Вікіпедія

Водохрещенський вечір

(Перенаправлено з Водохрещанський вечір)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Святий вечір (значення).

Водохрещенський вечір[1], також Хрещенський святвечір або Голо́дна кутя́ — день народного календаря у слов'ян 5 січня. Найбільш насиченим обрядами є вечір, коли Православна церква України шанує навечір'я Богоявлення та Хрещенням Господнім. День суворого посту. Останній день колядування[2], останні святкові ворожіння[3]. Під Водохреще збирають сніг, який, як вважається, має особливі цілющі властивості і зберігає свіжу воду в колодязях протягом року[1].

Водохрещенський вечір
Інші назви Голодна кутя, Хрещенський святвечір
Тип народне християнство
Значення закінчення зимових свят
Дата 5 січня
CMNS: Водохрещенський вечір у Вікісховищі

Інші назви ред.

У східних слов'ян більшість назв дня термінологічно замикається з назвами Різдвяного святвечора і багато в чому повторює різдвяно-новорічні звичаї [4]: рос. Голодная кутья, Крещенская коляда, Голодный свят-вечер, Второй Сочельник, Водяная коляда, Голодный вечер, Третья, или водопостная кутья, Канун Богоявления, Свечки; біл. Піскуха, Марья, Терпека; укр. Голодна кутя, Свят-вечір водохрэсний, Голодна куття, Друга куття; біл. і укр. Остатня кутья, Постна кутья, Проводная кутья, Водяна коляда [4]; поліс. Нищая кутя, Третя велія, Інші коляди, Водянуха, Остання кутя, Кутя-варóжка, Пісана коляда, Терплячка; болг. Попо́ва коледа; серб. Крстовдан, Водопос, Водокрст, Неjетка[5] [6], чеськ. Jméno Ježíš [7].

За сербським переказом, зимовий «Крстовдан» названий так тому, що в цей день «схрещуються» вітри, а люди гадають за їхнім напрямом про благополуччя та врожай [7].

Слов'янські обряди ред.

Священномученику Феопемпту і мученику Феоні моляться при отруєнні різними речовинами [8].

Останній раз ходять ряджені навколо села, палаючі головні носять, ведмежою лапою у всяке віконце стукають. Цього дня Коляда «від'їжджає на білих конях». На Поліссі на віконних рамах та дверях малюють дерева, коней, людей та вози. Подекуди «виписують Коляду»: малюють на вікнах і дверях по три хрести крейдою, хрестячись, маючи при собі хлібець, свічку, тарілку, ложку куті, тримаючи під рукою шапку. Після цього сідають вечеряти («вечераті») [9].

Обрядова трапеза у Водохрещенський святвечір проходила за звичаями «колядних» (святкових святкових) вечерь [4]. Готували непарну кількість пісних страв [4].

 
Микола Матвєєв — Одного разу в хрещенський вечір (1898)

Східні слов'яни обов'язково варили кутю, страви з гороху або бобів, узвар із сухофруктів, пекли млинці та хлібні вироби. За вечерею повторювалися деякі різдвяні звичаї: запрошували «мороз» («вовка», «птах», «звірів» та інших персонажів) на вечерю; підкидали до стелі першу ложку куті; запалювали свічку «для мертвих»; відкладали з кожної страви частину для душ предків [4].

Болгари у Святхрещенський святвечір влаштовували останню святкову вечерю (болг. кадена вечеря): до пісних страв додавали волоські горіхи, зерно; ставили свічку, що не догоріла після попередніх двох святкових трапез [10] .

Хорвати Самобору лише напередодні Хрещення починали їсти обрядовий хліб літниця (хорв. letnica), який щоразу викладали на святковий стіл напередодні Різдва, Нового року, Водохреща [10].

Словенці (горен., долен., штирій.) пекли на святки три хліби, найбільший з яких (словен. poprinjak, mocen kruh) їли в день трьох королів, щоб бути сильними і здоровими [10].

У Родопах пекли аналогічний різдвяному хліб із запеченою монетою, що використовується для ворожіння про щастя. Після вечері годували свійську птицю в обручі від бочки, ворожили, обв'язували фруктові дерева соломою, здійснювали інші обряди, подібні до магічної практики різдвяно-новорічного циклу (в.-слав., болг.)[11].

Щоб «побачити» Хрещення Господнє ставили чашу з водою і дивилися, чи вода колихнеться опівночі. Якщо опівночі вода колихнулася, то бігли дивитись «розгорнуті небеса». При цьому говорили: «Побачиш сполохи — проси хоч царства небесного. Все здійсниться»[12].

