Ганна Барвінок

Українська письменниця

Ганна Барвінок
ГаннаБарвінок.jpg
Ганна Барвінок
Ім'я при народженні Олександра Михайлівна Білозерська
Псевдо Ганна Барвінок
Народилася 23 квітня (5 травня) 1828
Оленівка, Борзнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Померла 23 червня (6 липня) 1911 (83 роки)
Оленівка, Борзнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Громадянство Російська імперія
Національність українка
Діяльність письменниця
Галузь літературна діяльністьd[1]
Знання мов українська
Брати, сестри Білозерський Василь Михайлович і Білозерський Микола Михайлович
У шлюбі з Пантелеймон Куліш[2]

Га́нна Барві́нок (справжнє ім'я — Олекса́ндра Михай́лівна Білозе́рська-Кулі́ш; 5 травня (23 квітня) 1828(18280423), Борзна або хутір Мотронівка, нині у складі с. Оленівка, Ніжинський район, Чернігівська область — 5 серпня (23 липня) 1911, Мотронівка) — українська письменниця, фольклористка, авторка мемуарів та хранителька літературної спадщини свого чоловіка Пантелеймона Куліша (дружбою на їх весіллі був Тарас Шевченко). Сестра Василя та Миколи Білозерських. Ще один літературний псевдонім — А. Нечуй-Вітер.

ЖиттєписРедагувати

Докладніше: Білозерські
 
Ганна Барвінок, 1847 р.
 
Ганна Барвінок, 1866 р.

Народилася в Борзні, але в той час були часті пожежі в цьому місті, і їхній будинок згорів, отож багатодітна сім'я переїхала на недалекий хутір Мотронівка.

Батько її — повітовий маршалок, один із найосвіченіших людей у тих краях.

Олександра Білозерська — сестра українського громадського та літературного діяча, журналіста Василя Білозерського, українського фольклориста й етнографа Миколи Білозерського, а сестра Люба була коханою та музою Віктора Забіли (хоча вийшла заміж за поміщика Івана Боголюбцева).

Олександра навчалась у приватних пансіонах (село Кропивне на Полтавщині, місто Конотоп).

 
Ганна Барвінок зі своїм чоловіком, 1877 р.

Білозерська 15-річною познайомилася з майбутнім чоловіком. Пантелеймон Куліш був старшим за неї на 9 років. Підтримувала дружні контакти з Тарасом Шевченком, залишила про нього спогади (він також був найкращим другом Василя Білозерського і старшим боярином на весіллі Кулішів).

Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства й арешту чоловіка народила мертву дитину, більше дітей не мала. Виїхала до Тули, слідом за засланим чоловіком.

Від 1854 жили в Петербурзі.

 
Ганна Барвінок у 19071909 рр.

1883 — подружжя Кулішів оселилося в Мотронівці.

Коли згорів рукопис українського перекладу «Біблії», над яким Куліш працював 25 років, умовила його почати роботу заново.

Брала участь у розвитку філософії, ґрунтованої на українській державності.

По смерті чоловіка продала садибу в Мотронівці, щоби видати його творчу спадщину. Її зусиллями видано найповніше досі зібрання творів письменника.

Похована поряд із чоловіком у Мотронівці.

ТворчістьРедагувати

Писати оповідання з народного життя під псевдонімом Ганна Барвінок почала 1847 року, у Варшаві, під час шлюбної подорожі. Її твори публікувалися під псевдонімом «Гуляй вітер» або «Нечуй-Вітер».

Увагу Ганни Барвінок привертали проблеми родинно-побутових взаємин — родинний деспотизм («Хатнє лихо», 1861), безрадісне існування з чоловіком-п'яницею («Жіноче бідування», 1887), драматизм силуваного шлюбу («Батькова помилка» 1902). Письменниця створила також постаті вольових жінок («Перемогла[3]», 1887; «Молодича боротьба», 1902). Мова письменниці барвиста й образна, пересипана народними прислів'ями. Особливо колоритні оповідання «Русалка», «Квітка з сльозами, сльози з квітками», «Лихо не без добра», «Восени літо». Використовуючи чернігівські й полтавські говірки, знання сільських звичаїв та фольклору створила драму «Материнська помста».[4]

Пам'ятьРедагувати

Вулиці, названі на честь Ганни Барвінок, існують в кількох населених пунктах України.

ПриміткиРедагувати

  1. Czech National Authority Database
  2. Кулиш, Александра Михайловна // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1895. — Т. XVIа. — С. 958.
  3. Електронна бібліотека "Культура України". elib.nlu.org.ua. Архів оригіналу за 14 січня 2022. Процитовано 14 січня 2022. 
  4. Ґеник, Степан (2003). 150 видатних українок. Івано-Франківськ: Лілея-НВ. с. 236. ISBN 966-668-030-0. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати