Відкрити головне меню

Ахієзер Олександр Ілліч

український фізик, академік АН України

Олекса́ндр Іллі́ч Ахіє́зер (18 (31) жовтня 1911(19111031), м. Чериков, нині Могильовської області, Білорусь — 4 травня 2000) — український фізик — теоретик, Батько І. Ахієзера, брат Н. Ахієзера. Доктор фізико-математичних наук (1940), професор (1941), академік НАНУ (1964). Заслужений діяч наук УРСР (1986). Премія імені Л. Мандельштама АН СРСР (1948), Державна премія УРСР в галузі науки і техніки (1986), премія імені І. Померанчука (премія Московського інституту теоретичної та експериментальної фізики, 1998) та премія імені О. С. Давидова (премія НАНУ, 2000). Державні нагороди СРСР, України — орден «За заслуги» 3-го ступеня (1996), 2-го ступеня (1999).

Ахієзер Олександр Ілліч
рос. Александр Ильич Ахиезер
AhiezerOI.gif
Народився 18 (31) жовтня 1911
Чериков, Могильовська губернія, Російська імперія
Помер 4 травня 2000(2000-05-04) (88 років)
Харків, Україна
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність фізик-теоретик, викладач університету, фізик-ядерник
Alma mater Київський політехнічний інститут (1934)
Сфера інтересів теоретична фізика
Заклад Харківський фізико-технічний інститут
Вчене звання професор, Академік НАНУ
Науковий ступінь Доктор фізико-математичних наук
Відомі учні Бар'яхтар Віктор Григорович, Волков Дмитро Васильович, Пелетмінський Сергій Володимирович, Ситенко Олексій Григорович, Файнберг Яків Борисович, Степанов Костянтин Миколайович, Фомін Петро Іванович
Член НАН України
Відомий завдяки: Механізм Ахієзера, школа з теоретичної фізики
Діти Ахієзер Ілля Олександрович
Нагороди

БіографіяРедагувати

Закінчив Київський політехнічний інститут (1934). Від 1938 — завідувач теоретичного відділу, 1955—1959 — заступник директора з наукової частини, від 1988 — радник при дирекції Українського фізико-технічного інституту АН УРСР (нині Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут»); у 1940—1975 — завідувач кафедри Харківського університету. Був одним із найближчих співробітників Л. Ландау і активним учасником його всесвітньовідомої наукової школи. Створив власну наукову школу з теоретичної фізики (академік В. Бар'яхтар, Д. Волков, С. Пелетмінський, О. Ситенко та Я. Файнберг; член-кореспондент К. Степанов, П. Фомін та понад 30 докторів наук).

Наукова діяльністьРедагувати

Наукові праці стосуються різних ділянок атомної та ядерної фізики, квантової електродинаміки та фізики елементарних частинок, фізики плазми і теорії прискорювачів заряджених частинок, радіофізики та фізики магнітних явищ фізичної кінетики та фізики твердого тіла.

З ім'ям Ахієзера пов'язаний розвиток низки нових напрямів у теорії фізиці:

  • теорії дифракційних явищ у ядерній фізиці,
  • теорії розсіяння нейтронів у кристалах,
  • теорії взаємодії струменів заряджених частинок з плазмою,
  • теорії кінетичних процесів у феромагнетиках та антиферомагнетиках,
  • теорії поглинання звуку у твердих тілах.

Докторська дисертація присвячена дослідженню взаємодії ультразвуку з кристалами. Механізм поглинання, зумовлений модуляцією енергії квазічастинки зовнішніх полем, має назву «механізм Ахієзера».

У 40-50-х рр. разом із І. Померанчуком брав участь у розробленні ядерних реакторів, зокрема розрахунках їх критичних розмірів, передбачив можливість існування холодних нейтронів, побудував теорію резонансних ядерних реакцій (1948).

Разом із О. Ситенком передбачив ефект дифракціювання розщеплення дейтронів і розвинув теорію цього ефекту (1955).

Фундаментальні результати одержано при дослідженні фізики плазми. Спільно з Я. Файнбергом Ахієзер передбачив явище струменевої нестійкості плазми (1949), на основі якого запропоновано новий метод нагрівання плазми.

Детально розроблено теорію коливань у магнітоактивній плазмі, теорію флюктуацій у плазмі, теорію ударних хвиль у магнітній гідродинаміці. Дослідження колективних ефектів у плазмі дало змогу Ахієзеру разом з учнями сформулювати основи електродинаміки плазми.

Спільно з В. Бар'яхтаром і С. Пелетмінським відкрив нове явище — магнітоакустичний резонанс (1956).

Розробив теорію кінетичних, релаксаційних і високочастотних процесів у феродіелектриках та антиферодіелектриках, розвинув теорію когерентних квантово-електродинамічних ефектів у кристалах.

ПраціРедагувати

  • Некоторые вопросы теории ядра. Москва, 1950 (співавт.);
  • Квантовая электродинамика. Москва, 1953 (співавт.);
  • Квантовая электродинамика. Москва, 1959 (співавт.);
  • Коллективные колебания в плазме. Москва, 1964 (співавт.);
  • Quantum electrodynamics. New York, 1965 (співавт.);
  • Курс общей физики. Москва, 1965 (співавт.);
  • Collective oscillations in a Plasma. Oxford, 1967 (співавт.);
  • Спиновые волны. Москва, 1967 (співавт.);
  • Spin waves. Amsterdam, 1968 (співавт.);
  • Дифракционное рассеяние адронов при больших энергиях и кварковая модель взаимодействия элементарных частиц. К., 1968;
  • О поведении ферродиэлектриков и антиферромагнетиков в быстро осциллирующем магнитном поле. К., 1968 (співавт.);
  • Фотообразование нейтральных векторных мезонов на легких ядрах. К., 1969 (співавт.);
  • Абсолютная, конвективная и глобальная неустойчивость, усиление и непропускание колебаний. К., 1970 (співавт.);
  • Введение в физическую кинетику. К., 1971 (співавт.);
  • Невозможность введения в квантовую механику «скрытых» параметров. К., 1971 (співавт.);
  • Развитие квантовой электродинамики. Москва, 1971; Кинетическое уравнение Больцмана. К., 1973 (співавт.);
  • Теория явлений переноса в газах. К., 1973 (співавт.);
  • Еволюція фізичної картини світу. К., 1973; Электродинамика плазмы. Москва, 1974 (співавт.);
  • Plasma electrodynamics. Vol. 1. Linear theory. Vol. 2. Non-linear theory and fluctuations. Oxford, 1975 (співавт.);
  • К кинетической теории каскада столкновений в твердом теле. Х., 1975 (співавт.);
  • Электродинамика адронов. К., 1977 (співавт.);
  • Методы статистической физики. Москва, 1977 (співавт.);
  • Об излучении релятивистских заряженных частиц в кристаллах при каналировании. Х., 1977 (співавт.);
  • Фізика елементарних частинок. К., 1978 (співавт.);
  • К классической теории излучения быстрых частиц в кристаллах. Х., 1978 (співавт.);
  • Биография элементарных частиц. К., 1979 (співавт.);
  • А. Эйнштейн и развитие современной физики. К., 1980;
  • Современная физическая картина мира. Москва, 1980 (співавт.);
  • Общая физика. Электрические и магнитные явления: Справоч. пособ. К., 1981;
  • Электромагнетизм и электромагнитные волны: Учеб. пособ. Москва, 1985 (співавт.);
  • Поля и фундаментальные взаимодействия. К., 1986 (співавт.);
  • Элементарные частицы. Москва, 1986 (співавт.);
  • Атомная физика: Справоч. пособ. К., 1988 (співавт.);
  • Электродинамика ядер. К., 1989 (співавт.);
  • Теория фундаментальных взаимодействий. К., 1992 (співавт.);
  • От квантов света до цветных кварков. К., 1993 (співавт.);
  • Теория фундаментальных взаимодействий. К., 1993;
  • Электродинамика высоких энергий в веществе. Москва, 1993 (співавт.);
  • Nuclear electrodynamics. Berlin, 1994 (співавт.).

ЛітератураРедагувати