Перепис населення Польщі (1921)

загальний перепис населення в Польщі після відновлення державності.

Перший загальний перепис населення в міжвоєнній Польщі було проведено 30 вересня 1921 року[1]. Перепис здійснювався за віросповіданням і національністю за окремими поселеннями[1].

Довідка отримання Відзнаки за роботу на переписі 1921 року для Тадеуша Ґодзендорф-Грабовського (із зібрання Державного Архіву в Познані)

ВідомостіРедагувати

Юридичною основою для проведення перепису був закон від 21 жовтня 1919 року про організацію адміністративної статистики. У статті 6 цього закону зазначено, що перший перепис повинен бути проведений протягом 1920 року, ще 31 грудня 1930 року, а далі кожні 10 років. Початковий строк перепису через нестабільну ситуацію в Польщі в цей період (зокрема, через польсько-радянську війну, Сілезьке повстання) перенесений на 13 травня 1921 року, а потім термін перепису ще раз перенесли на 30 вересня 1921 року.

Перепис охопив усю територію Республіки, крім територій, які включені в його межі роком пізніше, тобто, частини Верхньої Сілезії під бескидами і Віленського краю (Серединна Литва), через суперечку з Литвою і бунт Желіговського.

Предмет перепису брав до уваги специфічну демографічну ситуацію в державі. Покажчик містив питання про основні демографічні ознаки, такі як стать, дата народження, сімейний стан, національність, рідна мова та віросповідання, освіту, професії населення, ситуацію в житловому будівництві і сільському господарстві. Питання стосувалися також місця народження, етнічних особливостей (віросповідання, громадянство, рідна мова, національність), навичок читання та рівня освіти, сирітства дітей у віці до 16 років, а також фізичні недоліки (глухота, німота, сліпота, відсутність кінцівок). Подальші питання стосувалися основної професії (засобів до існування) і побічної в момент перепису, основної професії на початок Першої світової війни, власності сільськогосподарських тварин, галузі господарства та структури використання землі. Окрема форма стосувалася житлових будівель.

Результати Першого загального перепису були опубліковані в серії Статистика Польська у 29 томах, останній з яких був випущений у 1932 році. Покажчик був визнаний досить репрезентативним уже незабаром після його проведення, оскільки відразу після цього відбулися значні демографічні зміни, зокрема, внаслідок прибуття близько 500 000 репатріантів з радянських територій і посилення внутрішньої міграції в країні, в якій тільки що зникли кордони попередніх державних утворень. Проблемою була також недовіра до інтерв'юерів, що особливо помітно на східних землях; також виникли проблеми через незнання дрібних фермерів щодо розмірів наявної землі.

Перепис виявився великою проблемою для всього наявного з 1918 року Центрального статистичного управління (ЦСУ), який був відповідальний за підготовку та організаційні заходи. У переписі були залучені близько 70 000 комісарів перепису, референтів, представників місцевої військової влади, війтів або їх заступників. Перед тим проведена інформаційна кампанія. Державні органи видали інструкцію, з'явилася також брошура «Перший перепис». ЦСУ організовувало прес-конференції, брифінги, готувало матеріали та статті, прес-релізи. Дбали про те, щоб комісари перепису були поважаними людьми, яким довіряють і мають авторитет у своїй громаді.

РезультатиРедагувати

Загальні[2]Редагувати

Площа, км² Кількість адміністративних одиниць Чисельність населення
Міст Гмін Судові райони Разом Чоловіків Жінок
371 242 621 12 249 4 497 25 694 700 12 417 233 13 277 467

Національний склад[3]Редагувати

Разом Поляки Українці[ком. 1] Євреї Білоруси Німеччина Литовці Росіяни «Тутейші» Чехи Інші Невідома
25 694 700 17 789 287 3 898 428 2 048 878 1 035 693 769 392 24 044 48 920 38 943 30 628 9 856 631
100 % 69,23 % 15,17 % 7,97 % 4,03 % 2,99 % 0,09 % 0,19 % 0,15 % 0,12 % 0,04 % ~0,002 %

Як зазначав Володимир Кубійович, кількість українців під час перепису була занижена, водночас дані за релігією вірніше відповідають дійсності[1].

Під час проведення перепису населення більшість українців Поліського воєводства записували білорусами, незалежно від думки самих опитуваних[4][5], внаслідок чого частка українців порівнюючи з попереднім переписом впала до 63 808 осіб (6,6 %)[6]. Польська влада розглядала білорусів нездатними становити небезпеку для центральної влади[5]. Іншим зразком дій польської влади Володимир Кубійович наводить випадок, коли під час проведення перепису 1921 року за рішенням влади Кобринського повіту більшість населення повіту була зазначена поляками, проте вже наступний перепис (1931 року) цей польський анклав у Кобрині не зафіксував[7].

Схожа ситуація відбулась і на Підляшші. Під час перепису 1921 року українців на Північному Підляшші записували як «православних поляків» чи «білорусів», кількість українців же за офіційною статистикою, порівнюючи з минулим переписом (64,3 тис. осіб), впала до всього 66 осіб (0,1 %)[8][9], тоді як поляків налічувалося 87,1 тис. осіб (59,2 %, з них 18 тис. осіб — православні), білорусів — 44,9 тис. осіб (30,5 %), росіян — 400 (0,3 %), «тутешніх» — 4[8].

Релігійний склад[3]Редагувати

Разом Римо-католики Греко-католики Інші католики (маріявіти та інші) Православні Інші східні християни Євангельські християни[ком. 2] Інші євангельські християни Юдеї Інші нехристияни Агностики Невідомо
25 694 700 16 057 229 3 031 057 33 003 2 815 817 21 707 940 234 12 426 2 771 949 4 397 5 972 909

БібліографіяРедагувати

Див. такожРедагувати

КоментаріРедагувати

  1. В офіційність статистиці національність вказана як rusińska (ruthenes) — русинська[3].
  2. Авґсбурського, реформованого чи унійного протестантизму.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Кубійович В. Переписи населення // Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003. — Т. 6. — С. 2012-2013.
  2. Pierwszy Powszechny Spis Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 30 września 1921 roku, 1927, с. 5
  3. а б в Pierwszy Powszechny Spis Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 30 września 1921 roku, 1927, с. 56
  4. Сергійчук В. І. Етнічні межі і державний кордон України. — Вид. 3-є. — К. : ПП Сергійчук M. І, 2008. — С. 497. — ISBN 978-966-2911-24-4.
  5. а б Юрій Гаврилюк. Прип’ятий край. Український тиждень (uk) (21(81)). Процитовано 16 січня 2020. 
  6. Олександр Вабіщевич. Український культурно-просвітницький рух на Поліссі (1920—30-ті рр.). Таварыства ўкраінскай літаратуры пры СБП. 
  7. Кубійович В. М. Західні Українські Землі в межах Польщі 1920-1939 / Володимир Кубійович; Укр. Публіцист.-Наук. Ін-т. — Чикаго; Нью-Йорк : Укр. Публіцист.-Наук. Ін-т, 1963. — С. 22-23.
  8. а б Юрій Гаврилюк. Українці і білоруська проблема на Підляшші. http://etnography.national.org.ua. etnography.national.org.ua. 
  9. Юрій Гаврилюк. Північне Підляшшя - відродження українства. Українська етнографія. Процитовано 17 лютого 2020. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати