Відкрити головне меню
Trutovskyi Vinok.jpg
Поштова листівка 1916 року
Вінок над дверима. Музей у Пирогові

Віно́к (від прасл. *věnъ — «плетінка», пов'язаного з дієсловом *viti)[1] — головний убір з листя, бадилля, гілок і квітів, має форму обруча. Мав спочатку обрядове, релігійне значення. Пізніше — загальнонародний символ дівування: втратити вінок — в народі, у піснях означає позбутися дівування. Тому право носити вінки мають тільки незаміжні дівчата. Звичай вінків існував в Україні ще в часи передісторичні, як атрибут сонячного культу весни, що можна спостерігати з купальських пісень і з весільних обрядів.В Україні назва вінка змінювалася від етнографічного району: вєнок, чільце, лубок, коробуля, теремок, кодина, фес, корона, цвіток, квітка, косиці [2]

ІсторіяРедагувати

В античній Греції вінками нагороджували переможців музичних і спортивних змагань: на Олімпійських іграх нагородою був вінок з листя маслини, а переможців Піфійських ігор нагороджували вінком з лаврового листя. Вже в V столітті до нашої ери вінок став загальноприйнятим символом перемоги.

У Римській імперії вінки вручалися як нагороди, наприклад, corona civica (вінок з дубового листя) за порятунок громадянина Риму з небезпечного життєвого становища або corona muralis у вигляді зубчастого вінця для тих, хто під час облоги або штурму першими ступили на ворожу міську стіну.

 
Плетіння вінків. Ілюстрація з медичного трактату XIV століття «Tacuinum Sanitatis»

Пізніше стали замінювати органічний матеріал на метал, і вінок перетворився на корону. Будучи елементом оздоблення

учасників обрядів або домашніх тварин, житлових і господарських будівель, вінок часто служив оберегом від нечистої сили, пристріту. Ритуальне використання вінка пов'язане з формою кола та зближують його з іншими предметами, які мають отвір (кільце, обруч, калач, бублик). Відома язичницька традиція — в день Івана Купала дівчата кидали вінки у воду і ворожили: «потопаючий вінок — смерть, що пливе — заміжжя».

Український вінокРедагувати

Докладніше: Український вінок

В Україні вінки мали сонячну символіку. Дівчина у вінку асоціювалася із сонцем, що сходить. Також це символ слави, перемоги, святості, щастя, успіху, могутності, миру, сонця, влади; цнотливості, молодості, дівоцтва. Плетучи вінки, дівчата співали: — заплету віночок, заплету шовковий на щастя, на долю, на милого вроду!

У повному українському вінку має бути 12 квіток: деревій, безсмертник, любисток, волошка, ромашка, цвіт вишні і яблуні, ружа, мальва, півонія, хрещатий барвінок. Деревій — символ нескореності, безсмертник — символ безсмертя людської душі, цвіт вишні і яблуні — символ материнської любові.

Є різні види вінків: весільний, вінок кохання, клечальний, чернечий, вінок надії, відданості, розлуки. Вінок кохання мала право плести дівчина від 13 років і до заміжжя. А вінок відданості дівчина плела тоді коли розлучалася з хлопцем і дарувала йому на прощання.

У день Купали дівчата завивають вінки, кидають у воду і по долі його ворожать: вінок, що потонув — смерть, що сплив — заміжжя.

Купальський вінокРедагувати

Докладніше: Купальський вінок

Купальський вінок був обов'язковим атрибутом купальських ігрищ. Виготовлявся зі свіжої зелені та квітів до початку святкування біля багаття.

На заключному етапі обряду вінок найчастіше знищували: спалювали в багатті, кидали у воду, в колодязь, закидали на дерево, відносили на цвинтар і т. ін. Частина вінків зберігалася, яку використовували потім для лікування, захисту полів від градобою, відносили в городи проти шкідників. У східних і західних слов'ян ворожили по вінкам: їх кидали в річку і по руху у воді намагалися дізнатися долю; залишали вінки на добу у дворі, примічаючи, чий вінок зів'яне (тому загрожує нещастя); підкладали на ніч під подушку, щоб побачити віщий сон; закидали вінки на дерева: якщо вінок зачепився з першого кидка, то це обіцяло швидке заміжжя. У південній Польщі плели з польових квітів великий вінок і вішали його на верхівку спалюваного дерева: якщо вінок падав на землю не догорілим, це вважалося поганим знаком.

Обжинковий вінокРедагувати

{{розділ без джерел|дата=липень 2018|

 
Жниварський вінок

Обжинковий вінок — ритуальний предмет, символізує закінчення жнив, надає силу зерна майбутньому [3]. Після завершення жнив плели обжинковий вінок із колосків зібраних на стерні або з останнього снопа обжинку. Обрядовий вінок мав бути гарним і багатопишним, його із останнім снопом забирають з поля в будинок, де зберігають до наступних жнив (або до чергової сівби). На Чернігівщинні плели один вінок із жита, а другий із пшениці. Вінки переплітали польвими квітами, маками, волошками. калиною і одягали найгарнішій дівчині - "княгині". "Княгиня" передавала вінки господарям, як символ щедрого врожаю та закінчення жнив. Відомий всім слов'янам, крім росіян і болгар, у яких цю функцію виконує останній сніп.

Жниварський вінок має різну форму. Найчастіше це звичайний круглий вінок з розміром голови. У західних слов'ян відомі вінки у вигляді корони, вівтаря, костелу, орла (у поляків), вази (у словаків), У вигляді букета, перев'язаного стрічкою з бантом (у словаків), у вигляді великої в'язанки колосся, прикріпленого до трьох сплетених з соломи ніжок (східні Мазури, Сувалки, Підляшшя), у формі маленького снопа вівса, прикрашеного квітами та яблуками (Підгір'я Ряшівського воєводства). Іноді жниварські вінки робили дуже великими (Буковина) і важкими, вагою до 2 центнерів (Сандомир), вони призначалися для господарів багатих садиб; селянські вінки завжди були меншими і скромнішими.

Українці робили кілька вінків, по числу засіяних культур, у тому числі з гороху, гречки та ріпаку.

Різдвяний вінокРедагувати

 
Різдвяний вінок

У багатьох країнах в передріздвяний час можна побачити різдвяний вінок — прикраса у формі вінка з ялинових гілок з чотирма свічками, які закріплені вертикально або поставлені на стіл.

Різдвяний вінок був введений в різдвяні традиції гамбурзьким лютеранським теологом Іоганном Хінріхом Віхерном.

Різдвяний вінок з чотирма свічками асоціюється із земною кулею і чотирма сторонами світу. Коло символізує вічне життя, яку дарує Воскресіння, зелень — колір життя, а свічки — світло, який освітить світ в Різдво.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
  2. Vogue.ua. На Купала: все про українські вінки. Vogue UA. Процитовано 2019-11-18. 
  3. Шаблон:Скуратівський В. Т. Місяцелік - Київ. "Мистецтво". 1993 С.110 - 113


ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати