Крупська Надія Костянтинівна

більшовицька революціонерка, організаторка радянської системи освіти, громадська діячка

Крупська Надія Костянтинівна
рос. Надежда Константиновна Крупская
Надія Крупська у 1890 році.
Надія Крупська у 1890 році.
Ім'я при народженні рос. Надежда Константиновна Крупская
Народилася 14 (26) лютого 1869[1] або 26 лютого 1869(1869-02-26)[2]
Санкт-Петербург, Російська імперія[3]
Померла 27 лютого 1939(1939-02-27)[3][4][…] (70 років)
Москва, СРСР[3]
Поховання Некрополь біля Кремлівської стіни
Місце проживання Москва
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Національність росіяни
Діяльність бібліотекар, письменниця, вчителька, політична діячка
Alma mater Бестужевські курси
Галузь педагогіка
Заклад почесний член АН СРСР
Посада член Президії Верховної Ради СРСР
Ступінь доктор педагогічних наук
Членство Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу, Центральний виконавчий комітет СРСР, Всеросійський центральний виконавчий комітет
Батько Крупський Костянтин Гнатович
Мати Тістрова Єлизавета Василівна
У шлюбі з Ленін Володимир Ілліч
Нагороди
Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора
Автограф Nadezhda Krupskaya's signature.png

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Крупська Надія Костянтинівна у Вікісховищі

Наді́я Костянти́нівна Кру́пська, Ульянова[6] Наді́я Костянти́нівна[7] (рос. Надежда Константиновна Крупская, Ульянова Надежда Константиновна; 14 (26) лютого 1869(18690226), Санкт-Петербург, Російська імперія — 27 лютого 1939, Москва, РРФСР, СРСР) — більшовицька революціонерка, доктор педагогічних наук (1936)[6], теоретик та організатор радянського шкільництва та системи народної освіти, радянська суспільна громадська діячка, почесний член Академії наук СРСР (1.02.1931)[6]. Член Центральної контрольної комісії ВКП(б) у 1924—1927 роках та член Президії ЦКК ВКП(б) у 1924—1925 роках. Член ЦК ВКП(б) у 1927—1939 роках. Дружина Володимира Леніна.

ЖиттєписРедагувати

Народилася 14 лютого (26 лютого за новим стилем) 1869 року в Санкт-Петербурзі у незаможній шляхетній родині (із дворян Волинської губернії гербу «Корчак»[8]), дворянина й офіцера Російської імперії. Її прадід — із села Малі Пузирки (нині — Україна)[9]. Батько її Костянтин Гнатович Крупський (*2.VII.1838-†1883) — з дворян Волинської губернії[10], поручник, брав участь у Комітеті російських офіцерів, підтримував польське повстання 1863—1864 років[6]. Її мати Єлизавета Василівна Тістрова (*1843-†1915) — гувернантка.

 
Надія Крупська в 1876 році

У 1886 закінчила із золотою медаллю жіночу гімназію княгині Оболенської в Санкт-Петербурзі, а потім (у 1887 році) педагогічний клас при ній.

У 1887—1891 роках — викладач професійної школи, репетитор у пансіоні при гімназії княгині Оболенської в Санкт-Петербурзі.

1889 року вступила на історико-філологічне відділення Вищих Бестужевських жіночих курсів[6]. Покинула їх і в 18901891 роках стала брати активну участь у марксистських гуртках Петербурга.

У 1891—1896 роках — викладач вечірньої недільної школи за Невською заставою в Санкт-Петербурзі. Одночасно з 1894 по 1896 рік працювала реігістратором управління Миколаївської залізниці.

Була заарештована у 1896 року і до квітня 1897 року перебувала у в'язниці.[6]

У 1897—1898 роках — перекладач і репетитор у Санкт-Петербурзі.

З 1898 року була членом соціал-демократичної робітничої партії в Російській імперії.

У 1898 році Крупську засудили до трьох років заслання в село Шушенське Мінусинського повіту (Єнісейська губернія) на Сибіру, де відбував заслання і Володимир Ульянов (Ленін). Там вона з ним бере християнський шлюб в Російській Православній Церкві, оскільки вони обидва були хрещені в РПЦ.

У 1900—1901 роках перебувала на засланні в Уфі, працювала репетитором.

З 1901 року вже як офіційна дружина супроводжувала Леніна в поїздках за кордон, під час якої вона підтримує його як секретар і прес-секретар. У 1901—1903 роках — секретар редакції газети «Искра» та секретар закордонної Ліги російської революційної соціал-демократії в Мюнхені, Лондоні та Женеві. У 1904—1905 роках — секретар Центрального органу і закордонної частини ЦК РСДРП у Женеві. У 1905—1907 роках — секретар більшовицької частини ЦК РСДРП у Санкт-Петербурзі. У 1908—1912 роках — на партійній роботі в більшовицькій частині ЦК РСДРП у Женеві та Парижі, з 1912 по 1914 рік — у Кракові, в 1914—1917 роках — в Берні та Цюриху (Швейцарія).

У 1917 році повернулася разом із Леніним в Російську імперію (див. «Пломбований вагон»). З квітня по липень 1917 року — секретар ЦК РСДРП(б) у Ленінграді. З липня по жовтень 1917 року — на партійній роботі у Виборзькому районному комітеті РСДРП(б).

Після листопада 1917 року працювала в радянській системі освіти, з жовтня 1917 по 27 лютого 1939 року — член колегії Народного комісаріату освіти РРФСР[6]. Одночасно, з жовтня 1917 по серпень 1924 року — заступник народного комісара освіти РРФСР.

З листопада 1920 по вересень 1929 року — член колегії, голова Головного політико-просвітницького комітету «Головполітпросвіти» при Народному комісаріаті освіти РРФСР. З 1921 року — голова Науково-методичної секції Державної вченої ради при Народному комісаріаті освіти РРФСР. Член редакційно-видавничого сектора Головного управління державного видавництва Народного комісаріату освіти РРФСР «Держвидав».

У жовтні 1925 — березні 1926 року — відповідальний редактор журналу «Красная молодежь». У грудні 1927 — липні 1929 року — голова Всесоюзного товариства «Техніка — масам».

У вересні 1929 — 27 лютого 1939 року — заступник народного комісара освіти РРФСР.

Почесний член Академії наук СРСР (від 1 лютого 1931 року)[11].З 1924 р. — член ЦК КПРС[6].

За деякими відомостями, не підтримувала репресії Сталіна, клопотала за репресованих СРСР, співпрацювала з антисталінською опозицією, передавала кореспонденцію свого чоловіка Леніна для Лева Троцького, виступала за християнський традиційний похорон Леніна проти його муміфікації для використання в мавзолеї Леніна.

За однією з неофіційних версій, вона була отруєна за наказом Сталіна[8]. Після смерті в 1939 році всупереч християнському звичаю поховання в Російській Православній Церкві Московської Патріархії влада застосувала кремацію[12]; її прах був поміщений в урні в Кремлівську стіну на Красній площі в Москві.

НагородиРедагувати

Вшанування іменіРедагувати

У 19252001 рр. у Полтаві ім'ям Надії Крупської була названа вулиця в Київському районі.

Сумська обласна універсальна наукова бібліотека до серпня 2016 р. мала ім'я Крупської[13].

У місті Роздільна Одеської області була вулиця ім'ям Надії Крупської.

За радянських часів українське село Карлівка (Кіровоградська область) та німецька колонія Старий Данциг були об'єднані в одне село під назвою Крупське (назва зберігалася до 17 лютого 2016 р.).

Від 1928 до 2016 р. село Базилівка мало назву Крупське (Сумська область).

У місті Донецьк ім'ям Надії Крупської названо обласну універсальну наукову бібліотеку

ПриміткиРедагувати

  1. Башкирская энциклопедияБашкирская энциклопедия, 2005. — 4344 с. — ISBN 978-5-88185-053-1
  2. The Fine Art Archive — 2003.
  3. а б в Крупская Надежда Константиновна // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  5. SNAC — 2010.
  6. а б в г д е ж и «Універсальная Беларуская энцыклапедыя». У 18 тамах / Рэд. кал.: Г. П. Пашкоў, Б. І. Сачанка і інш. — г. Мінск: Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 1999 г. — Т. 8, С.487. (біл.)
  7. Див. розділ «Списки пасажирів» у статті «Пломбований вагон»
  8. а б «Spis szlachty Polesia»: KRUPSKI herbu Korczak; z tej rodziny Nadzieja K. (1869—1939) wybitny pedagog, żona W. Lenina, otruta na rozkaz Stalina.[недоступне посилання з липня 2019] 13 września 2010 (пол.)
  9. Андрей Крупский, сайт «Родовід» (рос.)
  10. (рос.)Крупский // Словарь русских фамилий.
  11. Крупська Надія Костянтинівна, сайт «РАН» (рос.)
  12. Цей факт цікавий тим, що Йосип Джугашвілі (Сталін) був випускником грузинської православної семінарії, а агентура ЧК-НКВС-КДБ від 1927 р. була штатною в РПЦ МП (див. «Сергіанство», Декларація Івана Миколайовича Страгородського, патріарха московського Сергія)
  13. Рішення Сумської обласної ради «Про перейменування обласних комунальних закладів» від 10 серпня 2016 року

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати