Вулиця Алчевських (Харків)
Ву́лиця Алче́вських — вулиця у Київському районі Харкова. Починається від вул. Гіршмана і йде на північний схід до вул. Весніна. Вулиця з одностороннім рухом, напрямок — від центру міста. Довжина 1700 м.[1]
| Вулиця Алчевських Харків | |
|---|---|
 (тепер технічний університет сільського господарства) Пам. арх., Комерційний інститут (тепер технічний університет сільського господарства) | |
| Місцевість | Нагірний район |
| Район | Київський |
| Назва на честь | Родини Алчевських |
| Колишні назви | |
| Старокладовищенська, Кладовищенська, Єпархіальна, Артема | |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 1570 м |
| Координати початку | 50°00′03″ пн. ш. 36°14′20″ сх. д. / 50.00083° пн. ш. 36.23889° сх. д. |
| Координати кінця | 50°00′48″ пн. ш. 36°14′55″ сх. д. / 50.01333° пн. ш. 36.24861° сх. д. |
| поштові індекси | 61002, 61023 |
| Транспорт | |
| Найближчі станції метро | Пушкінська (340 м) |
| Рух | односторонній |
| Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
| Будівлі | від № 1 до № 58 |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | пошук у Nominatim |
| Мапа | |
 | |
 Вулиця Алчевських у Вікісховищі | |
Назва ред.
Вулиця виникла в середині ХІХ століття і спочатку називалася Старокладовищенською (1869), а потім просто Кладовищенською, оскільки вела до міського цвинтаря. Перейменована 2 липня 1892 р. у Єпархіальну, оскільки у 1854 р. на території нинішнього студмістечка «Гігант» було відкрите Жіноче єпархіальне училище. 21 жовтня 1922 р. — вулиця перейменована на Артемівську, а з 3 листопада 1922 р. вулиці було присвоєне ім'я радянського державного та партійного діяча Артема (Сергєєв Федір Андрійович; 1883—1921; у будинку, що знаходиться на початку вулиці, де зараз розташоване 2-е відділення зв'язку (тепер — вул. Чернишевська, 28/11), Артем у 1905 р. організував більшовицьку групу «Вперед»). У роки німецької окупації (1942—1943) відповідно до рішення Міськуправи від 7 вересня 1942 р. називалася Єпархіальна. Після визволення міста радянськими військами у 1943 р. знову стала вулицею Артема. 20 листопада 2015 р. згідно із законом про декомунізацію вулиця отримала ім'я родини Алчевських.[2][1]
Сім'я Алчевських — родина з представників інтелігенції, просвітників, діячів культури та меценатів. Серед них: О. К. Алчевський, його дружина Х. Д. Алчевська, їхні діти Дмитро, Григорій, Ганна, Микола, Іван, Христина.
Будинки ред.
- Буд. № 6 — Пам'ятка архітектури Харкова, 5-поверховий секційний житловий будинок «Червоний банківець». Побудований у 1928 р. за проектом архітектора В. А. Естровича. Призначався для співробітників Держбанку.[3] Фасад виконаний у стилі модерн з використанням елементів українського бароко[4] У цьому будинку з 1971 по 1990 рр. жив видатний фізик Б. І. Вєркін.
- Буд. № 16 — Генеральне Консульство Республіки Польща у Харкові[5]
- Буд. № 30 — Головний офіс Мегабанку.
- Буд. № 31 — Приватний особняк, побудований у 1912 р. за проектом арх. В. В. Величка і Ф. А. Кондратьєва. Сучасного вигляду будинок придбав після реконструкції флігеля старої садиби, підчас якої було відтворено вигляд будівлі початку XIX століття. Фасад прикрашений лепними деталями у стилі московського ампіру. Фігури левів, що лежали на пілонах воріт, було втрачено.[6] В минулому Книжкова палата УРСР ім. Івана Федорова (до 1990 р.) Особняк був надбудований. Нині в ньому знаходиться банк.
- Буд. № 32 — Міський психоневрологічний диспансер № 3.[7] Пам. арх. поч. XX століття, арх. невідомий. Колишній житловий будинок.
- Буд. № 49 — Київський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області.[8]
Наукові й освітні заклади ред.
- Буд. № 10 — Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського НАМН України. Побудований у 1929 р. за проектом В. А. Естровича.
- Буд. № 29 — Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди. Пам. арх., колишній Селянський поземельний банк, побудований у 1914 р. за проектом арх. О. Г. Молокіна. Чотириповерхова будівля побудована в стилі модерн з використанням елементів готики. До асиметричного фасаду прибудовано з південної сторони крило, витримане в загальному стилі будинку (проєкт того ж автора).[4]
- Буд. № 43 — Харківська обласна бібліотека для дітей.[9]
- Буд. № 44 — Державний біотехнологічний університет. Пам. арх., колишній Комерційний інститут, споруджений у 1914—1916 рр. за проектом архітектора О. М. Бекетова.Триповерховий будинок споруджено з використанням композиційних прийомів класицизму. У будівлі збереглися елементи первісного оформлення парадних приміщень, зокрема, розписи на античні теми (художник І. І. Загоскін) у холі 3-го поверху.[10]
- Буд. № 55 — Середня школа № 36.
За перехрестям з вул. Олеся Гончара починається територія Національного університету цивільного захисту України (адреса університету — вул. Чернишевська, 94). З правого боку вул. Алчевських розташована навчальна пожежно-рятувальна частина з тренувальними будівлями і майданчиками.
Парки і сквери ред.
Перед фасадом університету сільського господарства ім. Петра Василенка розташований сквер, в якому раніше стояв пам'ятник Артему. В ніч на 24 вересня 2014 р. пам'ятник був зруйнований невідомими особами[11]. Відновлювати його не стали.
З правого боку вул. Алчевських розташований Молодіжний парк. Він розпланований на території колишнього Івано-Усікновенського кладовища, там і досі стоїть Храм усікновення глави Іоана Предтечі, збереглись могили відомих харків'ян. У парку також розташований спортивний комплекс «Політехнік» (ХПІ).
В кінці вул. Алчевських, перед вул. Весніна є невеликий сквер Партизанської слави, у якому встановлено стелу «Підпільникам і партизанам Харківщини». Ск. Д. Г. Сова, Я. І. Жуковська, арх. Е. Ю. Черкасов, А. О. Максименко, 1978 р.
Пам'ятні дошки ред.
На вулиці Алчевських встановлені пам'ятні дошки архітектору Естровичу В.А[12], академіку Вєркіну Б. І.[13] (будинок 6), на честь Міністерства освіти України та перших міністрів освіти[14] (будинок 29), заслуженому майстру спорту, волейболісту Пояркову Ю. М. (будинок 29), конструктору танків, інженеру та співробітнику Харківського автомобільно-дорожного інституту Абросимову Констянтину Пилиповичу[15] (будинок 37), Нобелівському лауреатові Кузнецю С. А. (будинок 44), Олімпійській чемпіонці Гороховській М. К. (будинок 43), протоієрею Буткевичу Т. І. на фасаді храму Усікновення глави Іоана Предтечі[16] (будинок 50А).
Джерела ред.
- Улицы и площади Харькова. Историко-информационный справочник [Архівовано 27 січня 2016 у Wayback Machine.]
- А. Лейбфрейд, В. Реусов, А. Тиц. Харьков: Архитектура, памятники, новостройки. Путеводитель [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Н. Т. Дьяченко. Улицы и площади Харькова [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Евгений Боровик. Прогулки по Харькову: улица революционера-«профи»
- Дмитриева Е.Н., Дьякова Е.В., Харченко Н.М; под общ. ред. Куделко С.М. Харьков: справочник по названиям: 7000 улиц, площадей, скверов, районов... — Харьков : «Издательство САГА», 2011. — С. 16. — 500 прим. — ISBN 978-617-575-024-7.
- Лейбфрейд А. Ю., Реусов В. А., Тиц А.А. Харьков: Архитектура, памятники, новостройки. Путеводитель. — Харьков : Прапор, 1985. — 151 с. — 10000 прим.
Примітки ред.
- ↑ а б 2011, с. 16.
- ↑ Харьков транспортный. Улица Алчевских. Архів оригіналу за 25 січня 2016. Процитовано 9 січня 2016.
- ↑ Харьков: «красные» дома. Архів оригіналу за 20 листопада 2015. Процитовано 10 січня 2016.
- ↑ а б Харьков: Архитектура, памятники, новостройки, 1985, с. 77.
- ↑ Генеральне Консульство Республіки Польща у Харкові. Архів оригіналу за 20 квітня 2016. Процитовано 10 січня 2016.
- ↑ Харьков: Архитектура, памятники, новостройки, 1985, с. 77-78.
- ↑ Харьковский городской психоневрологический диспансер № 3. Архів оригіналу за 10 вересня 2014. Процитовано 10 січня 2016.
- ↑ Київський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 10 січня 2016.
- ↑ Харківська обласна бібліотека для дітей. Архів оригіналу за 24 листопада 2015. Процитовано 10 січня 2016.
- ↑ Харьков: Архитектура, памятники, новостройки, 1985, с. 78.
- ↑ В Харькове снесли памятник Артему. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 10 січня 2016.
- ↑ Естрович В. А. Історія Харкова у пам'ятних дошках. Архів оригіналу за 21 грудня 2021. Процитовано 21 грудня 2021.
- ↑ Історія Харкова у пам'ятних дошках: Вєркін Б. І. Історія Харкова у пам'ятних дошках. Архів оригіналу за 21 грудня 2021. Процитовано 21 грудня 2021.
- ↑ Історія Харкова у пам'ятних дошках: Міністерство освіти України та перші міністри освіти. Історія Харкова у пам'ятних дошках. Архів оригіналу за 21 грудня 2021. Процитовано 21 грудня 2021.
- ↑ Історія Харкова у пам'ятних дошках: Абросімов К. П. Історія Харкова у пам'ятних дошках. Архів оригіналу за 21 грудня 2021. Процитовано 21 грудня 2021.
- ↑ Історія Харкова у пам'ятних дошках: Буткевич Т. І. Історія Харкова у пам'ятних дошках. Архів оригіналу за 21 грудня 2021. Процитовано 21 грудня 2021.