Вікіпедія

Білобожниця

село, центр Білобожницької громади Чортківського району Тернопільської області
(Перенаправлено з Герб Білобожниці)

Білобо́жниця — село в Україні, у Білобожницькій сільській громаді Чортківського району Тернопільської области. Центр Білобожницької сільської громади. До Білобожниці приєднано хутір Кривче, було приєднано також хутір Мазурівка (від 2015 — окреме село). Хутір Глибока Долина виведений із облікових даних у зв'язку з переселенням жителів.

село Білобожниця
Герб Білобожниці
Костел св. Петра і Павла
Костел св. Петра і Павла
Костел св. Петра і Павла
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район Чортківський район
Тер. громада Білобожницька сільська громада
Код КАТОТТГ UA61060010010081773
Облікова картка Білобожниця 
Основні дані
Засноване 1532
Населення 1616 (на 1.01.2018)[1]
Територія 3 км²
Густота населення 678.33 осіб/км²
Поштовий індекс 48530[2]
Телефонний код +380 3552
Географічні дані
Географічні координати 49°2′58″ пн. ш. 25°40′53″ сх. д. / 49.04944° пн. ш. 25.68139° сх. д. / 49.04944; 25.68139
Відстань до
районного центру 		7 км
Найближча залізнична станція Білобожниця
Місцева влада
Адреса ради 48530, Тернопільська обл, Чортківський р-н, с. Білобожниця, вул. Лесі Українки, 34
Карта
Білобожниця. Карта розташування: Україна
Білобожниця
Білобожниця
Білобожниця. Карта розташування: Тернопільська область
Білобожниця
Білобожниця
Мапа
Мапа

CMNS: Білобожниця у Вікісховищі

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Білобожницької сільської громади.[3]

Назва

ред.

У 1920-х рр. майбутній учитель гімназії Петро Коструба написав невелику монографію, у якій на основі брошури, знайденої в архіві Народного дому у Львові, стверджував, що Білобожниця — осідок білого бога, а Чортків — осідок чорного бога. За леґендою, назва села походить від побудови церкви (божниці) з білого каменю під час татарських набігів.

Розташування

ред.

Розташоване за 7 км від районного центру, залізнична станція. Через село пролягли автошлях і залізниця Чортків–Бучач.

Територія — 3,0 км² Дворів — 709.

 
Автобусна зупинка в Білобожниці

Місцевості

ред.
  • Кривче — хутір, приєднаний до с. Білобожниця; розташований за 2 км від нього. У 1952 р. на хуторі було 12 будинків, 42 жителі.[4]

Історія

ред.

Сліди перших поселень на території Білобожниці належать до періоду трипільської культури; збереглися залишки могильників доби бронзи.

Білобожниця означає «парфянська (перська) божниця».[5]

Перша письмова згадка датується поки 1453 роком: село згадане в «Актах ґродських і земських Галицьких» 29 січня 1453 року, його власник чи посідач Михайло «Мужило» Бучацький віддавав його в оренду.[6]

Ще одна згадка походить з 1532 р.

Білобожниця згадана в описах подій часів повстання Богдана Хмельницького, під час знищення панських маєтків на західному Поділлі. Одним із перших власників цих поселень був маґістр Жемановський.

Протягом 1672—1683 рр. Білобожниця — містечко, яке перебувало під владою османської Туреччини. Турецький гарнізон, розташований у Чорткові, не раз грабував Білобожницю. Після 1772 р. Білобожниця належала до Заліщицького, згодом — до Чортківського округів.

Документи Галицького намісництва свідчать, що у XVI–XIX ст. Білобожниця мала статус містечка і свій герб. У Львові в Галицькому намісництві збереглися документи, що визнавали за Білобожницею статус містечка із затвердженим для нього гербом. Але Білобожниця залишалася селом, про це свідчили таблиці при в'їздах до населеного пункту.

У 1890-х рр. війт Білобожниці Франц Борисикевич за допомогою фахового архіваріуса віднайшов у Галицькому намісництві документи, що справді визнавали за Білобожницею статус містечка зі встановленням для нього герба. Селу було повернуто титул містечка та герб. При в'їзді та виїзді із села встановлені таблиці з гербом і двомовним написом «Містечко Білобожниця».

