Запла́вка — село в Україні, в Магдалинівському районі Дніпропетровської області. Населення на 2017 рік становить 511 осіб. Орган місцевого самоврядування - Заплавська сільська рада.

село Заплавка
Заплавська сільська рада
Заплавська сільська рада
Країна Україна Україна
Область Дніпропетровська область
Район/міськрада Магдалинівський район
Рада/громада Заплавська сільська рада
Код КОАТУУ 1222383001
Облікова картка Заплавка 
Основні дані
Населення 511 (01.01.2017)
Територія 2,816 км²
Густота населення 181,5 осіб/км²
Поштовий індекс 51113
Телефонний код +380 5691
Географічні дані
Географічні координати 49°04′37″ пн. ш. 34°52′31″ сх. д. / 49.07694° пн. ш. 34.87528° сх. д. / 49.07694; 34.87528Координати: 49°04′37″ пн. ш. 34°52′31″ сх. д. / 49.07694° пн. ш. 34.87528° сх. д. / 49.07694; 34.87528
Середня висота
над рівнем моря
85 м
Водойми Заплавка
Відстань до
обласного центру
82 км
Найближча залізнична станція Бузівка
Відстань до
залізничної станції
28 км
Місцева влада
Адреса ради с. Заплавка, вул. Шкільна, 1
Сільський голова Талько Микола Іванович
Карта
Заплавка. Карта розташування: Україна
Заплавка
Заплавка
Заплавка. Карта розташування: Дніпропетровська область
Заплавка
Заплавка

CMNS: Заплавка на Вікісховищі

Географічне розташуванняРедагувати

Село Заплавка розташоване на півночі області над річкою Заплавка, вище за течією на відстані 5 км розташоване село Котовка, нижче за течією примикає село Мусієнкове. Від неї ж і походить назва села.Через територію села течуть пересихаючі струмки та запруди. Історико-географічно належить до Приорілля.

ІсторіяРедагувати

Біля села було знайдено поховання кочовика VIII ст., яке вчені розглядають як свідоцтво пересування через Приорілля племен булгар або, що найімовірніше, хозар. У похованні були виявлені кістки коня та речі кінської упряжі, гострий меч довжиною 67 см із залишками дерев'яних піхв, залізний ніж та інші речі.

Впродовж XVIII ст. для запорізьких козаків та татар набіги припинили були основним джерелом прибутків. Мешканцям степу довелося пристосовуватися до нових реалій. Зневажливе ставлення основної маси козацтва до тих, хто займався сільським господарством та торгівлею, відходить у минуле. Розпочинається бурхливий економічний розвиток краю, не в останню чергу пов'язаний з діяльністю кошового отамана Петра Калнишевського. Виникла потреба у більшій кількості робочої сили, що призвело до активного переселення. Запорізький кіш ретельно стежив, щоб на вільних землях не з'являлися люди без їхнього дозволу. Тому першими поселенцями села були козаки. Їхні нащадки і зараз населяють Заплавку. Це Перескоки, Сліпки, Пугачі, Пилипенки. Козаки осідали на найкращих землях і обирали поміж себе отамана.

Місцеві легенди містять у собі відголоски ранньої історії села. Так, згідно однієї з них, під курганом Іва, розташованого коло села, існував підземний підхід, куди ховалися козаки під час небезпеки. Там також був склад, частиною якого заволодів Іван Перескік. Йому припало 2 пороховиці (великі вози) мідних грошей. Як розпорядитися цими грошима козак не знав, адже був неосвічений, і тому ці гроші у нього видурив пан Алєксєєв (з внуком якого мав дружбу Д.І. Яворницький), який приїздив на літо у сусіднє село Котовка. За гроші Перескока він накупив собі земель і став поміщиком. Інша легенда пов'язана з подальшим заселенням села, та розповідає, про те, що мешканці села Ряське, що знаходиться неподалік від Заплавки, через Оріль, бачили вільні заплавські землі і хотіли на них поселитися. Вони приїхали до місцевого отамана, того ж таки Івана Перескока, привезли йому у якості хабара вівсянки (дрібної риби), а його жінці - червоні чобітки. Таким чином вільні землі села були розподілені між селянами з Ряського.

Після ліквідації Запорізької Січі, її територію було приєднано безпосередньо до Російської імперії. Розпочали діяти нові порядки. Села тепер мали бути або державні, тобто такі, в яких селяни відбували повинність на користь уряду, та були прикріплені до землі, однак вважалися особисто вільними, чи поміщицькі, в котрих селяни вже були особисто залежні від поміщика. Згідно з "Положенням об обязаних поселянах" від 20 вересня 1804 року законодавчо закріплюється селянська повинність, а Заплавські хутори перетворюються у державне село. Згідно записів етнографа Івана Манжури, в цей час місцевий житель Синєгуб намагався отримати у власність землі та кріпаків шляхом обману: "якъ увелы „положеніе" Сынегубъ и поселився у Заплавци и почавъ до себе хрестьянъ наклыкаты. Тоди саме пишла така казенщина и городъ (Екатеринославъ) строилы, выгоняли и шляхи ко­паты заставляли, то було винъ и мане: идить до мене, поможете мени що по хазяйству управити, а я васъ на казенщину не дамъ. Отто и йшли люде. Годъ шисть росказують и добре було. Прывезе було чоловикъ ёму визъ очерету, та дровъ воза тры, а въ литку съ хлибомъ поможе управытысь—та и уся робота. А то уже якъ выйшло шисть годъ - винъ ихъ и подпысавъ пидъ себе на викы; та такъ дило и зашерхло ажъ до воли"[1]

Після губернських реформ Катерини ІІ та Олександра І Заплавка адміністративно потрапляє до Ряської волості, Констянтиноградського повіту, Полтавської губернії. Примітно, що всі сусідні поселення входили до складу Новомосковського повіту Катеринославської губернії, а самі заплавські землі утворювали своєрідний "коридор" що починався коло шевських хуторів і тягнувся до Ряського (див.мапу). Такий дивний адміністративний поділ можна пояснити тим, що серед жителів заплавських хуторів було багато переселенців власне з Ряського.

 
Фрагмент військово-топографічної карти, так звана "трьохверстовка". Редакція 1869 року. Зображення заплавських хуторів та оточуючих поселень. Можна помітити своєрідний "коридор" заплавських земель, що належали до Полтавської губерніїі, на території Катеринославської губернії.

У 1859 р. Заплавка числиться козацькими хуторами в котрих нараховувалось 49 дворів з населенням 245 осіб (117 чоловіків та 128 жінок)[2].

Селянська реформа 1861 р. мало змінила становище селян. Через бідність багато хто його залишав і йшов на заробітки.

У 1885 р. колишнє державне село Заплавка нараховувало 450 мешканців, 68 дворів, 12 вітряних млинів і було другим, за чисельністю жителів, населеним пунктом Ряської волості. Діяла православна каплиця[3].

Згідно з першим всеросійським переписом населення 1897 р. населення Заплавки становило 761 мешканець, з котрих 373 чоловіки, 388 жінки. Православними за віросповіданням вказані всі мешканці[4]. В селі була побудована дерев'яна Троїцька церква, при якій діяла церковно-приходська школа. На 1895 рік священником у ній був Яків Іванович Вишневецький, а дияконом Петро Омелянович Кудрявцєв[5].

Напередодні Першої світової війни, у 1912 році, у селі мешкало 1012 жителів, з них 518 чоловіків та 494 жінок[6].

 
Памятник М.А. Завірюхі у с.Заплавка

У 1917 році село потрапляє у вир революції. У листопаді Заплавка входить до проголошеної Української Народної Республіки. Вже у грудні було встановлено радянську окупацію. Утворився революційний комітет, який проводив аграрну реформу.

У квітні 1918 року українські сили відновлюють контроль над краєм спільно з німецько-австрійськими військами, які базувалися в основному в Котівці.

На початку 1919 року більшовики знову захоплюють село, та починають впровадження політики воєнного комунізму. Це призвело до зростання незадоволення серед мешканців села. Із заплавчан було організовано загін, який протидіяв більшовикам, проте він пізніше був розгромлений ревкомом з Котівки. На території села також побували денікінці, загони Нестора Махна, Матвієнка.

У 1929-1930 рр. на заплавських землях почалася колективізація, утворені колгоспи: «Надія» і «Незаможник». Досвід утворення колективних господарств був у Заплавці ще з 1920 р. Протягом 1920-1924 років була створена сільськогосподарська артіль під назвою "Перша Заплавська артіль" на землях колишнього поміщика Алєксєєва. Її організовували М.С. Березовський та Ю.Г. Журавель. Вирощували в основному баштан.

Під час голоду 1932 – 1933 рр. в кожному дворі вмирало 2 – 3 чоловік. 9 липня 1933 року до садиби піонера-колгоспника Микити Сліпка пробралися двоє місцевих, котрі, страждаючи від голоду, вдалися до зрізання колосків жита. На хлопця, що раптово застав у себе злодіїв, було зчинено замах[7]. Цим випадком скористалася радянська пропаганда, створивши з Микити Сліпка образ піонера-героя. Редакція журналу "Дитячий рух" влітку 1933 р. звернулась до комсомольців, ватажків піонерів із закликом: "на прикладах юних героїв Миті Гордієнка, Микити Сліпка й інших піонерів, що показали себе героями в боротьбі з ворогами колгоспної власності, що відважно стерегли колгоспне добро і затримували злодіїв – куркулів, виховайте юними більшовиками і ваших піонерів"[8]

 
Заплавська середня школа

У роки Німецько-радянської війни багато заплавчан воювали на різних фронтах. Жителю села М.А. Завірюха, котрий загинув на війні, під час форсування річки Дніпро у 1943 р., було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Не залишились осторонь боротьби і жителі тилу. Щоб зберегти молодь від вивозу в Німеччину, М.А. Алєксандров підтримував зв'язки з лікарями Котівки, які давали фальшиві довідки про непридатність до роботи в Німеччині. На території навколишніх сіл діяв партизанський загін Івана Демченка. Останній бій, про який розповідає письменник І.Шило у повісті "Зимові громи", відбувся в селі Кременівка. Заплавка була визволена 23 жовтня 1943 року. Перед відступом німецькі війська підпалили село, що заподіяло йому великої шкоди.

Відновився колгосп, який згодом почав носити ім'я Г.Петровського. У 60-х рр. ХХ ст. в ньому було 4 комплексних, 2 тракторні бригади та птахоферма. Розгорнулося будівництво корівникв, телятників, конюшень, свинарників. Також було споруджено магазин та восьмирічну школу (з 1983 р. середня). Згідно перепису 1989 р. населення села становило 700 осіб. Під час реформування колгосп ім.Петровського було реорганізовано на колективно-дольове сільськогосподарське підприємство "Оріль", яке проіснувало до 2000 р. Землі були розпайовані, і воно припинило своє існування.

СучасністьРедагувати

На місці КДСП "Оріль" з'явилася агрофірма "Хлібодар",яка об'єднала більшість селянських паїв. Деякі селяни господарюють одноосібно, інші утворили фермерські господарства. Перше фермерське господарство села Заплавка заснував М.Ф.Михалінчик. З господарських підрозділів працює одна свиноферма, тік. Більшість жителів села ніде не працюють.

 
Будинок культури

У селі збудована і функціонує середня школа, у якій нараховується 100 учнів, яких навчають 16 вчителів. Діють також фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, бібліотека, відділ зв'язку, 3 крамниці.

НаселенняРедагувати

Згідно всеукраїнського перепису 2001 р. у Заплавці проживало 616 мешканців. За мовним складом 94,32% населення села рідною мовою вказали українську, 2,44% російську, 1,95% вірменську, 0,81% молдованську, 0,32% білоруську.

 
Меморіал загиблим воїнан

Об'єкти соціальної сфериРедагувати

  • Школа I-III ст.
  • Дитячий садок.
  • ФАП.
  • Будинок культури.
  • Відділення поштового зв'язку.
  • Бібліотека.

Пам'яткиРедагувати

  • Меморіал загиблим воїнам.
  • Пам'ятник Герою Радянського Союзу М.А. Завірюсі.
  • Пам'ятник В.І. Леніну.
  • Курган Іва.

ПосиланняРедагувати

  1. Багалий, Дмитрий (1889). Колонизация Новороссійскаго края и первые шаги его по пути культуры. (рос. дореф.). Киевъ: Типографія Г. Т. Корчакъ-Новицкаго. с. 72. 
  2. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. (рос.дореф.). Санкт-Петербургъ: Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. 1862. с. 263. 
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. (рос.дореф.). Санкт-Петербургъ: Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя. 1885. с. V+349. 
  4. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. (рос.дореф). Санкт-Петербургъ: типография "Общественная польза". 1905. с. IX + 270 + 120 с., (стор. 1–172). 
  5. Коломенскій, Григорій (1895). Сборникъ необходимыхъ свѣдѣнiй о всѣхъ приходахъ Полтавской губерніи и адресъ-календарь духовенства той же епархіи с приложением подробныхъ картъ к каждому уѣзду (рос.дореф.). Полтава: Типография губерскаго правленія. с. 108–109. 
  6. Списокъ населенныхъ мѣстъ Полтавской губерніи съ краткимъ географическимъ очеркомъ губерніи. Изданіе Полтавскаго Губернскаго Статистическаго Комитета (рос.дореф). Полтава: Электрич. тип. Д. Н.Подземскаго. 1912. 
  7. Как коммунисты убивали за кусок хлеба. Петр и Мазепа (ru). Процитовано 2019-10-21. 
  8. Гогохія, Нані (17.08.2015). Дитинство у тоталітарному суспільстві: «вірні ленінці» радянської України у 1930-х роках. http://uamoderna.com. 

Джерела та літератураРедагувати