Мінькова Ольга Денисівна
Ольга Денисівна Мінько́ва (5 серпня 1923, Пішпек — 12 травня 2006, Севастополь) — українська скульпторка; член Спілки радянських художників України з 1955 року. Дружина скульптора Костянтина Кошкіна.
| Мінькова Ольга Денисівна | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
5 серпня 1923 Бішкек, Джетисуйська область, Туркестанська АРСР, РСФРР, СРСР |
| Померла |
12 травня 2006 (82 роки) Севастополь, Україна |
| Країна |
 СРСР Україна |
| Діяльність | скульпторка |
| Alma mater | Московський архітектурний інститут (1947) і Московський інститут прикладного та декоративного мистецтваd (1951) |
| Вчителі | Бєлашова Катерина Федорівна і Ланге Борис Миколайовичd |
| Членство | Спілка радянських художників України |
| У шлюбі з | Кошкін Костянтин Гаврилович |
| Нагороди |
 |
Біографія ред.
Народилася 5 серпня 1923 у місті Пішпеку (нині Бішкек, Киргизстан). 1947 року закінчила Московський архітектурний інститут; 1951 року — Московський інститут прикладного та декоративного мистецтва, де навчалася у Катерини Бєлашової, Бориса Ланге.
Після здобуття фахової освіти працювала у Киргизькій РСР у Художньому фонді міста Фрунзе; протягом 1960—1966 років — на Кримському художньо-виробничому комбінаті у Сімферополі; у 1966—1975 роках — у Севастополі. Мешкала у Севастоплі в будинку на вулиці Лізи Чайкіної, № 87 та у будинку на проспекті Жовтневої революції, № 32, квартира № 111[1]. Померла у Севастополі 12 травня 2006 року.
Творчість ред.
Працювала в галузях станкової, декоративної та монументальної скульптури. Створювала скульптурні портрети сучасників, тематичні монументи, пам'ятники, тематичні композиції у реалістичній манері, скульптури малих форм, керамічні тарелі, медальйони, прикраси. Використовувала гіпс, дерево, шамот, кераміку, теракоту, мармур, мідь, алюміній, бетон. Серед робіт:
- станкова скульптура
- «Майбутня вчителька» (1951);
- «Юність» (1954);
- «Киргизький хлопчик» (1955);
- «Поет Аали Токомбаєв» (1957);
- «Катерина» (1961);
- «Професор Надія Азарова» (1964);
- «Розлука» (1972);
- «Захисник Севастополя» (1983);
- «Скорбота» (1984);
- «Рибалка» (1988);
- декоративна пластика
- декоративні торшери для Фрунзенського театру опери та балету (1953);
- «Севастопольські маки» (1989);
- керамічний підсвічник «Білочка» (1996);
- набір декоративних тарелей «Квіти» (1997);
- плакетка «Материнство» (1998);
- інше
- сережки «Смарагдові» (1998).
Деякі роботи зберігаються у Севастопольському, Сімферопольському художніх музеях.
- Пам'ятники
- погруддя двічі Героя Соціалістичної Праці Хайтахуна Таширова у місті Оші Киргизької РСР (1956);
- Олександру Пушкіну в Гурзуфі (1962);
- монумент «Скорботна мати з дитиною» у селі Красному Маці Бахчисарайського району (1967);
- Миколі Миклухо-Маклаю у Севастополі (1971);
- Василю Блюхеру у Севастополі (1973);
- генералу Івану Петрову в Інкермані (1989).
|
|
|
|
Олександру Пушкіну
|
«Скорботна мати з дитиною»
|
Миколі Миклухо-Маклаю
|
Василю Блюхеру
|
Брала участь у республіканських виставках з 1951 року, всесоюзних — з 1957 року, зарубіжних — з 1956 року. Персональна виставка відбулася у Севастополі у 1998 році.
Відзнаки ред.
- Орден «Знак Пошани» (1958)[1];
- Грамота Президії Верховної Ради Киргизької РСР.
Примітки ред.
Література ред.
- Минькова Ольга Денисівна // Українські радянські художники. Довідник. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 304.;
- Р. Д. Бащенко, М. І. Гаврилюк. Мінькова Ольга Денисівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2019. — Т. 21 : Мікро — Моя. — 712 с. — ISBN 978-966-02-9001-3.