Камінь-Каширський
Ка́мінь-Каши́рський (пол. Kamień Koszyrski) — місто у Волинській області, райцентр Камінь-Каширського району. Населення 11 тис. мешканців (2010). До облцентру можна дістатися автошляхом М19, який збігається із єврошосе E85 та згодом переходить у Т 0311.
| Камінь-Каширський | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Регіон | Волинська область | ||||||||
| Район | Камінь-Каширський район | ||||||||
| Код КОАТУУ | 0721410100 | ||||||||
| Засноване | XII ст. | ||||||||
| Магдебурзьке право | 1430 | ||||||||
| Статус міста | з 1940 року | ||||||||
| Населення | ▲ 12 505 (01.01.2017)[1] | ||||||||
| Площа | 7,64 км²[2] | ||||||||
| Густота населення | 798 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 44500-44505 | ||||||||
| Телефонний код | +380-3357 | ||||||||
| Координати | 51°37′12″ пн. ш. 24°57′55″ сх. д. / 51.62000° пн. ш. 24.96528° сх. д.Координати: 51°37′12″ пн. ш. 24°57′55″ сх. д. / 51.62000° пн. ш. 24.96528° сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 155 м | ||||||||
| Водойма | Цир | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Камінь-Каширський | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 99 км | ||||||||
| - автошляхами | 126 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 410 км | ||||||||
| - автошляхами | 463 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 44500, Волинська обл., Камінь-Каширський р-н, м. Камінь-Каширський, вул. Волі, 2, 2-20-47 | ||||||||
| Міський голова | Бондар Василь Іванович | ||||||||
|
| |||||||||
Зміст
ІсторіяРедагувати
Ронковський Гжегож у путівнику «Волинь» стверджує, що в документах поселення Коширськ або Кошер згадане ще в 1196 р. Засновник міста — волинський князь Роман Мстиславович. Він побудував фортецю для захисту північних кордонів волинської землі. У 1241 році містечко захопило Литовське князівство, воно стало володінням Любарта Гедиміновича. З початку 15 ст. згадується в писемних джерелах як володіння литовських князів Сангушків-Каширських. Останній з роду — подільський та волинський воєвода Адам Сангушко-Каширський у 1628 р. заснував у місті домініканський монастир. Після його смерті Камінь-Каширський перейшов до роду Красіцьких — аж до кінця XVIII ст. Пізніше маєток відійшов до сімейства Ордів (Орда). У 1832 р. царська влада закрила домініканський монастир, зробивши кляшторний костел парафіяльним. У 1830—1837 рр. споруду було перебудовано.
У 1430 році містечко отримало магдебурзьке право (підтверджене згодом у 1600 році). За Люблінською унією 1569 року Камінь-Каширський і навколишні території переходять під владу Польщі, де поступово місто зійшло до статусу села. Після ІІІ-го поділу Польщі Камінь-Каширський і прилеглі території увійшли до складу Росії, де став центром волості. У роки І світової війни через села Тоболи, Рудка-Червинська, Великий Обзир, Оленине, Боровно, проходила лінія фронту. Після Ризького мирного договору 1921 року Камінь-Каширський знову переходить під владу Польщі і став центром Камінь-Каширського повіту Поліського воєводства. У 1923 році в Камені-Каширському було створено повітове староство. 1 січня 1927 року сільська Камінь-Каширська гміна отримала бюджетний статус міської гміни[3]. У 1940 році утворено Камінь-Каширський повіт, згодом район. Розпочала діяльність міська і районна Ради. З початку війни 1941—1945 років територія району була окупована нацистами та включена до складу Камінь-Каширської округи. Діяли партизанські загони під командуванням М. П. Коніщука, А. П. Бринського, О. Ф. Федорова, в с.Хотешів функціонувала школа старшин УПА. Кінець окупації району припадає на березень-квітень 1944 року. В 1945 році в Камені-Каширському створено педагогічне училище. У 1947 році у місті відкрили медичну школу, яку через рік було реорганізовано в медичне училище. У 1961 році став до ладу Камінь-Каширський лісозавод. За період з 70-их по 80-і роки в місті і селах району була здійснена значна програма соціально-культурного будівництва. Розпочали свою роботу хлібозавод, консервний завод, деревообробний завод, комбікормовий завод, маслозавод. У 1991 році на Всеукраїнському референдумі на підтвердження Акта проголошення незалежності України за незалежність держави проголосувало 94,2 % мешканців району. У 1991 році район віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (категорія III) постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС. На території району діє 46 релігійних об'єднань. У 1996 році рішенням сесії міської ради народних депутатів від 14 вересня 1996 року затверджено проект герба, прапора і печатки міста Каменя-Каширського. У 1999 році в с. Михнівка було освячено Свято-Стрітенський монастир.
