Примусова праця в Третьому Рейху

Примусова праця в Третьому РейхуРедагувати

 
Черкащани, вивезені до Німеччини на примусові роботи. Фото 1942 р.

Використання рабської та примусової праці в нацистській Німеччині (нім. zwangsarbeit) та по всій окупованій Третім Рейхом Європі під час Другої світової війни відбувалося в безпрецедентних масштабах. Це було життєво важливою частиною німецької економічної експлуатації завойованих територій і сприяло масовому знищенню населення в окупованій Європі. Німці вивезли приблизно 12 мільйонів людей з майже двадцяти європейських країн; близько двох третин прибули з Центральної та Східної Європи. Багато робітників загинуло внаслідок нелюдських умов — жорстоке поводження, недоїдання і тортури були основними причинами смерті остарбайтерів. Багато інших стали жертвами внаслідок бомбардування союзників та обстрілів протягом війни. На піку примусові робітники становили 20 % робочої сили Німеччини. За підрахунками, близько 15 мільйонів чоловіків і жінок одномоментно під час війни були примусовими робітниками.

Крім євреїв, найсуворіша політика депортації та примусової праці застосовувалася до населення Білорусі, України та Росії. До кінця війни половина населення Білорусі була вбита або вислана.

Поразка нацистської Німеччини в 1945 р. звільнила приблизно 11 млн іноземців (віднесених до категорії «переміщених осіб»), більшість з яких були примусовими робітниками та військовополоненими. У воєнний час німецькі війська привезли до Рейху 6,5 мільйонів мирних жителів на додаток до радянських військовополонених для невільної праці на заводах. Однак, у випадку громадян СРСР, повернення часто означало підозру у співпраці чи поміщення до ГУЛАГу. Загалом 5,2 мільйона іноземних робітників та військовополонених було репатрійовано до Радянського Союзу, 1,6 мільйона до Польщі, 1,5 мільйона до Франції та 900 000 до Італії, а також по 300 000 до 400 000 у Югославію, Чехословаччину, Нідерланди, Угорщину та Бельгію[1][2][3][4][5][6][7].

Вивезення на роботу до НімеччиниРедагувати

Перші українці потрапили на примусові роботи до Австрії [8] влітку 1939 року, після окупації угорськими військами Закарпаття. У вересні 1939 року українці з Галичини — полонені військовослужбовці польської армії також потрапили на роботи до Третього Рейху. Добровільно цивільні робітники з дистрикту Галичина почали виїжджати до Німеччини влітку 1941 року.

На території УРСР вивезення робітників розпочалося від квітня 1942 року й тривало до остаточного визволення від загарбників. Для набору робітників переважно застосовувалися облави, вивезення всього населення з окремих населених пунктів, покарання за неявку на збірні пункти як за саботаж. Незначна частина працівників виїхала добровільно, можливо — умовно добровільно, бо з боку німецької окупаційної влади застосовувалися різні методи тиску.

 
Весілля у таборі для остарбайтерів. Пропагандистська світлина Німецького робітничого фронту

Під час наступу Червоної армії (1943—1944) частина населення з українських земель з різних причин також виїхала до Німеччини і працювала там до її повної поразки.

З України було примусово вивезено понад 2,4 млн осіб, переважно молодь.

Примусові роботи на окупованих німцями українських земляхРедагувати

Значна частина населення перебувала в таборах і гетто на окупованих українських територіях [9].

Умови роботи та побутуРедагувати

Післявоєнна доля робітниківРедагувати

Більшість остарбайтерів-українців по закінченні війни потрапили до таборів для переміщених осіб в західних Зонах окупації. Згідно з угодами, підписаними на Кримській та Потсдамській конференціях, репатріація була обов’язковою для осіб, що були громадянами СРСР до 1939 року. Остарбайтери-репатріанти проходили перевірку й фільтрацію у таборах і збірно-пересильних пунктах Наркомату оборони та фільтраційних пунктах НКВС СРСР. Близько 58% їх отримали змогу повернутися до попереднього місця проживання, 19% осіб мобілізували до Червоної армії, 14% — на примусові роботи до трудових батальйонів, 6,5% було заарештовано, 2% працювали в збірних таборах. Тим, хто повернувся до СРСР, довелося пройти перевірку органів НКВС, на них заводилися фільтраційні справи.

ПриміткиРедагувати

  1. Ulrich Herbert, Hitler's Foreign Workers: Enforced Foreign Labour in Germany Under the Third Reich (1997)
  2. John C. Beyer; Stephen A. Schneider. Forced Labour under Third Reich. Nathan Associates.  Part1 Архівовано 2015-08-24 у Wayback Machine. and Part 2 Архівовано 2017-04-03 у Wayback Machine..
  3. Czesław Łuczak (1979). Polityka ludnościowa i ekonomiczna hitlerowskich Niemiec w okupowanej Polsce [Civilian and economic policy of Nazi Germany in occupied Poland]. Poznań: Wydawnictwo Poznańskie. с. 136–. ISBN 832100010X. Процитовано 11 October 2013. «Also in: Eksploatacja ekonomiczna ziem polskich (Economic exploitation of Poland's territory) by Dr. Andrzej Chmielarz, Polish Resistance in WW2, Eseje-Artykuły.» 
  4. Panikos Panayi, «Exploitation, Criminality, Resistance. The Everyday Life of Foreign Workers and Prisoners of War in the German Town of Osnabrück, 1939–49,» Journal of Contemporary History Vol. 40, No. 3 (Jul., 2005), pp. 483—502 in JSTOR
  5. Johannes-Dieter Steinert. Kleine Ostarbeiter: Child Forced Labor in Nazi Germany and German Occupied Eastern Europe. «...apart from Jewish forced labourers – workers from Belarus, Ukraine and Russia had to endure the worst working and living conditions. Moreover, German occupation policies in the Soviet Union were far more brutal than in any other country, and German deportation practices the most inhuman.» 
  6. The Holocaust in Belarus. Facing History and Ourselves. Процитовано 29 December 2020. «The non-Jewish population was subjected to Nazi terror, too. Hundreds of thousands were deported to Germany as slave laborers, thousands of villages and towns were burned or destroyed, and millions were starved to death as the Germans plundered the entire region. Timothy Snyder estimates that “half of the population of Soviet Belarus was either killed or forcibly displaced during World War II: nothing of the kind can be said of any other European country.”» 
  7. William I. Hitchcock, The Bitter Road to Freedom: The Human Cost of Allied Victory in World War II Europe (2008), pp 250–56
  8. На той час Австрія вже була анексована Німеччиною
  9. Межі окупованих українських земель див. Українські етнічні землі

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати