Білозерський Василь Михайлович
Білозерський Василь Михайлович (1825, хутір Мотронівка, Чернігівщина — 20 лютого (4 березня) 1899) — український громадсько-політичний і культурний діяч, журналіст.
| Білозерський Василь Михайлович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 1825 Оленівка, Борзнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія |
| Помер | 4 березня 1899 Оленівка, Борзнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія |
| Країна |  Російська імперія |
| Діяльність | журналіст |
| Alma mater | Історико-філологічний факультет Київського університету[d] |
| Брати, сестри | Ганна Барвінок і Білозерський Микола Михайлович |
| У шлюбі з | Білозерська Надія Олександрівна |
| Ця стаття в процесі редагування певний час. Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені. Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування. Останнє редагування зробив користувач Barow (внесок, журнали) о 10:09 UTC (1460 хвилин тому). |
Життєпис
ред.Походження
ред.Василь Білозерський народився у дворянській родині на хуторі Мотронівка (нині у межах с. Оленівка поблизу Борзни) у 1825 році. Батьки Михайло та Мотрона Білозерські. Батько Михайло Васильович, вихованець Київської духовної академії, був борзнянським повітовим очільником дворянства. Мати — Мотрона Пилипівна (уроджена - Силевич), дочка козацького сотника, з роду гетьмана України Павла Полуботка.
Родина Василя Білозерського належала до відомого у Гетьманщині козацько-старшинського роду. За часів Російської імперії рід Білозерських зберіг шляхетський статус через дворянський стан.
Засновник роду Йосип Білозерський, який служив у козацькому війську. В 1740 році він придбав землі поблизу Борзни. Там же він був похований після смерті[1]. Його син Василь Йосипович з 1754 року служив в артилерії, а пізніше, у 1784 році, обіймав чин хорунжого у полковому уряді. В нього було два сини - Данило та Михайло (1772- бл.1832), від яких походили дві гілки роду Білозерських у ХІХ столітті.
Данило Білозерський мав двох синів - Івана та Миколу.
Михайло Васильович Білозерський від шлюбу з Мотроною Силевич мав 9 дітей (6 синів та 3 доньки). До них належали: син Василь, донька Леся (Олександра) - майбутня дружина Пантелеймона Куліша, Микола - фольклорист, сини - Олімпій і Олександр - вільнодумці та народники, Віктор - приятель М. Костомарова, донька Надія - дружина етнографа Симонова-Номиса та мати письменниці Надії Кибальчич, донька Любов (у заміжжі Боголюбцева) стала бабусею письменниці Любові Яновської[2].
Родина Білозерських мешкала у Борзні, де мала декілька простих домів під солом'яною стріхою. Один з будинків на території садиби був найнятий під суд, де батько, згодом маршалок, служив комісаром. За спогадами дітей, батьки жили побутом близьким до простого народу. В родині часто лунали українські стародавні пісні та народні перекази, батько Михайло вмів грати на гусельцях[3].
Коли в Борзні сталась пожежа, що знищила родинний будинок, сім'я Білозерських обрала для життя хутір, який Михайло Білозерський вирішив побудувати за 4 версти від Оленівки і за 5 верст від Борзни. На місці великого дубового лісу був заснований родовий хутір Мотронівка. Він складався з будинку на десяток кімнат та флігелю з п'яти кімнат.
Близько 1832 року батько Михайло Білозерський помер, що поставило його родину в скрутне становище. Допомогу вдові з 9 дітьми надавали племінники чоловіка - брати Іван та Микола Білозерські. Після смерті Івана у 1841 році, Микола Білозерський став офіційним опікуном родини свого брата Івана та дядька Михайла[4].
Кирило-Мефодіївське братство
ред.В 1841 році Василь Білозерський вступив на історико-філологічний факультет університету Св. Володимира у Києві. Студентське середовище вплинуло на його інтереси та подальшу діяльність. Під час навчання він зацікавився історією східних слов’ян, ретельно збирав матеріали з російської історії щодо України. Основні інтереси: козацькі часи, відносини між Україною і Росією, історія православної церкви, католицька експансія в часи Контрреформації. Також до кола його зацікавлень належало вивчення етнографії та фольклору. На нього справили враження твори Адама Міцкевич, Павла Йозефа Шафарика та Вацлава Ганки. За пізнішим свідченням Білозерського його захоплювала завзятість слов’янських народів, які прагнули відродити свою державністьi.
Влітку 1842 року спільний знайомий Куліша та Білозерського — Дмитро Пильчиков спробував їх познайомити. Осінню того ж року, під впливом Куліша, який став для нього своєрідним наставником, Білозерський починає наукові студії зі славістики. Також на прохання Куліша він зайнявся переписом роману «Чорна рада». Це підштовхнуло розвиток інтересу до історії української мови. Наприкінці 1843 року Білозерський займався переписуванням документів з архіву Олександра та Михайла Ханенків для Тимчасової комісії з розгляду давніх актів. На цю роботу його рекомендував Куліш.
Знайомство з Кулішем зблизило Білозерського з М. Гулаком, О. Навроцьким та іншими представниками української інтелігенції, що походили з середовища помісної шляхти та козацтва. Вони брали участь в літературному гуртку «Київська молода», створеного Максимовичем та Кулішем.
У 1844 році Білозерський познайомився з Тарасом Шевченком під Контрактового ярмарку у Києві. Йому імпонували ідеї поета та його погляди на українське минуле.
В 1845 році Білозерський познайомився з Миколою Костомаровим. Гурток, який сформувався у Києві довкола нього, Куліша, Костомарова та Гулака утвердився в необхідності практичних дій для народної просвіти. З цих задумів виникла ідея організації власного товариства. Так навесні 1846 року, приблизно невдовзі після Великодня, Микола Костомаров, Василь Білозерський та Микола Гулак назвали своє оточення братством Святих Кирила і Мефодія, на честь відомих слов’янських просвітників.
Прикладом для наслідування серед братчиків стали таємні товариства, популярні в той час. За прикладом масонських лож, Костомаров та Гулак розробляли символіку. До неї належали персні з надписами «Св. Кирил і Мефодій», печатка з девізом «І зрозумієте істину, і істина визволить вас».
Учасники товариства перебували під сильним впливом європейського романтизму, християнських ідей та концепції панславізму. Про це свідчать програмні документи організації. Над їх створенням працював Василь Білозерський, тому викладені в них принципи є відображенням його власних переконань, а також поглядів його друзів по Кирило-Мефодіївському братству.
Продовж 1846 року він брав участь у створенні «Статуту Слов'янського братства Св. Кирила і Мефодія». Автор «Записки» — пояснень до статуту братства. Розвивав ідеї християнського солідаризму, виступав за об’єднання всіх слов’янських народів у республіканську федерацію, в якій провідну роль відводив Україні.
Братство ставило своїм завданням перебудову тогочасного суспільства на засадах християнського вчення про справедливість, свободу, рівність і братерство шляхом широких державних реформ. До яких відносили ліквідацію кріпацтва, зрівняння у правах всіх станів, поширення освіти серед народних мас, об’єднання всіх слов’ян у федеративну республіку з парламентарним устроєм, надання кожному народу рівних прав.
Молоді патріоти згуртувалися, як пізніше згадував Пантелеймон Куліш, довкола великого задуму - «видвинути рідну мову і націю з духовного занепаду, а українського кріпака з неволі духовної і соціальної»
.
Саме тому, крім «Статуту», Білозерський склав для братства розгорнуте пояснення, коротку записку з історії слов’ян, розробив проєкт створення ремісничих шкіл в Україні для юнаків козацького стану. Створені ним програмні документи відображають християнський підхід до історії. В центрі історичної схеми — національні спільноти. Кожен індивід виступає як момент в житті нації. Велика квага приділена панславізму та ідеї слов’янської спільноти, яка зазнає страшних утисків та страждань. Але саме слов’яни, попри запізнілий розвиток, мають здатність та енергію, щоб очолити Європу. Саме в цьому полягає месіанське бачення Білозерського та інших братчиків.
Водночас, саме через панславізм та скрутне становище слов’янства йде обґрунтування, чому саме Україна має відіграти центральну роль у загальному визволенні. По-друге, на відміну від Польщі та Росії, де були монархії, український народ зберіг козацький потяг до свободи і несплюндровану віру в Христа.
Завданням братства, Білозерський вказав у «Статуті» розповсюдження ідей, переважно через виховання, літературу і розширення братства.
