Відкрити головне меню

Західна Добровольча армія — військове формування білої гвардії та балтійських німців на території Естонії та Латвії в часи громадянської війни в Росії та війни за незалежність Латвії. У складі армії знаходилось бл. 30.000 солдатів під керівництвом головнокомандувача Павла Рафаїловича Бельмонд(т)а-Авалова. Основні бої відбувалися восени 1919 року проти Латвійської Республіки, яка була проголошена рік тому.

Історія Латвії
Coat of arms of Latvia.svg

Зміст

ІсторіяРедагувати

 
прапор Західної Добровольчої Армії
 
ЗДА. Мітава, 10 марок, 1919

Влітку 1918 р. німецькі війська запланували похід до Петербурга. У Пскові сформувалися антибільшовицькі загони Західної армії, набрані з російських військовополонених у Німеччині. 26 листопада 1918 року після бою з більшовиками Західна добровольча армія, на чолі з полковником фон Нєффом змушена була відступати до Естонії пізніше ставши однією зі складових північної армії генерала Юденича. Менша група об'єдналася з армією князя Лівена[lv], утворивши Відділ Балтійського землеволодіння в Курляндії, що фінансувався з боку Німеччини. За доповідями силам Антанти на початку 1919 році в країнах Балтики проти більшовиків боролись регулярні німецькі війська, балтійсько-німецькі формування та Вільний корпус під командуванням графа фон Гольца.

У травні 1919 року до загонів князя Лівена доєдналися змішані підрозділи полковників Бермондта-Авалова та Вирґолича[ru]. У липні 1919, після того,' як його війська були доєднані до Північної армії Юденича, Лівен склав свої повноваження і подав у відставку. Оскільки керівництво Західної армії залишилося без командування, головнокомандувачем було оголошено полковника Бермондта-Авалова, який залишив у Курляндії російські війська.

Після виводу німецьких військ у липні 1919 р. Багато німців приєдналися до білогвардійських загонів для того, щоб залишитися на Сході. Зачасту це були військові, яких звільнили з рядів німецької армії за певні правопорушення. Дисципліна та моральний дух російських військових також була деморалізована.

Основна частина визвольної армії розмістилася в Даугавпілсу (Латгалія) і була спрямована на боротьбу проти більшовицьких загонів у Москві та Петербурзі. У серпні 1919 року переговори поміж Німеччиною, Литвою та Латвією закінчилися тим, що країни Антанти відмовилися кредитувати загони в боротьбі проти більшовиків. Переговори генерала фон дер Гольца з приватними інвесторами закінчилися нічим, окрім того армію Бермондта-Авалова естонці та латиші бачили як загрозу своїй незалежності.

Склад ЗДАРедагувати

  • Корпус графа Келлера (полковник Потоцький): близько 10 000/7000 солдатів, Єлгава
  • Корпус Вирґолич (полковник Вирґолич): близько 5000/3500 солдатів, Північна Литва
  • Залізна дивізія (майор Бішофф): приблизно 18 000/15 000 солдатів, Єлгава (приєдналися у серпні)
  • Німецький легіон (капітан Сайверт): близько 12 000/9 000 солдатів, сформований з німецького незалежного корпусу. Курляндія.
  • Вільний корпус Плехве (капітан Плехве): близько 3000 солдатів (колишній 2-й гвардійський резервний полк). Лібава
  • Вільний корпус Дайбіч: близько 3000 солдатів, для захисту залізниці в Литві.
  • Вільний корпус Росбах: близько 1000 солдатів, з'явився наприкінці жовтня. Рига.

Мітавська маркаРедагувати

Докладніше Марка Західної добровольчої армії

24 жовтня 1919 року в латвійському місті Митава згідно з наказом Головнокомандувача Західної Добровольчої армії Павла Рафаїловича Бельмонд(т)а-Авалова — в обіг вводяться банкноти номіналами в 1, 5, 10 і 50 марок на загальну суму 10.000.000 марок. Перший випуск купюр почав друкуватися у квітні 1919 року в Берліні (Типографія «Goca», пізніше типографія «Jelgavā»)[1]. Купюри видавались на руки позиковою касою міста Ковно. Згідно з наказом марка Західної добровольчої армії перебувала в обігу паралельно з німецькою ост-маркою.

Поразка ЗДАРедагувати

Політична ситуація в Латвії а Естонії продовжувала погіршуватися. Новий уряд в Литві відмовився переїхати до Росії і надати базу білогвардійським формуванням. Під тиском Антанти уряд Веймарської республіки заборонив надавати допомогу білогвардійцям, наказавши своїм військам блокувати Східно-Прусський кордон. Тим не менше, Бермондт розпочав наступ з Вільним корпусом до Дюни, щоб змусити Латвійську Республіку вийти на переговори. За підтримки британської корабельної артилерії і естонських бронепоїздів в листопаді Латвія почала контрнаступ, який змусив армію Бермондта відступити до Мітави з великою втратою військ. На той час останньою проти латвійської армії, у складі Західної Добровольчої Армії, Бермондта-Авалова воювала латвійська «Залізна дивізія» під керуванням майора Бішоффа. Після розгрому військ Бермондт-Авалова «Залізна дивізія» покинула територію Латвії та за наказом майора Бішофа була розпущена 31 грудня 1919.

ЛітератураРедагувати

  • Pawel Bermondt-Awaloff: Im Kampf gegen den Bolschevismus. Erinnerungen. Berlin 1925.
  • Josef Bischoff: Die letzte Front. Geschichte der Eisernen Division im Baltikum 1919. Berlin 1935.
  • Darstellungen aus den Nachkriegskämpfen deutscher Truppen und Freikorps. Bd 3: Die Kämpfe im Baltikum nach der zweiten Einnahme von Riga. Juni bis Dezember 1919, Berlin 1938.
  • Inta Pētersone: Latvijas Brīvības cīņas 1918—1920. Riga 1999. ISBN 9984-00-395-7.
  • Bernhard Sauer: Vom Mythos eines ewigen Soldatentums. Der Feldzug deutscher Freikorps im Baltikum im Jahre 1919. In: Zeitschrift für Geschichtswissenschaft. 43. Jahrgang 1995, Heft 10. (Pdf, 7,4 Mbyte)
  • Wilhelm Lenz: Die Bermondt-Affaire 1919, Journal of Baltic Studies 15 (1984/1) S. 17–26 ISSN 0162-9778

ПриміткиРедагувати