Вікіпедія

Харківське конструкторське бюро з машинобудування

(Перенаправлено з КБ-520 ХПЗ)
Ця стаття в процесі редагування певний час.

Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені.

Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування.

Останнє редагування зробив користувач RajatonRakkaus (внесок, журнали) о 22:50 UTC (495 хвилин тому).

Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені O. O. Морозова (скорочено ХКБМ) — радянське та українське дослідницько-конструкторське підприємство, що спеціалізується на розробці броньованої техніки.

Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О. О. Морозова
Типказенне підприємство
Організаційно-правова форма господарюваннядержавне підприємство
Галузьрозробка бронетанкової техніки
Засновано1927 р.
Штаб-квартираУкраїна м. Харків
Ключові особи

Відомі конструктори:

Продукціябронетанкова техніка, модернізація танків, динамічні тренажери бойових броньованих машин
Власник(и)Держава
Холдингова компаніяУкроборонпром
www.morozov.com.ua
CMNS: Харківське конструкторське бюро з машинобудування у Вікісховищі

Засноване 1927 року як танкова конструкторська група Харківського паровозного заводу (ХПЗ), впродовж історії змінило кілька назв[⇨] і 1966 року стало окремим підприємством з чинною досі назвою. Назване на честь видатного конструктора Олександра Морозова, який очолював бюро з 1940 до 1976 року.

Бюро стало одним з основних танкових конструкторських центрів СРСР, в ньому створено широко відомі танки Т-34 й Т-54 та революційний основний бойовий танк Т-64, який заклав основу для танкобудування СРСР, України та Росії. Після розпаду СРСР продовжило розробку техніки в незалежній Україні, створивши такі відомі зразки техніки, як Т-84 «Оплот», «Оплот-М» і БТР-4. Нині підприємство належить АТ «Українська оборонна промисловість».

В СРСР

ред.

Перші розробки

ред.
 
Т-24 (1931)

У Російській імперії не було власної танкової промисловості, крім низки дослідних зразків, тому на початку свого існування СРСР не мав власної танкової промисловості. Перший радянський танк «Російський Рено» на базі французького FT виготовив завод «Червоне Сормово» 1920 року.[1][2] В першій половині 1920-х років Харківський паровозний завод (ХПЗ) тільки займався ремонтом захоплених у білогвардійців британських танків Mark V, Mark A та французьких FT.[3] Втім, танків було мало, значна кількість із них були несправні або не озброєні.[2]

Розуміючи потребу в військовій техніці, 1924 року Головне управління військової промисловості створило в Москві танкове бюро — Головне конструкторське бюро Гарматно-арсенального тресту, ГКБ ГАТ [прим. 1]. На нього було покладено проєктування та допомога заводам з у розвитку виробництва гусеничних машин, але воно не мало виробничої бази.[2] Низці заводів, у тому числі ХПЗ було доручено роботи з танкобудування. Цьому сприяло організоване 1923 року виробництво трактора «Комунар»(інші мови) на ХПЗ, завдяки якому на підприємстві розвинулись власна металургія та зварювання, зросла кваліфікація робітників та інженерів.[4][1]

Історія танкового КБ починається в грудні 1927 року, коли з-поміж конструкторів тракторного виробництва було створено колектив — танкову конструкторську групу, яку очолив молодий інженер Іван Алексенко(інші мови).[4]

Першою розробкою конструкторської групи в складі 18 осіб був «маневровий» танк Т-12, створений у співпраці з ГКБ ГАТ. Компонування танка було взято від американських M1921[en] та M1922[en].[3] Замовлення на танк надійшло восени 1928 року. Державні випробування танк пройшов у лютому 1930 року, за їх результатом було вирішено створити нову машину, легшу та з потужнішим двигуном. Цей танк, названий Т-24, став першою самостійною розробкою конструкторського бюро.[3][2] Значну роль у проєктуванні танка брали професор Володимир Заславський(інші мови) і конструктор авіамоторів Олександр Микулін. У жовтні 1928 до колективу приєднався технік із креслення Олександр Морозов.[2][1][4]

Упродовж 1930—1931 років було зібрано 25 одиниць, але танк визнали ненадійним і зупинили розгортання його виробництва. Крім погано налаштованого процесу на заводі, причиною недостатньо високих якостей танка була його розробка нашвидкуруч. Для створення танка були необхідні кропітка праця, науковий підхід, теоретичні знання та практичний досвід експлуатації бронемашин, яких на той момент не було. Також заводи заповнювали малокваліфікованими кадрами, що накладалось на погане економічне планування та проблеми з постачанням складників з інших заводів.[1]

1931 року на ХПЗ ввели в дію спеціальний корпус Т2 для виготовлення танків і самостійне конструкторське бюро Т2К (скорочено КБ Т2К), очільником якого став Алексенко.[2] Однак, у грудні того року всі роботи з Т-24 було зупинено на користь танків БТ, а конструкторську групу розформовано. Алексенко, не згодний із цим рішенням, звільнився та перейшов до ОКМО(інші мови).[5]

Танки БТ

ред.
 
