Відкрити головне меню

Донці-Захаржевські (Донці, Захаржевські, Донець-Захаржевські) — слобожанський козацький старшинський і дворянський рід.

Донці-Захаржевські
Герб роду
ТитулКозацькі полковники, Козацька полкова старшина, Стольники Московського царства, Дворяни Російської імперії
Періодз 1650-тих років - по 1871 рік
Місце походженняСлобідська Україна
ГромадянствоПрапор Харківського полку.jpg Харківський слобідський козацький полк, Прапор Ізюмського полку.jpg Ізюмський слобідський козацький полк, Прапор Сумського козацького полку.jpg Сумський слобідський козацький полк, Herb Moskovia-1 (Alex K).svg Московське царство, Lesser Coat of Arms of Russian Empire.svg Російська імперія
РодоначальникГригорій Єрофійович Донець
Споріднені родиШидловські, Квітки, князі Кропоткіни, Бенкендорфи, князі Вадбольські, Головкіни-Хвощинські, Куликовські
Військова діяльністьКерування Харківським, Ізюмським, Сумським козацькими полками. Протистояння татарським навалам в XVII—XVIII ст.
Релігійна діяльністьПобудова храмів та монастирів в Слобідській Україні
Військові нагородипохвальні царські грамоти

Відомий і старий український (черкаський, слобожанський) дворянський рід, козацького старшинського походження. За легендою пращури Донців-Захаржевських, належали до старовинного польського роду Захаржевських, який дав своїй батьківщині знатних вельмож, але зв'язок між Дінцями і Захаржевськими не встановлена, а в московських актах XVII століття жоден з Донців не називається Захаржевським, та й самі себе вони тоді ще так не називали.

З самого початку заселення черкасами (українцями) Слобідської України перебували на чолі полків. Були полковниками Харківськими, Ізюмськими, Сумськими. Також представники цього роду були серед полкових старшин, й сотниками. Першим достовірним представником родини на Слобожанщині (засновником саме Слобідського роду) був Григорій Єрофійович Донець, який за часів повстання Харківського полку проти Москви (1668—1669 роки), стає полковником Харківським. До цього був десятником, потім сотником Харківської сотні. Гумілевський (Філарет) за батька йому називає Єрофія Юрченка (Яремка Юровкин), який прийшов в 1638 році з гетьманом Остряницею з Задніпров'я. Разом з Куликівськими, Квітками, Шидловськими склали служиву дворянську еліту місцевого значення. Були порідненні з цими родами. Після знищення полкового устрою Слобожанщини в 1765 році, влилися в загальноімперську аристократію, давши Російській імперії кілька генералів і губернаторів. Так само були меценатами та громадськими діячами. Особливо Дмитро Андрійович Донець-Захаржевський, відомий ентомолог, член Академії наук, збирач колекції комах, що стала початком ентомологічного відділення Харківського музею природи.

Рід припинився в 1871 році, зі смертю його останнього представника Дмитра Андрійовича Донця-Захаржевського, загиблого від руки свого племінника Похвестнєва.

Герб родуРедагувати

 
Герб Долива
 
Герб роду Донців-Захаржевських.

Донцями-Захаржевського використовувався герб польських Захаржевських, оснований на клановому польському гербі «Долива».

Представники родуРедагувати

Можлива спорідненістьРедагувати

 
Маєток Головкіних-Хвощинських (до 1871 Донців-Захаржевських) та храм Різдва Богородиці (Костянтівка, 1914 рік)

Вказані далі козацькі старшини не мають доказану спорідненість з родом Донець-Захаржевських. Вона лише теоретична, але базована на ґрунті припусків у деяких джерелах.

