Сергєєв Федір Андрійович

	Федір Андрійович Сергєєв; рос. Фёдор Андреевич Сергеев
	Федір Андрійович Сергєєв
	Голова Ради народного комісаріату ДКР Комісар у справах народного господарства ДКР
	Голова Ради народного комісаріату ДКР Комісар у справах народного господарства ДКР
18 вересня 1918 — 28 листопада 1918
Попередник:	Бубнов Андрій Сергійович
Народження:	19 березня 1883; Глєбово, Курська губернія, Російська імперія
Смерть:	24 липня 1921 (38 років); Тульська губернія, Російська СФРР
Причина смерті:	катастрофа аеровагонуd
Поховання:	Некрополь біля Кремлівської стіни
Національність:	росіянин
Країна:	Російська імперія
Освіта:	Московський державний технічний університет імені Баумана і Russian Higher School of Social Sciencesd
Партія:	РСДРП, РКП (б), ВКП (б)
Діти:	Сергєєв Артем Федорович
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сергєєв.

Фе́дір Андрі́йович Сергє́єв (відоміший як «товариш Артем», рос. товарищ Артём; 19 березня 1883(18830319), Глєбово, Курська губернія, Російська імперія (тепер Фатезький район, Курська область, РФ) — 24 липня 1921, Тульська губернія, РРФСР) — більшовик, радянський партійний діяч, засновник Донецько-Криворізької Радянської Республіки. Вів активну боротьбу проти державних органів Української Народної Республіки.

Входить до списку постатей, що підпадають під декомунізацію^[1].

Життєпис

Федір Сергєєв, студент МІТу.

Пам'ятник Артему в Донецьку на вулиці його імені

Народився в селянській родині. В 1901 році закінчив Катеринославське реальне училище і навчався у Вищому технічному училищі в Москві, звідки був виключений за революційну діяльність.

Член більшовицької партії з 1902 року. Проводив партійну роботу в Катеринославі, Харкові, на Уралі.

Делегат від харківських більшовиків на IV (Об'єднавчому) з'їзді РСДРП в 1906 році, де виступив проти дій меншовиків. Разом з Леніном, Ворошиловим, Крупською та іншими більшовиками-делегатами з'їзду підписав «Звернення до партії».

З літа 1906 року Артем — керівник Пермського окружного і Уральського обласного комітету РСДРП, він замінив на цьому посту Свердлова. Активний учасник революції 1905—1907 років в Україні і на Уралі.

Неодноразово підпадав під арешти й заслання. З 1907 по 1917 рік був у еміграції в Парижі (1902—1903), Китаї (1910—1911), Австралії (1911—1917).

Японія

15 листопада 1910 року Артем вирушив пароплавом з китайського порту Далянь до японського Нагасакі. У перший же день пошуку роботи він зрозумів, що для росіянина в місті роботи на той момент не було, тому він вирішив їхати в Шанхай.

Перед відплиттям ще було багато часу й Артем вирішив пройтися містом, лишивши потому такий його опис: «Ночі в Нагасакі були чарівно хороші. Нагасакські ночі — це чудова казка, їх описати не можна. По кручі гір ліпляться вулиці, приховані в тіні тропічних рослин. Вдалині внизу рейд, Кругом гори. І все це залито матово-срібним місячним світлом. Будинків немає, Вони приховані в тіні садів. Про них тільки здогадуєшся. І разом з тим на кожному кроці натрапляєш на наполегливу працю поколінь людей. Місто завойовано у природи. На будівництво його носили землю жменьками. Проте тепер це фортеця, якій людина панує над природою.»

Найдешевший білет до Нагасакі коштував 30 ієн і після поїздки в Артема лишилось 5 ієн, тобто він лишився майже без грошей.^[2]

Повернення в Україну

Після лютневої революції повернувся в Україну. З липня 1917 року працює секретарем комітету більшовицької партії, що об'єднував Донбас, Харківську й Катеринославську губернії. Активний учасник встановлення радянської влади. На VI, VII, VIII, IX і X з'їздах партії обирався до складу Центрального Комітету.

