Відкрити головне меню

Євге́н Про́хорович Кирилю́к (18 березня 1902, Варшава — 24 червня 1989, Київ) — український літературознавець, член-кореспондент АН УРСР[1].
Голова редколегії і співавтор «Історії української літератури» (у 8 т., 1967—1971), 2-томного «Шевченківського словника» (1976—1977). Керівник і редактор академічного видання «Тарас Шевченко. Повне зібрання творів» у 6 томах (1963—1964).
1966 ознайомився з пам'ятками історії й архітектури міст Кременець і Почаїв, про що написав у спогадах. Матеріали про Кирилюка (книги з дарчими написами, фото, спогади) експонуються у залі Тараса Шевченка у Кременецькому краєзнавчому музеї.
Автор підручників і хрестоматій з української літератури, які з 1935 року вивчались у школі, багато разів перевидавались. Заслужений діяч науки України з 1972.

Кирилюк Євген Прохорович
Кирилюк Є.jpg
Народився 18 березня 1905(1905-03-18)
Варшава, Російська імперія
Помер 24 червня 1989(1989-06-24) (84 роки)
Київ, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність літературознавець
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Сфера інтересів літературознавство
Заклад Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України
Науковий ступінь доктор філологічних наук[d] (1952)
Член Спілка письменників СРСР і НАН України
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Дружби народів орден Червоної Зірки медаль «За оборону Сталінграда» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Ленінська премія

На початку 1930-х один із погромників Василя Седляра, Володимира Вайсблата, Олександра Дорошкевича, Михайла Новицького та інших (див. статті Є. Кирилюка «Літературна газета» (№ 23, 1933), ж. «Життя й Революція» (кн. 1, 1934).
В «Кобзарі» (1933) ворог вже вжив надзвичайної конспірації… Відомо, що ще минулого року наші видавництва усунули ту знеосібку і безвідповідальність, що була у нас досі. На кожному виданні, що з'являється з друку, є підпис редактора, техкера, коректора й художника. В «Кобзарі» (1933) нічого цього нема… Якийсь дивний виняток: є фірма автора передмови і за цим фіговим листком спритно заховано обличчя класового ворога. Правда, є ще оформлення Ол. Гера, але й це псевдонім, за яким заховався провокатор. А хто ж відповідальний редактор? Хто упорядник тексту, хто автор приміток? Невідомо. Ворог заховався сам і, маючи собі приятелів в апараті видавництва, заховав усе, що можна і треба було, на його думку, сховати.
[…] Вступну статтю викритого партією одвертого агента петлюрівсько-фашистського табору А. Річицького передруковано з першого видання без змін. Хіба так-таки й не було кому іншому написати цю статтю, хіба з першого її видання не видно було тих неприхованих ріжок антирадянського, брехливоворожого, націоналістичного трактування місця і значення поета-революціонера Т. Г. Шевченка в дожовтневій, класичній українській літературі? […] текст оформлював єфремівець Мих. Новицький, він же давав примітки для експорту за кордон і «незручно» було пускати його з однією передмовою Річицького, тож передмову французькою мовою доручено було ще й нацдемовцеві І. Миронцеві. […] Майже кожна примітка може правити за зразок нацдемівської роботи.
Варто було б ще згадати про ілюстрації Седляра […]. Наша думка про них негативна, вони справляють огидливе враження. Про них висловлювалися на зборах київських письменників цілий ряд товаришів (Іван Ле, Мельник та ін). Дивишся на виставки РСФРР і бачиш справжне реалістичне мистецтво, а тут спотворні карикатури. "Хто ж винен зрештою, що цей «Кобзар» з'явився в світ? Читач наш повинен знати їхні прізвища. Відповідальний редактор Харківського "ЛІМ"у — Р. Заклинський, відповідальний редактор Київського "ЛІМ"у — Федько (проштампував видання), фактичний редактор — гражданін Вайсблат (віддано до суду за провокацію), редактор тексту — активний контрреволюціонер Ол. Дорошкевич і автор приміток — єфремівець Мих. Новицький. З наведених прикладів ясно, яка правильна була аналіза ідеологічного фронту, що її дав тов. Постишев […]".

Цікаво, що Кирилюк робив кар'єру подібними методами й після 1953 року. Так, на ХІ науковій Шевченківський конференції він виступив з доповіддю «Невідкладні завдання радянського шевченкознавства у вивченні проблеми „Шевченко і слов'янські літератури“», де громив літературознавця Михайла Мольнара за «об'єктивізм» та Луку Луцева як «зубра українського буржуазного націоналізму, який уже майже півстоліття спотворює історію української літератури», «продавши мерзенну душу заокеанським імперіалістам».

Премії:

ПриміткиРедагувати

  1. Палій В. М., Храмов Ю. О. Національна академія наук України 1918—2008. — К., 2008. — С. 165

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати