Дмитрівка (Черкаська область)

село в Золотоніському районі Черкаської області України

Дми́трівка — село в Україні, у Золотоніському районі Черкаської області, підпорядковане Новодмитрівській сільській громаді. Населення — 1391 чоловік.

село Дмитрівка
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район Золотоніський район
Громада Новодмитрівська сільська громада
Код КАТОТТГ UA71040150050038919
Облікова картка Дмитрівка 
Основні дані
Населення 1391
Площа 5,44 км²
Поштовий індекс 19751
Телефонний код +380 4737
Географічні дані
Географічні координати 49°40′21″ пн. ш. 31°51′10″ сх. д. / 49.67250° пн. ш. 31.85278° сх. д. / 49.67250; 31.85278Координати: 49°40′21″ пн. ш. 31°51′10″ сх. д. / 49.67250° пн. ш. 31.85278° сх. д. / 49.67250; 31.85278
Середня висота
над рівнем моря
85 м
Водойми р. Супій
Відстань до
обласного центру
29,8 (фізична) км[1]
Відстань до
районного центру
16 км
Найближча залізнична станція Золотоноша I
Відстань до
залізничної станції
4 км
Місцева влада
Адреса ради с. Нова Дмитрівка
Карта
Дмитрівка. Карта розташування: Україна
Дмитрівка
Дмитрівка
Дмитрівка. Карта розташування: Черкаська область
Дмитрівка
Дмитрівка
Мапа
Мапа

Село розташоване на річці Супій за 16 км на захід від районного центру — міста Золотоноша та за 4 км від залізничного полустанку Супій.

Історія ред.

На території села виявлено поселення доби неоліту, 4 поселення доби бронзи та одне періоду Київської Русі.

За переказами старожилів, село існувало ще за кріпаччини. Його засновником був кріпак Дмитренко Дмитро, який втік від поміщика і став жити в лісі, на березі річки Супій, на «старому селі», що нині за 3 км на південний захід від центру села. Він займався рибальсьтвом та мисливством. Згодом до Дмитра Дмитренка почали прибувати інші кріпаки-втікачі і оселялися на "старому селі". Після ліквідації Запорозької Січі Катериною ІІ в село прибуло чимало козаків, які становили половину всього населення.

У 1734 році у селі була Димитріївська церква.[2]

Наприкінці XVIII — на початку XIX століття в Дмитрівці з'явилися поміщики — Кононович і Платковський, які, маючи родючу землю, віддавали її в оренду бідному населенню. У центрі села була церква, «монополька» та крамниця єврея.

Село є на мапі 1816 року як Дмитріївське.[3]

У 70-х роках XIX століття відкрито початкову школу, а в 1912 році — 6-й клас, до якого вступило 5 учнів.

За даними на 1859 рік у власницькому і козацькому селі Золотоніського повіту Полтавської губернії, мешкало 1059 осіб (460 чоловічої статі та 599 — жіночої), налічувалось 156 дворових господарств, існувала православна церква[4].

Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому селі Піщанської волості мешкало 1466 осіб, налічувалось 254 дворових господарства, існували православна церква, школа, 2 постоялих двори, водяний і 2 вітряних млини, базари по вівторках, 4 маслобійних заводи[5].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2220 осіб (1089 чоловічої статі та 1131 — жіночої), з яких 2210 — православної віри[6].

У 1930 році, під час примусової колективізації, було створено колгосп «Більшовик», який охопив майже всіх мешканців села. Головою цього колгоспу до 1941 року був Ярмола Петро Трохимович. У колгоспі було 90 корів, 256 коней, 10 пар волів, 2 автомашини.

Під час окупації села нацистами розстріляно із Дмитрівки 42 особи, у тому числі голову колгоспу П. Т. Ярмолу, депутата Верховної Ради УРСР О. К. Сливу, дружину і дітей голови колгоспу Г. П. Кісільова. 369 дмитрівців брали участь у Другій світовій війні, з них 194 нагороджені бойовими орденами і медалями (зокрема орденами Червоної Зірки, Великої Вітчизняної війни І і ІІ ступенів), 263 людини загинули. На вшанування їх пам'яті в селі споруджено обеліск Слави та пам'ятник Невідомому солдатові.

На початок 1970-х років колгосп «Більшовик» мав в користуванні 3,1 тисяч га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2,2 га орної землі. В господарстві вирощували зернові і технічні культури, було розвинуте тваринництво. Працювали електростанція, млин, лісопильня. На той час в селі діяли середня школа, будинок культури на 750 місць, бібліотека з фондом 12,6 тисяч книг, дитячі ясла, садок, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку, ощадна каса.

Відомі люди ред.

У селі народилися:

Галерея ред.

Джерела ред.

Примітки ред.

  1. maps.vlasenko.net [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  2. Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.4, ст. 463 (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. Архів оригіналу за 18 жовтня 2021. Процитовано 10 листопада 2021. 
  3. Подробная карта Российской Империи и близлежащих заграничных владений. Столистовая карта.. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021. 
  4. рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 977)
  5. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  6. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-172. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)

Література ред.

Посилання ред.