Добросин
Доброси́н — село у Львівському районі Львівської області. Лежить над річкою Біла. Герб села є промовистим.
| Добросин | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Регіон | Львівська область | ||||||||
| Район | Львівський район | ||||||||
| Рада | Добросинська міська рада | ||||||||
| Засноване | — | ||||||||
| Населення | 2037[1] | ||||||||
| - повне | 2037[1] | ||||||||
| Площа | 24,30 км² | ||||||||
| Координати | 50°07′59″ пн. ш. 23°51′07″ сх. д. / 50.13306° пн. ш. 23.85194° сх. д.Координати: 50°07′59″ пн. ш. 23°51′07″ сх. д. / 50.13306° пн. ш. 23.85194° сх. д. | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Добросин | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 80337, Львівська обл., Львівський р-н, м. Добросин | ||||||||
|
| |||||||||
Історія ред.
Перша письмова згадка про село Добросин датується 1414 роком, а знайдені уламки посуду висоцької культури ранньозалізного періоду засвідчують, що на території села існували поселення ще ІІ-І тис. до нашої ери.[2] Назва села походить від словʼянського імені- Доброша
На південній околиці села Добросин, на півкілометра південніше кладовища, на пологому лівому березі річки Деревенка — поселення скіфського періоду. Триста метрів на південний захід від залізниці, між лівим берегом річки Деревенки і меліоративним каналом, на пісковій дюні серед торфового болота — давньоруське поселення, культурний шар зруйновано.
«Географічний словник Королівства Польського та інших земель слов'янських» так описує село Добросин:
|
Добросин (пол. Dobrosin, Dobrusin) — село з присілком Лісові, Жовківський повіт, лежить над річкою Біла, притокою Бугу, біля державної дороги Жовква-Львів, з якою тут перетинається приватна дорога Белз-Магерів, віддалене 12 км на пн.-зах. від Жовкви, 10 км на схід від Магерова. Село лежить в низькій, мокрій, піщаній околиці; має хороші луги і пасовища, від яких село отримало свою назву: «добре сіно». Власність більша становить орної ріллі 393, лугів і городів 215, пасовищ 18, лісу 7; власність менша становить орної ріллі 1840, лугів і городів 955, пасовищ 294, лісу 8 австрійських моргів. В 1880 році було 1380 жителі в гміні. (1330 греко-католиків, 10 римо-католиків, 40 ізраелітів). Належить до римо-католицької парафії в Магерові. Пошта та парафія греко-католицька була в Добросині, належить до Жовківського деканату. Серед парафіальних актів, знаходився документ, виданий в Жовківському замку 1 березня 1740 року, княгинею Марією Кароліною Собеською, у шлюбі герцогиня Буйонська (de Bouillon), внучкою короля Яна III, який підтверджував дотацію для цієї церкви, яка була надана королем Яном ІІІ 24 березня 1685 року, у ґрунтах і лугах. В цьому селі є школа з одним учителем. На території панського маєтку розводиться худоба якісної породи, чому сприяють хороші пасовища. Власниками маєтку є спадкоємці Рудольфа Урбанського — сину Яну та дочці Зофії. | 
|
Церква Воздвиження Чесного Хреста, XVII ст ред.
Ерекційну грамоту церква отримала у 1740 р. від княжни Марії Кароліни Собеської, у шлюбі герцогиня Буйонська (de Bouillon) (Шарлотта, ім'ям яким вона теж користувалась одразу після одруження називалась Її Високістю принцесою Тюреннською). У 1775 р. закуплено в Крехівському монастирі Преображенську церкву, перенесено і встановлено в селі на дубових фундаментах і мурованому підмурівку. Вона була збудована у 1658 р. львівськими майстрами Андрієм та Адамом, іконостас та стінопис для неї виконав відомий малярМикола Петрахнович. Ця церква згоріла у 1874 р. Збудована на її місці дерев'яна церква згоріла 20 травня 1893 р. У 1895 р. зведена нова мурована за проектом Василя Нагірного. Зруйнована під час другої світової війни баня відновлена громадою. Розташована на рівній ділянці при дорозі, посеред сільської забудови. Церква хрещата в плані, з дещо укороченими прямокутними боковими раменами, прямокутним бабинцем та гранчастим вівтарем з двома невеликими прямокутними захристіями по боках. На високому стрункому світловому восьмерику середхрестя здіймається дзвоняста баня, завершена сліпим ліхтарем з маківкою. Бокові рамена і бабинець вкриті двосхилими причілковими дахами, а вівтар — п'ятисхилим. У зовнішньому вистрої церкви архітектор В. Нагірний використав скромний класицистичний архітектурний декор. Спаровані пілястри, що фланкують кути споруди, підтримують розвинений ґзимс і антаблемент, що оббігає її. Трикутні фронтони вінчають причілки. У північно-західному куті церковного подвір'я розташована потужна мурована триярусна тинькована дзвіниця. Нижній ярус її квадратовий в плані. Другий і третій яруси восьмибічні, завершені великою цибулястою банею. Наріжні грані восьмерика другого ярусу фланковані короткими потужними півколонами, вкритими цибулястими півбанями.[3]
Початок ХХ століття ред.
У вересні 1914 року село Добросин стало ареною великих битв армій Російської та Австро-Угорської імперій. У селі збережені поховання австрійських та російських воїнів, що загинули в роки Першої світової війни. У цей період молодь села поповнює лави українського січового стрілецтва (УСС) серед них четар Плюндрас Прокіп Васильович, 1893 р. н., народився в с. Добросин (Галичина), українець, офіцер австрійської і хорунжий галицької армій, безпартійний, технічний керівник видавництва «Рух», проживав у м. Харків. Заарештований у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. 54-4-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в таборі «Карлаг» і в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари. Розстріляний 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).[4] Пам'ятним знаком цих подій є насипана могила в центрі діючого цвинтаря.
Друга світова війна ред.
У 1939—1941 роках більшовизм приніс у край колективізацію землі, націоналізацію приватних підприємств, заборону діяльності політичних партій і громадських організацій, репресії української інтелігенції. 5 жовтня 1939 у с. Добросин на мітингу селян, присвяченому возз'єднанню Західної України з УРСР, виступав Олександр Довженко.
У роки Другої світової війни жителі села воювали в лавах радянської армії, в дивізії «СС Галичина», в загонах УПА.
22 червня 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз. Внаслідок близькості Жовківщини до кордону німецькі війська на території району вже з'явилися того ж дня. Однак перший наступ на Жовкву був відбитий. Жовкву німці змогли окупувати лише 29 червня. Тим часом українці, використовуючи війну, старалися відродити громадське життя. В районі почали відновлюватися філії товариства «Просвіта», з липня 1941 року почала виходити газета «Жовківські вісті», легалізувала свою діяльність Організація Українських Націоналістів. Але національне відродження тривало всього декілька місяців. Фашистська Німеччина, прагнучи перетворити Україну в свою колонію, почала наступ проти українського національно-визвольного руху. У відповідь ОУН пішла в підпілля і оголосила війну на 2 фронти: проти німецьких і проти радянських загарбників. На початку 1943 року в районі почали створювати боївки самооборони. У 1943 році вони вже діяли в Зіболках, Мокротині, Крехові, Добросині, Пилах та в ряді інших населених пунктах. Особливо активно проявила себе боївка Дмитра Пелипа (псевдоніми: Ем, Євшан), яка вела бої на теренах Равщини.[5] В центрі села споруджено пам'ятний знак «Борцям за волю України», де на кам'яних плитах викарбувані імена загиблих односельчан під час Другої світової війни.
Післявоєнні роки ред.
Після війни почались роботи по відновленню благоустрою села. З 1945 року в селі організовується семирічна школа в декількох приміщеннях. 30 грудня 1949 року село відвідав державний діяч М. С. Хрущов. 1950 р. в селі утворено колгоспне господарство. Колгосп «Нове життя» спеціалізувався на м'ясному скотарстві, льонарстві, буряківництві, овочівництві, зерновому господарстві. В АПК входив бурякопункт, млин, сортонасінева дільниця, ЗОК. В 1960 році відкрила двері сучасна середня загальноосвітня школа. У 1968 році відкрито дитячий садочок «Сонечко».
З 1985 року оновлюється соціально-культурна інфраструктура села. У 2003 році завершено газифікацію села. У жовтні 2007 року в центрі села встановлено фігуру Матері Божої за кошти громади. Священик Богдан Мурований освятив фігуру Матері Божої 21 жовтня 2007 року.
28 березня 2011 року рішенням 4-ї сесії Добросинської сільської Ради 6-го демократичного скликання затверджено Герб та Прапор села Добросин.
17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Жовківського району, село увійшло до складу Львівського району[6].
Населення ред.
Мова ред.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[7]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,95% |
| російська | 0,05% |
Пам'ятки ред.
У центрі села 2007 року встановлено пам'ятник «Добрий син» (відкрито та освячено 7 жовтня). За словами старожилів, у Добросині біля цвинтаря вже був пам'ятник Доброму сину, але за радянської влади його демонтували і знищили[8].
Авторами ідеї були Володимир Босий та Андрій Клуб, ескіз зробила Уляна Креховець, скульптор — Петро Дзиндра.
Пам'ятник виготовлений у вигляді жінки з дитиною. По периметру пам'ятника є два надписи. Перший — це назва фігури «Добрий син». Другий — «Благослови Вас Боже миром, радістю, добром».
Відомі особи ред.
- Наталія-Марія Фарина — українська співачка;
- Паска Марія Зіновіївна (1977) — доктор ветеринарних наук, професор, академік Академії наук вищої освіти України по відділенню біології.
- Дмитерко Роман Васильович (1974 - 2022) - боєць ЗСУ, загинув в с. Спірне, Донецької області.
- Клуб Андрій Олександрович (1990 - 2022) - боєць ЗСУ, загинув поблизу с. Новомиколаївка, Миколаївська область.
- Паньків Дмитро Володимирович (1993-2023) - боєць ЗСУ, загинув у с. Кліщіївка, Донецька область.
Примітки ред.
- ↑ Соціальний паспорт. Добросинська міська рада. Сайт міста Добросин. Архів оригіналу за 8 квітня 2019. Процитовано 8 квітня 2019.
- ↑ Археологія та стародавня історія Жовківського району. Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 16 листопада 2016.
- ↑ Історичні факти про Добросин [Архівовано 11 листопада 2016 у Wayback Machine.]/
- ↑ Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України (XIII). Архів оригіналу за 10 листопада 2016. Процитовано 16 листопада 2016.
- ↑ З історії Жовківського краю. Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 17 березня 2022.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ У Добросині є єдиний пам'ятник доброму синові[недоступне посилання]
Бібліографія ред.
- Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. — Київ, 1968.
- Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, wyd. pod red. F. Sulimierskiego, B. Chlebowskiego, J. Krzywickiego i W. Walewskiego, Warszawa 1880—1902, t. 1-15.