Морозов Олександр Олександрович (конструктор)

Олекса́ндр Олекса́ндрович Моро́зов (16 жовтня (29 жовтня) 1904, Бежиця, нині у складі міста Брянськ, Російська імперія — 14 червня 1979, Харків, УРСР) — радянський конструктор танків. Депутат Верховної Ради СРСР 5-го скликання (1958—1962). Двічі Герой Соціалістичної Праці (20.01.1943, 25.10.1974).

Морозов Олександр Олександрович
Морозов Олександр Олександрович.jpg
Народився 16 (29) жовтня 1904
Бежиця, Брянський повітd, Орловська губернія, Російська імперія[1]
Помер 14 червня 1979(1979-06-14) (74 роки)
Харків, Українська РСР, СРСР
Поховання
Країна Flag of the Ukrainian State.svg УНР → 
Ensign of the Ukrainian SSR 1921.png УСРР — 
СРСР СРСРFlag of Russia.svg Російська імперія (до 1917)
Діяльність інженер, військовослужбовець, письменник, політик
Alma mater Moscow Polytechnic Universityd (1931)
Науковий ступінь доктор технічних наук
Заклад Завод імені В. О. Малишева
Учасник Друга світова війна
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання Генерал-майор інженерно-технічної служби
Партія КПРС
Нагороди
медаль «Серп і Молот» медаль «Серп і Молот»
орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Кутузова I ступеня орден Суворова 2 ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці»
Ленінська премія Сталінська премія 1-го ступеня Сталінська премія 1-го ступеня State Stalin Prize, 2nd degree
Сторінка в Інтернеті morozov-a-a.narod.ru

ЖиттєписРедагувати

Народився в родині робітника. У 1914 році родина переїхала до Харкова, де батько Олександра Морозова влаштувався працювати на паровозобудівний завод (ХПЗ).

Трудову діяльність почав 2 березня 1919 р. в технічній конторі Харківського паровозобудівного заводу.

Освіта середня. У 1931 році закінчив машинобудівний технікум в Харкові.

19311938 — керівник групи конструкторського бюро ХПЗ, від 1938 — заступник начальника конструкторського бюро, від 1940 — головний конструктор Харківського заводу № 183 імені Комінтерну, евакуйованого в жовтні 1941 року в місто Нижній Тагіл Свердловської області РРФСР. Працював головним конструктором Уральського танкового заводу.

Член ВКП(б) з грудня 1943 року.

З листопада 1951 року — головний конструктор Харківського конструкторського бюро (КБ) машинобудування, у 1966—1976 роках — його начальник. З червня 1976 року — консультант Харківського КБ машинобудування та член Науково-технічної Ради Міністерства машинобудування СРСР.

Генерал-майор технічної служби (1943). Доктор технічних наук (1972).

Конструкторська діяльністьРедагувати

1931—1939 брав участь у проектуванні легких колісно-гусеничних танків: БТ-2 (1931), БТ-5 (1932), БТ-7 (1935), БТ-7М (1939).

Спільно з Михайлом Кошкіним і М. О. Кучеренком керував розробкою середнього танку Т-34 (1940), визнаного найкращим танком періоду Другої світової війни 1939—1945.

Після війни під керівництвом Морозова створено низку танків, інших об'єктів бронетанкової техніки, зокрема танк Т-64.

Премії та нагородиРедагувати

Увічнення пам'ятіРедагувати

В Харкові існує вулиця Морозова, поруч з якою розташований Завод імені В. О. Малишева;

Ім'я Морозова присвоєно Харківському конструкторському бюро машинобудування, Харківському механічному технікуму;

В Харкові встановлено меморіальні дошки О. Морозову — на будинку, де він жив і в НТУ «ХПІ», на будівлі кафедри колісних та гусеничних машин ім. О. О. Морозова;

У 1982 у Брянську встановлено пам'ятник-погруддя Морозову як двічі Героєві Соціалістичної Праці (автор Микола Рябінін).

ПриміткиРедагувати

  1. Морозов Александр Александрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

ЛітератураРедагувати

  • Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 7. — К., 1982. — С. 128.
  • Большая Советская Энциклопедия. — 3-е издание.
  • Большой энциклопедический словарь. — Т. 1. — М., 1991. — С. 837.

ПосиланняРедагувати