Ворскла
Во́рскла — річка, що протікає Бєлгородською областю Російської Федерації, Сумською та Полтавською областями України. Ліва притока Дніпра. Площа водозбору річки Ворскли на території України становить 12590 км²[1].
| Ворскла | |
|---|---|
 | |
 | |
| 48°54′15″ пн. ш. 34°07′18″ сх. д. / 48.90416666669477763° пн. ш. 34.12166666669477166° сх. д. | |
| Витік | західні схили Середньоруської височини, поблизу с. Покровка Бєлгородської області Російської Федерації |
| • координати | 50°54′30″ пн. ш. 36°26′55″ сх. д. / 50.90858500002777731° пн. ш. 36.4487420000277780° сх. д. |
| Гирло | Дніпро (тепер впадає у Кам'янське водосховище на Дніпрі) |
| • координати | 48°54′05″ пн. ш. 34°07′02″ сх. д. / 48.901459000027777790° пн. ш. 34.117255000027775225° сх. д. |
| Басейн | басейн Дніпра[d] |
| Країни: |
 Україна,  Росія |
| Прирічкові країни: | Україна, Російська Федерація |
| Регіон |
Полтавська область Сумська область |
| Довжина | 464 км, на Полтавщині 226 км |
| Площа басейну: | 14 700 км², на Полтавщині 5 970 |
| Середньорічний стік | 36,4 м³/с (середньорічний біля гирла) |
| Притоки: | |
| GeoNames, Global Geosites | 688960 |
 Ворскла на Вікісховищі | |
Походження назвиРедагувати
Вважається, що назва річки складається з тюркського кореня «ворск» (аорс — одна з назв аланів), з болгарським топонімічним суфіксом «-ла». За іншою версією назва «Ворскла» походить від скіфо-сарматських слів «вор» і «скол» в значенні «біла вода» (споріднено з ос. Урс — «білий»)[2]. Ймовірно, назва походить від основної корінної породи басейну річки — крейди[3]. Згідно з іншими припущеннями назва річки може походити від тюркського «Борсиқли», тобто «борсу́ча» (там де є борсуки)[4].
Існує легенда, що Ворсклі дав назву російський цар Петро I напередодні Полтавської битви: начебто, коли імператор спостерігав за переправою військ, з його підзорної труби випала і закотилася у річку лінза. рос. «Эта река — вор скла» (тобто крадій скла) обурився Петро[5]. Однак ніяких підстав ця легенда під собою не має. Річка Воръскол, Върьскла, Въскол в різних формах написання згадується ще у Повісті врем'яних літ (XII століття) і Іпатіївському літописі (XV століття)[6]. Крім того назва «Worʃkło» вказана на відомій Карті Боплана, що датується 1648 роком.
ГеографіяРедагувати
Ворскла — одна з найбільших лівих приток Дніпра. Витік Ворскли розташований поблизу села Покровки Івнянського району Бєлгородської області. У межах Сумської області тече територією Великописарівського та Охтирського районів. У межах Полтавської області тече територією Котелевського, Зіньківського, Диканського, Полтавського, Новосанжарського і Кобеляцького районів. На Ворсклі у межах Сумщини — місто Охтирка, смт Велика Писарівка, Кириківка; у межах Полтавщини — міста Полтава і Кобеляки, селища Опішня, Нові Санжари та Білики. У Бєлгородській області РФ місто Грайворон та смт Яковлево, Томаровка, Борисовка. До XVIII ст. Ворскла була судоплавною.
ГідрологіяРедагувати
Витік річки розташований на західних схилах Середньоруської височини, тече переважно в межах Придніпровської низовини. Впадає у Кам'янське водосховище, що на Дніпрі.
Долина річки трапецієподібна, завширшки 10—12 км. Практично на всій протяжності правий берег високий і крутий, лівий низький і подекуди болотистий. Ширина плеса річки в середній і нижній течії бл. 40 метрів, іноді перевищує 100 метрів. Середня глибина 1,5 м, максимальна — 10—12 м. Похил річки 0,3 м/км.
Живлення мішане. Замерзає на початку грудня, скресає у березні. Найвищі річні води — у березні — квітні, найнижчі — у липні — жовтні. Середьорічна витрата води біля Кобеляків — 33,4 м³/с. Мінералізація води становить: весняна повінь — 672 мг/дм³; літньо-осіння межень — 766 мг/дм³; зимова межень — 775 мг/дм³.[7] Ворскла — річка рівнинного типу з повільною течією і звивистим руслом. Заплава річки зайнята луками, листяними лісами, частково заболочена. Річка має широку живописну долину. На берегах переважно заплавний ліс, місцями посадки сосни. На деяких ділянках справжній сосновий ліс. На всій протяжності, аж до Полтави, вода досить чиста, така, що містить велику кількість риби. Після Полтави, починаючи від села Буланове, дно знову є видимим на 1,5 — 2 метри. В межах міста Полтави місцеві жителі купаються в річці, але все-таки місто накладає свій відбиток на чистоту річкової води.
На річці споруджені невеликі ГЕС; є шлюзи-регулятори. Воду використовують для промислового і побутового водопостачання, зрошування.
Цікаві фактиРедагувати
- У долині Ворскли розташовані пам'ятки природи: Ковпаківський лісопарк, Парасоцьке урочище, Лучківський заказник й інші, а також Гетьманський національний природний парк.
- У місці впадіння Ворскли в Дніпро, в куті при злитті річок, була розташована одна з головних козацьких переправ — Переволочна. Так само називалася й побудована там фортеця.
Див. такожРедагувати
ПриміткиРедагувати
- ↑ Зуб Л. М., Карпова Г. О. Малі річки України: характеристика, сучасний стан, шляхи збереження
- ↑ Анатолий Пасхалов. Удивительная этимология[недоступне посилання з квітень 2019] (рос.)
- ↑ Біла альтанка на сайті «Полтава туристична»
- ↑ Тюркизмы в украинском и русском языках. Девлетов Р. Р. Симферополь. 2001 г.
- ↑ Олександр Галкін. Красуня наша Ворскла Газета «Лідер». 26.04.2011. Передрук на Охтирському міському порталі okhtyrka.net
- ↑ Географічний вказівник до Іпатіївського літопису (рос.)
- ↑ Гідрохімія річок Лівобережного лісостепу / За ред. В. К. Хільчевського, В. А. Сташука. — К.: Ніка-Центр, 2014. — 230 с. ISBN 978-966-521-107-5
ГалереяРедагувати
|
Долина Ворскли біля Михайлівки Диканського району
|
Біля села Хухри
(Охтирський район Сумської області)
Міст через Ворсклу на дорозі Гавронці — Глоди під час весняного водопілля 2013
Середня течія.
Селище Крутий Берег біля Полтави
Ворскла у Полтаві
ДжерелаРедагувати
- Ворскла // Полтавщина : енцикл. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : УЕ, 1992. — С. 146. — ISBN 5-88500-033-6.
- Географічна енциклопедія України : у 3 т. / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1989—1993. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-015-8. — Т.1.
- Гідрохімія річок Лівобережного лісостепу / за ред. В .К. Хільчевського, В. А. Сташука. — К. : Ніка-Центр, 2014. — 230 с. — ISBN 978-966-521-107-5.