Голова Раднаркому ДКРР

У 1918 році Федір став головою Раднаркому й комісаром народного господарства маріонеткової Донецько-Криворізької радянської республіки. 7 квітня він повідомив Свердлову в Москву: «Німці все ближче. В місті і у наших паніки немає. Якщо підемо то відійдемо, а не втечемо».

Україна

У 1918—1919 роках — заступник голови і нарком радянської пропаганди Тимчасового робітничо-селянського уряду України.

У 1920 році — голова Донецького губвиконкому, з 1920 на партійній роботі в Москві.

У 1921 році — голова ЦК Всеросійської спілки гірників, професійної спілки металістів. Обирався членом ЦК РКП(б).

Артем як журналіст друкувався в газетах, зокрема таких як «Просвещеніє», «Правда», «Донецький пролетар», а також в закордонній пресі.

Загинув під час залізничної катастрофи аеровагона конструкції Валеріана Абаковського разом з кількома делегатами III конгресу Комінтерну на дорозі з Тули до Москви. Похований у Москві біля Кремлівської стіни.

Декомунізація

Попри те, що Артем входить до списку декомунізації, пам'ятник у Святогірську було збережено і перейменовано на «Пам’ятник авторства видатного скульптора І. П. Кавалерідзе».^[3]

Цікаві факти

У травні 2014 року пам'ятник в Святогірську влучила блискавка^[4].

Пам'ятники

Донецьк
Святогірськ

Твори

«Счастливая страна». Австралийские очерки. М., 1926;
Классовая борьба в Новой Зеландии. «Просвещение», 1914, № 6;
Власть Советов и власть ликвидаторов. Лгунам и предателям. К членам партии. Резолюция по докладу о текущем моменте на І сьезде Советов Украины. В кн.: Великая Октябрьская социалистическая революция на Украине, т. 2. К., 1957;
Шахтеры Донбасса — горнорабочим Англии. «Международное рабочее движение», 1921, № 5—6.

Див. також

Товариш Артем (броньовик)

Примітки

↑ Список осіб, які підпадають під закон про декомунізацію | Офіційний вебсайт УІНП. www.memory.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 7 жовтня 2015. Процитовано 9 вересня 2018.
↑ Могилевский Б. Л. Артём (Фёдор Сергеев). — М.: Молодая гвардия, 1960. — 367 с.: ил., портр. стр 232—234 (рос.)
↑ Пам’ятник Артему у Святогірську може потрапити у спадщину ЮНЕСКО та почати музей тоталітарного минулого
↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 березня 2022. Процитовано 10 вересня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Джерела та література

Ганжа О. І. Артем (Сергєєв Федір Андрійович) [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 127. — ISBN 966-00-0734-5.
В. І. Туваєв. Артем [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
Ленін В. І. Твори. Вид. 4, т. 32, с. 28, 41, 56;
Сталін Й. В. Лист В. І. Леніну 31. VIII 1918 р. Твори, т. 4. — К., 1952;
Петровський Г. І. Великі роки. — К., 1957;
Історія Української РСР, т. 1—2. — К., 1955—57;
Олейник И., Розин С, Шайн Б. Артем на Украине. — X., 1947; (рос.)
3агорський П. Революційна діяльність Артема (Ф. А. Сергеева). — К., 1957.

Посилання

УРЕ [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
Інститут історії України [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.]
Які назви вулиць мають зникнути з мапи України? [Архівовано 4 грудня 2014 у Archive.is]
В Святогорске реставрируют памятник Артёму

[1] Список осіб, які підпадають під закон про декомунізацію | Офіційний вебсайт УІНП. www.memory.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 7 жовтня 2015. Процитовано 9 вересня 2018.

[2] Могилевский Б. Л. Артём (Фёдор Сергеев). — М.: Молодая гвардия, 1960. — 367 с.: ил., портр. стр 232—234 (рос.)

[3] Пам’ятник Артему у Святогірську може потрапити у спадщину ЮНЕСКО та почати музей тоталітарного минулого

[4] Архівована копія. Архів оригіналу за 23 березня 2022. Процитовано 10 вересня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

[1]

[2]

[3]

[4]