Булатка довголиста

вид рослин

Була́тка довголи́ста (Cephalanthera longifolia)[1] — багаторічна рослина родини зозулинцевих, релікт плейстоценового періоду. Занесена до Червоної книги України. Лікарська і декоративна культура.

Булатка довголиста
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Однодольні (Monocotyledon)
Порядок: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Зозулинцеві (Orchidaceae)
Підродина: Epidendroideae
Рід: Булатка (Cephalanthera)
Вид:
Булатка довголиста (C. longifolia)
Біноміальна назва
Cephalanthera longifolia
(L.) Fritsch, 1888

Опис ред.

Трав'яниста рослина 15-60 см заввишки. Кореневище горизонтальне, коротке, з корінцями двох видів. Тонкі корінці утворюють мікоризу з симбіотичним грибом, за її допомогою відбувається всмоктування поживних речовин з ґрунту. Товсте коріння не містить грибних гіфів, в ньому відкладаються запаси поживних речовин. Стебло голе, пряме або трохи звивисте. Листки чергові, лінійно-ланцетні, загострені, 7-16 см завдовжки. Приквітки короткі, лише нижні довші за зав'язь.

Суцвіття не густе, складається з 3-10 (рідко до 20) великих квіток. Зовнішні листочки оцвітини ланцетні, завдовжки 12-16 мм, внутрішні — довгасто-еліптичні, коротші від зовнішніх. Губа майже вдвоє коротша від зовнішніх листочків оцвітини, разом з ними складена на кшталт квітки дзвоника. Загалом оцвітина біла, лише губа має жовту пляму. Зав'язь скручена, сидяча, до 1 см завдовжки. Плід — суха довгаста коробочка, що розтріскується псля дозрівання. Насіння дрібне, пилоподібне. Квітне у травні-червні. Плодоносить у липні-серпні. Розмножується насінням і вегетативно.

Число хромосом 2n = 32.[2]

Поширення ред.

Булатка довголиста є палеарктичним видом, широко розповсюдженим на теренах Європи та Азії. На європейському субконтиненті вона зустрічається практично в усіх країнах, включно з такими островними державами як Велика Британія та Ірландія.

На Сході ареал охоплює лише регіони з відносно теплим кліматом: Західну Азію, Кавказ, Передкавказзя, Афганістан, Пакистан, Індію, Гімалаї, Таджикистан, Китай, Японію, Корейський півострів. Найпівнічніший з азійських осередків знаходиться в Башкирії. Крім того, цей вид характерний для Середземномор'я, в тому числі і для північного узбережжя Африки. Тут булатку довголисту знайдено в Алжирі, Тунісі, Марокко.

В Україні ця орхідея поширена в Карпатах, Закарпатті, Поліссі, Гірському Криму, Лісостепу, рідко — в степових районах.

Екологія ред.

Зростає у світлих скельно- і пухнастодубових, тінистих букових широколистяних лісах, частіше — на галявинах і узліссях. В горах трапляється на висотах до 1200–1500 м над рівнем моря.[3] Щільність популяцій низька, на вирубках, в лісах з високою чисельністю оленів та в місцях, де випасають худобу, вони знаходяться у пригніченому стані.

Рослина тіньовитривала, до вологості та кислотності ґрунту не вибаглива. Росте як на вапнякових ґрунтах, з добре розвиненим гумусовим шаром, так і на бідних — скелястих, інколи на заболочених торф'янистих.

Запилювачами є бджоли, самозапилення відсутнє. Процес запилення у цієї орхідеї протікає дуже незвично. Пиляк розкривається ще в бутоні, при цьому частина пилку немовби виштовхується у вигляді стовпчиків. У міру дозрівання квітки рильце нахиляється вперед, витягаючи за собою пилкові стовпчики з пиляків. Варто бджолі зачепити голівкою квітку, як вся крихка споруда розсипається, обсипаючи комаху хмарою пилку. Хоча квітки нектару не містять, але солодка речовина міститься в виростах на кінці губи. Насіння переноситься вітром.

В природі булаткою довголистою живляться олені.[4]

Значення і статус виду ред.

Рідкісний вид, чисельність якого зменшується через освоєння території, вирубку лісів, заміну букових насаджень на хвойні, зривання на букети. За межами України охороняється у Великій Британії, Франції, Фінляндії, Росії.

В Україні охороняється в природних заповідниках: Карпатському біосферному, Рівненському, Канівському, Кримському, «Мис Мартьян», Ялтинському гірсько-лісовому, Карадазькому, «Розточчя»; національних природних парках: Карпатському, Вижницькому, Ужанському, Яворівському, Шацькому, «Синевир», «Подільські Товтри», «Сколівські Бескиди», «Святі гори». Вирощують в Національному ботанічному саду імені Миколи Гришка НАН України.

Має наукове значення як рідкісна рослина зі складною біологією розвитку. Використувється в декоративному садівництві, оскільки квітки цього виду нагадують збільшені суцвіття конвалії.

Синоніми ред.

  • Cephalanthera acuminata Wall. ex Lindl. (1840)
  • Cephalanthera angustifolia Simonk. (1887)
  • Cephalanthera conferta (B.Baumann & H.Baumann) Kreutz
  • Cephalanthera ensifolia Rich. (1817)
  • Cephalanthera ensifolia var. acuminata (Wall. ex Lindl.) T.Tang & F.T.Wang
  • Cephalanthera ensifolia var. cesari-gonzalezii Rivas Goday & Bellot
  • Cephalanthera ensifolia var. maravignae (Tineo) Nyman
  • Cephalanthera grandiflora Gray (1821)
  • Cephalanthera lonchophylla Rchb.f. (1851)
  • Cephalanthera longifolia subsp. conferta B.Baumann & H.Baumann
  • Cephalanthera longifolia var. gibbosa Boiss.
  • Cephalanthera longifolia f. angustifolia Maire & Weiller (1959)
  • Cephalanthera longifolia f. latifolia (Maire) Maire & Weiller (1959)
  • Cephalanthera longifolia var. latifolia (Maire) D.Rivera & Lopez Velez
  • Cephalanthera longifolia f. longibracteata (Harz) Asch. & Graebn.
  • Cephalanthera longifolia f. pilosa (Harz) Soó (1896)
  • Cephalanthera longifolia f. pumila Asch. & Graebn.
  • Cephalanthera longifolia var. rosea Perko
  • Cephalanthera mairei Schltr.
  • Cephalanthera maravignae Tineo (1844)
  • Cephalanthera pallens Rich. (1817)
  • Cephalanthera thomsonii Rchb.f. (1876)
  • Cephalanthera xiphophyllum Rchb.f. (1851)
  • Cephalanthera xiphophyllum var. latifolia Maire (1914)
  • Cymbidium xiphophyllum (Ehrh. ex L.f.) Sw.
  • Epipactis ensifolia F.W.Schmidt (1795)
  • Epipactis ensifolia Sw.
  • Epipactis grandiflora (L.) Sm. (1785)
  • Epipactis grandifolia All. (1795)
  • Epipactis longifolia var. gibbosa (Boiss.) W.Zimm.
  • Epipactis longifolia var. longibracteata Harz
  • Epipactis longifolia var. pilosa Harz
  • Epipactis pallens Sw. (1805)
  • Epipactis pallida Sw. (1800)
  • Epipactis xiphophylla (Ehrh. ex L.f.) Sw. (1805)
  • Limodorum acuminatum (Wall. ex Lindl.) Kuntze (1891)
  • Limodorum grandiflorum (L.) Kuntze (1891)
  • Limodorum longifolium (L.) Kuntze (1891)
  • Serapias ensifolia Murray (1784)
  • Serapias grandiflora L. (1767)
  • Serapias helleborine var. longifolia L. (1753)
  • Serapias lonchophyllum L.f. (1782)
  • Serapias longifolia (L.) Scop. (1772)
  • Serapias nivea Vill. (1787)
  • Serapias pallida Wahlenb. (1814)
  • Serapias xiphophyllum Ehrh. ex L.f. (1782)


Література ред.

Джерела ред.

  1. The Plant List. [Архівовано 29 травня 2019 у Wayback Machine.](англ.)
  2. Les Orchidées du Bassin méditerranéen. Cauwet, A. M. & M. Balayer (1984) Bull. Soc. Bot. France 131(2): 123(фр.)
  3. Dietmar Aichele, Heinz-Werner Schwegler: Die Blütenpflanzen Mitteleuropas. 2. Auflage. Band 5: Schwanenblumengewächse bis Wasserlinsengewächse, Franckh-Kosmos, Stuttgart 2000.(нім.)
  4. «Narrow-leaved Helleborine: Cephalanthera longifolia» [Архівовано 30 листопада 2014 у Wayback Machine.]. NatureGate.(англ.)

Посилання ред.