БТ-2 з кулеметним озброєнням
Докладніше: БТ (серія танків)

1930 року ХПЗ отримав відповідальне завдання на створення та постачання швидкісних танків (рос. быстроходный танк, БТ) для РСЧА, який розробили на основі закуплених Управлінням з механізації та моторизації РСЧА (УММ) в американського винахідника Джона Волтера Крісті колісно-гусеничних танків M1931[en], разом з якими було отримано технічну документацію та дозвіл на виробництво.[6][1] У світовому танкобудуванні 1930-ті роки були періодом пошуку оптимальних рішень для танків, тоді виникла й тенденція до створення швидкісних колісно-гусеничних танків.[5]

Проєктом керував приряджений з УММ військовий інженер Микола Тоскін. До кінця 1931 року завод виготовив три дослідні машини БТ-2 на його основі. Конструктори підприємства також спроєктували двигун для цього танка.[1] Створення танка вийшло за визначені рамки та перетворилось на процес створення нової машини з іншим компонуванням. Тоскіна було відкликано на основне місце роботи, а керівником танкового КБ Т2К із грудня 1931 став Опанас Фірсов, який був талановитим інженером і компетентним керівником.[1][6] Він отримав освіту в Швейцарії за імперських часів, з 1930 працював на «Російському дизелі»(інші мови) і невдовзі був засуджений за «шкідництво» на 5 років, однак у серпні 1931 покарання було замінено на відрядження до ХПЗ.[7]

Роботи з покращення БТ-2 під керівництвом Фірсова призвели до створення швидкісних танків БТ-5 і БТ-7, а також дослідних зразків на їх основі, в тому числі танки з ракетним і хімічним озброєнням тощо: РБТ-5, БТ-6 та інші. Всього було створено понад 50 типів машин різного призначення.[1][6] За виконання державного замовлення група конструкторів включно з Кошкіним отримала орден Червоної Зірки 10 березня 1936.[8]

У другій половині 1936 року ХПЗ було перейменовано на завод №183, а танкове конструкторське бюро отримало індекс КБ-190.[6] Влітку 1936 року Фірсова зняли з посади керівника нібито через проблеми через трансмісією та позинили до звичайного конструктора, на цій посаді він продовжив активне покращення машини. Справжньою причиною виходу системи з ладу були недостатня кваліфікація механіків-водіїв і захоплення «танковими стрибками».[1][6] На заміну Фірсову в грудні 1936 особисто Григорій Орджонікідзе призначив Михайла Кошкіна, який займався створенням танка з протиснарядним захистом в ОКМО(інші мови) та проявив там гарні здібності.[1][6][7]

Ядро КБ складалось з авторитетних конструкторів: Михайло Таршинов(інші мови) (корпус), Яків Баран(інші мови) і В. Г. Матюхін (ходова та трансмісія), Олексій Малоштанов(інші мови) і М. А. Набутовський (башта). Двигунобудівники під керівництвом Костянтина Челпана займались дизельним танковим двигуном.[9] Крім БТ, завод виготовляв невелику кількість важких танків Т-35, спроєктованих ОКМО. Для цього на заводі було організовано КБ-35 під керівництвом Йосипа Бера.[1]

Упродовж 1936—1938 років ХПЗ, як і багато інших заводів, зазнавав тяжких репресій через сталінський курс на боротьбу проти «ворогів народу». Радянські спецслужби знищили значну кількість висококваліфікованих фахівців заводу та танкового КБ. Наприкінці 1936 заарештували заступника начальника відділу Т-2 К. І. Цереквіцького, на початку 1937 до НКВС потрапили начальник механічного цеху В. Е. Клодт та начальник танкового цеху Л. І. Зайчик. 14 березня 1937 заарештували Опанаса Фірсова та Костянтина Челпана з абсурдними звинуваченнями: першого звинуватили в «приналежності до контрреволюційної шкідницької організації на заводі №183», другого — в «зриві урядового завдання з виробництва дизель-моторів і навмисної організації дефектів дизелів». Більшість з заарештованих розстріляли, в тому числі Фірсова та Челпана, та посмертно реабілітовали в 1950-ті роки.[7]

Під керівництвом Кошкіна продовжувався розвиток серії БТ. Перед арештом Фірсов встиг увести його в справи розробки. Замість використовуваних до того авіаційних бензинових двигунів на БТ-7 було встановлено дизельний двигун В-2, машина отримала позначення БТ-7М і стала першим у світі танком із дизельним двигуном. БТ-7 отримав простішу та надійнішу трансмісію за пропозицією конструкторської групи на чолі з Морозовим, що підвищило авторитет молодого конструктора. Надалі боротьба за конструкцію стала одним із головних принципів роботи КБ.[7][10] Також було розроблено «артилерійський танк» БТ-7А з 76-мм гарматою, який випускався на заводі в невеликій кількості.[1][6][11]

Танки серії БТ стали початком розвитку української (харківської) школи танкобудування,[3] зокрема, завдяки здібностям Опанаса Фірсова. Його учнем, у тому числі, був і сам Олександр Морозов.[12] До 1980-х років Один із творців БТ та Т-34 Микола Кучеренко пізніше згадував про Фірсова: «З нього все починалось. Без нього нічого б не було».[13]

Створення Т-34

ред.
 
Зліва направо: БТ-7М, А-20, Т-34 зр. 1939 та 1941 років
Докладніше: А-20 (танк) та Т-34

Негативний досвід застосування Т-26 і БТ-5 під час Громадянської війни в Іспанії (1936 рік) показав, що танки потребували протиснарядного бронювання за високих вогневих і маневрових якостей.[1] У жовтні 1937 року завод отримав завдання на створення нового колісно-гусеничного танка. Кошкін створив окреме КБ-24 для цього, куди особисто добирав конструкторів з КБ-190 і КБ-35 на добровольчих засадах і долучився сам. Чисельність нового КБ склала 21 особу.[9] КБ-190 під керівництвом Миколи Кучеренка продовжило роботу над БТ-7. Менше як за рік КБ-24 створило танк А-20 відповідно до вимог замовника, Автобронетанкового управління РСЧА (АБТУ).[14][11]

Танк відрізнявся новою формою корпусу з бронелистами, розташованими під кутом, яка стала стандартною в танкобудуванні.[14] Подібні роботи проводили раніше ентузіасти Харківського танкоремонтного заводу №38, які створили на основі БТ-5 танк БТ-ІС(інші мови) під керівництвом Миколи Циганова(інші мови). ХПЗ отримав від АБТУ технічне завдання з доведення БТ-7 до рівня БТ-ІС (БТ-СВ), але з низки причин ці роботи не було здійснено.[11] Також, за спогадами танкобудівників, такі рішення разом із дизельним двигуном В-2 і довгоствольню 76-мм гарматою опрацьовував у ескізах 1935 ще Опанас Фірсов.[13]

Поряд з А-20 також створювався «ініціативний танк» А-32 (Т-32), який мав звичайний гусеничний хід, завдяки якому вдалось досягнути посилити бронезахист і встановити 76-мм гармату. Кошкін вважав однаково важливими рухливість, вогневу потужність і бронювання, а також вважав за необхідне зробити танк якомога простішим і дешевшим. Його підтримував і Морозов, який запропонував встановити 76-мм гармату.[11] Цей проєкт не відповідав тогочасним уявленням про легкі, середні та важкі танки, поєднуючи переваги всіх трьох типів.[8]

В серпні 1938 року на Головній військовій раді(інші мови) Кошкін зміг домогтись дозволу на виконання Т-32 в металі. До середини 1939 року було виготовлено дослідні зразки А-20 та Т-32 й представлено їх державній комісії для випробування. На той момент жодному з них не віддали перевагу, комісія високо оцінила обидві машини. Однак вторгнення СРСР у Фінляндію показало, що тільки гусеничні машини надають достатню рухливість у пересіченій місцевості. Випробування 1939 року визначили необхідність допрацювати бронезахист і озброєння А-32, що було зроблено в найкоротші терміни.[11] Допрацьований танк було названо Т-34.[14]

1939 року через значний обсяг креслярських і конструкторських робіт над Т-32/Т-34, а також припинення випуску Т-35, КБ-24, КБ-35 та КБ-190 було зведено в об'єднаний «відділ 520» або КБ-520. Його керівником став Кошкін, начальником КБ і заступником головного конструктора — Олександр Морозов, заступником начальника — Микола Кучеренко.[14]

19 грудня 1939 новітній Т-34 було прийнято на озброєння, перші дослідні танки було виготовлено в січні 1940 року. Для ходового випробування в березні було організовано марш танками від Харкова до Москви своїм ходом, за важелями одного з танків був сам Кошкін. За танковий пробіг до Москви Кошкін поплатився здоров'ям, захворівши на пневмонію. 26 вересня 1940 року він помер і генеральним конструктором став його учень і соратник Олександр Морозов.[11]

В червні 1940 розпочалось серійне виробництво. Також у червні уряд СРСР ухвалив рішення розгорнути виробництво танка й на інших заводах, Сталінградському тракторному та Сормовському суднобудівному заводах. Допомогу ХПЗ надав Євген Патон, який очолював Інститут електрозварювання АН СРСР: він запропонував заводу виготовити установку для автоматичного електрозварювання, яка допомогла прискорити виробнитцво.[1]

До кінця 1940 року КБ за наказом маршала Григорія Кулика розпочало роботу над покращеним танком Т-34М, позбавлених недоліків оригінальної «тридцятьчетвірки»: танк мав отримати торсіонну підвіску, зменшені котки з внутрішньою амортизацією, збільшену башту та інші покращення.[15] Однак, на початку 1941 її майже припинили через велике завантаження підприємства.[16][11]

На 1941 рік відділ 520 налічував 106 осіб у 12 конструкторських групах. Заступниками Морозова були Микола Кучеренко та Олександр Колесніков.[16]

Німецько-радянська війна

ред.

Знаючи про те, що в Харкові розташований один із центрів радянського танкобудування, Гітлер вважав Харків одним із пріоритетних напрямків для наступу. Для цього було відведено частину сил від Москви. Зрештою, 28 жовтня 1941 німецькі війська зайняли місто.[17]

У зв'язку зі швидким просуванням німецьких військ у ході німецько-радянської війни уряд СРСР видав постанову №667/СГКО від 12 вересня 1941 року, за якою розпочалось згортання заводу №183 та його КБ з його подальшою евакуацією. Працівників, обладнання та документацію було евакуйовано до Уралвагонзаводу в місті Нижній Тагіл Свердловської області. Колишній Харківський паровозний завод №183, Уралвагонзавод, Маріупольський металургійний і Московський верстатобудівний заводи об'єднали в єдиний Уральський танковий завод №183. Його танкове КБ іменувалось відділом 520, як раніше в Харкові. Керівником відділу залишився Морозов. 8 грудня 1941 об'єднаний завод випустив перший Т-34.[18][19]

 
Т-43

Через втрату багатьох заводів-постачальників виник дефіцит складників і матеріалів для нарощення виробництва танків. Для забезпечення випуску КБ доклало максимальних зусиль для заощадження дефіцитних кольорових металів, гуми, сталі та дротів. Всі деталі танка було переглянуто, бронзу замінювали чавуном, клепання замінювали зварюванням, а штампування литтям. 765 найменувань деталей виключили з виробництва.[18] Іншою причиною спрощення та здешевлення були вимоги ДКО та особисто Сталіна щодо нарощення темпів виробництва. Протягом війни працемісткість багатьох вузлів зменшилась у кілька разів, зокрема, бронекорпусу — в 5 разів.[19]

Метод автоматичного зварювання під флюсом, винайдений у Київському інституті електрозварювання під проводом Євгена Патона, суттєво спростив виготовлення танків і був запроваджений у січні 1942 наказом Наркома танкової промисловості. Колектив інституту так само перебував у Нижньому Тагілі після евакуації та допомагав у поширенні цього методу.[18] До кінця війни УТЗ виготовив понад 15 тисяч танків, тобто, близько половини всіх Т-34.[19]

Нові розробки воєнного періоду

ред.
 
Ранній Т-54-1

Попри велике навантаження на КБ, вже у другій половині 1942, воно почало проєктувати новий танк з урахуванням бойового досвіду. В основу лягли напрацювання Т-34М, скасованого ще перед війною, 1941 року. Було передбачено встановлення нової трансмісії, нової башти, командирської башточки, торсіонної підвіски та інше. Танк отримав умовне позначення Т-43, у третьому кварталі 1943 року було виготовлено дослідний зразок, але далі того не пішло через відсутність великих переваг перед Т-34.[20] Зокрема, його 76-мм гармата не задовольняла тогочасним потребам.[21]

Поява 1943 року в Вермахті новітніх танків «Пантера» та «Тигр» з непробивним для 76-гармати Т-34 і Т-43 бронюванням призвела до нагальної потреби в потужнішому озброєнні. Державний комітет оборони поставив таке завдання, воно було виконане в максимально короткий строк: 15 грудня 1943 року було прийнято на озброєння Т-34-85 з 85-мм гарматою в дещо зміненій башті Т-43, а в березні 1944 розпочалось серійне виробництво.[18][21]

Наприкінці 1942, паралельно з Т-43, було розпочато розробку принципово нового танка, який пізніше отримав назву Т-44. Він проєктувався одразу в трьох варіантах, з 85-мм, 100-мм і 122-мм гарматами. Крім того, він мав такі нововведення: встановлення двигуна впоперек для зменшення об'єму моторно-трансмісійного відділення, зміщена до корми башта, посилений лобовий бронезахист, торсіонна підвіска, виключення радиста-кулеметника з екіпажу. Випробування Т-44 з 85-мм гарматою були успішно завершені до кінця 1944 року.[20] Вже тоді Морозов розмірковував над концепцією основного бойового танка, що поєднував би в собі броню та озброєння важкого танка з рухливістю та габаритами середнього. Його девізом став вислів «немає нічого дорожче, ніж перевозити заброньоване повітря» (рос. «нет ничего дороже, чем перевозить забронированный воздух»).[22]

Оскільки Уральський танковий завод №183 мав успішно налагоджене виробництво Т-34-85, то виготовлення новітнього танка передбачалось для харківського завода після його відновлення в Харкові. Відроджений завод отримав позначення №75, виробництво на ньому розпочалось у червні 1945 року, тож Т-44 встигли відрядити тільки на радянсько-японський фронт.[20]

Наприкінці війни КБ-520 паралельно з роботою над Т-34-85 та Т-44 розпочало розробку ще досконалішого танка з урахуванням досвіду бойового застосування танків у війні. Танк назвали Т-54, перші два дослідні зразки було виготовлено в першому кварталі 1945 року й того ж року випробувано. Допрацювання документації й виправлення зауважень завершилось на початку 1946. На заводах №183 та №75 виробництво Т-54 розпочалось 1947 та 1948 років відповідно.[23]

Повернення до Харкова

ред.
 
Об'єкт 430

Після кінця війни та завершення робіт над Т-54 розпочалось поступове повернення КБ з Нижнього Тагілу до Харкова, де вже було відновлено танковий завод. 1951 року Олександра Морозова перевели до Харкова та призначили головним конструктором КБ-60М. КБ знову прагнуло створювати якісно новий танк, для цього було створено відділ нового проєктування під керівництвом Якова Барана, заступника головного конструктора.[24] Тим часом у КБ-520 УВЗ, яке втратило значну частину фахівців через їхнє повернення до Харкова, під керівництвом Леоніда Карцева(інші мови) розпочались роботи з покращення Т-54 (пізніше на його основі КБ-520 створить Т-55 і Т-62).[25]

Таким чином, евакуація заводу №183 та КБ створила в Нижньому Тагілі ще один танковий завод (Уральський танковий завод №183, до та після війни — Уралвагонзавод, УВЗ) з великим танковим конструкторським бюро (КБ-520).[23] Свій номер завод і КБ успадкували від ХПЗ. Відновлений танковий завод у Харкові отримав індекс №75; це позначення раніше носив харківський завод, що виготовляв двигуни В-2 та був евакуйований у Челябінськ.[26]

Поява Т-64

ред.
 
Ранній Т-64А
Докладніше: Об'єкт 430, Об'єкт 432 та Т-64

Ініціативні опрацювання компонування нового танка завершили 1953 року. Передескізний проєкт схвалили вищі інстанції, роботу було офіційно організовано Постановою РМ СРСР №598-265 від 2 квітня 1954 року. До кінця 1954 було завершено ескізний проєкт танка, що отримав позначення «Об'єкт 430». Танк мав отримати спеціально створений двотактний двигун, розроблений дизельним КБ заводу (пізніше назване ХКБД). Проєкт передбачав також дві планетарні бортові трансмісії замість центральної КПП та ежекційне охолодження. Такі рішення скоротили об'єм моторно-трансмісійного відділення вдвічі, порівняно з Т-54. Також розроблявся важчий варіант «Об'єкт 430У», що мав характеристики, близькі до ІС-3 та ІС-4 за маси в 42 тонни. Об'єкти «430» та «430У» показали, що середній танк може досягнути параметрів важкого танка, що призвело до зміни концепції танкобудування в СРСР без розподілу танків за масою.[24][25]

1956 було створено технічний проєкт танка «Об'єкт 430», який отримав потужніший двигун 5ТД (розроблений дизельним КБ заводу під керівництвом Олексія Чаромського(інші мови)), оптичний далекомір, нічні оглядові прилади та нічний приціл, обладнання для підводного водіння танка тощо. Три дослідні танки завод (25 лютого 1957 завод №75 перейменували на завод імені В. О. Малишева) виготовив 1957 року, наступного року почались усебічні виробування.[24]

Попри цілковиту новизну конструкції та виконання вимог ГБТУ, Морозов вважав виробництво недоцільним через те, що танк не мав рішучої переваги в характеристиках над Т-55, який готувався до серійного виробництва. Було заплановано різко підвищити рухливість танка встановленням форсованого двигуна 5ТДФ з потужністю 700 к.с. проти 580 к.с. у 5ТД та зниженням маси танка з 36 до 30,5 тонни. Для збільшення вогневої потужності встановили 115-мм гладкоствольну гармату та автомат заряджання, що зменшив екіпаж з 4 до 3 осіб, а разом із ним — об'єм бойового відділення танка. Оновлений танк отримав позначення «Об'єкт 432», його ескізний проєкт було завершено 1960 року, 1961 року завершено технічний проєкт. Постановою №141-58 від 17 лютого 1961 року уряд визначив створення новітнього танка на заводі імені Малишева. Також «Об'єкт 432» отримав багатошаровий комбінований броньовий захист і був прийнятий на озброєння під назвою Т-64.[24][25]

Після прийняття на озброєння КБ продовжувало роботи щодо подальшого вдосконалення танка. Танк отримав 125-мм гладкоствольну гармату Д-81 (2А46), новий далекомір, хімічний і радіаційний захист тощо. Нова модифікація отримала індекс «Об'єкт 434» і була прийнята на озброєння як Т-64А 1968 року. Деякі джерела вважають цей танк першим радянським основним бойовим танком, що повністю об'єднав у собі озброєння та захист важкого танка з рухливістю та невеликою (36,5 т) масою середнього танка.[27] За розробку Т-64А головний конструктор Олександр Морозов отримав Ленінську премію.[28][27]

1 січня 1966 року за Наказом міністра оборонної промисловості №62 від 6 травня 1965 року танкове конструкторське бюро (відділ 60) та дослідний цех танкового виробництва (цех 190) було об'єднано в самостійне підприємство «Харківське конструкторське бюро з машинобудування» (ХКБМ), головним конструктором якого призначили Олександра Морозова.[29][27]

Оскільки було заплановано виготовляти Т-64А на трьох заводах (крім завода імені Малишева також на Уралвагонзаводі та Ленінградському Кіровському заводі, ЛКЗ), завод імені Малишева не міг забезпечити таку велику кількість двигунів 5ТДФ. Крім того, двигун мав нарікання щодо надійності. Тому було розроблено резервний варіант танка з двигуном В-45. КБ розробило низку дослідних зразків, один із яких, «Об'єкт 439», пізніше став основою для майбутнього Т-72, розробленого КБ УВЗ.[27][29]

Т-74

ред.
Докладніше: Т-74, Об'єкт 490, Об'єкт 490А та Об'єкт 477

У 1970-х роках поставало питання щодо подальшого розвитку танків, КБ знову займалось ініціативною розробкою нового танка. 1972 року було підготовлено проєкт танка Т-74, який мав принципово інше компонування з ізольованим від екіпажу озброєнням. Танк мав складатись із п'яти герметичних відділень, що містили б окремо пальне, боєкомплект, озброєння, екіпаж та силову установку. Втім, вище керівництво не було готове до такого радикального рішення та його очікуваної вартості.[30]

Розвиток Т-64

ред.

ХКБМ також займалось розробкою нових версій Т-64. Керував роботами з удосконалення Т-64 перший заступник головного конструктора Микола Шомін. 1973 року було створено технічний проєкт Т-64А з керованим ракетним озброєнням, «Об'єкт 447». Крім того, танк отримав лазерний далекомір, балістичний обчислювач та низку давачів для врахування умов стрільби. 1976 року «Об'єкт 447» та його аналог без керованого озброєння «Об'єкт 437» були прийняті на озброєння як Т-64Б та Т-64Б1 відповідно.[29]

Протягом 1974—1979 було створено та випробувано Т-64 з новітнім двигуном 6ТД-1 розробки ХКБД — «Об'єкт 476».[29]

4 червня 1976 року Олександр Морозов залишив посаду головного конструктора за станом здоров'я, на його місце прийшов заступник Микола Шомін. Морозов працював у КБ від самого створення майже 50 років, із яких 36 був головним конструктором (з 1940). Після його смерті 1979 року ХКБМ було присвоєно ім'я О. О. Морозова.[29]

На основі досвіду встановлення 6ТД-1 на «Об'єкт 476» КБ розробило технічний проєкт ремоторизації Т-64 з цим двигуном. 1983 року танки Т-64А, Т-64АК, Т-64Б та Т-64Б1 з двигуном 6ТД-1 було прийнято на озброєння СРСР під назвами Т-64АМ, Т-64АКМ, Т-64БМ та Т-64Б1М відповідно.[29]

Упродовж 1981—1983 років КБ розробило проєкти встановлення на танк динамічного захисту, перший такий танк було виготовлено 1984 року, а в січні 1985 Т-64Б з динамічним захистом «Контакт-1» було прийнято на озброєння під назвою Т-64БВ.[29]

Т-80УД

ред.
Докладніше: Т-80УД

Гусеничні тягачі

ред.

Наказом міністра оборонної промисловості №328 від 27 травня 1987 відділ 61 заводу імені Малишева було включено до складу ХКБМ. Це конструкторське бюро розробляло гусеничні тягачі та інженерні машини. Історія створення тягачів на заводі сягає 1924 року, коли розпочалось виробництва трактора «Комунар»(інші мови). Пізніше це КБ розробило тягачі «Комінтерн», «Ворошиловець», АТ-42, АТ-45, АТ-Т, МТ-Т, та низку спеціальних машин, у тому числі й антарктичний всюдихід «Харків'янка».[31]

В Україні

ред.
Докладніше: Т-84, БМ «Оплот» та БТР-4

1991—2014

ред.

Після здобуття Україною державної незалежності 1991 року ХКБМ опинилось у скрутному становищі. Напрацювання щодо техніки виявились непотрібними через відсутність головного замовника — Радянської армії. Значна кількість конструкторських бюро, з якими велась співпраця в СРСР, опинились за кордоном відносно України, а спроби налагодити контакт із ними переважно не вдалавались. Перед КБ постали питання щодо майбутніх напрямків розробок, співвиконавців дослідно-конструкторських робіт і виробництва, замовників техніки. Наявність великого парку радянських танків призвела до того, що Збройним силам України не були потрібні нові танки, тож з 1993 року ХКБМ почало налагоджувати контакти з іноземними замовниками. З 1995 року ХКБМ почало брати участь на міжнародних виставках озброєнь, як IDEX.[32]

Протягом 1990-х років ХКБМ мало два основні напрямки щодо танків: по-перше, організація замкненого в Україні циклу виробництва танка Т-80УД, близько 60% складників якого за часів СРСР постачались з інших республік; по-друге, розробка нового танка Т-84. Для цього було потрібно сформувати знову цілу галузь танкобудування всередині України.[32]

На основі Т-84 було створено 2000 року експортний Т-84-120 «Ятаган» для Туреччини зі 120-мм гарматою стандарту НАТО й автоматом заряджання в кормі башти, однак танк успіху не мав. Найдосконалішим представником родини Т-84 став «Оплот-М», прийнятий на озброєння ЗСУ 2009 року, який отримав комплексну систему керування рухом, панорамний приціл командира, тепловізійний приціл, новий динамічний захист і низку інших суттєвих покращень.[32]

Крім розробки нових танків, КБ розробляло проєкти глибокої модернізації для Т-54, Т-55, Т-62, Т-64 та Т-72, що могли б здійснюватись на танкоремонтних заводах. Напрацювання робіт з Т-84 було використано для створення танка БМ «Булат», глибокої модернізації Т-64Б.[32]

Також було створено проєкти з модернізації й ремоторизації колісної техніки, як БТР-60, БТР-70 та БРДМ-2 з заміною силової установки на дизельні. Накопичений досвід дозволив створити власні зразки техніки, першим з яких став БТР-ДА, або ж БТР-3, вперше представлений на IDEX-2001. Проєкт фінансувала компанію ADCOD з ОАЕ. БТР-3 є вдосконаленим БТР-80 з бойовим модулем «Шквал», двигуном Deutz, автоматичною трансмісією Allison і шинами Michelin. Перша презентація відбулась на IDEX-2001. 2002 року було розроблено БТР-3Е з двигуном УДТ-20 і механічною системою передач. Було розроблено й низку інших варіантів. Виготовлення здійснювалось на ДП «КБТЗ». Різні моделі родини БТР-3 постачались до М'янми, Нігерії, Таїланду та інших країн, а 2015 року кілька варіантів БТР-3 було допущено до експлуатації в ЗСУ.[33]

БТР-3 був суттєвими покращенням БТР-80, однак зберігав частину його вад. Тому 2003 року в ХКБМ вирішили розробити новий колісний бронетранспортер БТР-4 з компонуванням, відмінним від радянських машин: моторно-трансмісійне відділення було розташовано в середині машини, між відділеннями керування та десанту. Таким чином стало можливим розмістити в кормі машини апарель для входу та виходу. Передбачалось виготовлення в різних комбінаціях (як то командирська, командно-штабна, БРЕМ-4, БММ-4С тощо) та можливість встановлення різних бойових модулів. 2007 року Міністерство оборони уклало з ХКБМ контракт на створення БТР-4 відповідно до вимог тактико-технічного завдання. Причиною припинення робіт стали позитивні відгуки щодо БТР-4Е, який було прийнято на озброєння ЗСУ. 2008 року було укладено договір з ДГЗІФ Укрінмаш для створення варіанту Буцефал для Македонії, однак ця країна відмовилась від контракту й роботи було зупинено.

Протягом цього періоду ХКБМ також розробило та виготовило низку динамічних тренажерів для танків і БМП, які постачались на оснащення навчальних частин ЗСУ та на експорт.^56-57

2014—2022

ред.

24 квітня 2018 року прес-служба держконцерну «Укроборонпром» на офіційному сайті оприлюднила велику кількість зображень бойової машини піхоти, яка розробляється Харківським конструкторським бюро з машинобудування. Виготовлення дослідного зразка та проведення комплексу випробувань БМП-У очікується наприкінці 2018 — на початку 2019 років.[34][35]

Внесок

ред.

Завдяки ХКБМ у Харкові з'явилась самобутня науково-технічна школа танкобудування. Її основи заклали Опанас Фірсов і Михайло Кошкін, а після їх смерті справу продовжив Олександр Морозов, який очолював конструкторське бюро з 1940 до 1976 року.

Поява на Харківському паровозному заводі (ХПЗ) танкового виробництва та спеціалізованого конструкторського бюро зробила Харків хронологічно другим танкобудівним центром СРСР після Нижнього Новгорода, в якому з початку 1920-х діяв завод «Червоне Сормово».[джерело?]

Танк Т-34-85, розроблений КБ-520 під час перебування в евакуації став одним із символів радянської армії в Другій світовій війні. В радянських і пострадянських джерелах його називають «зброєю перемоги», символом «єдності фронту й тилу» та найкращим танком війни, завдяки високим бойовим якостям і дуже низькій вартості виробництва. Після завершення війни Т-34-85 ще тривалий час залишався на озброєнні багатьох країн світу.[19]

Основні сфери діяльності та номенклатура виробів

ред.

ДП ХКБМ спеціалізується, головним чином, на розробці та виробництві бронетанкової техніки. Компетенція ДП ХКБМ в цій сфері є всеосяжною і охоплює весь процес створення того чи іншого зразка, від першої лінії на кресленні й до подальшого вдосконалення вже експлуатованої машини.

Номенклатура розроблених ДП ХКБМ гусеничних машин охоплює основні бойові танки «Ятаган», «Оплот», Т-80УД, важку бойову машину піхоти БТМП-84 і броньовану ремонтно-евакуаційну машину БРЕМ-Оплот.

Колісні машини, які розроблені ДП ХКБМ — бронетранспортери БТР-3, БТР-4, Дозор-Б.

ДП ХКБМ також спеціалізується на розробці варіантів модернізації застарілих бойових танків, у тому числі Т-72, Т-64, Т-59, Т-55 і Т-54.

Крім того, ДП ХКБМ займається конструюванням і виготовленням інженерної техніки, а також високотехнологічних засобів навчання для бойових броньованих машин. Зокрема були розроблені та виготовлені динамічні тренажери танків Т-80УД, Т-72С (Б), Аль-Халід, Т-64Б, Т-55, а також тренажер БМП-2.

Окрім вищевказаних основних сфер діяльності, ДП ХКБМ розробляє різну цивільну продукцію, зокрема обладнання для металургійної промисловості, обладнання для роботи з радіоактивними відходами, спецтехніку на важкій гусеничній базі тощо.

У грудні 2015 року було продемонстровано нову розробку конструкторського бюро ім. О. О. Морозова — реактивну систему залпового вогню «Верба».

Станом на 2018 рік тривали роботи над створенням нової бойової машини піхоти, БМП-У, для заміни наявного парку БМП-1 та БМП-2. Вивчали також можливість створення принципово нового основного бойового танку з екіпажем у дві людини[36].

Підприємством було налагоджено власне виробництво корпусів для БТР-4 і у 2019 році перший БТР-4 з корпусом виробництва «ХКБМ» успішно пройшов комплексні випробування, що дозволило перейти до серійного виготовлення чергової партії БТР-4 із використанням власних корпусів.[37]

Список виробів

ред.
Докладніше: Список виробів заводу імені Малишева та ХКБМ

Нижче наведено зразків техніки, розробленої на ХКБМ, що мають власні статті. Курсивом виділено несерійні зразки.

  • Легкі танки: Т-12, Т-24, БТ-2, БТ-5, БТ-7, БТ-7А, А-20 (серія БТ)
  • Середні танки: А-32, Т-34, Т-34М, Т-34-85, Т-43, Т-44, Т-54, Об'єкт 430
  • Основні бойові танки: Т-64, Т-64БВ, Т-80УД, Т-84, Оплот-М, Об'єкт 432, Об'єкт 476, Об'єкт 477, Об'єкт 490, Об'єкт 490А
  • Інші гусеничні машини: БРЕМ-84, БВМП-84
  • Колісні машини: БТР-3, БТР-4, Дозор-Б

Назви та підпорядкування

ред.

З 1927 до 1941 року конструкторське бюро перебувало в складі Харківського паровозного заводу №183 (ХПЗ).

  • 1927—1930: танкова конструкторська група ХПЗ.[4]
  • 1930—1936: конструкторське бюро Т2К, скорочено КБ Т2К ХПЗ.[6]
  • 1936—1939: три окремі КБ: КБ-190, КБ-35, з 1937 ще також КБ-24.[6]
  • 1939—1941: відділ 520 або КБ-520.[14]

З 1941 до 1951 КБ перебувало в складі Уральського танкового заводу №183 (пізніше — Уралвагонзавод) в Нижньому Тагілі, який отримав свій номер від колишнього ХПЗ, евакуйованого 1941 року.

  • 1941—1951: відділ 520 або КБ-520.[14] Після повернення КБ до Харкова цей номер залишився за КБ Уралвагонзавода.[26]

З 1951 до кінця 1965 року КБ перебувало в складі відродженого в Харкові заводу з позначенням №75 (пізніше — Харківський завод транспортного машинобудування (ХЗТМ) або завод імені В. О. Малишева)

  • 1951—1965: відділ 60 або КБ-60М.[24]

З початку 1966 виокремлене в окреме підприємство.

  • 1966—1979: Харківське конструкторське бюро з машинобудування, скорочено ХКБМ.[29]
  • з 1979: Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О. О. Морозова.[29]

Сучасні назви:

  • Повна офіційна назва в Україні: Державне підприємство «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені O. O. Морозова», скорочено ДП «ХКБМ».
  • Англомовна назва: Kharkiv Morozov Machine Building Design Bureau, скорочено KMDB.[38]

Керівники

ред.
 
Олександр Морозов, ім'ям якого названо ХКБМ

Історичні факти

ред.
  • У 2008 році ХБКМ розробило спеціально для зйомок фантастичного фільму Залюднений острів так званий «БТР-Космос» — пурпурний інопланетний «танк»-автомат (на шасі БТР-70), на якому роз'їжджає Максим Каммерер.[43][44] Тоді ж була розроблена ціла серія фантастичних танків, представлена в битві у другій частині фільму — «Залюднений Острів. Сутичка».

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ рос. Главное конструкторское бюро Орудийно-арсенального треста, ГКБ ОАТ
  2. ↑ Кошкін початково очолював КБ-190, а в жовтні 1937 створив КБ-24 для роботи над танком А-20 та очолив його. КБ-190 опинилось під керівництвом Миколи Кучеренка.
  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у Бєсов, Л. М. (2013). Танкобудування України: короткий історичний нарис (PDF). Питання історії науки і техніки (1).
  2. ↑ а б в г д е Саєнко, М. В. (2002). Перші українські танки та артилерійські тягачі. Воєнна історія (2).
  3. ↑ а б в г Харук, Андрій. Танкобудування в Україні. ВУЕ (укр.). Архів оригіналу за 3 червня 2024. Процитовано 15 липня 2024.
  4. ↑ а б в г д Історична довідка ХКБМ, 2017, с. 3—5.
  5. ↑ а б Ларин, 2019, с. 29—36.
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м Історична довідка ХКБМ, 2017, с. 5—6.
  7. ↑ а б в г Ларин, 2019, с. 36—46.
  8. ↑ а б Мороз, Т. П.; Трофимова, Н. В. (2014). З історії танкобудування. Питання історії науки і техніки (3): 26—29.
  9. ↑ а б Бєсов, Л. М. (2013). Танкобудування України: короткий історичний нарис (PDF). Питання історії науки і техніки (1).
  10. ↑ Ларин, 2019, с. 46—65.
  11. ↑ а б в г д е ж Ларин, 2019, с. 64—68.
  12. ↑ Ларин, 2019, с. 36—48.
  13. ↑ а б Творці легендарного Т-34: фальсифікація чи героїзація?. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly (укр.). Архів оригіналу за 26 травня 2022. Процитовано 18 липня 2024.
  14. ↑ а б в г д е Історична довідка ХКБМ, 2017, с. 6—8.
  15. ↑ Ларин, 2019, с. 69–73.
  16. ↑ а б в Історична довідка ХКБМ, 2017, с. 8.
  17. ↑ Ларин, 2019, с. 74—75.
  18. ↑ а б в г Історична довідка ХКБМ, 2017, с. 9—10.
  19. ↑ а б в г Ларин, 2019, с. 91—96.
  20. ↑ а б в Історична довідка ХКБМ, 2017, с. 10—12.
  21. ↑ а б Ларин, 2019, с. 86—88.
  22. ↑ Ларин, 2019, с. 99–110.
  23. ↑ а б Історична довідка ХКБМ, 2017, с. 11—12.
  24. ↑ а б в г д Історична довідка ХКБМ, 2017, с. 12—14.
  25. ↑ а б в Ларин, 2019, с. 113—115.
  26. ↑ а б Ларин, 2019, с. 93, 103.
  27. ↑ а б в г Ларин, 2019, с. 116—119.
  28. ↑ Історична довідка ХКБМ, 2017, с. 14—15.
  29. ↑ а б в г д е ж и к л Історична довідка ХКБМ, 2017, с. 16—18.
  30. ↑ Ларин, 2019, с. 120—123.
  31. ↑ Історична довідка ХКБМ, 2017, с. 41—44.
  32. ↑ а б в г Історична довідка ХКБМ, 2017, с. 53—56.
  33. ↑ Історична довідка ХКБМ, 2017, с. 58—61.
  34. ↑ Державний концерн «Укроборонпром» оприлюднив більше зображень нової харківської БМП. https://www.ukrmilitary.com/. Ukrainian Military Pages. 25 травня 2018. Процитовано 26 травня 2018.
  35. ↑ ХКБМ веде розробку перспективного танка та нової бойової машини піхоти – уніфікованої бази. https://www.ukrmilitary.com/. Ukrainian Military Pages. 23 травня 2018. Процитовано 26 травня 2018.
  36. ↑ ХКБМ веде розробку перспективного танка та нової бойової машини піхоти – уніфікованої бази. Ukrainian Military Pages. 23 травня 2018.
  37. ↑ На “ХБКМ” запущено виробництво корпусів для БТР-4. http://uprom.info/. Національний промисловий портал. 24 квітня 2019. Процитовано 30 квітня 2019.
  38. ↑ Історична довідка ХКБМ. 2017. с. 2, 16.
  39. ↑ Саєнко, М. В. (2002). Перші українські танки та артилерійські тягачі. Воєнна історія (2).
  40. ↑ У Житомирського бронетанкового заводу - новий директор. Укрінформ. 06.02.2017.
  41. ↑ В Харькове руководить разработчиками "Оплотов" будет новый человек. Depo - Харьков. 7 лютого 2017.
  42. ↑ Опендатабот. opendatabot.ua (укр.). Процитовано 17 липня 2024.
  43. ↑ Ганна Силаєва. (5 січня 2009). Мешканці острова - письменники брати Стругацькі, режисер Федір Бондарчук і конструктори-танкобудівники КБ імені Морозова. МедіаПорт. Архів оригіналу за 19 лютого 2012. Процитовано 9 червня 2009.
  44. ↑ Харьковские конструктори створюють залізного монстра-вбивцю. ForUm. 14 лютого 2007. Архів оригіналу за 19 лютого 2012. Процитовано 9 червня 2009.

Література

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Харківське_конструкторське_бюро_з_машинобудування&oldid=43107164