У старих церковних книгах залишилися записи, що свідчать про наявність у Білобожниці у XVIII ст. трьох церков: святого Миколая, Преображення і святого Михаїла.

Наприкінці XVIII ст. відбулися заворушення між місцевими жителями та євреями з Буданова й Чорткова. За деякими даними, євреї й спалили містечко.

У шематизмі 1892 р. зафіксовано, що в 1810 р. це місце заселили люди з інших сіл.

16 травня 1848 р. в селі, як і повсюди в Галичині, ліквідовано панщину, про що свідчить встановлений кам'яний хрест (оновлений 1989 р.).

1914 р. мешканці села, які проживали вздовж дороги на Бучач, назвали вулицю іменем Т. Шевченка, вздовж дороги на Теребовлю — іменем М. Шашкевича.

За статистикою, у селі у 1900 р. — 1386 жителів, 1910—1463, 1921—1296, 1931—1511 жителів; у 1921 р. — 279, 1931—305 дворів.

Перші згадки про школу датовані серединою XIX ст. і пов'язані з першим учителем Кострубою, батьком двох відомих діячів — Петра й Теофіла. За Австро-Угорщини діяла 2-класна школа з українською мовою навчання, за Польщі — 3-класна утраквістична (двомовна). Учителем школи напередодні Першої світової війни був Іван Дембіцький; за Польщі — Шегедин. 1934 р. в селі відкрито 4-річну школу (директор Стефанія Вількушевська), згодом переоблаштовану на 7-річну.

До Легіону УСС зголосилися Григорій Полутренко, Гнат і Осип Юрчишини та інші мешканці села.

Під час так званої пацифікації польські жандарми, шукаючи зброю, порозшивали в Білобожниці дахи будинків; польські шовіністи тричі скидали хрест на могилі Українського Січового Стрільця С. Кутного.

Після встановлення радянської влади, у 1940 р. в Чортківській тюрмі органи НКВС замучили та розстріляли мешканців Білобожниці: Антона Заячківського, Михайла Підвисоцького, Петра Полутренка, Ольгу і Теодозія Руданських, Івана Юрчинського; виселили дружину А. Заячківського і 4 родини в Сибір.

20–21 липня 1941 р. в місті Умані на Черкащині розстріляли Олексія Пилявського, Миколу Савчина та Івана Старика. Від 7 липня 1941 р. до 23 березня 1944 р. село перебувало під нацистською окупацією.

В УПА воювали:

  • Петро Гураль,
  • Іван Наконечний,
  • Григорій Полутренок,
  • Софія Полутренок,
  • Володимир Харевич,
  • Гнат Юрчишин,
  • Йосип Юрчишини,
  • Софія Козарів,
  • Ганна Кушнір-Кухта,
  • Микола Матковський,
  • Степан Матковські,
  • Софія Пилявська-Червоняк,
  • Ганна Почигайло,
  • Марія Сеньків,
  • Марія Стадник-Попович,
  • Ярослава Талоха-Стрілець,
  • Марія Штепа,
  • Михайло Байтало.

Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії 56 осіб:

  • Богдан Антків (нар. 1917),
  • Михайло Боднар (нар. 1916),
  • Петро Боднар (нар. 1904),
  • Андрій Божегора (нар. 1904),
  • Йосип Борик (нар. 1926),
  • Кароль Возняк (нар. 1905),
  • Михайло Гаврись (нар. 1919),
  • Йосип Гаркус (нар. 1920),
  • Іван Герасимів (нар. 1910),
  • Юлій Гладій (нар. 1921),
  • Максим Деркач (нар. 1908),
  • Омелян Звірок (нар. 1910),
  • Теофілій Звірок (нар. 1914),
  • Михайло Казимир Калач (нар. 1919),
  • Михайло Калач (нар. 1912),
  • Петро Калач (нар. 1911).

5 квітня 1944 р. німецько-нацистські війська захопили села Білобожниця та Мазурівка, що дозволило їм контролювати автодорогу Чортків — Бучач.[7]

У 1944 р. в Білобожницю з території Польщі переселені українські родини Демковичів, Коренецьких, Назарів, Сиваків, Скибіцьких, Шевчуків; згодом у село переїхали сім'ї Королів, Малиновських і Матвіївих.

За зв"язок з підпіллям засуджені Юлія Старик, Софія Стріха, Софія Козарів, Софія Пилявська, Іванна Полутренко.

Упродовж 1940—1959 рр. Білобожниця — районний центр.

У 1960-х рр. на братській могилі спорудили «Обеліск пам'яті» жителям Білобожниці, які не повернулися з німецько-радянської війни.

З 4 вересня 2015 року Білобожниця є центром Білобожницької сільської громади.[8]

У 2021 році режисерка Марія Яремчук знімала документальний фільм «Марія» з циклу «Жива УПА», вихід на екрани якого очікується у листопаді 2021 року.[9][10]

Населення

ред.

Мова

ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[11]:

Мова Кількість Відсоток
українська 2021 99.31%
російська 9 0.44%
польська 4 0.20%
білоруська 1 0.05%
Усього 2035 100%

Символіка

ред.

Герб

ред.

Затверджений 27 серпня 1909 р. (у цей період Білобожниця мала офіційний статус торгового містечка Чортківського повіту Королівства Галичини і Володимирії)[12].

Щит поділений перекинуто-вилоподібно: у першому синьому полі золотий коронований лев, у другому червоному полі золотий грецький, навскіс перехрещений хрест, у третьому золотому полі навпереміну дубові листки й жолуді натуральної барви.

Релігія

ред.
Каплички

Пам'ятники

ред.
 
Погруддя Лесі Українки
 
Табличка на будинку колишньої більшовицької катівні

У 1993 р. насипано могилу і встановлено пам'ятний хрест Борцям за волю України.

Споруджено

Населення

ред.
Чисельність населення, чол.
1900 1910 1921 1931 2014 2018
1336 1463 1296 1511 1862 1616[1]

Соціальна сфера

ред.

Перед Другою світовою війною збудовано Народний дім; діяли філії товариств «Рідна школа», «Союз Українок», «Січ» та ін., читальня «Просвіти».

У 1946 р. примусово створено колгосп (голова правління Лев Іліїв); 1960 р. до нього приєднано господарства сіл Семаківці й Калинівщина; за ним було закріплено 2,4 тис. га угідь. Провідні галузі — рільництво і тваринництво.

У 1985 р. від колгоспу від'єднали господарства сіл Ридодуби та Білий Потік.

Працювали цегельний завод, завод переробки олійних культур, організа- ція «Міжколгоспбуд» (від 1957 р.), хлібоприймальний пункт, хлібопекарня, лікарня. 1956 р. Білобожницю електрифіковано. Від 1959 р. функціонує сільська рада (перший голова Микола Калань).

1961 р. представники радянської влади закрили церкву.

У 1962 р. в селі запрацювали поштове відділення, заготівельна контора.

1970 р. побудовано Торговий дім; почав роботу комбінат хлібопродуктів, 1973 р. — комбікормовий завод.

У селі був хор, який отримав звання народного (керівник Мирослав Греськів), духовий оркестр, створено футбольну команду.

У 1980-ті рр. Білобожницю газифіковано, прокладено водовід.

1989 р. відновила діяльність філія товариства «Просвіта» (голова Анна Савка).

У 1995 р. на базі колишнього колгоспу після його розпаювання засновано ПАП «Білобожницьке».

Нині працюють школа (від 1934р.)[14], дитячий садочок «Дзвіночок» (від 1956); Будинок культури (від 1986); клуб (хутір Мазурівка); аптека, протитуберкульозний диспансер (від 1958), амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, ФАП (хутір Мазурівка); бібліотека, відділення Ощадбанку, СТО, автозаправка, ПАП «Білобожницьке», ПП «Господар», комбікормовий завод, торгові заклади і заклади громадського харчування

Відомі люди

ред.

Народились

ред.
  • Йосип Антків (1915—2001) — педагог, релігійний діяч;
  • Ольга Барна (Шевчук) (нар. 1969) - українська науковець та освітянка.
  • Степан Борик (нар. 1934) — заслужений лікар України;
  • Михайло Борисикевич (1848—1899) — вчений-офтальмолог, професор;
  • Світлана Гавенко (нар. 1959) — вчений-поліграфіст;
  • Ярослав Гнатюк (нар. 1946) — співак;
  • Йосиф Заячківський (1889—1952) — релігійний діяч (Італія);
  • Іван Кобилянський (1941—1997) — композитор, дириґент, діяч культури;
  • Наталія Коломієць-Кучма (нар. 1968) — правник, господарник;
  • Микола Кондратенко (нар. 1948) — військовик, полковник;
  • Євген-Володимир Полотнюк (1906—1943) — пластовий, спортивний, громадський діяч, чоловік письмениці Ірини Вільде;[15] (за іншими даними, народився в с. Підмонастир, нині Перемишлянський район, Львівська область[джерело?])
  • Платон-Іван Полотнюк (1908—1938) — учасник національно-визвольних змагань;
  • Віталій Радинський (нар. 1957) — правник, полковник міліції, господарник;
  • Василь Савчин (нар. 1960) — вчений-хірург;
  • Тарас Сеньків (нар. 1960) — душпастир, літератор;
  • Іван Ставничий (1879—1959) — художник;
  • Галина Старик-Квасницька (нар. 1955) — фармацевт, член правління всеукраїнської аптечної асоціації (м. Київ), господарниця;
  • Петро Старик (1930—2008) — учений у галузі фізики напівпровідникових матеріалів, доктор фізико-математичних наук, професор;
  • Ігор Федорків (нар. 1943) — залізничник, громадський діяч;
  • Віктор Хоменко (нар. 1947) — народний цілитель, спортсмен, майстер спорту СРСР з вільної боротьби (1974);
  • Лев Ясінчук (1882—1963) — громадський і культурно-освітній діяч (США).

Навчалися

ред.

Місцеву школу закінчили актори, народні артисти України Адам Цибульський (нар. 1948) та Мирослав Коцюлим (1943—2005).

Перебували

ред.

У Білобожниці кілька разів перебувала прозаїк Ірина Вільде (1907—1982).

У 1922—1928 рр. проживав о. Теофіл Коструба ЧСВВ (1907—1943) — історик, літературознавець, журналіст, політолог.

У літературі

ред.

Людмила Швалюк видала про Білобожницю книгу «Стежина до рідної хати» (Тернопіль, 2009)

Галерея

ред.
  •  
    Дорожній знак при в'їзді в село
  •  
    Церква Преображення Господнього (УГКЦ) 1901 р
  •  
    Церква Преображення Господнього (ПЦУ)
  •  
    Будинок культури
  •  
    Пам'ятник Борцям за волю України
  •  
    Пам'ятний знак на честь скасування панщини
  •  
    Зйомки фільму «Марія»
  •  
    Природа
  •  
    Могила Марії Штепи (травень 2021)

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Відповідь Чортківської РДА на інформаційний запит №01-1026 від 9 липня 2018 року. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 4 січня 2019.
  2. ↑ PostIndex: Вулиці Білобожниця (Білобожницька сільська рада). Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 29 листопада 2017.
  3. ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 22 жовтня 2021.
  4. ↑ Уніят В. Білобожниця // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 457. — ISBN 978-966-457-246-7.
  5. ↑ Тищенко К. М. Перська Сатрапія над Дніпром: топонімічні контексти. — 2012. — С. 101—102.
  6. ↑ Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.220, № 2548 [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.] (лат.)
  7. ↑ Семенів О.Військово-історичні чинники прориву оточеної 1-ї танкової армії вермахту на півдні Тернопільської області у квітні 1944 р. [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] — С. 169.
  8. ↑ ВВРУ, 2015, № 43, стор. 2202
  9. ↑ У Чорткові знову знімають кіно - стрічка про легендарну «Тополю». Чортків.City (укр.). Архів оригіналу за 9 вересня 2021. Процитовано 19 жовтня 2021.
  10. ↑ Фільм "Марія" зустріли оплесками (укр.), архів оригіналу за 27 листопада 2021, процитовано 27 листопада 2021
  11. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  12. ↑ Українська Геральдика. Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 27 січня 2019.
  13. ↑ Об’єднавчий собор закріпив незалежність від керованої Росією церкви – Die Presse // Укрінформ. — 2018. — 17 грудня.
  14. ↑ "Гартовані" ч.142 Відеоуроки в Білобожниці (укр.), процитовано 16 жовтня 2022
  15. ↑ Окаринський В., Ханас Вас. Полотнюк Євген-Володимир // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 111. — ISBN 978-966-528-279-2.

Джерела

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Білобожниця&oldid=43324696#Герб