Вікіпедія

Бєлашова Катерина Федорівна

російський радянський скульптор
(Перенаправлено з Бєлашова Катерина)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бєлашова.

Катерина Федорівна Бєлашо́ва (дошлюбне прізвище — Алексєєва; рос. Екатерина Фёдоровна Белашова; 2 грудня 1906, Санкт-Петербург — 9 травня 1971, Москва) — російський радянський скульптор і педагог; член Спілки художників СРСР з 1933 року (її секретар у 1957—1968 роках та перший секретар у 1968—1971 роках); член-кореспондент Академії мистецтв СРСР з 1964 року. Дружина скульптора Михайла Бєлашова, мати скульптора Олександра Бєлашова.

Бєлашова Катерина Федорівна
рос. Белашова Екатерина Фёдоровна
Народилася 19 листопада (2 грудня) 1906
Санкт-Петербург, Російська імперія
Померла 9 травня 1971(1971-05-09)[1] (64 роки)
Москва, СРСР
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна  Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Діяльність скульпторка, викладачка
Alma mater Ленінградське художнє училище імені Володимира Сєроваd (1924) і Вищий художньо-технічний інститут (1930)
Вчителі Лішев Всеволод Всеволодовичd, Бах Роберт Романович, Матвєєв Олександр Терентійович і Симонов Василь Левовичd
Відомі учні Укадер Юлія Анатоліївна, Мінькова Ольга Денисівна, Сакович Ірина Валер'янівна, Штеренштейн Луїза Йосипівна і Якунін Іван Васильович
Заклад Московський інститут прикладного та декоративного мистецтваd і Російський державний художньо-промисловий університет імені Сергія Строганова
Членство СХ СРСР
Партія ВКП(б)
У шлюбі з Бєлашов Михайло Гавриловичd
Діти Бєлашов Олександр Михайловичd
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Народний художник СРСР Заслужений художник РРФСР Державна премія СРСР

Біографія ред.

Народилася 19 листопада [2 грудня] 1906(19061202) року в місті Санкт-Петербурзі (нині Російська Федерація). Протягом 1916—1924 років мешкала і навчалася в школі в селі Торошковичах (нині Ленінградська область). У 1923—1924 роках навчалася в Ленінградському художньо-промисловому технікумі у Всеволода Лішева; у 1926—1930 роках продовжила навчання у Вищому художньо-технічному інституті у Роберта Баха, Олександра Матвєєва, Василя Симонова. Дипломна робота — проєкт пам'ятника Михайлу Фрунзе. У 1930—1932 займалася в аспірантурі Інституту пролетарського зображувального мистецтва у Олександра Матвєєва[2][3].

З 1933 року — у Москві. Протягом 1933—1937 років викладала у Студії підвищення кваліфікації скульпторів імені Миколи Андрєєва[4]. Під час німецько-радянської війни у 1941—1942 роках мешкала у Свердловську, де працювала у військовому госпіталі. У квітні 1942 року повернулася до Москви[2], де протягом 1942—1952 років викладала на кафедрі скульптури у Московському інституті прикладного та декоративного мистецтва (доцент з 1947 року; професор з 1952 року[2]) та протягом 1952—1965 років — у Московському художньо-промисловому училищі[4]. Серед учнів: Ольга Мінькова, Ірина Сакович, Юлія Укадер, Луїза Штеренштейн, Іван Якунін.

Член ВКП(б) з 1945 року. У 1947—1949 роках — депутат Московської міської ради депутатів трудящих. У 1948 році в Парижі була делегатом Антифашистського комітету радянських жінок. 1960 року з групою художників відвідала Італію, Угорську Народну Республіку[2]. 26 червня 1964 року в Москві виступала з промовою на відкритті ювілейної художньої виставки, присвяченої 150-річчю з дня народження Тараса Шевченка[5]. У 1971 році була делегатом XXIV з'їзду КПРС[2].

Протягом 1965—1971 років мешкала в Москві в будинку на Петровсько-Разумовській алеї, № 8[6]. Померла у Москві 9 травня 1971 року. Похована у Москві на Новодівичому цвинтарі[6] (ділянка № 7).

Творчість ред.

Працювала переважно у галузі станкової скульптури, а також монументальної та монументально-декоративної скульптури. Серед робіт:

Станкова скульптура

Монументальні роботи:

пам'ятники

Також авторка пам'ятників Олександру Пушкіну на Кіпрі, в Аддис-Абебі (Ефіопія); Фредеріку Шопену в місті Желязовій Волі (Польща)[2].

       
Пам'ятник Віктору Хользунову.
Пам'ятник Олександру Пушкіну.
Пам'ятник Костянтину Треньову.
Пам'ятник Надії Крупській.
надгробки на могилах
  • художника Костянтина Юона на ділянці № 4 Новодівочого цвинтаря Москви (1959, камінь, архітектор Лев Холмянський)[2];
  • скульпторки Ганни Голубкіної у Зарайську (1961, бронза, камінь)[2];
  • оперної співачки Зої Лодій на Новодівичому цвинтарі Москви (1961, мармур, архітектор Лев Холмянський)[2];
  • актора та режисера Олексія Попова на ділянці № 8 Новодівочого цвинтаря Москви (1965, камінь, архітектор Всеволод Воскресенський)[2];
  • акторки Олександри Яблочкіної на ділянці № 3 Новодівочого цвинтаря Москви (1966, мармур, архітектор Всеволод Воскресенський)[2];
  • художника Сергія Герасимова на ділянці № 6 Новодівочого цвинтаря Москви (1967, бронза, граніт, архітектор Всеволод Воскресенський)[2].
проєкти
  • пам'ятника Василю Чапаєву (1930, гіпс, спільно з Михайлом Бєлашовим);
  • композиції для входу на територію Палацу Рад у Москві (початок 1930-х, гіпс, спільно з Михайлом Бєлашовим);
  • пам'ятника Герою Радянського Союзу льотчику Анатолію Сєрову (1941, гіпс);
  • фрагмент «Скорбота» до композиції «Пам'яті жертв фашизму» (1945—1948, гіпс)[3];
  • пам'ятника Олександру Пушкіну на місці дуелі на Чорній річці (1962, гіпс, архітектор Всеволод Воскресенський)[2].

Очолювала групу ленінградських скульпторів, які брали участь у Міжнародному конкурсі на проєкт пам'ятника Тарасу Шевченку в Харкові (1930)[5].

Автока меморіальних дощок Олександрі Яблочкіній, Надії Крупській, Ганні Голубкіній у Москві (1957, мармур, граніт), Костянтину Юону в Москві (1961, бронза).

Брала участь у виставках з 1930 року, зокрема:

  • «XV років РСЧА» (1933)4
  • молодих художників-початківців Москви (1934);
  • московських скульпторів (1937);
  • «Молоді художники РРФСР» (1941);
  • «Велика Вітчизняна війна» (1943);
  • Всесоюзних художніх виставках (1945—1947, 1949, 1950, 1954, 1955, 1957, 1958, 1961, 1965);
  • «50 років першої російської революції» (1956);
  • «Москва соціалістична у творах московських художників» (1957);
  • «Радянська Росія» (1960).

Персональні виставки її робіт відбулися у Москві у 1945, 1956 і 1966 роках[3].

Відзнаки[2] ред.

Вшанування ред.

В Москві, на будинку на Петровсько-Разумовській алеї, № 8, в якому мешкала скульпторка, встановлена меморіальна дошка[6].

Примітки ред.

  1. ↑ а б The Fine Art Archive — 2003.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Главное о Екатерине Белашовой. / Объединение московских скульпторов. (рос.)
  3. ↑ а б в г д е Художники народов СССР, 1970, с. 334, Т. 1.
  4. ↑ а б в г д е Искусство стран и народов мира, 1971, с. 643, Т. 3.
  5. ↑ а б Шевченківський словник, 1976, с. 65, Т. 1.
  6. ↑ а б в Москва. Энциклопедия, 1980, с. 132.
  7. ↑ а б Популярная художественная энциклопедия, 1986, с. 87, Т. А—М.
  8. ↑ Скульптурные памятники Москвы, 1983, с. 212, Памятник Спасокукоцкому С. И..
  9. ↑ Скульптурные памятники Москвы, 1983, с. 253, Памятники Пушкину А. С..
  10. ↑ Скульптурные памятники Москвы, 1983, с. 58, Памятники Крупской Н. К..

Література ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бєлашова_Катерина_Федорівна&oldid=42031150