Сергєєв Федір Андрійович

Фе́дір Андрі́йович Сергє́єв (відоміший як Артем, рос. Артём; 19 березня 1883(18830319), Глєбово, Курська губернія, Російська імперія (тепер Фатезький район, Курська область, РФ) — 24 липня 1921, Тульська губернія, РРФСР) — більшовик, радянський партійний діяч, засновник Донецько-Криворізької Радянської Республіки. Вів активну боротьбу проти державних органів Української Народної Республіки.

Федір Андрійович Сергєєв
рос. Федор Андреевич Сергеев
Федір Андрійович Сергєєв
Федір Андрійович Сергєєв
Голова Ради народного комісаріату ДКР Комісар у справах народного господарства ДКР
18 вересня 1918 — 28 листопада 1918
Попередник: Бубнов Андрій Сергійович
 
Народження: 19 березня 1883(1883-03-19)
Глєбово, Курська губернія, Російська імперія
Смерть: 24 липня 1921(1921-07-24) (38 років)
Тульська губернія, Російська СФРР
Причина смерті: катастрофа аеровагонуd
Поховання: Некрополь біля Кремлівської стіни
Національність: росіянин
Країна: Російська імперія
Освіта: Московський державний технічний університет імені Баумана і Russian Higher School of Social Sciencesd
Партія: РСДРП, РКП (б), ВКП (б)
Діти: Сергєєв Артем Федорович

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Входить до списку постатей, що підпадають під декомунізацію[1].

Життєпис ред.

 
Федір Сергєєв, студент МІТу.
 
Пам'ятник Артему в Донецьку на вулиці його імені

Народився в селянській родині. В 1901 році закінчив Катеринославське реальне училище і навчався у Вищому технічному училищі в Москві, звідки був виключений за революційну діяльність.

Член більшовицької партії з 1902 року. Проводив партійну роботу в Катеринославі, Харкові, на Уралі.

Делегат від харківських більшовиків на IV (Об'єднавчому) з'їзді РСДРП в 1906 році, де виступив проти дій меншовиків. Разом з Леніном, Ворошиловим, Крупською та іншими більшовиками-делегатами з'їзду підписав «Звернення до партії».

З літа 1906 року Артем — керівник Пермського окружного і Уральського обласного комітету РСДРП, він замінив на цьому посту Свердлова. Активний учасник революції 1905—1907 років в Україні і на Уралі.

Неодноразово підпадав під арешти й заслання. З 1907 по 1917 рік був у еміграції в Парижі (1902—1903), Китаї (1910—1911), Австралії (1911—1917).

Японія ред.

15 листопада 1910 року Артем вирушив пароплавом з китайського порту Далянь до японського Нагасакі. У перший же день пошуку роботи він зрозумів, що для росіянина в місті роботи на той момент не було, тому він вирішив їхати в Шанхай.

 

Перед відплиттям ще було багато часу й Артем вирішив пройтися містом, лишивши потому такий його опис: «Ночі в Нагасакі були чарівно хороші. Нагасакські ночі — це чудова казка, їх описати не можна. По кручі гір ліпляться вулиці, приховані в тіні тропічних рослин. Вдалині внизу рейд, Кругом гори. І все це залито матово-срібним місячним світлом. Будинків немає, Вони приховані в тіні садів. Про них тільки здогадуєшся. І разом з тим на кожному кроці натрапляєш на наполегливу працю поколінь людей. Місто завойовано у природи. На будівництво його носили землю жменьками. Проте тепер це фортеця, якій людина панує над природою.»

Найдешевший білет до Нагасакі коштував 30 ієн і після поїздки в Артема лишилось 5 ієн, тобто він лишився майже без грошей.[2]

Повернення в Україну ред.

Після лютневої революції повернувся в Україну. З липня 1917 року працює секретарем комітету більшовицької партії, що об'єднував Донбас, Харківську й Катеринославську губернії. Активний учасник встановлення радянської влади. На VI, VII, VIII, IX і X з'їздах партії обирався до складу Центрального Комітету.

Голова Раднаркому ДКРР ред.

У 1918 році Федір став головою Раднаркому й комісаром народного господарства маріонеткової Донецько-Криворізької радянської республіки. 7 квітня він повідомив Свердлову в Москву: «Німці все ближче. В місті і у наших паніки немає. Якщо підемо то відійдемо, а не втечемо».

Україна ред.

У 19181919 роках — заступник голови і нарком радянської пропаганди Тимчасового робітничо-селянського уряду України.

У 1920 році — голова Донецького губвиконкому, з 1920 на партійній роботі в Москві.

У 1921 році — голова ЦК Всеросійської спілки гірників, професійної спілки металістів. Обирався членом ЦК РКП(б).

Артем як журналіст друкувався в газетах, зокрема таких як «Просвещеніє», «Правда», «Донецький пролетар», а також в закордонній пресі.

Загинув під час залізничної катастрофи аеровагона конструкції Валеріана Абаковського разом з кількома делегатами III конгресу Комінтерну на дорозі з Тули до Москви. Похований у Москві біля Кремлівської стіни.

Декомунізація ред.

Попри те, що Артем входить до списку декомунізації, пам'ятник у Святогірську було збережено і перейменовано на «Пам’ятник авторства видатного скульптора І. П. Кавалерідзе».[3]

Цікаві факти ред.

У травні 2014 року пам'ятник в Святогірську влучила блискавка[4].

Пам'ятники ред.

Твори ред.

  • «Счастливая страна». Австралийские очерки. М., 1926;
  • Классовая борьба в Новой Зеландии. «Просвещение», 1914, № 6;
  • Власть Советов и власть ликвидаторов. Лгунам и предателям. К членам партии. Резолюция по докладу о текущем моменте на І сьезде Советов Украины. В кн.: Великая Октябрьская социалистическая революция на Украине, т. 2. К., 1957;
  • Шахтеры Донбасса — горнорабочим Англии. «Международное рабочее движение», 1921, № 5—6.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Список осіб, які підпадають під закон про декомунізацію | Офіційний вебсайт УІНП. www.memory.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 7 жовтня 2015. Процитовано 9 вересня 2018.
  2. Могилевский Б. Л. Артём (Фёдор Сергеев). — М.: Молодая гвардия, 1960. — 367 с.: ил., портр. стр 232—234 (рос.)
  3. Пам’ятник Артему у Святогірську може потрапити у спадщину ЮНЕСКО та почати музей тоталітарного минулого
  4. Архівована копія. Архів оригіналу за 23 березня 2022. Процитовано 10 вересня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Джерела та література ред.

Посилання ред.