Відкрити головне меню

БіографіяРедагувати

Народився 9 серпня 1930 року в м. Маріуполь Донецької області. У 1948 році закінчив із золотою медаллю середню школу № 16 м. Луганськ і поступив в Ленінградський університет, де вчився до 1951 р. У зв'язку з переведенням Ядерного відділення Фізичного Факультету до Харкова, з 1951 навчався в Харківському державному університеті, який закінчив у 1953 р. Наукову діяльність почав в 1954 році в Харкові під керівництвом професора О. І. Ахієзера.

Наукова роботаРедагувати

  • 1954—1973 рр. — науковий співробітник, начальник лабораторії Харківського фізико-технічного інституту АН УРСР;
  • 1965 р. одержав науковий ступінь доктора фізико-математичних наук. Дисертація Віктора Бар’яхтара присвячена аналізу таких нелінійних модельних систем, як модель Sime-Gordon, модель нелінійного Шредінгера, рівняння Ландау-Ліфшиця з обмінним релаксаційним членом, рівняння нелінійної теорії пружності. Ним запропоновані нові уявлення про кінетичні властивості газу солітонів, сформульовано кінетичне рівняння для солітонів і доведено зростання ентропії внаслідок зіткнення солітонів один з одним, уперше показано існування кінетичних коефіцієнтів внутрішнього тертя й температуропровідності для солітонного газу. Результати цієї роботи суттєво доповнюють сучасну теорію хвиль у магнетиках, засвідчують принципову можливість генерації стінових хвиль лазерним пучком, що сканує з великою швидкістю, а також можливість утворення нового типу исипативних структур у магнетиках під впливом дрібномасштабної сили.
  • 1973-82 рр. — завідувач відділом, заступник директора з наукової роботи Донецького фізико-технічного інституту АН УРСР;
  • 1985—1989 рр. — завідувач відділом теоретичної фізики і директор Інституту металофізики АН УРСР;
  • 1982—1989 рр. — Академік-секретар відділення фізики та астрономії АН УРСР;
  • 1989—1994 рр. — віце-президент НАН України;
  • 1994—1998 рр. — перший віце-президент НАН України.

Засновник і завідувач кафедри теоретичної радіофізики на радіофізичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1983—1986), засновник і перший завідувач кафедри математики та теоретичної радіофізики на цьому факультеті (1986—1996). З 1995 р. — засновник та перший директор Інституту магнетизму НАН та МОН України і декан фізико-математичного факультету Національного технічного університету.

Разом із своїми колегами та учнями він створив теорію колективних спектрів магнітопружних хвиль у магнітних матеріалах, розвинув макроскопічну теорію релаксації магнітного моменту у феромагнетиках з урахуванням обмінної взаємодії, був одним з ініціаторів вивчення статичних і динамічних властивостей ґраток циліндричних доменів, у яких, зокрема, було передбачено, а потім експериментально відкрито ізоструктурні фазові перетворення. В. Г. Бар'яхтар сформулював нову точку зору на доменні структури як неоднорідний стан поляризованих середовищ, що дозволило з єдиних позицій описати властивості магнетиків, сегнетоелектриків і надпровідників в околах фазових перетворень. Він одним із перших зайнявся вивченням нелінійних властивостей магнітних матеріалів і впровадженням поняття солітона у фізику магнетизму. Отримав принципово важливі результати з кінетики солітонів. Широко відомі роботи В. Г. Бар'яхтара присвячені оригінальному застосуванню концепції псевдопотенціалу в теорії нормальних металів і надпровідників, зокрема, високотемпературних, і теорії топологічних фазових перетворень.

Автор і співавтор понад 500 наукових праць, у тому числі 16 монографій з фізики і 5 монографій з проблем Чорнобильської катастрофи. Колективна праця О. І. Ахієзера, В. Г. Бар'яхтара, С. В. Пелетмінського «Спінові хвилі» (рос. Спиновые волны) стала класикою у галузі теорії магнітних явищ.

Педагогічна діяльністьРедагувати

В. Г. Бар'яхтар читав основні курси лекцій в Харківському університеті, Донецькому університеті, Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка та Національному технічному університеті України «КПІ». Брав участь у створенні фізико-технічних факультетів Харківського університету та КПІ, є одним з організаторів і першим деканом фізико-математичного факультету Національного технічного університету України «КПІ».

Серед учнів В. Г. Бар'яхтара 25 докторів і понад 50 кандидатів наук, шість лауреатів державної премії України (Стефановський Є. П., Боровик А. Є., Попов В. О., Тарасенко В. В., Криворучко В. Н., Яблонський Д. А.), два керівники науково-дослідних інститутів (Варюхін В. М. та Клепіков В. Ф.), академік Семиноженко В. П., член-кореспондент Академії педагогічних наук Горобець Ю. І.

Громадська діяльністьРедагувати

  • Голова експертної ради МОН України «Екологія»;
  • Голова спеціалізованої ради із захисту дисертацій при Інституті магнетизму НАН та МОН України;
  • Член спеціалізованої ради із захисту дисертації при Інституті металофізики ім. Курдюмова НАН України;
  • Член Міжвідомчої наукової ради «Фізика твердого тіла»;
  • Член Міжвідомчої наукової ради «Фізика магнітних явищ»;
  • Член комісії з державних премій державного комітету України з науки і техніки.

Брав активну участь в роботі по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Був головою Комітету з ядерної політики при Президентові України, членом Міжнародної координаційної ради країн Європейської Співдружності по проблемах зменшення наслідків аварії на ЧАЕС, членом науково-технічної ради Мінчорнобиля, головою комісії з проблем Чорнобиля НАН України. Засновник і президент Українського фізичного товариства (1990—1994), член Американського і Італійського фізичних товариств, Російської академії творчості, мистецтва і соціальних проблем, член Нью-Йоркської академії наук (1978, 1985, 1992).

РодинаРедагувати

Дружина — Бар'яхтар Клавдія Семенівна. Діти — дочка Ірина, закінчила фізичний факультет КНУ і захистила кандидатську дисертацію в Інституті фізики напівпровідників; син Ігор, закінчив фізико-технічний факультет Харківського університету, доктор фізико-математичних наук. Двоє онуків — Ярослав і Марія.

НагородиРедагувати

Нагороджений орденами:

Почесний професор Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, Почесний громадянин Луганська (2002).

Основні монографіїРедагувати

  • Ахиезер А. И., Барьяхтар В. Г., Пелетминский С. В. Спиновые волны. М.: Наука, 1967—368 с.
  • Bar'yakhtar V., Ivanov B. Modern magnetism. Moscow: Nauka, 1986. — 176 p.
  • Барьяхтар В. Г., Горобец Ю. И. Цилиндрические магнитные домены и их решетки. К.: Наукова думка, 1988. — 167 с.
  • Baryakhtar V.G., Zarochentsev E.V., Triotskaya E.P. Theory of Adiabatic Potential and Atomic Properties of Simple Metals. Gordon and Breach Sciences Publishers, OPA, London, 1999. — 320 p.

ПідручникиРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Видатні особистості Луганщини: довідник. — Луганськ: Світлиця, 2008. — С. 6
  • Академик Виктор Баръяхтар — почетный доктор ВНУ // Жизнь Луганска. — 2002. — 4 сент. — С. 4
  • Таньшина А. В. Незабываемое (к 60-летию научной деятельности академика НАН Украины В. Г. Барьяхтара) // Вісник НАН України, 2014, № 10

ДжерелаРедагувати