Опівночі ходять на річку, джерело, колодязь набрати води, якою приписують цілющі властивості, і яку ретельно оберігають. У чистому полі сніг копати ходили хоч старі діди, хоч молодиці. Вмиваються сніговою водою ранком у день Хрещення червоні дівчата, щоб «без білила білими бути, без рум'яна — рум'яними» [13].

Сніг цього святвечора вважається цілющим, про нього говорили: «підмішуй у корм — не мерзляка худоба стане; сипли курям — будуть яйценосні. Снігова ж лазня краси додає, хвороба з тіла жене. Хороший він і для біління полотен». Цим снігом лікували недуги — оніміння в ногах, запаморочення, судоми. Святоводохрещеною водою окроплюють вулики під час збирання роїв. Зібраний за околицею (за селом), у полі — сипали в колодязь. Це робилося для того, щоб вода була в колодязі завжди вдосталь і ніколи не загнивала б[14].

Виставляли на ніч у чашках різні види зерна і вранці оглядали — на яке зерно випав іній: тому і народитися цього року[15].

Святкову вечерю у святхрещенський святвечір називали «голодною кутею»[16]. Обов'язковою стравою цієї трапези були кутя, млинці, вівсяний кисель[17]. Молодь у хрещенську ніч проводила останню святкову вечірку з піснями, ворожіннями та іншими розвагами [17].

Серби кажуть, що вночі небо відкривається і всі води в цей момент припиняють текти, зупиняються. Дехто навіть вважає, що і вітер перестає дмухати, і вся вода перетворюється на вино. Хто в цей момент зачерпне воду, вона залишиться вином і буде ліками від усіх хвороб [18].

Із соломи, що лежала на святвечір під час вечері під скатертиною, робили перев'ясла та обв'язували фруктові дерева, щоб краще плодоносили. На Поліссі на Водяну коляду господар іде ввечері босими ногами в сад і перев'язує дерева, щоб «не боялися морозу» і примовляє дереву: «Я босий прийшов, не боячись морозу, і ти не бійся»[19].

Святки добігають кінця, і з ними — страшні вечори, коли нечисть чаклує. Щоб позбутися нечисті, в богоявленську ніч напередодні Хрещення натовп молодих хлопців верхи на конях носиться по всіх дворах, б'є мітлами і батогами по всіх темних кутах і закутках із заклинаннями, криком та вереском. До того ж на дверях, на притолоці, на дверях хлівів, комор, млинів малюють крейдою або вугіллям хрести. Особливо небезпечний в хрещенську ніч перевертень «Перелесник», який є дівчатам у вигляді прекрасного юнака[20].

Збереглися звістки про слов'янський звичай Кликання плу́ги, пов'язаному з оранкою, що проводилася на Святоводохрещений вечір, а з введенням нового року з 1 січня — на Василів вечір[21].

«Лютує під Хрещення — найбільше іншої нечисті піддонної — Перелесник. Відомо всім і кожному на Русі-Україні, що таке диво Перелесник. Всі знають, навіщо він і кудись літає. Перелесник — не свій брат; у нього немає пощади: вірна смерть від удару. Та чого чекати від нечистої сили! Здавалося б, що йому нема чого літати до червоних дівчат; але поселяни знають, за чим він літає, і кажуть, що якщо Перелесник покохає дівчину, то його зазноба невиліковна повік. Такої завзятості ні відчитати, ні заговорити, ні відпоїти ніхто не береться. Кожен бачить, як Вогненний Змій літає в повітрі і горить вогнем невгасимим, а не всякої знає, що він, коли спуститься в трубу, то опиниться в хаті молодцем невимовної краси. Не кохаючи, полюбиш, не хвилюй, похвалиш, — кажуть бабусі, коли побачить дівчина такого молодця. Вміє затьмарити він, злодій, душу червоної дівчини привітами; насолодить він, губитель, мовою лебединою молоду молодицю; заграє він, безжальний, моторошним дівочим серцем; потім він, ненаситний, ненаглядний в горючих обіймах, розтопить він, варвар, втомлені червоні на меді, на цукрі. Від його поцілунків горить червона дівчина рум'яною зорею; від його привітів цвіте червона дівчина червоним сонечком. Без Перелесника червона дівчина сидить у тузі, у журбі; без нього вона не дивиться на Боже світло; без нього вона сушить себе»[1].

Для захисту від нечисті, вважали селяни, треба накреслити хрест на дверях та віконних рамах[22][23], насипати на пічну загнетку снігу, зібраного в хрещенський вечір[13]. Кажуть, що коли змій, проникнувши через трубу, стане на водохресну воду, то загине назавжди[1].

