Відкрити головне меню

Городи́ще — село в Україні, в Дубровицькому районі Рівненської області. Населення становить 632 осіб. Орган місцевого самоврядування — Туменська сільська рада. Центром сільради є село Тумень. Відстань до райцентру становить 29 км і проходить автошляхом Н25.

село Городище
Сільська церква
Сільська церква
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Flag of Dubrovytsia raion.svg Дубровицький
Рада/громада Туменська сільська рада
Код КОАТУУ 5621888703
Облікова картка Городище 
Основні дані
Засноване 1720
Населення 632
Площа 0.64 км²
Густота населення 987.5 осіб/км²
Поштовий індекс 34110
Телефонний код +380 3658
Географічні дані
Географічні координати 51°48′14″ пн. ш. 26°41′44″ сх. д. / 51.80389° пн. ш. 26.69556° сх. д. / 51.80389; 26.69556Координати: 51°48′14″ пн. ш. 26°41′44″ сх. д. / 51.80389° пн. ш. 26.69556° сх. д. / 51.80389; 26.69556
Середня висота
над рівнем моря
136 м
Відстань до
районного центру
29 км
Місцева влада
Адреса ради 34110, Рівненська обл., Дубровицький р-н, с. Тумень, вул. Молодіжна, 16а, 6-81-25
Сільський голова Бусько Іван Кирилович
Карта
Городище. Карта розташування: Україна
Городище
Городище
Городище. Карта розташування: Рівненська область
Городище
Городище

Городище у Вікісховищі?

Село розташоване на півночі Дубровицького району, на річці Сирень (притока Горині), яка неподалік села впадає в Горинь. Поблизу села розташований пункт контролю Городище — Столін на кордоні з Білоруссю.

Історія селаРедагувати

Саме слово «Городище» — старослов'янське,  означає град, укріплення.  Виникнення Городища пов'язане з добою патріархально-общинного ладу.

 
Городище на мапі 1867 року

Це був період коли суспільство переходило від мисливства й рибальства до рільництва й скотарства. Засноване с. Городище було в 1720 р. село підпорядковане до Туменської  Сільської ради. Розташоване в 30-ти км від районного центру м. Дубровиця на півночі річки Сирет (притока р. Горинь), яка неподалік впадає в Горинь. Площа населеного пункту . Станом на 01. 01. 2014 р. в селі Городище проживає 551 гр.,господарств — 215. Географічні координати 51о 48ꞌ 14ꞌꞌ пн.     ш. 26 о41ꞌ 44ꞌꞌ сх. д. Середня висота над рівнем моря . Поблизу села розташований пункт контролю  Городище — Столін на кордоні з Білоруссю. Межує з такими селами, як: Теребежов (Білорусь, Столінський район), Смородськ (через річку Горинь, що переправою між селами є пором) та село Тумень. Загальна площа села на 01.01.2014 року становить . Населення — 550 чоловік. У селі Городище діють такі установи: фельдшерсько — акушерський пункт побудований в 1976 році, Магазин збудовано в 1986 році. Клуб і бібліотека збудовано в 1983 році.

 
Початок с. Городище

Історія села таїть в собі багато загадок і таємниць. Дуже шкода, але ніде, ні в яких виданнях про наше село не написано нічого. Тому познайомимось з історією нашого села з розповідей старожилів його. Всі вони, а це: Пилипчук М. П., Новик  Г. Т., Бик Л. Ф., Хомицька О. Д., Хомицька Ф. Г. розповідають, що наше село почало засновуватися із Дворця (зараз називається вулиця). Згадує Бик Любов Федорівна 1936 р.н. про те, що розповідала її бабуся. Дворець  був збудований з круглого дерева. І Дворець  і хати були огороджені круглими високими околотами, це така огорожа із плашок дерева. Місцеві жителі ставили таку огорожу для захисту села. За цим околотом були городи наших предків. Потім на цих огородах стали будуватися люди. Зараз частину села називають «городами». І через те село стали називати Городищем. При вꞌїзді в село видно, що воно стоїть на підвищенні, тобто на горі. Населення села жило в тяжких умовах, розводили сільське господарство, тримали корів, волів, овець, коней, птицю, сіяли льон, жито, просо, гречку. Довгими вечорами пряли льон, вовну, ткали, шили одяг.

 
Переправа між селами Смородськ та Городище

В ті часи жителі села носили домотканий одяг. Взуття було сплетене з липової та в'язової кори (це були постоли). В сімꞌях було по 8-10 дітей. Хто мав багато землі жили заможніше, а в хто не мав землі працювали в наймах. Так тривало до 1939 року.  1944 рік приніс в село нову хвилю горя. Були призвані на службу чоловіки. І більшість з них, необстріляних, загинули в тому ж 1944 році . Всього загинуло 130 мешканців с. Городище воювали на фронтах, 54 з них нагороджені орденами й медалями. 63 полягли на полі бою, не повернулись до рідної оселі 47 жителів села. В 1948 р. був організований колгосп «Перемога», в ньому нараховувалось 14 чоловік. Першим головою колгоспу був Пилипчук Дмитро. З часів буржуазно-поміщицької  Польщі в селі  була збудована школа в 1934 р. і був перший учитель поляк. Люди пам'ятають тільки прізвище — Урицький. Згодом в село приїхали дві вчительки, це були сестри Рома і Ніна Пенковські. Вони вчили нове покоління грамоті, сіяли в їх серця добро. Ожили люди, побудували свій цегельний завод над річкою Сирет, млин, хату — читальню і клуб. Через деякий час цегельний завод було зруйновано (і зараз це місце називають «цегельня»). На місці заводу  стояла кузня, яка славилась на всі околиці. Незмінним ковалем, майстром своєї справи в цій кузні працював Мазанович Іван Павлович. Так, як кузня стояла на дуже гарному місті, на березі р. Сирет, то ця місцевість притягувала до себе молодь. Щовечора збиралась молодь села, грала гармошка, лилася українська пісня. Це було улюблене місце відпочинку. Недалеко від кузні в 1960-х минулого століття роках побудували птахоферму. Завідуючою там була Гречко Євгенія. Село поступово відроджувалось. Записано з розповідей: Мазановича Павла Адамовича

Новика Григорія Терентійовича 1932 р.н., Бик Любові Федорівни 1936 р.н.,

Хомицької Раїси Олексіївни 1936 р.н., Хомицької Федори Григорівни 1936 р.н

ГалереяРедагувати

ПосиланняРедагувати