Відкрити головне меню

Дубечне

село в Старовижівському районі Волинської області України

Дубе́чне — село в Україні, у Старовижівському районі Волинської області. Населення становить 2395 осіб.

село Дубечне
Dubechne gromada gerb.png
Герб
Дерев'яна Покровська церква (1900 рік) - вигляд зі сходу
Дерев'яна Покровська церква (1900 рік) - вигляд зі сходу
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район/міськрада Старовижівський
Рада/громада Дубечненська сільська рада
Код КОАТУУ 0725081301
Основні дані
Засноване 1565
Населення 2395
Площа 9,223 км²
Густота населення 259,68 осіб/км²
Поштовий індекс 44412
Телефонний код +380 3346
Географічні дані
Географічні координати 51°32′39″ пн. ш. 24°22′57″ сх. д. / 51.54417° пн. ш. 24.38250° сх. д. / 51.54417; 24.38250Координати: 51°32′39″ пн. ш. 24°22′57″ сх. д. / 51.54417° пн. ш. 24.38250° сх. д. / 51.54417; 24.38250
Середня висота
над рівнем моря
165 м
Водойми Луки
Місцева влада
Адреса ради 44412, Волинська обл., Старовижівський р-н, с. Дубечне, тел. 23-0-17
Карта
Дубечне. Карта розташування: Україна
Дубечне
Дубечне
Дубечне. Карта розташування: Волинська область
Дубечне
Дубечне
Мапа

Дубечне у Вікісховищі?

ГеографіяРедагувати

Село Дубечне розташоване в північно-західній частині Західного Полісся, на правому березі річки Лютки, правої притоки Прип'яті, за 15 км від районного центру. На його західній частині розкинулися озера Луки, Домашнє, Міщане. Через село проходить залізниця Ковель-Брест та шосейна дорога Ковель – Любохини. Зв'язане село Дубечне шосейною дорогою з смт. Ратно.

НазваРедагувати

Перші жителі побудували свої оселі серед дубів - велетнів, звідки і походить назва села Дубечне. Останньою природною пам'яткою є дуб на околиці лісу, якому вже понад 700 років.

ІсторіяРедагувати

Перше поселення на суміжній з територією сучасного села Дубечне землі була пов'язана з найдавнішим періодом розвитку Волині. Однак, в зв'язку з недостатньою доказовою базою археологи ще не сформували єдиного підходу до дати цього першого поселення. Так, доктор історичних наук, професор Михайло Кучинко, у монографії «Археологія Волині», позначив Дубечне на карті серед інших чисельних пам'яток палеоліту Волині. Більш пізню дату першого поселення знаходимо у праці археолога Григорія Охріменка. Він відносить його до неолітичної доби України. В цей, як і в попередні часи, люди для місця свого постійного проживання, як правило, обирали береги та широкі заплави річок, озер. Часто з оборонних міркувань для поселень визначалися берегові миси, оточені ярами. Так, на схилі лівого берега Прип'яті за 1,5-2 км на північний захід від сучасної станції Кримно було неолітичне поселення. У 1995 р. воно було відкрите й досліджене Г.В.Охріменком.

Перша писемна згадка про село відноситься до 1500 року.

Опис Ратнівського староства 1565 року доніс до нас багато цікавої інформації. Так, у Дубечному тоді зафіксовано шість дворищ, де проживало 23 селян. Тобто, у кожному дворищі мешкало четверо дорослих з сім'ями. зареєстровані назви дворищ: Куретковське, Сапрана, Масла, Маньчиковське, Літовичеве, Малинове та Гулевичеве. Всі поля тоді були у користуванні однойменного дворища. Кожне дворище платило податок та оброк натурою. Весь пожиток з Дубечного обчислено в 60 золотих 17 грошів. Крім, податків, які накладались на селян, у люстрації описано млини і фільварки. У Дубечному млина тоді не було, найближчий розташувався у Кримному. Люди наймали його за 6 золотих. Був у Дубечному і фільварок.

У 1565 році тут нараховувалось 44 копи озимого жита, 10 кіп ярого, 31 копа вівса, 20 кіп проса, аж 173 копи татарки і скирди нав'язаного гороху. Розвивалося і тваринництво. На фільварку утримували 21 корову, 30 ялівок, бика. А ще овець, кіз, гусей та курей.

Можна стверджувати, що у тамтешніх краях набуло розвитку гончарне ремесло. Із 23 господарств половина трималась виробництвом глечиків, мисок, кринок та іншого глиняного посуду. За це гончарі платили по 2 золотих чиншу. Крім того вони повинні були їздити до Любліна, Красностава, Хелма, Любомиля, Грубешева, Городла та Ратна. До цих міст вони перевозили своїм транспортом якісь вантажі. Гончарі також мусили підвозити до ратнівського замку глину, ходити на полювання та ловити рибу неводом. Таке господарство мало Дубечне більше чотирьох століть тому.

Історичний документ Люстрація 1565 року засвідчує, що з навколишніх сіл утворились, фільварки один в Ратному, а другий в Дубечне. В Дубечні: жита кіп 404, яровиці 212 кіп, вівса 31 копа, гречки 173 копи, проса 20, гороху нав'язаного стогів два. З двох кіп жита намолочували півтори корці (центнери) зерна, урожай пшениці був такий же. Двадцять кіп проса давали десять корців зерна.

У спеціальному підрозділі «Сіножаті» люстрація 1565 року відзначає найкращі луки. Під Дубечном в урочищі «Лучно» роблять 33 стоги сіна, а в самому Дубечні стогів великих буває 5. Великі стоги продавали по 5 золотих, а малі стіжки по грошів 20.

Люстрація відмічає, що в селі Кримне і Дубечне були корчми. Дубечненська корчма давала доходу щорічно по 5 золотих. Корчма у той час була не тільки місцем розваг, а й готелем, - при головних дорогах чи на їх перехресті вона мала заїзд – кімнати для подорожніх. У наступні сторіччя корчма є вже в кожному селі. І горілка стає суспільним лихом.

У пам’яті жителів Дубечного лишився 1924 рік. Тоді через складні природні умови був великий неврожай. Виник голод, про який знали навіть в англійському парламенті. Значна частина господарства на селі була економічно слабкою. На три господарства припадало два вози і три плуги, жона були в кожному господарстві. Полотно і сукно тчуть у себе на верстатах. Роботяща селянка намагається одягнути свою сім'ю від сорочки до верхньої вовняної свитки своїм власним виробом, бо для купівлі в неї грошей немає. Жінки і чоловіки на ноги одягали ликові постоли.

Волинський воєвода у звіті за 1931 рік говорить, що волинський селянин часто не міг купити навіть найпотрібніші промислові товари. У газеті «Ілюстрований кур'єр цьодзенни» пишеться: «Селянська хата тут – це низька халупка. Часто від дев’яти до одинадцяти дітей живе в одному приміщенні. Під піччю тримають поросят і курей. Селянин разом із сім’єю спить на дошках, встановлених на спеціальних підмірках. Основна їжа селян - картопля, солоні огірки. Хліба немає. Про м'ясо давно забули. Цукор знають як щось недосяжне. Предметом розкоші в селі є гас і тютюн. Селяни користуються для освітлення розпаленою дерев'яною скіпкою”.

Сотню літ відсвяткував Свято-Покровський храм в Дубечному. Але роки не погіршили його краси та величі. Стояв тут у XVI столітті інший храм. На жаль, він пішов під воду, адже був там, де озеро Міщане, про що засвідчують археологічні нахідки. У 1762 році на кошти прихожан виросла нова дерев'яна церква з дзвіницею. У 1900 році Покровський храм було продано в село Поступель Ратнівського району. В цей же період для нової церкви освятили місце, поставили хрест. А через два роки коштом святого Синоду збудовано новий храм. Він відзначається вишуканістю форм, неповторними пропорціями, оригінальністю і водночас простотою конструкційного вирішення в якому всі зовнішні форми відповідають внутрішньому простору, виявляють нестримний лет верхів угору.

Початок ХХ століття сколихнув Старовижівську землю не тільки бурхливим наступом першої світової війни, а й революцією 1917 року. Вже в березні дійшла звістка про знищення самодержавства. В газеті «Трудова Волинь» (видавалась спілкою кооператорів) від 15 листопада 1917 року говорилося про вирубування казенних лісів. «Селяни заявили, що тепер немає ніяких законів, все зараз народне, можна брати все що завгодно». Але влітку 1919 року польська армія окуповує Волинь. За Ризьким мирним договором Західна Україна ввійшла до складу Польщі. Село ввійшло до Кримненської гміни, Ковельського повіту. Вже 21 травня 1921 року волинський воєвода видав наказ про заборону української мови в навчальних закладах і установах.

