Околиця

віддалена від центру частина поселення, передмістя, куток населеного пункту

Околиця — віддалена від центру частина поселення, передмістя, куток населеного пункту; місцина, що прилягає до чого-небудь чи оточує щось (округа, окіл, околія, окол); віддалена прикордонна область (окраїна)[1]. Тип сільського поселення, обгороджений парканом і розташований поблизу більшого села.

НазваРедагувати

Загальнослов'янський термін «околиця» означав околиці, округу чи огорожу навколо села. Поселення, що складалося з кількох менших поселень із загальною основною назвою.

ХарактеристикаРедагувати

Шляхта зазвичай оселялася в околицях, що підкреслювало станову різницю. У порівнянні із застінками околиці мали складу структуру, пов'язану із більшою заселенністю та тривалою історією формування[2].

Околиці виникли разом із застінками в наслідку волочної реформи. Після розбиття земельних ділянок, відведених селам, окремі земельні ділянки між межами (стінами) наділів почали передавати дрібній шляхті, іншим людям на службі[3].

У середні віки відбувалося дарування землі тим, хто був на військовій службі, як винагорода для групи лицарів[4]. Основна одиниця винагороди, наприклад, мазовецьких князів, складала 10 ланів, волоків, на яких припадало близько 160 га землі[5]. Такі винагороди панували на кордонах мазовецьких князівств у ХIV столітті, наприклад, винагороди в околицях Коритницького лісу зазвичай включали 10 волоків, також були і набагато більші, наприклад, 30 або 100 волоків для лицарів, які виконували деякі функції при князівському чи королівському дворі, або були урядниками на лицарських поселеннях. Кількість землі на лінідж[ru], однак, не витримала численних поділів, що спричинило її роздробленість і пауперизацію знатного населення, яке мешкало там. Внаслідок збільшення родини, а також поділів відповідно до принципу, що кожен нащадок має право отримати свою частину з колишнього більшого маєтку, це призвело до подрібнення майна в шляхетській околиці (пол. okolica szlachecka), що пов'язана була спочатку з одним власником (як сталося з Мілево-Гаварі[pl] або з Тишкі-Ґостери). Спочатку група таких поселень могла належати одній родині, але через шлюби й земельні угоди і т. ін. там пізніше з'явилися представники інших родин шляхти. Такі типи поселень зустрічаються в Мазовії, Підляшші, на Луковській землі, на Новоґрудчині, на Самбірщині тощо. Де донині існують села, населені членами родини з одним прізвищем, предок яких отримав це як винагороду й передав у спадок.

Околиці були найчисленнішими на землях колишнього Великого князівства Литовського, сягаючи далеко за межу Березини та Дніпра (Сожська шляхта і Друтська шляхта[6]). До прикладу у східній Білорусі[7]: Хізи, Святиловичі, Старі Громикі, Богдановичі, Старі Малиничі, Бердиш, Железникі, Любавин, Коротьки, Куракі, Сапогі, Струмень, Ходосовичі, Шепотовичі, Шиловичі тощо.

До прикладу, в Україні в другій половині XVIII століття було відоме на півночі Поділля на вододілі р. Бугу й р. Дністра в Барському старостві мешкання околичної шляхти: Єлтухі, Глазуниці, Волковниці, Радзеєвці, Васютинці, Петрані, Лопатниці, Коростовці, Сербиновці, Степанковці, Поповці, Гальчинці, Буцини (згідно перепису шляхетських околиць 1739 р. число цієї околичної шляхти мало до 230 осіб чоловічої статі, котрі розподілялися серед околиць нерівномірно)[8].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. стор. 94, том 3 (ОБЕ-РОБ), «Новий тлумачний словник української мови», укл. Василь Яременко і Оксана Сліпушко, вид. «Аконіт», м. Київ, 2000 р. ISBN 966-7173-02-X.
  2. (рос.) Анищенко Евгений, Шляхта Гродненского повета. Список 18 ст.
  3. (біл.) Беларусы: У 8 т. Т.2. Дойлідства / А. І. Лакотка; Ін-т мастацтвазнаўства, этнаграфіі і фальклору; Рэдкал.: В. К. Бандарчык, М. Ф. Піліпенка, А. І. Лакотка. — Мн.: Тэхналогія, 1997. — С.22.
  4. (пол.) Roguski M. Z., Drobna szlachta parafii korytnickiej ziemi liwskiej w końcu XVIII w., Zeszyty Korytnickie, t. 2, 2010.
  5. (пол.) Milewski J., O Mazowszu i mazowieckiej szlachcie, 1988.
  6. (рос.) Отд. IV стр.77-101 (Могилевская шляхта, п.10 Рогачевском, околичная шляхта, Друцкая и Сожская шляхта), «Вестник Западной России» (год 1863—1866), г. Вильна, 1866 г., кн.10, том 4, историко-литературный журнал издаваемый К. Говорским.
  7. (біл.) Анішчанка Яўген, Шляхецкія ваколіцы усходнебеларускіх губерняў 1783—1799 гг.
  8. (рос.) Грушевский М., Барская околичная шляхта до к. XVIII в. : Этнографический очерк, [Киев] : тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, ценз., Кіевская старина, 1892. — С.260-277.

ДжерелаРедагувати

  • стор. 94, том 3 (ОБЕ-РОБ), «Новий тлумачний словник української мови», укл. Василь Яременко і Оксана Сліпушко, вид. «Аконіт», м. Київ, 2000 р. ISBN 966-7173-02-X.
  • (біл.) Беларускае народнае жыллё / Э. Р. Сабаленка, У. С. Гуркоў, У. М. Іваноў, Дз. Д. Супрун; рэдактар В. К. Бандарчык; Акадэмія навук БССР, Інстытут мастацтвазнаўства, этнаграфіі і фальклору. — Мн.: Навука і тэхніка, 1973.— 125 с.
  • (біл.) Беларусы: У 8 т. Т.2. Дойлідства / А. І. Лакотка; Ін-т мастацтвазнаўства, этнаграфіі і фальклору; Рэдкал.: В. К. Бандарчык, М. Ф. Піліпенка, А. І. Лакотка. — Мн.: Тэхналогія, 1997. — 391 с.: іл. ISBN 985-6234-28-X.
  • (пол.) Milewski J., O Mazowszu i mazowieckiej szlachcie, 1988.
  • (пол.) Roguski M. Z., Drobna szlachta parafii korytnickiej ziemi liwskiej w końcu XVIII w., Zeszyty Korytnickie, t. 2, 2010.