Вікіпедія

Вілла «Великий Богдан»

Вілла «Великий Богдан» — вілла початку XX століття в стилі раннього модерну, пам'ятка архітектури в кримському містечку Сімеїз.

Вілла «Великий Богдан»
44°24′11″ пн. ш. 33°59′52″ сх. д. / 44.40306° пн. ш. 33.99778° сх. д. / 44.40306; 33.99778
КраїнаУкраїна
МістоСімеїз, Крим
Типвілла
Тип будівлівілла
Стильранній модерн
БудівельникСеменов Яків Павлович (ймовірно)
Перша згадка1910 рік
Початок будівництва1910
Побудовано1913
Вілла «Великий Богдан». Карта розташування: Автономна Республіка Крим
Вілла «Великий Богдан»
Вілла «Великий Богдан»
Вілла «Великий Богдан» (Автономна Республіка Крим)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Історія

ред.

Історія вілли «Великий Богдан» тісно пов'язана із життям її власників, розбудовою курортної зони в Сімеїзі (з середини ХХ століття) та історією містечка в минулому столітті. Мешканці селища і приїжджі вважають її місцевою пам'яткою історії та архітектури[1].

Передісторія

ред.

У Російській імперії було заведено, що вельможі, особливо царі, жалували своїм підлеглим чималі наділи землі, зазвичай, з народом, що там жив. Найбільше такій вислузі раділи військові, адже після кожної вдалої військової кампанії імперія обростала землями, які й розподілялися між загарбниками. Так на кримські землі й прийшли землевласниками: російські графи, царські німці-вислужники та поселенці, кавказькі князі, купецькі роди та попи.

Саме так сталося і в Сімеїзі, після російсько-турецької війни (1768—1774 роки) більшість турків-османів з Кримського півострова подались в Османську імперію. Російська імператриця Катерина ІІ віддячувалася своїм підданим-військовим, наділивши сімеїзькими землями: князя Наришкіна, графа Потоцького, графа Мілютіна, князя Кочубея, графа Ревеліоті, графа Мордвинова[2]. Невдовзі на ці землі навідався російський промисловик і мільйонер Сергій Іванович Мальцев, йому сподобалось це місце й він вирішив збудувати тут курортну зону, витративши на це чимало зусиль. І вже в 1894 році, його діти управляли в Сімеїзі землею в 567 десятин, отримавши її у спадщину.

Брати Мальцеви (столичні придворні), не мали серйозних намірів на такий спадок і вирішили продати маєток, але на таку величезну ділянку не знайшлось покупців, тому брати додумались продавати його по частинам. Та перш ніж виставити ділянки на продаж, Мальцеви провели ландшафтні та геологічні дослідження, провівши водогін, каналізацію, мостили вулиці. І вже тоді, коли вони запропонували паї на дачі в селищі (поруч якого часто відпочивала царська родина), покупців знайшлось багато (до 1913 року з 167 ділянок залишилися непроданими тільки 78).

Розпродавши більшість землі, Мальцеви ще подарували містечку парк (успадкований від батька), адже брати отримали багато прибутків від земельної оборудки. Нові власники паїв були заможними, тому хизувалися, що можуть жити ближче до царської родини, а для більшої престижності ще й запросили для своїх вілл відомого архітектора Миколу Петровича Краснова, який спроектував Лівадійський палац. Отож, зовсім скоро, в селищі Сімеїз постав комплекс відпочинкових будинків, що відповідали естетиці російської палацевої архітектури ХХ століття[3].

Закладка вілли

ред.

Мандруючи Російською імперією у страхових справах інспектор Микола Богданов[4], з 1907 року, постійно повертався до Криму, адже там мешкала його сім'я. Життя в Санкт-Петербурзі було дорогим для молодої родини, а дружба з кількома російськими родинами сприяла їх поселенню в Криму (на віллах друзів-багатіїв, на які ті навідувалися лише в літній період). До містечка Сімеїз їздили на відпочинок сім'ї Короб'їних та Лансере, з якими він був у родинних чи робочих стосунках і це ще більше впливало на рішення Богданова[5]. Знайомство з впливовими людьми дозволило Богданову безболісно ввійти в сімеїзьку спільноту.