Польський уряд всіляко заохочує на Волинь польських переселенців (так звані осадники). Серед них були ветерани польської армії і цивільні. Їм виділяли фінансові субсидії, найкращі землі. Так у нашому селі з’явився цегельний завод, млин, магазин, які належали полякам.

Становище селянина було важким. Польський уряд обкладав селянина різними податками. Кожен двір мусив безплатно відробляти визначену кількість днів так званого «шарварку» на повітах дорогах. Місцевий збирач податків два рази на рік стягував платежі. Податки були високі-5-6 злотих, коли теля коштувало 4 злотих. Якщо платежі не були вчасно внесені, приходив екзекутор, обписував і негайно забирав найкраще і найцінніше майно.

Каралися селяни штрафами за вирощування тютюну, за самогоноваріння, неправильну їзду кіньми, за сміття на дорозі й біля хати. Ціни на продукції вирощену селянином були низькими. Якщо в центральній Польщі один кілограм свинини коштував 1,5 злотих, то на Західній Волині менше 10 грошей.

Для кращого ведення сільського господарства видавались селянські календарі, де були рекомендації як удобрювати поле, як сіяти, збирати. Заможні селяни об'єднувалися в спілки, видавали свої газети, в яких досить критично оцінювали становище селянства в радянській Україні.

В вересні 1939 року в наше село ввійшли частини Червоної армії. Починається радянизація. Проте створення колгоспу в селі Дубечне почалося в 1947 році. До складу колгоспу ввійшло 8 господарств в кількості 18 чоловік. Люди які вступили в колгосп віддавали плуги, борони, худобу. Більша частина населення ухилялась від колективного господарства. Тому вісім сімей було вивезено із села за опір колективізації. Вже в 1948 році почався масовий вступ селян в колгосп. Першими колгоспниками були: Костючик Онелія Миронівна, Литвинець Микола, Костючик Степан, Костючик Семен. Першим головою колгоспу був Довгаль Семен, бухгалтером – Костючик Павло, Бригадиром – Поприк Іван. Колгосп був бідний, приходилось позичати зерно для посіву.

В 1949 році головою колгоспу став Ткачук Никифор. Все ж врожаї були низькими, тому що земля оброблялась погано, без техніки, вручну. Селяни здавали на поставку зерно, молоко, м'ясо. У 1955 році головою колгоспу став Мішук Антон Остапович з числа «сорокатисячників». За цього керівника врожаї стали високими, колгосп став передовим. Землю вже почали обробляти технікою, але вся техніка належала машинно-тракторній станції і лише у 1958 році була передана у колгосп, а МТС було перейменовано на ремонтно-транспортну станцію. Виникла потреба у своїх тракторах.

Першими закінчили курси трактористів у Володимир-Волинській школі механізації Антонюк Панас, Усік Тетяна, Курилюк Іван. Селяни отримували за роботу в колгоспі продукти, грошей практично не було. Важким було становище селянина тоді, коли змушували його підписуватися на державну позику. З 1971 року були такі колгоспи: в селі Дубечне – колгосп ім. Леніна, в селі Мокре – колгосп ім. Жданова, в селі Лютка – ім. Молотова,в селі Залюття- ім. 1 Травня і в селі Рокита – колгосп Зоря. Всі колгоспи існували окремо. Тільки у 1971 році ці колгоспи об’єдналися і утворили один колгосп ім. Ілліча. У 1998 році на базі колгоспу ім. Ілліча було утворено сільськогосподарський виробничий кооператив «Полісся».

Настав червень 1941 року. Нацистська Німеччина напала на Радянський Союз. Вже 24 червня і через село Дубечне пройшли німецькі війська. Розпочався період жорстокої окупації. За роки окупації з Дубечна було вивезено 292 чол. На каторжні роботи до Німеччини. Відправка жителів відбувалась трьома етапами.

І. Квітень 1942 року – 80 чоловік, молоді хлопці та дівчата віком від 16 до 18 років серез них: Рибачук Андрій, Сливка Петро і ін.

ІІ. Вересень 1942 року - 50 чоловік, серед них – Грищук Ганна, Антонюк Марія.

ІІІ. Найбільш страшний, бо вже вивозили сім'ї з дітьми. Серед них: сім'ї Бромуків, Курилюків, Якимуків, Костючиків, - 40 сімей.

Вивезені односельчани потрапили на примусові роботи в країни третього рейху. Їх використовували переважно на роботах фабрик і заводів в Нижній Саксонії. З Дубечно в цей тривалий час було вивезено 27 євреїв. Майже всі вони загинули в Кримненському гетто.

В 1944-45 рр. В селі Дубечно діяли загони ОУН, УПА. Вони вели боротьбу проти радянських активістів. Було вбито голову сільської ради Костючика Лукаша Івановича.

В числі перших воїнів-визволителів нашого села були солдати 70-ї армії Першого Білоруського фронту під командуванням Попова Василя Семеновича.

27 березня 1944 року дивізія вступила в бій з фашистами на дільниці фронту Видраниця-Замшани- Пісочне. 2 квітня вибили противника з невеликого плацдарму східніше річки Вижівка. На цій річці дивізія вела оборонні бої з ворогом з 12 квітня по 19 липня 1944 року. Наступом 19 липня 1944 року було визволено наше село. Великих боїв за Дубечне не було, але на міні підірвалась автомашина, де їхав начальник штабу дивізії Марченко Євстахій Іванович. Переходячи через залізницю на південь від станції Кримно підірвалися на мінах бійці 77 гвардійського артилерійського полку. Зразу загинуло 13 чоловік, були поранені, яких відвезли в госпіталь с. Кримно. Учням школи вдалося відшукати імена загиблих. Це Кузнецов Дмитро Іванович, Туманов Микола Іванович, Гуменний Михайло Йосипович, і ін.

В 1944 році були мобілізовані до армії практично всі військово зобов'язані чоловіки. З фронту не повернулося 120 чоловік.

Серед тих хто повернувся пройшовши через криваве горнило війни: Мазур Василь, Костючик Іван, Сливка Павло, і ін.

Завжди навколо Дубечна було багато лісів. Давній ліс був раєм для бджіл. Кожне дворище мало свою пасіку в лісі. Ще в ХУІІ ст. відмічено що господар мав пасіку до 100 вуликів. Люстрація 1565 року інформує про те, оскільки меду набрано під Дубечном, - 4 Бортей є тут чимало. Ліси переважно листяні. За влади панської Польщі в селі було організоване лісництво, в якому працювали поляки. А жителів села використовували при виконанні різних робіт, при посадці лісу за цілий день платили один злотий. Польський лісничий жив заможно на околиці села, - мав сівалки, молотарки, багато коней, хорошу пасіку. Простим селянам дарами лісу можна було користуватися тільки тоді коли купиш квит – він коштував один злотий. Це було дуже дорого і тому польські об'їздчики били нагайками людей.

В 1944 році було організовано Дубечненське лісництво, в яке входили всі навколишні села. Першим лісничим був Дмитрук Адам Лазарович. Під час війни ліс був спустошений, було багато вибухонебезпечних предметів. Трудність викликала в тому,що працювати доводилося в умовах коли в лісах діяли загони бандерівців, які боролися з усіма хто працював на радянську владу.

Сьогодні лісництво одне з кращих в районі. Великі доходи дає лісництву виготовлення продукції на експорт. На території лісництва є багато заповідників. Природними пам’ятниками є дуб, якому більше 700 років і сосна звичайна. Біля контори лісництва створений дендропарк, в якому нараховується більш ніж 100 видів рідкісних рослин.

Природоохоронні об'єктиРедагувати

У селі та неподалік від нього розташовані: Дубечнівський парк, Дубечнівський (загальнозоологічний заказник), Урочище Костянове (орнітологічний заказник), Дуб звичайний велетень (пам'ятка природи), Модрина (пам'ятка природи).

Школи ДубечногоРедагувати

Перші школиРедагувати

За даними «Ведомості о церкві» в 1886 році в с. Дубечне була відкрита церковно-приходська школа, де навчалось 38 учнів — дітей прихожан. В 90-х роках була відкрита друга школа — однокласне народне училище. Вони були побудовані на околиці села, близько одна від одної через сад, площею 200 м2. В церковно-приходській школі термін навчання становив один рік. З часу відкриття школи навчав один вчитель — Бачевський. Обов'язковим предметом був Закон Божий. Бачевський був регентом церкви. І кожної неділі та на релігійні свята проводив репетиції хору з своїми учнями. Однокласне народне училище відображало інтереси жителів села. Навчання в ньому проводилось сезонно, з початку грудня і по березень, тому що весь час діти працювали: були пастухами худоби, птиці, допомагали батькам у сільськогосподарських робітах. Школу відвідували діти з сіл Дубечне, Лютка, Рокита. В школі навчалось 35 учнів, переважно діти заможних селян. За навчальним планом були такі предмети: Закон Божий, російська і слов'янська мови, граматика, арифметика, церковні співи. Священик проводив заняття один раз на тиждень протягом двох годин. Екзамени складали з російської, слов'янської мови і арифметики. Наші односельчани здавали екзамени у Старій Гуті. Після цього одержували свідоцтво затверджене інспектором школи, вчителями і священиком. У школі були такі перші вчителі: Зінкевич, Сачковський, Речецький. Закінчивши однокласне народне училище, учень мав право поступати в двокласне училище. Але ці училища були тільки у містах: Ковелі, Володимир-Волинську. У 1913 році було об'єднано церковно-парафіяльну школу і однокласне народне училище під назвою сільське народне училище. Під час І світової війни село опинилося у смузі воєнних дій. Після відступу російської армії у серпні І915 року село окупували австро-німецькі війська, які хазяйнували до кінця 1918 року. І в цьому ж році була спалена школа.

Польські школиРедагувати

Навесні 1919 року село захопили війська Польщі і протягом 20-ти років наші односельчани були під її владою. Населення було майже неписьменним. У 1920 році в приміщенні будинку Сливки Омеляна Павловича було відкрито перший клас, а в 1922 році дія-ло уже чотири класи. У кожному класі по 10 учнів. Працювало два вчителі. Вчилися в школі в основному хлопчики по два дні на тиждень. Навчання велося польською мовою. Школа не мала постійного приміщення, а тому розміщувалась в будинках жителів села. В 1924 роді школа знаходилась в сільських хатах: Сливки Тита Павловича, Каця Якова Артемовича. Не дивлячись на важкий соціальний і національний гніт, потяг до знань зростав, збільшувалася кількість учнів. Школу відвідувало уже до 70-ти дітей. Директором школи був Балиш. Вчителі: Супрунюк, Дудар, Юдкевич. За навчанням дітей слідкувала влада. Коли учень не відвідував школи, то справа передавалась у поліцію і батьки змушені були платити штраф 10 злотих. Спільними силами односельчан була побудована у 1934 році нова школа, одна з найкращих шкіл району, покрита тернітом, в класах був паркет. Було шість класів. В школі навчалися діти таких національностей: українці, поляки, євреї. В середу читав Закон Божий православний піп для українців, а в п'ятницю — католицький для поляків.


Школа в с. Дубечне при радянській владіРедагувати

1 жовтня 1939 рову була відкрита нова школа. Директором школи був Гарбар, вчителі Брамук, Дудар. Був запровадженій єдиний навчальний план і програма для сільських шкіл. Навчально-виховна робота в школі перебудовувалася відповідно до нових умов. В школі була створена піонерська організація якою керувала Сорока Лідія Яківна. Першими піонерами були учні 4 класу: Бубела Катерина Максимівна, Сех Григорій Іванович Бромук Любов Степанівна, учні 5 класу: Зубчик Григорій, Хвещук Андрій, — всього 9 чоловік.

Настав 1941 рік. В приміщенні школи були розміщені німецькі війська. Школа була спалена в 1944 році. Після визволення села від фашистських загарбників 19 липня 1944 року почала працювати школа, яка була розміщена у хаті священика. Завідуючою школи була Орлова Євдокія Мусіївна, вона навчала учнів 2 класу, з нею працювала Пилипенко Ганна Трохимівна — яка вела І клас і Зорова Лідія Антонівна — 3 клас. Освіта в них була середня спеціальна. При школі діяв вечірній клас по ліквідації неграмотності населення. У 1945 році прибули перші вчителі: Мельник Федір Гнатович, мав вишу освіту і військове звання полковника., був завідувачем школи. Черкас Ольга Йосипівна, Тищенко Катерина Степанівна, які працювали у вечірній школі, де були також 1-3 класи. У 1946 році першим директором семирічної школи був Куренко Данило Васильович, було уже вісім вчителів: Шилюк Степан Мартинович, Чолобитько Катерина Василівна, Пилипенко Галина Трохимівна, Юречко Марія Семенівна, Яковлева Катерина Макарівна, Черкас Ольга Йосипівна, Хоменко О. Ф., Ведибіда Ф. Д. Вчителі одержува-ли заробітну плату за розрядами. У селі ще не було великої школи з багатьма приміщеннями, тому школи були розміщені ще у жителів села: Сливки Стаха Павловича було два класи 4-5 класи, Сливки Тита Павловича-1-2 класи. В 1948 році прибула Бойко Ольга Іванівна, Добровольська Н.Ф, Кухар Галина Юхимівна, Чернуха Анатолій Михайлович, Шаргородська Юлія Іванівна. Всього було 12 вчителів. Заступником була Луцька Антоніна Іванівна, директор школи в жовтні 1948 р. — вчитель математики Кузьменко Тетяна Федорівна.

У 1948—1961 рр. в Дубечне була семирічна освіта, а в 1961 р. було відкрито філіал Заболотівської середньої школи, яку закінчили 34 випускники. Більшість з них обрали такі професії: вчителі, лікарі, інженери. Всього за цей період з 1948 р. по 1961 р. закінчило школу більше як 500 дітей. Класи були великі, 27-39 учнів, але паралельних класів не було. В школі була створена піонерська організація, їй було присвоєно ім'я підполковника Є. І. Марченка, начальника штабу 38 ЛСЧПД, який загинув на території нашого села у роки Великої Вітчизняної війни. В школу прибували випускники навчальних закладів з східних областей України. Але залишатися тут бажання вони не мали. З І963 р. школа стала восьмирічна загальноосвітня. Оскільки кадрове питання за рахунок вчителів, які і приїжджали з інших областей не вирішувалось, то колектив школи поповнювався випускниками місцевих шкіл, які навчалися на заочних відділеннях Луцького педінституту. Це Козлозська М. І., Березюк А. Д., Лазарук О. П., Ткачук М. Я., Ковальчук М. О., Тунчик Л. М., Козлсвська Л. З., Бандура Л. П., Сулева Л. М.

5 вересня 1971 р. Дубечненська школа стала шостою в районі середньою школою. Діти прагнули до знань, більшість з них продовжували навчання у вищих навчальних та середніх спеціальних закладах. Кількість дітей зростала, стали паралельні класи. Такі умови навчання були дужа складними, навчання проводилось у непристосованих приміщеннях з пічним опаленням, навчались у дві зміни, а у третю зміну — сільська молодь. У 1961 роді було добудовано дві класні кімнати. В 1967 році — ще п'ять класних кімнат, в 1970 році — дві кімнати, їдальню. Буду-вали господарським методом. Педагогічний колектив працював за такою системою: педради, виробничі наради, партійні збори /відкриті завжди/, профспілкові збори, політзаняття. Крім того вчителі виконували громадську роботу: пропагандисти, лектори, агітатори. Хоча приміщення школи було старе, але біля неї був великий фруктовий сад, було посаджено багато декоративних дерев. Біля школи був ставок. Працювали піонерська та комсомольська організації. У роботі піонерської та комсомольської організації надавали допомогу представники району і обкому комсомолу. Секретар комсомольської організації Тусюк Руслана була делегатом ХІХ з'їздів ЛКСМУ. Андріюк Неля нагороджена грамотою Волинського обкому комсомолу.

Великим авторитетом серед працівників школи, району користувались вчителі: Любохинець Ірина Іванівна — старший вчитель, Рудик Варвара Лук'янівна — старший вчитель, Хомич Людмила Трохимівна — вчитель-методист, Макарук Микола Арсенович — старший вчитель, Марчук Марія Федорівна — старший вчитель, вихователь — методист Сулева Лідія Марківна.

Нова школаРедагувати

З 1983 по 2007 рр. директором школи була Людмила Трохимівна Хомич. Завдяки великим зусиллям і наполегливій праці Людмили Трохимівни була відкрита у 1988 році нова школа. Школа розташована в центрі села. Є 23 класи, просторий актовий зал на 170 місць, їдальня — 150 місць, спортивний зал, ігрова кімната для початкових класів, кабінети хімії, фізики, лінгафонний, два комп'ютерних класи. Створено музей села, кімнату народного побуту, Шевченкову світлицю, зал народного календаря. На даний час педагогічний колектив нараховує 47 учителів, навчається 363 учні. Серед педпрацівників школи на даний час дев'ять вчителів мають звання старший вчитель, 19 — за підсумками атестацій встановлена вища кваліфікаційна категорія.

З 1950 р. по 2007 р. випускниками школи стали більше трьох тисяч учнів. З 1970 р. по 2007 р. сімдесят вісім учнів були нагороджені золотими медалями. Випускники здобували різні професії: юристи, військовослужбовці, працівники міліції, лікарі, вчителі, інженери, працівники культури, журналісти, працівники сільського господарства.

Директори школи с. ДубечнеРедагувати

1. 1886—1918 рр. вчитель Бачевський 2. 1924—1939 рр. Балиш В. А. 3. 1939—1941 рр. Гербар М. А. 4. 1944—1945 рр. Орлова С. М. 5. 1945—1946 рр. Мельник Ф. Г. 6. 1946—1948 рр. Куренко Д. В. 7. 1948—1950 рр. Кузьменко Т. І. 8. 1950—1952 рр. Знайомський В. С. 9. 1953—1954 рр. Гайдученко П. С. 10. 1955—1956 рр. Тунчик М. Д. 11. 1956—1957 рр. Романенко А. І. 12. 1957—1963 рр. Юркевич А. П. 13. 1963—1982 рр. Грибовська І. М. 14. 1983—2007 рр. Хомич Л. Т. 15. 2007 — … Андріюк Н. П.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

БібліографіяРедагувати

  • Бідзюра Л. І око радує, і в навчанні допомагає /Л.Бідзюра // Сільські новини. — 2002. — 14 грудня.
  • Бубенщикова О. Дует майстрів дубечненських: традиції / О.Бубенщикова // Волинська газета. — 2009. — 23 липня. — с.10.
  • Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область. Київ, 1970. — 746 с.
  • Легка Н. У старого села — міцне коріння / Н.Легка // Сільські новини. — 2007. — 2 червня.
  • Минуле і сучасне Волині та Полісся. Сереховичі та Старовижівщина в історії України, Волині та Полісся: Наук. зб.: Матеріали XXI Волинської обласної науково-практичної історико-краєзнавчої конференції, 17 листопада 2006 р. — Луцьк, 2006. — 270 с., іл.
  • Минуле і сучасне Волині та Полісся. Старовижівщина та її населені пункти в історії України та Волині. Випуск 40. Матеріали ХХХХ Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції, смт. Стара Вижівка. Упоряд. А.Силюк, В.Недзельський. — Луцьк, Гадяк Жанна Володимирівна, друкарня "Волиньполіграф"тм, 2011. — 384 с., іл.
  • Павлов В. В. Старовижівщина поліський край. Історико-краєзнавчий нарис. — Луцьк: Надстир'я, 2006. — 192 с. + 16 с. кол. вкладка.
  • Пожарчук Т. За досвідом у Дубечне їдуть недарма / Т.Пожарчук // Сільські новини. — 2001. — 10 липня.
  • Рожко В. Щоб вони бачили ваші добрі діла…/ В.Рожко // Сільські новини. — 2007. — 20 листопада.
  • Савчук Л. З історії села Дубечне // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Сереховичі та Старовижівщина в історії України, Волині та Полісся: Наук. зб.: Матеріали XXI Волинської обласної науково-практичної історико-краєзнавчої конференції, 17 листопада 2006 р. — Луцьк, 2006 / с.150-156.
  • Список населенных мест Волынской губернии. — Житомир, 1906. — 220 с.
  • Сулева Л. Хорошії гості у мене…/ Л.Сулева // Сільські новини. — 2002. — 26 жовтня.