Відкрити головне меню

Воло́ка — ділянка землі, що становила 30 морґів (близько 16,8 га), була мірою феодальних повинностей. Сформувалася в результаті так званої «волочної поміри» в Польщі, Литві, Білорусі та в Україні в 16-17 ст.

Волочна поміраРедагувати

«Волочна поміра» була обміром та переділом земель спочатку у великокнязівських, а потім і у приватних маєтках Великого князівства Литовського, проведених відповідно до «Устави на волоки» (1557 року). На основі чіткого обліку великокнязівської, шляхетської та селянської землі відбувався перерозподіл ґрунтів між панами та селянами (одна панська волока — сім селянських) з метою підвищення продуктивності фільваркових і селянських господарств, збільшення виробництва, насамперед товарного збіжжя. Сприяла руйнуванню громади, диференціації селянських господарств, адже волока надавалася лише тим селянам, які мали «повне тягло» (пару коней чи волів), половину волоки — тим, хто мав «півтягла», а хто тягла не мав, орної землі не отримував. В українських землях «Устава на волоки» найактивніше впроваджувалася у Кременецькому повіті, Ковельському старостві, Руському воєводстві та окремих приватних маєтках Луцького і Володимирського повітів Волині.
«Волочна поміра» була першим земельним кадастром в українських землях.

Посилення феодальної експлуатації, викликане запровадженням волочної системи, було однією з основних причин селянсько-козацьких повстань в Україні в кінці 16 — на початку 17 ст.

ДжерелаРедагувати

Див. такожРедагувати