Тоді ж сім'я Богданових поселилася на дачі Луговинових в 1907 році, а в 1909 він переїхали до вілли Якова Семенова. Саме на цей час, ймовірно, припадає знайомство Миколи Богданова із Мальцевими та Семеновими, ініціаторами створення курорту Сімеїз, а їм припав до душі діловий і рішучий стиль Богданова. І уже з 1910 року колишній інспектор Богданов став головним рушієм у створенні курортної зони, слову директора Товариства курорту Сімеїз повірили Лансере, Радевичі, Шлеє та ще чимало інших, які довірили йому представляти свої інтереси в містечку, а згодом і в Ялтинському земстві[6].

Для закладки уже своєї вілли Миколою Миколайовичем Богдановим було придбано 500 квадратних сажнів і запрошено Якова Петровича Семенова, щоб той спроектував та зайнявся побудовою вілли. Трохи пізніше йому випала нагода придбати ще одну ділянку, по сусідству із першою, і Якову Семенову довелося після «Малого Богдана» спроектувати і будувати ще й віллу «Великий Богдан» (з чим він справився, візуально з'єднавши наче в одну суцільну споруду).

 
Поруч з дачею «Селям» знаходиться дача Карпова, а на протилежному боці вулиці дві дачі М. М. Богданова. Перша ділянка землі площею 500 кв. саж. він придбав до 1910 року і почав будівництво першої дачі під назвою «Малий Богдан». 25 червня 1910 він купив сусідню ділянку землі площею 200 кв. саж., на якій побудував другу дачу під назвою «Великий Богдан»[7]
  

Через кілька років, у підніжжі гори Кішка, постала модерна споруда. В одному крилі жила родина Богданових, а в інших кімнатах ними був облаштований пансіон, який став додатковим доходом, адже сюди селилися відпочиваючі із купецьких та міщанських родин.

Розквіт вілли і зміна власників

ред.

Розквіт вілли припав на часи Першої світової війни. Коли велика кількість ранених та травмованих російських офіцерів були спрямовані до Криму, щоби поправити своє здоров'я. Контраст між лихом війни та відпочинком в поєднанні з цілющими властивостями Кримських гір та моря популяризував Новий Сімеїз, як серед знаті так і простих росіян. Власники маєтків радо віддавали свої будівлі під пансіони для військових (хто з патріотичних мотивів, а хто і з фінансових), хоч частина з них так і не виживала[8]. Через військові дії, які охопили всю Європу, російські вельможі не мали змоги їздити на відпочинок до Італії, Франції, Балкан, тому Крим став для них чи не єдиною місциною для мандрів.

 
Майже всі дачі Нового Сімеїзу з теплими сонячними кімнатами і балконами з прекрасним видом на море, гори і скелі. Стіл, найрізноманітніший за якістю, від кухарського до домашнього, можна мати за 9 - 10 рублів страву на місяць. На деяких дачах є хороші, що користуються заслуженою популярністю, пансіони. Пансіон - сніданок з 2-х страв, обід з 3-х страв 45 рублів в місяць; повний пансіон - 55-60 рубублів у місяць. Між Алупкою і Новим Сімеїзом (через Старий Сімеїз) курсує по 2 - 3 рази на день постійний мальпост по 25 копійок за місце. Крім того, невеликі пароплави підтримують сполучення між Сімеїзом, Алупкою і Ялтою по 2 - 3 рази на день. Завжди можна дістати автомобіль, екіпажі, верхових коней і човни. Облаштовані морські та прісні ванни. Є бібліотека, аптека, постійний лікар. У Новому Сімеїзі з успіхом застосовується крім кліматичного лікування повітрям, озонованим рясними зарослями диких кипарисів і багаторічних ялівців, - лікування морськими ваннами і купанням, сонячними ваннами, масажем, виноградом і (взимку) стерилізованим виноградним соком. Перевага Нового Сімеїзу - відсутність всієї тієї метушні, штовханини і шуму, які роблять нестерпними чимало курортних місць. Він скромно відсунувся вбік від метушливої смуги, щоб дати своїм приїжджим тишу, спокій, відпочинок без розгулу ресторанного життя, без грубості міської черні, без марнославства і манірності так званих модних курортів[9]
  

