технологія, що дозволяє почергове використання гусениць або коліс
Колісно-гусеничний рушій — технологія, що передбачає почергове використання машиною гусениць для просування бездоріжжям та коліс для швидкої їзди дорогами. Використовувався на експериментальних тракторах та танках Міжвоєнного періоду багатьма[1] країнами Європи, але значного поширення та подальшого розвитку не набув[2][3][4].
Також цим терміном іноді можуть позначати напівгусеничний рушій[5]. Основною відмінністю є те, що напівгусенична техніка послуговується гусеницями та колесами одночасно.
Перші гусеничні зразки техніки, особливо танки, мали дуже низьку швидкість ходу. 10 км/год могло бути достатньо для супроводу піхоти, але не для швидкого перекидання танків на інші напрямки. Тому в різних країнах були спроби створити танки, що могли б переходити на колісний хід для руху дорогами.
Saint-Charmond modèle 1921
Одним із перших колісно-гусеничних танків став 1920 року французький «Сен-Шармон»[en]. Він був оснащений чотирма колесами, для опускання-підйому яких слугував допоміжний двигун потужністю 2 к.с. На гусеницях танк розвивав 8 км/год, а на колесах до 32 км/год[6].
Йозеф Фольмер[en], конструктор німецького танку A7V, після ПСВ почав вести мирне життя та розробив у 1922 власний трактор, а потім для поліпшення його мобільності створив версію з чотирма додатковими колесами, що могли опускатись. Проєктом зацікавилось Міністерство оборони Чехословаччини. Зрештою це призвело до появи сімейства машин Kolohousenka, спочатку артилерійських тракторів, а зрештою і танків на їх базі. Експерименти з колісно-гусеничною технікою тривали там до середини 1930-х років; був навіть план створення важкого танку прориву, але зрештою проєкт закрили[1].
В 1926 році було представлено автомобіль виробництва Wolseley-Vickers, в якого колеса та гусениці могли опускатись та підійматися відповідно до ситуації. Було створено також його броньований аналог[7].
В 1928 шведські конструктори створили Räder-Raupen-Kampfwagen M28, а згодом Stridsvagn fm/31, який міг змінювати рушії за 20 секунд, причому він міг це робити й на ходу. Примітно, що цей проєкт замовила Швеції Німеччина, і він став одним із перших німецьких танкових проєктів після ПСВ[8].
Найбільш успішними колісно-гусеничними танками стали танки з підвіскою Крісті. В 1928 році Джон Волтер Крісті випустив свій перший танк, а згодом модель M1931, яка досягала швидкості 64 км/год на колісному ходу по дорозі. В американській армії підвіска не прижилась, в англійських танках (Cruiser III та його наступники) був лише гусеничний хід, тому єдиними повними послідовниками Крісті стали польський експериментальний 10TP та радянські танки. В СРСР масово виготовлялись колісно-гусеничні танки БТ-2, БТ-5, БТ-7[9]. А-20, прототип Т-34, також був таким, але від подібного рушія зрештою відмовились[3].
Зрештою, еволюція двигунів, гусениць та трансмісій призвела до того, що швидкість танків стала цілком прийнятною й без коліс, а також зросла й маса танків. Колісно-гусеничний рушій, крім очевидних переваг, робив техніку невиправдано складною та ненадійною, тож до Другої світової війни цікавість до цієї технології впала[1].
Ця техніка може одночасно користуватись гусеницями та колесами, тобто, є напівгусеничною. Але при цьому демонструє концепцію, подібну до колісно-гусеничної.
Wolseley-Vickers model 1926 — цивільне авто з висувними колесами та гусеницями[7].
Linn Model C5 Catruck (1940) — американська вантажівка.
Об'єкт 19 (1965) — експериментальна радянська БМП.
↑Василий Чобиток. Ходовая часть танков. Подвеска // Техника и вооружение : журнал. — 2005. — № 7 (21 квітня). Архівовано з джерела 1 вересня 2006. Процитовано 9 грудня 2020.
