Відкрити головне меню

Зигмунт Красінський

польський поет і драматург

Наполеон Станіслав Адам Фелікс Зигмунт Красі́нський (пол. Napoleon Stanisław Adam Feliks Zygmunt Krasiński; 19 лютого 1812, Париж — 23 лютого 1859, Париж) — видатний польський поет і драматург, граф. Один із трьох польських «віщих» поетів[pl] епохи Романтизму, поряд з Адамом Міцкевичем та Юліушем Словацьким. Похресник Наполеона Бонапарта.

Зигмунт Красінський
Zygmunt Krasiński
Zygmunt Krasiński portrait.jpg
Зигмунт Красінський
Народився 19 лютого 1812(1812-02-19)
Париж
Помер 23 лютого 1859(1859-02-23) (47 років)
Париж
Громадянство
(підданство)
Flag of France.svg Франція
Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Національність поляк
Діяльність поет, драматург
Alma mater Варшавський університет
Мова творів польська
Рід Красінські
Батько Вінценти Красінський
Мати Q64024895?
У шлюбі з Q9252846?
Діти Владислав Красінський і Maria Beatrix Krasińska[d]
Автограф Autograph-ZygmuntKrasinski.png

Зигмунт Красінський у Вікісховищі?
Slepowron.svg

Зміст

БіографіяРедагувати

Походив зі знатного магнатського роду. Батько, Вінцентій Красінський (пол. Wincenty Krasiński), — генерал Наполеона Бонапарта, який став хрещеним батьком Зигмунта, а згодом — лояльний підданий російського імператора.

Зигмунт Красінський вивчав право у Варшаві, а згодом у Женеві, де він познайомився з Адамом Міцкевичем, який справив на юного Зигмунта велике позитивне враження, видався йому «ідеалом ученої людини, сповненої геніальності». З 1829 року жив за кордоном, переважно у Франції та Італії, зрідка приїжджав на батьківщину. Був приятелем Ю. Словацького, з яким познайомився 1836 р. в Римі. Втім, у 40-х рр. їхні стосунки було розірвано через ідеологічні розбіжності.

 
Дельфіна Потоцька з Комарів
 
Еліза Браницька

Кохаючи першу дружину Мечислава Потоцького Дельфіну Потоцьку з Комарів,[1] на вимогу батька Красінський одружився з Елізою (Ельжбетою) Браницькою гербу Корчак, уродженкою Томашполя,[2] від якої в нього згодом народилося четверо дітей. Теплі дружні стосунки з Д. Потоцькою поет зберіг, пізніше вони переросли у їхнє розлоге листування (понад 5000 листів, збереглося бл. 700), котре вважають шедевром епістолярної творчості європейського романтизму.

ТворчістьРедагувати

Перші твори, т. зв. готичні повісті, створив ще у Варшаві («Могила сім'ї Рейхсталів», 1828 — дебют в друці), наслідуючи традиції «роману жахів» та застосовуючи деякі прийоми Вальтера Скотта. Через кілька років після Листопадового повстання 1830 р., що скінчилося цілковитою поразкою поляків, написав свої нйвидатніші твори — драми «Не-божественна комедія» (1833, вид. 1835) та «Іридіон» (1833-34, вид. 1836), вперше надруковані анонімно. У них автор глибоко, в містично-релігійному дусі, осмислив невдачі польської національно-визвольної боротьби, показав своє бачення її сенсу і задач. В останній частині «Не-Божественної комедії» події розгортаються в Окопах Святої Трійці, тобто в замку, що розташований у с. Окопи — нині Борщівського р-ну Тернопільської області. Визначним поетичним твором К. є «Псалми майбутнього» (1843, 1845-46), складені під сильним впливом антиреволюційного, миролюбиво-божественного світогляду автора. Саме за ідейну хибність перші три «Псалми» були їдко розкритиковані Ю.Словацьким у його знаменитій «Відповіді авторові „Трьох псалмів“. Тим не менш поетична майстерність твору К. досі вважається високою, як і ряд його ідейних мотивів, зокрема, жертовний образ Польщі. В останніх двох „Псалмах“ К. дав рішучу відповідь Словацькому, назвавши його, зокрема, Робесп'єром і Аттілою. Серед інших помітних творів К. — поеми „Досвіток“ і „Фантазія життя“, повість „Агай-хан“. Його ліричні вірші визнані перлинами польської поезії: „До…“, „До Беатріче“, „До жінки“, „Поет“, „Римська кампанія“ та ін. За життя К. був „поетом без імені“, оскільки друкував свої твори, не вказуючи власного імені й прізвища. Водночас це дозволило йому не лише вільно пересуватися країнами Європи, а й періодично навідуватися до Польщі. Ряд ранніх творів і листів написав французькою мовою.

Українською твори Зигмунта Красінського перекладали Віктор Коптілов (лірика), Василь Білоцерківський (драми та поеми), Тетяна Череп-Пероганич (поезія „Мелодія“, на яку написав музику Фридерик Шопен»).

ВшануванняРедагувати

 
Круглі ніші для погрудь Словацького, Міцкевича, Красінського на фасаді Бучацької гімназії
  • Одна з вулиць Львова у 1911-1943 роках носила ім'я Зигмунта Красінського,[3] перейменована 1944 року на честь російського письменника Льва Толстого.[4]
  • Свого часу було його погруддя на будівлі Бучацької гімназії.[5]

ПриміткиРедагувати

  1. Potoccy (05) Архівовано 27 листопад 2014 у Wayback Machine. (пол.)
  2. Braniccy-korczak (01) Архівовано 27 листопад 2014 у Wayback Machine. (пол.)
  3. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie z planem miasta // Wydanie drugie.— Lwów-Warszawa: Ksiąźnica Atlas, 1925. — 276 s.— mapa. (пол.)
  4. Мельник Б. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 63,84,109. — ISBN 966-603-115-9.
  5. Anna Sylwia Czyż, Bartłomiej Gutowski. Cmentarz miejski w Buczaczu / Seria «Zabytki kultury polskiej poza granicami kraju». Seria C, zeszyt 3. — Warszawa, drukarnia «Franczak» (Bydgoszcz), 2009. — 254 s., 118 il.— S. 22. ISBN 978-83-60976-45-6 (пол.)

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати