можна було потрапити через єврошосе).
| Камінь-Каширський | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Регіон | Волинська область | ||||||||
| Район | Камінь-Каширський район | ||||||||
| Громада | Камінь-Каширська міська громада | ||||||||
| Засноване | XIII ст. | ||||||||
| Магдебурзьке право | 1430 | ||||||||
| Статус міста | від 1940 року | ||||||||
| Населення | ▲ 12 505 (01.01.2017)[1] | ||||||||
| - повне | ▲ 12 505 (01.01.2017)[1] | ||||||||
| Площа | 7,64 км²[2] | ||||||||
| Густота населення | 798 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 44500-44505 | ||||||||
| Телефонний код | +380-3357 | ||||||||
| Координати | 51°37′12″ пн. ш. 24°57′55″ сх. д. / 51.62000° пн. ш. 24.96528° сх. д.Координати: 51°37′12″ пн. ш. 24°57′55″ сх. д. / 51.62000° пн. ш. 24.96528° сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 155 м | ||||||||
| Водойма | Цир | ||||||||
| Назва мешканців | ка́мінь-каши́рець, ка́мінь-каши́рка, ка́мінь-каши́рці | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Камінь-Каширський | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 99 км | ||||||||
| - автошляхами | 126 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 410 км | ||||||||
| - автошляхами | 463 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 44500, Волинська обл., Камінь-Каширський р-н, м. Камінь-Каширський, вул. Волі, 2 | ||||||||
| Міський голова | Пась Віктор Іванович | ||||||||
|
| |||||||||
ІсторіяРедагувати
Можливо першими згадками міста Камінь-Каширська, а тоді ще просто Камінь чи Камень, про що дізнаємося з Галицько-Волинського літопису:
У рік 6718 [1210]. У той же рік прийшов до Белза Лестько, [князь лядський], якого переконав Олександр [Всеволодович], — бо Олександр не сприяв обом Романовичам, а хотів [їм] зла, — і забрав Белз [у Василька], і дав Олександрові. Але бояри не зрадили [Романовича], а пішли всі з князем Васильком у Каменець[3].
Хоча через форму «Кам'янець», а не «Камінь» та значну поширеність подібних назв міст у Волинській землі тяжко сказати точно, чи мова тут за Камінь-Каширський. У Королівстві Руському тоді було декілька міст із назвою Кам'янець — Кам'янець-Волинський зараз у складі селища Миропіль на Житомирщині, Кам'янець-Литовський (нині — місто Кам'янець), Берестейської області Білорусі, Кам'янець/Камінь-Каширський (нині — місто Камінь-Каширський). Утім, наведена нижча цитата як за контекстом подій, так і за формою назви міста більше нагадує Камінь-Каширський:
У рік 6770 [1262] …Припом'янув Миндовг [також], що Василько-князь із богатирем [Бурондаєм] пустошив землю Литовську. І послав він рать на Василька, і пустошили вони довкола [города] Каменя 316. Але князь Василько не поїхав услід за ними, тому що сподівався він другої раті. Він послав за ними [воєвод] Желислава та Степана Медушника. І гонили вони вслід за ними аж до [ріки] Ясольди 317, але не догнали їх, бо рать [литовська] була мала, — вони тільки набрали були здобичі, і тому й одійшли спішно[3].
Та також наступна:
У рік 6784 [1276] …А після цього Тройден, пославши свого брата Сирпутія, пустошив довкола [города] Каменя 340. Володимир же за це, пославши [рать], узяв у нього Турійськ на ріці на Німані і села довкола нього забрав.[3]
Отже, імовірно, засноване у XIII ст. місто Камінь, уже точно з початку XV ст. фіксується у джерелах з назвою близькою до сучасної «до имєнья князя Коширского, Каменіа» (1537), «в Камєни княза Кошєрського» (1545), Камінь-Кошарський (1629) [Шульгач 2001, 60].
Зокрема в писемних джерелах згадується як володіння литовських князів Сангушків-Каширських. Оскільки ще у кінці XIV ст. по 1392 році існувало удільне Кошерське князівство назву якого дістало від столиці Кошер так і місто Камінь у підлеглості до цього князівства отримало прикметник Каширський[4]. Останній із роду — волинський та подільський воєвода Адам Сангушко-Каширський у 1628 р. заснував у місті домініканський монастир. Після його смерті Камінь-Каширський перейшов до роду Красицьких — аж до кінця XVIII ст. Пізніше маєток відійшов до сімейства Ордів (Орда). У 1832 р. царська влада закрила домініканський монастир, зробивши кляшторний костел парафіяльним. У 1830—1837 рр. споруду було перебудовано.
У 1430 році містечко отримало магдебурзьке право (підтверджене згодом у 1600 році). За Люблінською унією 1569 року Камінь-Каширський і навколишні території переходять під владу Польщі, де поступово місто зійшло до статусу села. Після III поділу Польщі Камінь-Каширський і прилеглі території увійшли до складу Росії, де став центром волості.
У роки І світової війни через села Тоболи, Рудка-Червинська, Великий Обзир, Оленине, Боровно, проходила лінія фронту. Після Ризького мирного договору 1921 року Камінь-Каширський знову переходить під владу Польщі і став центром Камінь-Каширського повіту Поліського воєводства. У 1923 році в Камені-Каширському було створено повітове староство. 1 січня 1927 року сільська Камінь-Каширська гміна отримала бюджетний статус міської гміни[5].
У 1940 році утворено Камінь-Каширський повіт, згодом район. Розпочала діяльність міська і районна Ради.
З початку війни 1939—1945 років територія району була окупована нацистами та включена до складу Камінь-Каширської округи. Діяли партизанські загони під командуванням М. П. Коніщука, А. П. Бринського, О. Ф. Федорова, у с. Хотешів функціонувала школа старшин УПА. Кінець окупації району припадає на березень-квітень 1944 року.
У 1945 році в Камені-Каширському створено педагогічне училище. У 1947 році у місті відкрили медичну школу, яку через рік було реорганізовано в медичне училище. У 1961 році став до ладу Камінь-Каширський лісозавод. За період з 70-х по 80-ті роки в місті й селах району була здійснена значна програма соціально-культурного будівництва. Розпочали свою роботу хлібозавод, консервний завод, деревообробний завод, комбікормовий завод, маслозавод.
У 1991 році на Всеукраїнському референдумі на підтвердження Акта проголошення незалежності України за незалежність держави проголосувало 94,2 % мешканців району. У 1991 році район віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (категорія III) постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС. На території району діє 46 релігійних об'єднань.
У 1996 році рішенням сесії міської ради народних депутатів від 14 вересня 1996 року затверджено проєкт герба, прапора і печатки міста Каменя-Каширського. У 1999 році в с. Михнівка було освячено Свято-Стрітенський монастир.
Пам'яткиРедагувати
У центрі Каменя-Каширського — залишки давнього городища «Замок», розташованого на правому березі річки Цир. У 1987—1988 роках археологічні дослідження на території городища проводила експедиція Волинського краєзнавчого музею під керівництвом Панишка Сергія Дмитровича.
- Домініканська спадщина становить найдавніший комплекс пам'яток Каменя-Каширського. Це костел та каплиця, збудовані в першій половині XVII століття. У міжвоєнний період XX століття костел ще використовувався для служб, проте в радянський час був сильно перебудований. У ньому деякий час діяла пекарня. Каплиця розташована поруч. Станом на 2012 рік реставрована зовні. Приміщення колишнього костелу не є пам'яткою, каплиця — пам'ятка архітектури місцевого значення. Належить католицькій громаді міста і нею використовується.
- У центрі міста знаходиться пам'ятка архітектури національного значення церква святого Пророка Іллі, збудована в 1700 році. Дзвіницю церкві надбудували у 1886 році. У 1906 році в цій церкві хрестили майбутнього шевченкознавця Євгена Шабліовського. У ніч на 8 квітня 2015 року церква згоріла[6].
- Церква Різдва Пресвятої Богородиці була збудована у 1723 році на кошти місцевого поміщика Івана Красицького. У 1880 році один із трьох автентичних куполів переробили під дзвіницю.
У місті є кілька пам'ятників та меморіальний комплекс на честь воїнів Радянської армії. Серед пам'ятників — загиблим євреям Камінь-Каширського гетто, загиблим мешканцям Камінь-Каширщини в Афганістані.
ПостатіРедагувати
- Склезь Сергій Анатолійович (1976—2014) — матрос Збройних сил України, батальйон тероборони «Волинь».
- Шевчик Анатолій Васильович — український футболіст, Заслужений майстер спорту України[1]. Дворазовий паралімпійський чемпіон 2004 та 2008 років, срібний призер Літніх Паралімпійських ігор 2012 року.
- Санін Олесь Геннадійович — український кінорежисер, актор, оператор, продюсер і музикант. Лауреат державної премії України імені Олександра Довженка.
- Шабліовський Євген Степанович — вчений-шевченкознавець, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка в Харкові (1933—1935).
- Кмецинський Василь Михайлович — український історик, педагог, краєзнавець, перший директор Камінь-Каширського краєзнавчого музею.
- Дем'яник Сергій Валерійович — Герой України. Загинув 29 серпня 2014 року під час виходу з Іловайського котла т. зв. «Зеленим коридором» на дорозі в районі с. Новокатеринівка. 2 вересня тіло Сергія Дем'яника разом із тілами 87 інших загиблих було привезено до запорізького моргу. Був упізнаний бойовими товаришами та родичами.
- Марковська Алла Анатоліївна — українська художниця, оформлювач книжкових видань, графік, письменниця, автор фантастичної літератури.
- Цюрик Микола Володимирович (1981—2022) — солдат 14-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України, відзначився у ході російського вторгнення в Україну, учасник Російсько-української війни, Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Загинув 12 березня 2022 р. під час артилерійського обстрілу поблизу с. Наливайківка на Київщині.
- Ващук Андрій Петрович (1987—2022) — солдат Збройних сил України, учасник Російсько-української війни. Загинув 3 травня 2022 р. під містом Ізюм на Харківщині.
- Єфімов Олександр Вікторович (1975—2022) — солдат Збройних сил України, стрілець-помічник гранатометника мотопіхотного батальйону. Загинув 4 червня 2022 р. від осколкового ураження в місті Ізюм на Харківщині.
- Бусько Олександр Юрійович (1989—2022) — солдат Збройних сил України, підполковник Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Загинув 23 серпня 2022 р.
- Деркач Володимир Васильович (1964—2022) — солдат Збройних сил України, учасник Російсько-української війни.
- Смітюх Микола Григорович (1983—2022) — солдат Збройних сил України, учасник Російсько-української війни. Загинув 5 жовтня 2022 р. в місті Куп'янськ на Харківщині.
- Ліпич Олег Володимирович (1982—2022) — солдат Збройних сил України, 68-ї окремої механізованої бригади імені Олекси Довбуша. Загинув у ході тяжких боїв в селі Єгорівка на Донеччині.
- Троцюк Святослав Володимирович (1976—2022) — солдат Збройних сил України, учасник Російсько-української війни. Загинув 4 липня 2022 р. у селі Берестове на Донеччині в результаті мінометного обстрілу.
- Філозоф Василь Григорович (1975—2022) — солдат Збройних сил України, помічник гранатометника, виконував функції навідника. Загинув 7 листопада 2022 р. в селищі Першотравневе на Харківщині.
- Карпік Олександр Васильович (1984—2022) — солдат Збройних Сил України, 92-ї ОМБр імені кошового отамана Івана Сірка. Загинув 31 грудня 2022 р. у Сватівському районі на Луганщині.
- Букало Роман Сергійович (1994-2022) – солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни. Загинув 17 грудня 2022 р. на острові Великий Потьомкінський в Херсонській області.
СвітлиниРедагувати
Перебудований колишній костел домініканців XVII століття
Колишня каплиця домініканського монастиря XVII століття
Церква Різдва Пресвятої Богородиці 1723 року
Костел Архістратига Михаїла
Пам'ятник загиблим радянським воїнам
Меморіальний знак на місці гетто
Місце розстрілу євреїв
Пам'ятний знак на честь 50-річчя створення УПА
ПриміткиРедагувати
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ Постанова Верховної Ради України «Про встановлення меж міста Камінь-Каширський Камінь-Каширського району Волинської області»
- ↑ а б в Галицько-Волинський літопис.. litopys.org.ua. Архів оригіналу за 16 травня 2013. Процитовано 18 січня 2022.
- ↑ Етимологічний словник топонімів України - Василь Лучик - Тека авторів. Чтиво. Архів оригіналу за 23 січня 2018. Процитовано 18 січня 2022.
- ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 5 czerwca 1926 r. wydane w porozumieniu z Ministrem Skarbu w sprawie zastosowania do gminy wiejskiej Kamień Koszyrski, tegoż powiatu, województwa poleskiego, przepisów ustawy z dnia 11 sierpnia 1923 r., dotyczących gmin miejskich. [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 3 липня 2015. Процитовано 8 квітня 2015.
Джерела та літератураРедагувати
- Г. Я. Рудий. Камінь-Каширський [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 50. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- М. Ф. Котляр. Каменець [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // там же, с. 48.
ЛітератураРедагувати
- В. К. Бородчук, В. С. Крившин. Ка́мінь-Каши́рський // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Волинська область / І. С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 747 с. — С. 246—257.