Відкрити головне меню

Яновська Любов Олександрівна
Любов Яновська.jpg
Народилася 30 липня 1861(1861-07-30)
Миколаївка
Померла 1933(1933)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Ukraine.svg УНР
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1929-1937).svg Українська СРР
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність громадська
письменниця

Яновська Любов Олександрівна у Вікісховищі?
S:  Роботи у  Вікіджерелах
Любов Яновська

Любо́в Олекса́ндрівна Яно́вська (псевдоніми Ф. Екуржа, Омелько Реп'ях, уроджена Щербачова Любов; 30 липня 1861(18610730), с. Миколаївка, Борзнянський район, Чернігівська область1933, Київ) — українська письменниця, громадська і політична діячка, член Української Центральної Ради. Дружина Василя Яновського та мати Валентини Радзимовської, внучата небога письменниці Ганни Барвінок, дружини Пантелеймона Куліша.

ЖиттєписРедагувати

Родом із с. Миколаївки на Чернігівщині. Навчалася юна Любов Щербачова у Кременчуцькому пансіоні, Полтавському інституті шляхетних дівчат, активно займалася самоосвітою. Працювала вчителькою в Лубенському повіті на Полтавщині, була засновницею недільних шкіл. З 1905 жила в Києві, де й померла. Проживала на вулиці Тургенєвській, 56, та на вулиці Гоголівській, 27. Похована на Байковому цвинтарі.

Писати починала російською мовою, потім під тиском Володимира Шемета перейшла на українську. Перше українське оповідання «Злодійка Оксана» датоване 1897 р. Яновська авторка близько 100 оповідань, повістей, романів, значна частина яких не була друкована за її життя, а деякі й не були закінчені.

На початку ХХ століття Любов Яновська брала активну участь у громадському житті України, відстоювала національні права на рідну мову, літературу, культуру, домагалася відкриття пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві (1903), брала участь у Першому російському жіночому з'їзді у Петербурзі (1908), була серед організаторів відзначення 50-річчя смерті та 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка (1911, 1914). Під час проживання в Києві очолювала київську «Просвіту», влаштовувала літературно-мистецькі вечори, пропагуючи серед зрусифікованих киян рідну мову, твори українських письменників.

Твори Яновської присвячені зображенню життя селянства й інтелігенції; манера письма реалістична в народницькому дусі. Після згаданого оповідання була написана драма «Повернувся з Сибіру» (1897), далі з'явилися повість «Городянка» (1900), комедія «На Зелений Клик» (1900). Чимало творів передруковано чи й надруковано вперше вже за української держави 1918 р. чи за радянського часу: зокрема п'єси «Лісова квітка», «Жертви», «Людське щастя», «На сіножаті», «Дзвін, що до церкви скликає, та сам у ній ніколи не буває» (1918).

З 1916 Яновська припинила літературну діяльність, але її твори, писані під значним впливом І. Нечуя-Левицького, П. Мирного й почасти М. Коцюбинського, були досить популярні й протягом наступних років початку XX ст. До кола її знайомих і друзів входили Павло Житецький, Микола Лисенко, Михайло Старицький, Олена Пчілка, Володимир та Сергій Шемети, , Сергій Єфремов, Василь Доманицький, Іван Липа, Федір Матушевський, Володимир Дурдуківський, Борис Грінченко.

Зібрані твори Яновскої видавано двічі: «Твори», І—II (1930) і посмертно — «Твори», І—II (1959).

ЛітератураРедагувати