Місцеві власники користалися виниклою ситуацією в країні, вілли Сімеїзу були заповнені, земля подорожчала в кілька разів, налагоджувалася інфраструктура та розвивалися міста, але всі плани перекреслили революційні часи та громадянська війна в Росії. Власник вілли став активним борцем з більшовизмом, а «Великий Богдан» приймав на пансіон поранених та офіцерські сім'ї.

Радянські часи

ред.

Після приходу в 1921 році більшовиків всі дачі і пансіонати були націоналізовані. Незаконно присвоївши майно багатіїв, комісари не могли ним усім управляти, тому ті будинки чи квартири де ще жили їхні власники (якщо не втекли за кордон) вони запропонували викупити (оскільки молода радянська влада потребувала фінансів, то таким чином поповнювала казну). Оскільки, активний борець з більшовизмом, Микола Богданов, змушений був виїхати з країни разом з сім'єю, то їх власність була таки конфіскована. Але поруч маєтку Богданова утримували свої вілли сім'я Лансере (їм усім не пощастило перебратися в Європу) і, ймовірно, вони пристали на більшовицьку угоду і «відкупили» Богданові маєтності, оскільки з тих пір на віллі Богданова була викарбувана назва «пансіонат „Селям“». Кримським комісарам було того мало, і під різними приводами вигадували нові побори, так в часи НЕПу в кримських власників вілл і садиб майно вилучили і запропонували його вже винаймати (мотивуючи тим, що в Країні Рад приватного немає нічого, а все суспільне)[10]. Довелося власникам кримського майна пристати й на такі умови, облаштовуючи свої вілли під уже радянські пансіонати й санаторії. Посилення більшовицької влади (кінець 20-х років XX століття) закінчилося остаточним відбором власності[11], тоді ж втрачаються сліди сім'ї Лансере в Криму, а більшовики уже самостійно управляли пансіонатом «Селям» (центральними корпусами якого стали вілли «Великий Богдан» і «Малий Богдан»). В часи Другої світової війни вілла не постраждала.

Після війни радянська влада поновила в містечку Сімеїз курорт і передала вілли пансіонату «Селям» («Великий Богдан», «Хризоліт», «Селям») під санаторій «Юність», де оздоровлювали і лікували дітей від туберкульозу. Щоби полегшити перебування хворих і персоналу, всі приміщення всередині були переплановані так, як це вимагалось для лікувального закладу і постійно проводили ремонтно-реставраційні роботи в його корпусах (колишніх сімеїзьких віллах). Згодом, жителі Сімеїзу та відпочиваючі перестали згадувати «Малий Богдан», адже найбільший корпус санаторію (яким була вілла Богданова), асоціативно, ними називався «Великий Богдан» через велику центральну будівлю. Популярність курорту принесло ефективне лікування діток, як наслідок санаторій нарекли «імені В. І. Леніна» і вважався другим «Артеком»[12].

Сучасність

ред.

Головний корпус санаторію «Юність» (колишня вілла «Великий Богдан») знаходиться на захід від центру містечка Сімеїз, за адресою: вул. Радянська 39 (загальна для усього санаторію). Рішенням КО від 20 лютого 1990 року вілла «Великий Богдан» занесена у список архітектурних пам'яток місцевого значення[13]

На жаль, пам'ятка історії та архітектури належно не оцінена управителями лічниці: не проводилися ні капітальні ремонти, ні поточні, як наслідок споруда занепадає, як й інші вілли курорту Новий Сімеїз[14], ймовірно, це робиться навмисне[15], аби перепродати уже «приміщення без господаря» приїжджим багатіям чи владним персонам[16][17]. Підтвердженням такого кепського становища будівлі став нещасний випадок, який стався 30 травня 2013 року[18][19], внаслідок якого загинула дитина. Після того керівництво закладу та влада задекларували ремонтні роботи закладу.

Після захоплення Росією українських земель в 2014 році, російський уряд залишив в дії українські природоохоронні закони в анексованому Криму[20].

Власники садиби

ред.

За всю свою історію вілла «Великий Богдан» перебувала в приватній та державній власності:

  • Богданов Микола Миколайович (1875—1930) — російський землевласник, який жив на віллі й управляв всім Товариством курорту Сімеїз[21]. Народився в Санкт-Петербурзі, але чимало життя провів в Рязанській губернії на своєму помісті (яке попередниками було вже розвалене), працював інспектором в Російському страховому товаристві (під керівництвом Лансере), став представником від Рязанської губернії в ІІ-й Думі Росії[22]. В часи революцій та громадянської війни пристав до лав супротивників більшовизму, воював в Добровольчій Армії, став казначеєм в Денікіна, потім у Колчака, повернувшись до Криму урядував в Таврійському кримському краєвому уряді[23]. Евакуював сім'ю з Криму і сам виїхав на транспортнику «Ялта», на межі 1920-1921 років. В еміграції співпрацював з Російським Земсько-міським комітетом допомоги біженцям, купив маєток на французькій рив'єрі, прожив там до 1930 року.[24]
  • Сімеїзька селищна рада — в часи Радянського союзу вілла була націоналізована і стала державною власністю, де пізніше облаштували пансіонат для хворих на різні хвороби. Пансіонат носив назву «Селям», ймовірно через те, що ним опікувалися родина Лансере (які залишилися в Криму), до нього було долучено всі сусідні вілли разом із їхніми територіями. Ця лічниця проіснувала до початку 2-ї світової війни;
  • Санаторій «Юність» — управляв віллою після Другої світової і колишня вілла стала головним корпусом протитуберкульозного закладу Міністерства охорони здоров'я України.

Опис будівлі

ред.

Архітектурний ансамбль вілли (в стилі модерну) створив Яків Семенов, відомий всьому Сімеїзу[25], і доволі оперативно, адже замовником був його друг і за сумісництвом управляючий курортного містечка «Новий Сімеїз».

Микола Богданов погодився на проект модернової вілли (палацового типу): класичні дахи з малими круглими карнизами і лоджія (з півротондою, увінчаною невеликим куполом). Колоритність вілли створювалась декоративними елементами: подовгуваті вузькі вежі з великими вазами на них, ліпнина з цікавими орнаментами, великі широкі вікна та напівкруглі балкони (над кожним знаходиться фронтон теж круглої форми). Фасад будинку прикрашений колонами й ще трьома балконами, додатково оформленими кованими решітками, які яскраво підкреслюють її модерний стиль[26].

Двоповерхова вілла «Великий Богдан» — одна з найбільших за площею будинків у всьому Сімеїзі. Будинки збудовані вздовж вулиці, а всередині вілли висаджені декоративні рідкісні саджанці, які сформували внутрішній парковий двір.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Основні визначні пам'ятки Сімеїзу — це численні аристократичні вілли початку ХХ століття. І це не дивно, адже в кінці ХІХ — початку ХХ століть це місце вважалося одним з найпрестижніших курортів для вищого суспільства в Російській Імперії. Найбільш цінні пам'ятки архітектури в Сімеїзі — це вілли «Ксенія», «Мрія», «Диво». Але найбільший інтерес викликає саме «Ксенія», яка колись була візитною карткою селища. Архів оригіналу за 2 січня 2018. Процитовано 1 серпня 2015.
  2. ↑ Сімеїзькі землі поділили між собою: князь Наришкін, граф Потоцький, граф Мілютін, князь Кочубей, граф Ревеліоті, граф Мордвинов. У 1828 році заводчик і землевласник І. А. Мальцов в Сімеїзі купив 30 десятин землі у Ф. Д. Ревеліоті. Архів оригіналу за 31 грудня 2017. Процитовано 1 серпня 2015.
  3. ↑ «Новий Сімеїз, що займає західну частину маєтку, виник в 1903 році, продається ділянками, і розрісся в значне селище з 45 красивими дачами, розташованими правильним амфітеатром над „Дівою“ і „Ченцем“ — оригінальними скелями, мальовничо обмежуючими прекрасний пляж цього курорту» Г. Москвич «Путеводителе по Крыму» 1913 р. Архів оригіналу за 8 грудня 2017. Процитовано 3 серпня 2015.
  4. ↑ Микола Миколайович Богданов — управитель курорту і державний діяч часі Російської імперії
  5. ↑ Богданов М. М., із збіднілих дворян Рязанської губернії. У родовому маєтку Брагівка жили не тільки його батько Микола Дмитрович, але також сестра Софія Дмитрівна і брат Олександр Дмитрович Богданови. Софія Дмитрівна вийшла заміж за Павла Івановича Короб'їна. У них народилося троє доньок — Олена, Софія, Ольга і син Костянтин (згодом власник дачі «Селям» — прим.)… До переїзду в Крим на постійне місце проживання Н.Богданов служив інспектором в Російському страховому товаристві при правлінні в С. Петербурзі (будучи підручним у Лансере — прим.) і не мав постійної квартири. У справах служби їздив по всій країні, зупиняючись в готелях. Сім'я з 1907 року жила в Алупці на дачі Лутовинова (Лутовинови також мали помістя Нескучне поруч володінь Лансере — при.), куди він приїжджав на всі свята. У вересні 1909 жив на дачі Я. П. Семенова в Новому Сімеїзі. Архів оригіналу за 10 квітня 2016. Процитовано 1 серпня 2015.
  6. ↑ Микола Миколайович Богданов з 1910 року був головою товариства домовласників Сімеїзу, або в перекладі на сучасну мову — головою селищної ради на громадських засадах при двох почесних членах — І. С. Мальцові і Я. П. Семенові. Микола Миколайович Богданов був талановитим організатором і зміг сам організувати всю роботу курорту. Архів оригіналу за 10 квітня 2016. Процитовано 1 серпня 2015.
  7. ↑ З книжки-путівника М. М. Петрова «Симеиз: путешествие по старым дачам». Путівник, «Сонат», 2006р., 176 ст. ISBN 966-8111-65-6. Архів оригіналу за 10 вересня 2019. Процитовано 7 червня 2022.
  8. ↑ Перша світова війна сприяла зростанню популярності міста як курорту та залученню інвестицій для його розвитку. По знову відкритій залізниці (1915) везуть до Євпаторії на лікування поранених офіцерів і нижніх чинів. Громадянська війна, за існуючим тоді висловом, перетворила Крим на всеросійське кладовище. Архів оригіналу за 7 травня 2015. Процитовано 1 серпня 2015.
  9. ↑ З книжки-путівника Григорія Москвича «Путеводитель по Крыму». Путівник, «Редакция "Путеводителей"», 1911р. Архів оригіналу за 31 грудня 2017. Процитовано 3 серпня 2015.
  10. ↑ І. І. Пузанов жив у Криму постійно до 1932 року. За всю виконану наукову і громадську роботу він був удостоєний звання професора без захисту дисертації. Але незважаючи на його звання і положення в суспільстві, Наказом № 2 від 20 грудня 1920 РНК Криму вілла його була націоналізована як і всі інші на півострові. Потім власників дач змусили їх викупити, після чого взяти в оренду і, врешті-решт, відібрали повністю. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 1 серпня 2015.
  11. ↑ Після встановлення Радянської влади Вилежинський брав участь у створенні курорту, добудовував і ремонтував маєтки, стежив за джерелами, зсувами, відновлював Сімеїзьку обсерваторію, зруйновану під час землетрусу 1927 На всі роботи були дані підтверджуючі документи. І, тим не менш, бідняцькі-батрацьких комітет порахував його експлуататором і дармоїдом відібравши у нього все: будинок, одяг, профспілкову картку, яка забезпечувала отримання продовольчого пайка, позбавили права голосу. Рік він з дружиною відсидів у масандрівському концтаборі. Коли Вацлав Едуардович вийшов на свободу, йому було 75 років. У нього нічого не залишилося і йому довелося оселитися з дружиною в будинку Мемета Ресуля. Він вимагав повернення майна та прав, але бідняцько-батрацьких комітет вимагав його виселення. Як склалася його доля надалі — невідомо. Але все, що з ним сталося — типово для багатьох власників дач залишилися жити в Сімеїзі після встановлення Радянської влади. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 1 серпня 2015.
  12. ↑ Цей лікувальний заклад вважався одним з найкращих на території СРСР, не дарма за комуністичної влади здравниця носила ім'я В. І. Леніна, а в народі санаторій вважали другим «Артеком», де проходили курс лікування від туберкульозу діти з усіх союзних республік без винятку. Архів оригіналу за 19 квітня 2018. Процитовано 1 серпня 2015.
  13. ↑ Пам'ятники архітектури місцевого значення АР Крим. Частина 3. Архів оригіналу за 9 грудня 2017. Процитовано 1 серпня 2015.
  14. ↑ Місцеві жителі селища Сімеїз у Криму розповіли подробиці обвалення балкона спального корпусу дитячого санаторію Юність, в результаті якого загинула десятирічна дівчинка 30 травня 2013 року. Архів оригіналу за 3 квітня 2015. Процитовано 1 серпня 2015.
  15. ↑ Також на території санаторію досі перебувають «ліві» будиночки, опечатані одразу після трагедії. Як зазначено у звіті Держфінінспекції за результатами перевірки, будиночки належать ПП «Спецсервіс». Будиночки були встановлені за договором, підписаним колишнім головним лікарем «Юності» Слюсаренко в 2011 році, і налічують 33 ліжко-місця. Архів оригіналу за 20 липня 2018. Процитовано 3 серпня 2015.
  16. ↑ Дерибан дитячого спеціалізованого протитуберкульозного санаторію «Юність» розпочався ще за прем'єрства пана С. Куніцина в АРК та голови адміністрації президента України Л. Д. Кучми — В. Медведчука. Якраз в цей час, головлікар санаторію ім. В. І. Леніна нині «Юність» Володимир Куликов не приховуючись займався підприємницькою діяльністю на території дитячого протитуберкульозного санаторію, він дозволив своєму зятю відкрити нелегальне кафе в дитячому кліматопавільйоні на пляжі, у якому продавали спиртні напої і т. д… В 2003 фірмі «Дімекс» були віддані в оренду деякі об'єкти санаторію, в тому числі унікальні кліматопавільйони на пляжі. Відданий і третій корпус — дача Свіягіна, який офіційно вважається пам'яткою архітектури і має відповідну охоронну грамоту, як культурну спадщину України. Архів оригіналу за 19 квітня 2018. Процитовано 1 серпня 2015.
  17. ↑ І знову чиновники продали олігархам те, що належить народу, а найголовніше хворим дітям! Дитячий санаторій «Юність» розірваний на шматки, а на санаторному пляжі уже котедж «Газпрому». Архів оригіналу за 5 квітня 2016. Процитовано 3 серпня 2015.