В інших народів ред.

У британців є свято в останню ніч Різдва під назвою Дванадцята ніч[en][24]. Популярна англійська традиція — сховати в приготовлений торт квасолю та горох; «Чоловік, який знаходить боби у своєму шматку торта, стає королем на ніч, а дама, що виявила горошину у своєму шматку торта, стає королевою на ніч». Святкування зазвичай супроводжувалося співом Різдвяних слав (колядок) і рясним харчуванням. Шекспір присвятив святу свою п'єсу Дванадцята ніч, або Як собі хочете[25] . П'єса була показана в Мідл-Темпл-холі, одному з судовими інами, в ніч на Стрітення, 2 лютого 1602 року[26].

В Іспанії в другій половині дня 5 січня проходить традиційна костюмована хода «Кавалькада царів-волхвів», що інсценує прибуття в місто трьох біблійних волхвів — Мельхіора, Гаспара і Валтасара для поклоніння немовляті Ісусу. Громадське телебачення (TVE) щороку транслює парад із Мадриду.

Приказки та прикмети ред.

  • На водохресний святвечір ставлять крейдяні хрести[27].
  • У богоявленську ніч у передранковий час небо відкривається[27].
  • Коляда від'їжджає[28].
  • укр. Геть, кутя, з покуття, а, ти, узвар, йди на базар[29].
  • біл. У який день Щадруха и ў який день Галодна куття, у тые дни шоб не сеять. У той день ничего не сеют у гароде. Ат курей, ат птиц [30].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г Сахаров, 1885, с. 11.
  2. ↑ Лозка, 2002, с. 48.
  3. ↑ Виноградова, 1995, с. 483.
  4. ↑ а б в г д Виноградова, Плотникова, 2004, с. 667.
  5. ↑ Водопос — от слов «водный пост», водокрст — потому, что в этот день вечером в церкви бросают крест в воду, в которой он останется до утра, неjтка — от слова «не есть» — рос. неедка, так как многие в этот день не едят ничего.
  6. ↑ Ястребов, 1889, с. 90.
  7. ↑ а б Валенцова и др., 2012, с. 633.
  8. ↑ Котович, Крук, 2010, с. 65.
  9. ↑ Толстая, 2005.
  10. ↑ а б в Виноградова, Плотникова, 2004, с. 668.
  11. ↑ Виноградова, Плотникова, 2004, с. 667–668.
  12. ↑ Усов, 1997, с. 176.
  13. ↑ а б Коринфский, 1901, с. 122.
  14. ↑ Молчанов, 1998, с. 187.
  15. ↑ Власов, 1989, с. 48.
  16. ↑ Никитина, 2002, с. 115.
  17. ↑ а б Баранова и др., 2001, с. 280.
  18. ↑ Антонић, Зупанц, 1988.
  19. ↑ Агапкина, Виноградова, 1994.
  20. ↑ Банников, 2008.
  21. ↑ Пропп, 1995, с. 60.
  22. ↑ Гадло и др., 2004, с. 118.
  23. ↑ Левкиевская, 1999, с. 343.
  24. ↑ Hatch, Jane M. (1978). The American Book of Days. Wilson. ISBN 9780824205935. January 5th: Twelfth Night or Epiphany Eve. Twelfth Night, the last evening of the traditional Twelve Days of Christmas, has been observed with festive celebration ever since the Middle Ages.
  25. ↑ White, R.S. (2014). "The Critical Backstory" in Twelfth Night: A Critical Reader ed. Findlay and Oakley-Brown. London: Bloomsbury. с. 27—28. ISBN 9781441128782.
  26. ↑ Shakespeare, William; Smith, Bruce R. (2001). Twelfth Night: Texts and Contexts. Boston: Bedford/St Martin's. с. 2. ISBN 0-312-20219-9.
  27. ↑ а б Даль, 1879, с. 499—502, т. 2.
  28. ↑ Толстая, 2005, с. 120.
  29. ↑ Гошко, 1983, с. 150.
  30. ↑ Толстая, 2005, с. 538.

Література ред.

  1. Агапкина Т. А., Виноградова Л. Н. Благопожелания: ритуал и текст / Отв. ред. Н. И. Толстой; Институт славяноведения и балканистики РАН // Славянский и балканский фольклор: Верования. Текст. Ритуал. — М. : Наука, 1994. — 11 квітня. — С. 168—208. — ISBN 5-02-011499-5.
  2. Антонић Д., Зупанц М. Српски народни календар. — Београд, 1988. — ISBN 86-81369-02-4.
  3. Банников Е. Зимние Святки // Славянские праздники и обряды: Православный календарь. — М. : Гелеос Издательский дом, 2008. — 41 с. — ISBN 9785818914824.
  4. Баранова О. Г., Зимина Т. А., Мадлевская Е. Л. и др. Русский праздник. Праздники и обряды народного земледельческого календаря. Иллюстрированная энциклопедия / Науч. ред. И. И. Шангина. — СПб. : Искусство-СПБ, 2001. — 668 с. — (История в зеркале быта) — ISBN 5-210-01497-5.
  5. Январь / Валенцова М. М., Плотникова А. А., Ясинская М. В. // Славянские древности: Этнолингвистический словарь: в 5 т. / под общ. ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Межд. отношения, 2012. — Т. 5: С (Сказка) — Я (Ящерица). — С. 632—636. — ISBN 978-5-7133-1380-7.
  6. Гадание / Л. Н. Виноградова // Славянские древности: Этнолингвистический словарь: в 5 т. / под общ. ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Межд. отношения, 1995. — Т. 1: А (Август) — Г (Гусь). — С. 482—486. — ISBN 5-7133-0704-2.
  7. Крещение / Виноградова Л. Н., Плотникова Л. А. // Славянские древности: Этнолингвистический словарь: в 5 т. / под общ. ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Межд. отношения, 2004. — Т. 3: К (Круг) — П (Перепёлка). — С. 667—672. — ISBN 5-7133-1207-0.
  8. Власов В. Древнерусская агрономия и христианство // Наука и жизнь. — М. : Правда, 1989. — № 9 (11 апреля). — С. 44—49. — ISSN 0028-1263.
  9. Гадло А.В., Егоров С.Б., Верняев И.И., Чистяков А.Ю. Этнография Северо-Запада России: Южные окрестности Петербурга, Приладожье, Центральные районы Псковщины. — СПб. : Санкт-Петербургского университета, 2004. — 252 с. — ISBN 5-288-03047-2.
  10. Гошко Ю. Г. Соціалістична обрядовість на Україні:Історичний досвід та сучасні проблеми. — К. : Наукова думка, 1983. — 223 с.
  11. Золотые правила народной культуры / О. В. Котович, И. И. Крук. — Мн. : Адукацыя i выхаванне, 2010. — 592 с. — 3000 прим. — ISBN 978-985-471-335-9.
  12. Коринфский А. А. Крещенские сказания // Народная Русь: Круглый год сказаний, поверий, обычаев и пословиц русского народа. — М.: Издание книгопродавца М. В. Клюкина, 1901. — С. 120—127.
  13. Змора / Е. Е. Левкиевская // Славянские древности: Этнолингвистический словарь: в 5 т. / под общ. ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Межд. отношения, 1999. — Т. 2: Д (Давать) — К (Крошки). — С. 341—344. — ISBN 5-7133-0982-7.
  14. Месяцеслов // Пословицы русского народа: Сборник пословиц, поговорок, речений, присловий, чистоговорок, прибауток, загадок, поверий и пр. / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — М., 1879. — Т. 2. — С. 499—502.
  15. Молчанов Б. А. Человек и природа в традиционном правосознании народов Северной России. — Архангельск : Поморский гос. университет, 1998. — 216 с. — ISBN 5-288-03047-2.
  16. Некрылова А. Ф. Круглый год. — М. : Правда, 1991. — 496 с. — ISBN 5-253-00598-6.
  17. Никитина А. В. Русская традиционная культура : учеб. пособие для иностранцев. — СПб. : С.-Петерб. гос. ун-т, 2002. — 338 с. — ISBN 5-288-02197-X.
  18. Пропп В. Я. [1] — СПб. : Терра — Азбука, 1995. — 176 с. — ISBN 5-300-00114-7. Архівовано з джерела 17 березня 2013
  19. Сахаров И. П. [2] — СПб. : Издательство МГУ, 1885. — 245 с. Архівовано з джерела 18 січня 2022
  20. Толстая С. М. Полесский народный календарь. — М. : Индрик, 2005. — 600 с. — ISBN 5-85759-300-X.
  21. Усов В. В. Русский народный православный календарь. — М. : Издательский Дом МСП, 1997. — Т. 1. — 512 с. — ISBN 5-7578-0028-3.
  22. Ястребов И. С. Обычаи и песни турецких сербов. — СПб. : Типография В. С. Балашева, 1889. — XXIV + 626 с.
  23. Лозка А. Ю. Беларускі народны каляндар. — Мн. : Полымя, 2002. — 238 с. — ISBN 98507-0298-2.(біл.)

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Водохрещенський_вечір&oldid=41418964