Донець Іван СтепановичРедагувати

В історичних документах згадується Донець Іван Степанович. Він був полковником Волинського полку в 1648—1649 роках. Брав учать в повстанні Пушкаря і Барабаша (1657—1658 роки), як супротивник гетьмана Виговського. На той час був полковником «дейнеків». Після поразки в Полтавській битві (1658 року), з залишками свого полку відступає до Сум.[4] В той же час, Григорій Донець також згадується в лавах повстанців, як полковник у війську наказного гетьмана Івана Безпалого. Задокументованого зв'язку між цими козацькими старшинами не знайдено, але деякі джерела, вказують на їх можливу спорідненість.[5]

Донець Дмитро СтепановичРедагувати

Наказним полковником Чернігівського козацького полку в 1689 році, був Дмитро Степанович Донець. Задокументована його печатка з літерами «Д. С.П. Н.Ч.» (Дмитро Степанович, полковник наказний Чернігівський). Він став засновником чернігівського старшинського (потім російського дворянського роду) Стефановичів-Донцових. Його спорідненість з Іваном, та Григорієм Донцями, також не з'ясована.[6]

Яремко ЮровкинРедагувати

Видатний етнограф XIX ст. Гумілевський (Філарет) висловлював думку[7] , що батьком Григорія Донця був козацький старшина « черкашенин Яремко Юровкин» (Єрофій Юрченко), який приєднався до гетьмана Остряниці та його Чугуївських козаків в 1640 році. Він, та його родина оселяються у Чугуївській фортеці.

Зв'язки з другими аристократичними родамиРедагувати

З часом в Слобідських козацьких полках склалася старшинська еліта. Це були декілька магнатських родин, які майже постійно тримали владу в своїх руках. В Харківському, та Ізюмському полках такою родиною були Донці-Захаржевські. Григорій Єрофійович, та його діти проводив вдалу шлюбну політику. Через Акулину Костянтинівну, Донці породнилися з старшинською родиною Шидловських. Марфа Федорівна ввійшла до родини Квіток, іншого відомого слобідського старшинського роду. В той же час Параскеву Федорівну було видано за представника російського аристократії князя Якова Микитовича Кропоткіна. При остаточним приєднанні Слобожанщини до Російської імперії в 1765 році, родина зайняла поважне місце, в ієрархії Росії. Подальші шлюби ще більше породнили колишніх представників козацької старшини, та представників вищого кола Імперії. В 1871 році, останній представник роду Донець-Захаржевських, Дмитро Андрійович, загинув від руки племінника Похвестнєва. Але завдяки вдалим шлюбам, нащадки Григорія Єрофійовича (під іншими прозвищами) живуть й в наші часи. Шлюбні зв'язки родини:

  • Бенкендорфи
  • князі Вадбольскі
  • Головкіни-Хвощинські
  • Квітки
  • князі Кропоткіни
  • Куликовські
  • Шидловські
  • Задонські

Пам'ятки про родинуРедагувати

 
м.Харків, вул. Донець-Захаржевського

МаєткиРедагувати

  • Слобода Бірки (в наш час селище міського типу Бірки). Було забране у Івана Григоровича Донець-Захаржевського, полковником Харківським Прокопієм Куликовським;
  • Слобода Великий Бурлук (в наш час село Великий Бурлук) (1680—1841). Після смерті Андрія Яковича Донець-Захаржевського перейшов в спадок до його зятя Воїна Дмитровичу Задонського, одруженого на Єлизаветі Андріївні. Саме у цьому маєтку за словами Миролюбова Ю. П. полковником Алі Ізенбеком була знайдена (1919 рік) Велесова книга.
  • Слобода Довжик (в наш час село Довжик) (до 1724 року). Було передано Федором Григоровичем Донець-Захаржевським зятю князю Якову Микитовичу Кропоткіну, за дочку Параскеву Федорівну, в 1724 році.
  • Слобода Костянтинівка (в наш час село Костянтівка) (1689—1871). Належало до маєтків родини, майже з самого початку свого існування. Перший власник слободи Григорій Донець, дав їй назву по імені свого сина, Костянтина Григоровича.[8] Після смерті останнього власника з родини Донець-Захаржевських, Дмитра Андрійовича, його маєток перейшов до його зятя графа Головкиної-Хвощинскої, який був одружений на племінниці Дмитра Андрійовича.
  • Слобода Куньє (в наш час село Куньє). Було осаджене за землях які Акулина Костянтинівна Шидловська (при народженні Донець-Захаржевська), принесла як придане своєму чоловіку полковому осавулу Миколаю Шидловському. Саме скорочена форма її імені («Куня») дала назву слободі.[9]
  • Слобода Нова Водолага (в наш час селище міського типу Нова Водолага).
  • Слобода Основа (в наш час частина міста Харків, Стара Основа) (1690—1713). Заселена Федором Григоровичем Донець-Захаржевським. Була продана полковнику Харківському Григорію Семеновичу Квітці в 1713 році. Саме по назві свого маєтку, великий український культурно-громадський діяч Г. Ф. Квітка-Основ'яненко взяв собі псевдонім (друга частина прізвища -«Основ'яненко», ні коли офіційно не використовувалася, це був саме псевдонім).
  • Слобода Рокитне (в наш час село Рокитне) (1699—1716) . Вдова Донця-Захаржевського Євдокія, та його син Іван, продають слободу сотнику Липецької сотні Івану Черняку.
  • Слобода Стара Водолага (в наш час село Стара Водолага). Належала Донець-Захаржевським, з часів Григорія Єрофійовича.
  • Слобода Хатнє (в наш час село Хатнє). Куплено Костянтином Григоровичем Донець-Захаржевським в 1689 році. Було віддано як придане зятю І. Г. Зарудному, який одружився з його дружиною Євдокією Костянтинівною.
  • Село Шиповатка (з 1811 року). Маєток придбано Єлизаветою Донець-Захаржевською, дружиною штабс-капітану.
  • Слобода Штепівка (в наш час село Штепівка). Приєдналося до маєтків Донець-Захаржевських, як придане. Воно перейшло до правнука Григорія Єрофійовича — полковника Сумського Михайла Михайловича Донець-Захаржевського, за Анастасію Петрівну (уроджену Штепу). До цього слобода була маєтком родини Штепа (засновано сотником Штепою у 1670 році).

СвітлиниРедагувати

Цікаві фактиРедагувати

Іван Донець став прообразом для персонажу роману Генрика Сенкевича «Вогнем і мечем» полковника Донця, брата відьми Горпини з Чортового Яру (основою для цього персонажу стала сестра Івана Донця , Солоха (Соломія) Донцівна[10]). У однойменній стрічці Єжи Гоффмана «Вогнем і мечем» (1999), роль Горпини виконала Руслана Писанка.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Ілляшевич Л. В. Короткий нарис історії харківської шляхти — Харків. тип. М. Зільберберга, Рибна № 25.1885. —С.75— 166 с., 32 с. прикладок (До друку дозволено. Київ. 28 березня 1885 року)
  2. Ілляшевич Л. В. Короткий нарис історії харківської шляхти — Харків. тип. М. Зільберберга, Рибна № 25.1885. —С.79— 166 с., 32 с. прикладок (До друку дозволено. Київ. 28 березня 1885 року)
  3. Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859.-Розділ «Харківський Покровський монастир»
  4. Крип'якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. та ін. Історія Українського війська/Упорядник Б. З. Якимович —4-те вид. — тип. Львів «Світ» , 1993. — С. 209. — 712 с. — ISBN 5-7707-4256-9
  5. Багалій Д. І. Історія Слобідської України. — тип. Харків «Дельта» , 1993.— 256 с. — ISBN 5-7707-4256-9 (перевидання книги вид. «Союз» Харківського Кредитного Союзу Кооперативів-1918)
  6. Лукомський В. К., Модзалевський В. Л. Малоросійський гербовник — Київ. тип. «ЛИБІДЬ» , 1993.— С.175 — 223 с. — ISBN 5-325-00320-8 (перевидання книги вид. Чернігівського дворянства. Санкт-петербург-1914)
  7. Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859.- Розділ «Чугуїв»
  8. Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859.- Розділ «Костянтинівка»
  9. Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859.- Розділ «Куньє»
  10. Крип'якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. та ін. Історія Українського війська/Упорядник Б. З. Якимович —4-те вид. — тип. Львів «Світ» , 1993. — С. 209. — 712 с. — ISBN 5-7707-4256-9

ДжерелаРедагувати