  18. ↑ З висоти близько 10 метрів звалився балкон, на якому стояли діти. Одна з відпочиваючих дівчаток, 10-річна Діана Сидельник, померла від важких травм у лікарні… Варто було дітям вийти на балкон, як він звалився. У цей момент на ньому стояли 3 дівчинки і хлопчик. Дві дівчинки і хлопчик встигли зачепитися за вцілілі частини будівлі, а ось одна дівчинка під час падіння неодноразово билася об бетонні конструкції. За словами очевидця трагедії, жителя Сімеїзу Павла Малишева, балкон з дітьми впав за лічені секунди. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 3 серпня 2015.
  19. ↑ Розповіді очевидців про трагедію в санаторії «Юність» та плачевний стан будівлі. Архів оригіналу за 5 квітня 2016. Процитовано 3 серпня 2015.
  20. ↑ Культурна спадщина Росії, Симеїз. Архів оригіналу за 8 травня 2019. Процитовано 1 серпня 2015.
  21. ↑ Софія Євгенівна Лансере (1880 - 1964). Чоловік: Олександр Данієль. Архів оригіналу за 23 вересня 2015.
  22. ↑ «Огрядний, широкоплечий, з короткою шиєю, з круглим широким обличчям — на вигляд телепень, який найкраще повинен був себе почувати в зручному кріслі, він, однак, був найрухливіший з нас. Навіть місця постійного не мав. Все пересувався: то сяде направо, то наліво, де випадково вільний стілець виявиться. З засідання безперервно відволікали його телефони. Паперів з собою ніяких ніколи не тягав; доповідаючи свої справи, витягав іноді якийсь офіційний папірець то з однієї, то з іншої кишені. У доповідях був дуже короткий, діловитий і рішучий. Настільки ж рішучий був і в діях. Величезна енергія і сміливість поєднувалися в цій людині з винятковою м'якістю і нескінченною добродушністю. Старий земець і кадет, він був членом 2-ї Держ. Думи від Рязанської губернії і користувався величезною популярністю серед місцевого населення». Архів оригіналу за 10 квітня 2016. Процитовано 1 серпня 2015.
  23. ↑ Богданов Микола Миколайович (26.09.1875 (76) СПб — лютий 1930 Лаванжу на Рив'єрі, Франція) — міністр внутрішніх справ. Землевласник. Кадет. Депутат II Державної Думи. Влітку 1919 року був посланий генералом А. І. Денікіна до адмірала А. В. Колчака в Сибіру. Після падіння Колчака емігрував до Франції. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 3 серпня 2015.
  24. ↑ Волков С. В. «Первые добровольцы на Юге России». — М.: НП «Посев», 2001
  25. ↑ У 1906 році з ініціативи Я. П. Семенова була створена «Спільнота благоустрою селища», почесним членом якого він був. Всього до 1913 року за проектами (частина з них — у співавторстві з Н. П. Красновим) Якова Семенова були побудовані 18 з 38 дач Нового Сімеїзу, при цьому навряд чи в селищі в цей період було зведено хоч одну будівлю, до якої не мав би відношення «військовий інженер» Семенов. За свою роботу Яків Петрович отримав звання генерал-майора. Архів оригіналу за 26 липня 2020. Процитовано 7 червня 2022.
  26. ↑ http://crimea.travelplaces.com.ua/home/show?id=425 [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] Оздоблення «Великого Богдана» — візитна картка модерну,

Джерела

ред.
  • «Памятники культуры и истории УССР». — Киев: Наукова думка, 1987.;
  • Виноградов В. Е. «Романтизм в архитектурной среде Ялты». Ялтинский Orient: моногр. / В. Е. Виноградов.: «Фирма „Салта“ ЛТД». 2012. – 88 с.: 175 іл.;
  • Волков С. В. «Первые добровольцы на Юге России». — М.: НП «Посев», 2001;
  • М. М. Петрова «Симеиз: путешествие по старым дачам». Путівник, «Сонат», 2006. — 176 с. ISBN 966-8111-65-6.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вілла_«Великий_Богдан»&oldid=41604277