Пам'яткиРедагувати
У центрі Каменя-Каширського — залишки давнього городища «Замок», розташованого на правому березі річки Цир. У 1987—1988 роках археологічні дослідження на території городища проводила експедиція Волинського краєзнавчого музею під керівництвом Панишка Сергія Дмитровича.
- Домініканська спадщина становить найдавніший комплекс пам'яток Каменя-Каширського. Це костел та каплиця, збудовані в першій половині XVII століття. У міжвоєнний період ХХ століття костел ще використовувався для служб, проте в радянський час був сильно перебудований. В ньому деякий час діяла пекарня. Каплиця розташована поруч. Станом на 2012 рік реставрована зовні. Приміщення колишнього костелу не є пам'яткою, каплиця — пам'ятка архітектури місцевого значення. Належить католицькій громаді міста і нею використовується.
- В центрі міста знаходиться пам'ятка архітектури національного значення церква святого Пророка Іллі, збудована в 1700 році. Дзвіницю церкві надбудували у 1886 році. У 1906 році в цій церкві хрестили майбутнього шевченкознавця Євгена Шабліовського. В ніч на 8 квітня 2015 року церква згоріла[4].
- Церква Різдва Пресвятої богородиці була збудована у 1723 році на кошти місцевого поміщика Івана Красицького. У 1880 році один із трьох автентичних куполів переробили під дзвіницю.
У місті є кілька пам'ятників та меморіальний комплекс на честь воїнів Радянської армії. Серед пам'ятників — загиблим євреям Камінь-Каширського гетто, загиблим мешканцям Камінь-Каширщини в Афганістані.
ПостатіРедагувати
- Склезь Сергій Анатолійович (1976-2014) — матрос Збройних сил України, батальйон тероборони «Волинь».
- Шевчик Анатолій Васильович — український футболіст, Заслужений майстер спорту України[1]. Дворазовий паралімпійський чемпіон 2004 та 2008 років, срібний призер Літніх Паралімпійських ігор 2012 року.
- Санін Олесь Геннадійович — український кінорежисер, актор, оператор, продюсер і музикант. Лауреат державної премії України імені Олександра Довженка.
- Шабліовський Євген Степанович — вчений-шевченкознавець, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка в Харкові (1933—1935).
- Кмецинський Василь Михайлович — український історик, педагог, краєзнавець, перший директор Камінь-Каширського краєзнавчого музею.
- Дем'яник Сергій Валерійович - Герой України . Загинув 29-го серпня 2014 р під час виходу з Іловайського котла т. зв. «Зеленим коридором» на дорозі в районі с. Новокатеринівка. 2-го вересня тіло Дем'яника С. В. разом з тілами 87 інших загиблих у т. зв. Іловайському котлі було привезено до запорізького моргу. Був упізнаний бойовими товаришами та родичами.
ФотоРедагувати
Перебудований колишній костел домініканців XVII століття
Колишня каплиця домініканського монастиря XVII століття
Церква Різдва Пресвятої Богородиці 1723 року
Костел Архістратига Михаїла
Пам'ятник загиблим радянським воїнам
ПриміткиРедагувати
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ Постанова Верховної Ради України «Про встановлення меж міста Камінь-Каширський Камінь-Каширського району Волинської області»
- ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 5 czerwca 1926 r. wydane w porozumieniu z Ministrem Skarbu w sprawie zastosowania do gminy wiejskiej Kamień Koszyrski, tegoż powiatu, województwa poleskiego, przepisów ustawy z dnia 11 sierpnia 1923 r., dotyczących gmin miejskich. (пол.)
- ↑ http://www.day.kiev.ua/uk/news/080415-na-volyni-zgoriv-trohsotlitniy-hram-pamyatka-arhitektury-nacionalnogo-znachennya
Джерела та літератураРедагувати
- Г. Я. Рудий. Камінь-Каширський // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 50. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- М. Ф. Котляр. Каменець // там же, с.48