Ганна Барвінок
| Ганна Барвінок | |
|---|---|
 Ганна Барвінок | |
| Ім'я при народженні | Олександра Михайлівна Білозерська |
| Псевдо | Ганна Барвінок |
| Народилася |
23 квітня (5 травня) 1828 Оленівка, Борзнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія |
| Померла |
23 червня (6 липня) 1911 (83 роки) Оленівка, Борзнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія |
| Громадянство | Російська імперія |
| Національність | українка |
| Діяльність | письменниця |
| Галузь | літературна діяльністьd[1] |
| Знання мов | українська |
| Брати, сестри | Білозерський Василь Михайлович і Білозерський Микола Михайлович |
| У шлюбі з | Пантелеймон Куліш[2] |
| |
Га́нна Барві́нок (справжнє ім'я — Олекса́ндра Михай́лівна Білозе́рська-Кулі́ш; 5 травня (23 квітня) 1828, Борзна або хутір Мотронівка, нині у складі с. Оленівка, Ніжинський район, Чернігівська область — 5 серпня (23 липня) 1911, Мотронівка) — українська письменниця, фольклористка, авторка мемуарів та хранителька літературної спадщини свого чоловіка Пантелеймона Куліша (дружбою на їх весіллі був Тарас Шевченко). Сестра Василя та Миколи Білозерських. Ще один літературний псевдонім — А. Нечуй-Вітер.
ЖиттєписРедагувати
Народилася в Борзні, але в той час були часті пожежі в цьому місті, і їхній будинок згорів, отож багатодітна сім'я переїхала на недалекий хутір Мотронівка.
Батько її — повітовий маршалок, один із найосвіченіших людей у тих краях.
Олександра Білозерська — сестра українського громадського та літературного діяча, журналіста Василя Білозерського, українського фольклориста й етнографа Миколи Білозерського, а сестра Люба була коханою та музою Віктора Забіли (хоча вийшла заміж за поміщика Івана Боголюбцева).
Олександра навчалась у приватних пансіонах (село Кропивне на Полтавщині, місто Конотоп).
Білозерська 15-річною познайомилася з майбутнім чоловіком. Пантелеймон Куліш був старшим за неї на 9 років. Підтримувала дружні контакти з Тарасом Шевченком, залишила про нього спогади (він також був найкращим другом Василя Білозерського і старшим боярином на весіллі Кулішів).
Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства й арешту чоловіка народила мертву дитину, більше дітей не мала. Виїхала до Тули, слідом за засланим чоловіком.
Від 1854 жили в Петербурзі.
1883 — подружжя Кулішів оселилося в Мотронівці.
Коли згорів рукопис українського перекладу «Біблії», над яким Куліш працював 25 років, умовила його почати роботу заново.
Брала участь у розвитку філософії, ґрунтованої на українській державності.
По смерті чоловіка продала садибу в Мотронівці, щоби видати його творчу спадщину. Її зусиллями видано найповніше досі зібрання творів письменника.
Похована поряд із чоловіком у Мотронівці.
ТворчістьРедагувати
Писати оповідання з народного життя під псевдонімом Ганна Барвінок почала 1847 року, у Варшаві, під час шлюбної подорожі. Її твори публікувалися під псевдонімом «Гуляй вітер» або «Нечуй-Вітер».
Увагу Ганни Барвінок привертали проблеми родинно-побутових взаємин — родинний деспотизм («Хатнє лихо», 1861), безрадісне існування з чоловіком-п'яницею («Жіноче бідування», 1887), драматизм силуваного шлюбу («Батькова помилка» 1902). Письменниця створила також постаті вольових жінок («Перемогла[3]», 1887; «Молодича боротьба», 1902). Мова письменниці барвиста й образна, пересипана народними прислів'ями. Особливо колоритні оповідання «Русалка», «Квітка з сльозами, сльози з квітками», «Лихо не без добра», «Восени літо». Використовуючи чернігівські й полтавські говірки, знання сільських звичаїв та фольклору створила драму «Материнська помста».[4]
Пам'ятьРедагувати
Вулиці, названі на честь Ганни Барвінок, існують в кількох населених пунктах України.
ПриміткиРедагувати
- ↑ Czech National Authority Database
- ↑ Кулиш, Александра Михайловна // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1895. — Т. XVIа. — С. 958.
- ↑ Електронна бібліотека "Культура України". elib.nlu.org.ua. Архів оригіналу за 14 січня 2022. Процитовано 14 січня 2022.
- ↑ Ґеник, Степан (2003). 150 видатних українок. Івано-Франківськ: Лілея-НВ. с. 236. ISBN 966-668-030-0.
ДжерелаРедагувати
- Пантелеймон Куліш після роману з Марком Вовчком повернувся до дружини // Газета.ua, 06.08.2009
- УРЕС. — Т. 1. — К., 1966. — С. 147.
- Зеленська Л. Ганна Барвінок: життєпис на основі епістолярної спадщини. — Чернігів, 2001
- Герасимова Г. П. Барвінок Ганна [Архівовано 7 серпня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — ISBN 966-02-2681-0.
- Кізченко В. І.. БАРВІНОК Ганна [Архівовано 28 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 188. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Корсак І. «Перстень Ганни Барвінок». Роман. Київ, Ярославів Вал. 2015
- Міщук Р. С. Барвінок Ганна // УЛЕ. — Т. 1. — К., 1988. — С. 129
ПосиланняРедагувати
- Ганна Барвінок | Програма «Велич особистості» | 2015 (ВІДЕО)
- Беатріче з хутора Мотронівка // Газета «День». № 88, 20 травня 2005 [Архівовано 24 листопада 2009 у Wayback Machine.]
- 180 років від дня народження Ганни Барвінок [Архівовано 10 січня 2012 у Wayback Machine.]
- Твори Ганни Барвінок [Архівовано 7 серпня 2017 у Wayback Machine.] // Chtyvo.org.ua
 |
Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела. |