Алчевський Іван Олексійович

Алчевський Іван Олексійович (27 грудня 1876, Харків, Російська імперія — 10 травня 1917, Баку, Азербайджан) — український співак (ліричний тенор), громадський діяч; організатор, голова українського літературно-мистецького товариства «Кобзар» (Москва).

Алчевський Іван Олексійович
Зображення
Основна інформація
Дата народження 27 грудня 1876 (8 січня 1877)
Місце народження Харків, Російська імперія[1]
Дата смерті 9 (22) травня 1917 (40 років) або 10 (23) травня 1917 (40 років)
Місце смерті Баку, Російська імперія[1]
Причина смерті менінгіт
Поховання
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Професії оперний співак, співак
Освіта Імператорський Харківський університет (1901)
Праця в операх Маріїнський театр, Большой театр
Співацький голос тенор
CMNS: Файли у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Був четвертою дитиною в родині харківського банкіра та промисловця Олексія Алчевського та громадської діячки, засновниці недільних шкіл для дорослих Христини Алчевської. Брат Григорія та Христі Алчевських[2].

Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету в 1901 році [3]. Час закінчення Іваном університету збігся з трагічною смертю батька.[4]

Музична діяльністьРедагувати

 
Іван Алчевський в сценічному костюмі

Співу навчався у старшого брата Григорія, потім у Парижі та Брюсселі. Удосконалював свою вокальну та сценічну майстерність під керівництвом О. Палечека у Петербурзі, А. Панаєвої-Карцевої, у Парижі у Ж. Решке, брав приватні уроки співу у співачки Фелії Литвин. Виступав на сценах російських і багатьох закордонних оперних театрів у містах: Петербург (1901–1905), Брюссель (1905–1906), Лондон (1906), Нью-Йорк (1906–1907), Москва (1907–1908, 1910–1912), Париж (1908–1910, 1912–1914). 1915–1917 позмінно виступав на сценах Маріїнської опери та Великого театру. Гастролював по Україні (Київ, Одеса, Харків).

Співак широкого творчого діапазону. Мав у своєму репертуарі близько 50 оперних партій, в тому числі Андрія в опері «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, Петра в «Наталці Полтавці» Миколи Лисенка, Германа у «Піковій дамі» Петра Чайковського, Хозе в «Кармен» Жоржа Бізе, Фауста в однойменній опері Шарля Гуно та багато інших.

Кращі партії: Хозе («Кармен»), Рауль («Гугеноти»), Іоанн Лейденський («Пророк»), Радамес («Аїда»), Самсон («Самсон і Даліла»), Лоенгрін, Зігфрід («Загибель богів», «Тангойзер»), Дон Жуан («Камінний гість»). Серед інших партій — Собинин («Життя за царя»), Баян «Руслан і Людмила», Синодал («Демон»), Садко («Садко»), Звіздар («Золотий півник»), Михайло Хмара «Псковитянка»), Карл VII («Сарацин»), Петро («Наталка Полтавка»), Андрій («Запорожець за Дунаєм»); Адмет, Рінальдо («Альцеста»), Фауст («Мефістофель»), Ромео («Ромео і Джульєтта»), Макс («Вільний стрілець»), Герцог («Ріголетто»), Альфред («Травіата»), Каніо («Паяци»), Єлеазар («Жидівка»).

Відомі партнери: Ф. Шаляпін, А. Нежданова, Н. Забіла-Врубель, В. Касторський, В. Куза, М. Михайлова, B. Петров, К. Серебряков, Н. Фріду, М. Баттістіні, диригенти — Ф. Блуменфельд, Е. Купер, М. Малько, Е. Направник, А. Нікіш, Н. Федоров[5].

І. Алчевського поважали такі відомі композитори як К. Сен-Санс та Р. Леонкавалло.

У концертних виступах широко пропагував українську народну пісню, твори на слова Т. Шевченка, серед них — солоспіви «Огні горять, музика грає», «I широкую долину», «Б'ють пороги», «Чого мені тяжко» та ін..

У Москві організував драматичне товариство «Кобзар»[6], у яке об'єдналися вихідці з України й популяризували в Росії українське мистецтво. Був його головою у 19101912 роках.

Помер від менінгіту[7]в Баку під час гастролів на Кавказі, похований у Харкові, на Єпархіальному цвинтарі. Про похорон співака писала харківська газета[8] «Рідне слово»[9]. Поховання співака зараз перебуває на 13-му харківському кладовищі.

З 1999 року у Харкові стало традиційним проведення Міжнародного конкурсу вокалістів імені Івана Алчевського.

РодинаРедагувати

Докладніше: Алчевські

ПриміткиРедагувати

  1. а б Алчевский Иван Алексеевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Семья Алчевских. mtlib.org.ua. Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 15 жовтня 2019. 
  3. Алчевський Іван Олексійович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 28 грудня 2021. Процитовано 28 грудня 2021. 
  4. Життя заради світла і добра: Розповідь про родину Алчевських. Архів оригіналу за 29 квітня 2012. Процитовано 12 березня 2013. 
  5. Lysenko, Ivan M. (2011). Spivaky Ukraïny : encyklopedyčne vydannja (вид. 2. vydannja, pereroblene i dop). Kyïv: "Znannja". ISBN 9789663464992. OCLC 772901830. 
  6. Алчевський, Іван Олексійович — ВУЕ. vue.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  7. Алчевский Иван Алексеевич // Отечественные певцы. 1750—1917: Словарь / Пружанский А. М. — Изд. 2-е испр. и доп. — М., 2008. (рос.)
  8. Газета "Рідне слово" №1. 1 квітня 1917р. Рідне слово №1. 1 квітня 1917р. Видає Харківський Українських гроський Організаційний комітет. Подається звернення до Українських громадян. Відомості про Установчі збори про лад на Україні. Селянську спілку. Українізацію і кооперативи. Хроніки. До українців поза межами України.. avr.org.ua (англ.). Архів оригіналу за 18 жовтня 2019. Процитовано 18 жовтня 2019. 
  9. Все Про Харьков - Книги по истории и культуре - Ижицкий Г.В. "Харьков в газетном репортаже. 1917". vseprokharkov.com.ua (рос.). Архів оригіналу за 18 жовтня 2019. Процитовано 18 жовтня 2019. 
 
І. О. Алчевський. Початок  ХХ сторіччя. Світлина з архіву родини Милославських

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати