Відкрити головне меню
Гризуни (Glires)
Ochotona princeps
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Підклас: Плацентарні (Eutheria)
Магноряд: Boreoeutheria

Euarchontoglires

Надряд: Гризуни (Glires)
Linnaeus, 1758
Ряди
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Glires
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Glires
EOL logo.svg EOL: 4530224
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 314147
Fossilworks: 133099

Глі́реси (Glires), або гризуни́ в найширшому розумінні, прийнятому в описі цього таксона Карлом Ліннеєм у 10 виданні "Системи природи" 1758 року[1] (Rodentia auct., sensu Linnaeus) — надряд, що обіймає два ряди ссавців — Зайцеподібні (Lagomorpha) й Мишоподібні (Muriformes).

Надряд входить до складу ще ширшого надряду Euarchontoglires.

Історія класифікаціїРедагувати

Раніше Зайцеподібні (Lagomorpha) й Гризуни (Rodentia) були об'єднані в одну родину, потім — в один ряд. Але з часом Зайцеподібних відокремили від Гризунів на рівні окремих рядів. Попри спільні коріння між Мишоподібними та Зайцеподібними, за 70 мільйонів років ці дві групи дуже змінились і відділились одна від іншої.

Альтернативні тлумаченняРедагувати

Від часів Лінея до середини ХХ ст. Зайцеподібних і Мишоподібних розглядали у складі ряду Гризунів (Glires). У розквіт таких класифікацій ці дві групи гризунів позначали як Двопарнорізцевих (Duplicidentata) та Однопарнорізцевих (Simplicidentata) (в Україні це відбито у зведеннях Мигуліна 1938 р. та Корнєєва 1952 р.). Надалі, насамперед у час розвитку кладистики та прикладної генетики ця схема класифікування була підтверджена і отримала назву «концепція Glires» (її альтернативами було зближення Зайцеподібних та Мишоподібних з різними рядами Плацентарних і визнання паралельного розвитку ознак «гризунства»).

Паралельно було показано, що рівні диференціації цих двох груп є вищими і можуть бути визнані за рядові. Відповідно до цього ранг групи Glires було піднято до рівня надряду. Окрім того, було показано, що Стрибунцеві (Macroscelididae), яких раніше розглядали в межах ряду Комахоїдних (Insecrivora), можуть також бути віднесені до цього надряду, проте тепер їх розглядають у складі афротерій.

Палеозоологічні дані також вказують на наявність спільних пращурів Зайцеподібних і Гризунів, що особливо чітко показано дослідженнями Алєксандра Аверьянова (ЗІН РАН) ранньоміоценових «гризуноподібних» ссавців з середньої і центральної Азії.

КласифікаціяРедагувати

Існує велике різноманіття класифікаційних схем і назв. Як один з компромісів може бути такий (за зведенням «Види ссавців світу», 2005):

Біологічна характеристикаРедагувати

Загальний описРедагувати

Одна з найяскравіших особливостей гризунів — здатність до гризіння: субстрату, деревини, захисних оболонок рослинних плодів тощо. З цим пов'язана їхня одна з головних морфологічних особливостей — розвиток потужних різців і диференціація зубного ряду на гризучу частину (різці) і жуйну частину (щічні зуби). У зв'язку з цим задні різці (3-й і часто 2-й), ікла, а також передкутні (1-2, а часто й 3-й і 4-й) «випадають» із зубного ряду, формуючи діастему.

Рослиноїдні гризуни розвинули особливе пристосування для перетравлення клітковини і отримання додаткового білку: клітковина через відсутність сласних ферментів (целюлаз) не може бути перетравлена і засвоєна, у зв'язку з цим для таких гризунів характерна копрофагія. Зокрема, явище копрофагії описано для зайців, кролів, сліпаків та інших представників. У їхньому кишечнику формуються кульки посліду, які складаються переважно із залишків рослинних тканин і збагачені мікрофлорою, яка розвивається далі у повітряному середовищі. Гризуни повертаються до місць розкладання кульок і поїдають їх, таким способом отримуючи додаткове живлення. В екології це має назву зовнішнього рубця за аналогією з рубцем жуйних.

МорфологіяРедагувати

 
Літяга під час планерувального польоту.

Гризуни — це зазвичай тварини невеликих розмірів. Розміри тіла коливаються від 5 сантиметрів у деяких мишівок до 130 сантиметрів у капібари.[2] Але зазвичай не перевищують 50 см.[3] Хвіст у гризунів може бути значно довшим за тіло (наприклад, у мишівок та тушканів), а може бути й зовсім відсутній (наприклад, у морських свинок).[2]

Форма тіла і кінцівок у гризунів може досить сильно відрізнятися у залежності від способу життя. Так у стрибаючих форм можуть бути сильно розвинені задні кінцівки. У риючих тіло набуває овальноподібної форми і добре розвинені кігті на передніх кінцівках. Також гризуни, що планерують з дерев, і у зв'язку з цим мають бічну шкірну складку (наприклад, літяга).[4]

АнатоміяРедагувати

ЗубиРедагувати

 
Зубна система гризунів

Головною особливістю зубів у гризунів є одна пара збільшених різців, як на верхній щелепі, так і на нижній. Різці гризунів постійно ростуть і сточуються. Швидкість їх росту досягає 0,8 мм на добу (у бобрів)[3]. Передня поверхня різців покрита емаллю, задня поверхня — дентином, в результаті чого різці самозаточуються при гризінні[3].

У гризунів відсутні ікла, і різці розташовані на відстані від малих корінних зубів, яка називається діастемою. Корінні мають пласку жувальну поверхню, яка несе горбики, або петлі емалі.[5] Різці (а у деяких видів і корінні) не мають коренів.

Зубів від 22 (зубна формула  ) до 12 (зубна формула  ).[2][3]

КишечникРедагувати

У зв'язку з харчуванням грубою рослинною їжею кишковий тракт гризунів досить довгий. Всі гризуни, крім сонеподібних, мають сліпу кишку[2], в якій їжа, зокрема, переробляється шляхом бродіння. Особливо сильно сліпа кишка розвинена у видів, що харчуються травою і корою дерев.

Спосіб життяРедагувати

Більшість гризунів активні вночі або в сутінках, але багато видів активні і протягом дня. Гризуни можуть жити як окремо так і в групах, що можуть складати до 100 особин (у сліпаків). Гризуни живуть у всіх життєвих просторах, включаючи повітря (літяга). Їх немає лише в Антарктиді і на деяких дрібних островах. Гризуни розвинули особливу форму прийому рослинної їжі, при якому при поїданні деяких форм калу їжа двічі проходить систему травлення.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Linnaeus C. Systema Naturae per Regna Tria Naturae, Secundum Classes, Ordines, Genera, Species, cum Characteribus, Differentiis, Synonymis, Locis. — 1758. — Т. 1. — 824 с.
  2. а б в г Соколов В. Е. Систематика млекопитающих. Отряды: зайцеобразных, грызунов. — М: : Вища школа, 1977. — С. 29-39. — 20000 прим.
  3. а б в г Громов И. М., Ербаева М.А. Млекопитающие фауны России и сопредельных территорий. Зайцеобразные и грызуны. — СПб., 1995. — С. 58-61. — 1000 прим.
  4. Павлинов И. Я., Крускоп С.В., Варшавський А.А., Борисенко А.В. Наземные млекопитающие России. — М. : КМК, 2002. — С. 132-133. — ISBN 5-87317-094-0.
  5. Nowak R., Paradiso J. Walker's Mammals of the World. — 4th. — Baltimore : The Johns Hopkins University Press, 1983. — Т. 1. — С. 493. — ISBN 0-8018-2525-3.