Відкрити головне меню

Вели́кий льох — алегорична поема Тараса Шевченка, що датована 21 жовтня 1845 р., в селі Мар’їнське. Має жанрове визначення самого Шевченка — містерія.

Історія написанняРедагувати

Первісний текст не відомий. Наприкінці жовтня 1845 р., перебуваючи на Полтавщині й зустрівшись з О. С. Афанасьєвим-Чужбинським, Шевченко ознайомив його з містерією «Великий льох», яка тоді ще не мала назви. «Дивные вещи были у Шевченка! — згадував згодом О. С. Афанасьєв-Чужбинський. — Из больших в особенности замечательны: „Иоанн Гус“, поэма, и мистерия без заглавия. В первой он возвысился, по моєму мнению, до своего апогея, во второй, уступающей „Гусу“ по содержанию, он рассыпал множество цветов чистой украинской поэзии» (Русское слово. — 1861. — № 5. — С. 8). Після повернення до Києва Шевченко десь у квітні — червні 1846 р. переписав «Великий льох» разом з іншими своїми творами з невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа». Під час оправлення збірки у вигляді цілісного альбому, складеного з дев'яти зшитків меншого обсягу, поет припустився недогляду і завів до нього зшиток із заключним текстом «Великого льоху» (рядками 444–547) раніше від зшитка з початком містерії (рядками 1 — 443). Помилку виправлено астериском, поставленим власноручно Шевченком після 443 рядка «І заходилися копать» (на останній сторінці теперішнього восьмого зшитка, який насправді мав бути сьомим), і ним же повтореним перед 444 рядком «Копають день, копають два» (на першій сторінці теперішнього сьомого зшитка, який насправді мав бути восьмим). Під час переписування твору до цих зшитків, з яких потім було складено цілісну збірку «Три літа», Шевченко поправив 151, 327 та 350-й рядки, згодом вніс ще низку виправлень: чорнилом темнішого кольору — в рядки 154, 162, 165, 167, 210, 255, 352, олівцем — у 212-й рядок. Правку олівцем, імовірно, зроблено під час перебування Шевченка в лютому — березні 1847 р. у А. І. та І. І. Лизогубів у Седневі на Чернігівщині і тоді ж її наведено по олівцю чорнилом.

У середині 1840-х років, до арешту поета 5 квітня 1847 р., деякі фрагменти твору починають поширюватись у рукописних списках, зокрема у колі учасників Кирило-Мефодіївського братства. Під час арештів кирило-мефодіївців списки «Великого льоху» відібрано у В. М. Білозерського та М. І. Костомарова. Обидва списки неповні, обидва походять, хоч і не безпосередньо, від збірки «Три літа» і відбивають її текст, крім виправлення у рядку 212, зробленого Шевченком олівцем у лютому — березні 1847 р., коли він перебував у Седневі [1]. Після арешту Шевченка, в роки його заслання, початок містерії переписав О. М. Бодянський, частину тексту мав М. О. Максимович. Два розділи твору: «Три ворони» та «Три лірники», тобто рядки, після повернення із заслання мав П. О. Куліш. Це був, найімовірніше, список зі списку (копій) низки творів поета зі збірки «Три літа», зробленого А. І. Лизогубом під час перебування поета в нього у Седневі в лютому — березні 1847 р. За свідченням Л. М. Жемчужникова в пізніших листах до О. Я. Кониського, А. І. Лизогуб власноручно переписав низку цих творів для нього, а він ознайомив з ними й П. О. Куліша [2]. З невстановленого неповного й недосконалого списку містерію наприкінці 50-х років XIX ст. переписав І. М. Лазаревський. Список І, М. Лазаревського не відбивав остаточного тексту «Великого льоху», створеного у збірці «Три літа», і містив багато спотворень та перекручень. Переглядаючи його після повернення із заслання, Шевченко зробив численні виправлення, частину спотворень усунув, частково відновив варіанти збірки «Три літа», подекуди створив нові, проте, зроблені з пам'яті, ці правки не усунули всіх спотворень і відмін від тексту збірки «Три літа»[3].

Композиція та сюжетРедагувати

 
Руїни Суботова, малюнок Т. Шевченка

Ця поема ділиться на три композиційні частини — «Три душі», «Три воро́ни» і «Три лірники», а також епілог («Стоїть в селі Суботові…»). Героями першої частини є три людські душі молодих дівчат, в образах білих пташок, що сіли на хрест і чекають коли буде розкопаний великий льох у Суботові, бо саме тоді святий Петро за Божим наказом має звільнити їх від митарств на цьому світі і впустити їх до Раю. Кожна душа починає розповідати про себе та про свій «гріх».

Перша душа говорить, що її звали Прісею і вона була вродливою, гарною дівчиною. Та якось коли Богдан Хмельницький їхав у Переяслав на сумнозвісну Переяславську раду, де він мав присягнути на вірність московському цареві, вона випадково перейшла йому дорогу з повними відрами. Згідно з українським повір'ям, вона начебто допомогла Хмельницькому у його вчинку. Водою, що дівчина потім принесла, отруїлась вона та всі її рідні.

Друга душа говорить, що вона колись жила в Батурині і напоїла водою коня московського царя Петра І, коли той повертався з битви під Полтавою в Москву. Московські солдати вбили родичів дівчини. За те, що вона напоїла коня Петра І, вона померла, а разом із нею і бабуся, що прихистила її у своїй хатині.

Третя душа розповідає, що вона колись жила у Каневі і якось її матір вийшла з нею на берег Дніпра. По Дніпру плив корабель із царицею Катериною ІІ, якій душа, коли ще була дитиною, усміхнулася. За це вона і померла.

Душі летять ночувати в Чуту на дубі, доки великий льох не буде розкопаний.

Далі мова йде про трьох ворон, що похваляються злом, яке вони накоїли у світі, а насамперед в Україні. Між воронами ведеться діалог, вони сперечаються хто зробив більше зло. У творі є одна особливість — третя ворона говорить російською мовою. Ворони кажуть, що в Україні незабаром має народитись визволитель, такий, як колись Іван Гонта. Сестри-ворони думають, як його можна згубити — чи золотом, чи чинами і зрештою вирішують його вбити. Ворони летять шукати цю дитину.

 
Церква у Суботові, малюнок Т. Шевченка

Розповідь ведеться про трьох лірників, один з яких сліпий, другий кривий, а третій горбатий. Вони ідуть у Суботів співати про Богдана Хмельницького. Лірники сподіваються щось заробити, бо біля великого льоху, який саме розкопують, проводиться ярмарок. Великий льох розкопують три дні. На третій день там знаходять кістки померлих людей. На ці розкопки приїздить подивитись «начальство» з Москви. Коли це «начальство мордате» почуло, що лірники співають пісні про Богдана їх карають, за те що вони співають про такого ж «мошенника, як і самі».

Потім поет звертається до Богдана Хмельницького пропонуючи йому подивитись на що тепер перетворився Суботов. Шевченко дорікає Хмельницькому, що той підписав договір про підкорення московському цареві Олексію. Поет називає Хмельницького «Олексіївим другом» і ще раз пропонує подивитись, що тепер коять в Україні його «друзі», що незважають на те що Богдан «все оддав їм». Проте поет має надію на світле майбутнє:

…Встане Україна
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..

ПриміткиРедагувати

  1. Бородін В. С. Твори Шевченка в архіві кирило-мефодіївців // Збірник праць чотирнадцятої наукової шевченківської конференції. — С. 114–126
  2. Возняк М. З оточення Тараса Шевченка // Культура. — 1925. — № 3. — С. 30 — 50
  3. «Великий льох» в «Ізборнику»

ПосиланняРедагувати