Активність Кирило-Мефодіївського братства досягла наприкінці весни 1846 року.
В цей самий час Білозерський отримав звання кандидата словесних наук. Завдяки цьому він отримав посаду 1846–1847 — учитель Петровського кадетського корпусу у Полтаві, яку займав у 1846-1847 роках.
В Полтаві Білозерський намагався поширювати ідеї братства. Вів активне листування з П. Кулішем, О. Марковичем, М. Гулаком, О. Навроцьким та іншими однодумцями. За можливості, поширював новітні ідеї в середовищі місцевої шляхти. В цьому йому допомагала участь у літературних зібраннях в салоні доньки поета та відомого у попередній період автономіста Василя Капніста. Там Білозерський читав вірші Т. Шевченка, уривки з «Чорної ради» П. Куліша, декламував сербські та чеські вірші. Крім цього, він працював над над своїм проєктом створення ремісничих шкіл.
Проте, плани Білозерського виходили далеко за межі Полтави. На початку січня 1847 року він звільнився за сімейними обставинами. Приводом до цього стало весілля сестри Олександри, яка вийшла заміж за його друга Пантелеймона Куліша. Вінчання відбулось 22 січня 1847 року в Оленівці, а потім продовжилось весіллям у Мотроновці. Старшим боярином на вінчанні з боку нареченого був художник та поет Тарас Шевченко.
Тоді ж на початку 1847 року Білозерський приїхав до Києва, де гостив на квартирі М. Гулака. Інтерес братчиків привернув полтавський землевласник Василь Тарновський своїми поглядами на становище селян. Крім того, Білозерський хотів встановити контакти з польськими слов’янофілами.
4 березня 1847 року Білозерський приїхав до Варшави разом зі своєю сестрою та швагром П. Кулішем. В місті він почав спілкування з вченими-славістами П. Дубровським, С. Лінде, В. Мацейовським та іншими.
Але вже за два тижні, царський уряд почав арешти учасників Кирило-Мефодіївського братства. Білозерський та Куліш були заарештовані у Варшаві в квітні 1847 року. Приголомшливу новину про арешт у справі таємного товариства оголосив їм намісник Царства Польського граф Паскевич — корінний полтавець і становий козак. Білозерський був обурений зверхньою і нешляхетною поведінкою Паскевича у їх присутності. Це настільки вразило юну Білозерську, що невдовзі вона втратила в утробі дитину. Ця травма залишиться і з її братом, і чоловіком на все життя. Бо вже ніколи родина Кулішів не могла мати дітей.
З Варшави Білозерський був етапований до Петропавлівської фортеці у Петербурзі, яка була найбільшою політичною в’язницею у Російській імперії.
Заслання
ред.1847 — 10 квітня був заарештований у Варшаві. Засланий до Олонецької губернії під нагляд поліції. Служив у Петрозаводському губернському правлінні.
1856 — звільнений із заслання. Оселився у Санкт-Петербурзі, де став активним членом місцевого гуртка українців.
Редактор «Основи»
ред.1861–1862 — редактор першого українського щомісячного журналу «Основа».
Останні роки
ред.Згодом служив у Варшаві. Підтримував зв'язки з Галичиною, співпрацював у часописах «Мета» і «Правда».
Останні роки життя провів на хуторі Мотронівці.
Родина
ред.Чоловік Надії Білозерської, брат Миколи Білозерського, Ганни Барвінок, свояк Пантелеймона Куліша.
Примітки
ред.- ↑ Білозерський Г. І. Листи до В. Л. Модзалевського. — ІР НБУВ. — Ф. 10, од. зб. 32137 — 32141.
- ↑ Білозерський Василь Михайлович
- ↑ Білозерський Василь Михайлович
- ↑ Куліш О.П. Листи до М. Д. Білозерського / Пантелеймон Куліш ; упоряд., вступ. ст. й комент. О. Федорука; Львів. від-ня Ін-ту літ. імені Т. Г. Шевченка НАН України. – Львів; Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 1997. – 219 с.
Джерела
ред.- * О. В. Ясь. Білозерський Василь Михайлович [Архівовано 5 травня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 286. — ISBN 966-00-0734-5.
- Записка Василя Білозерського [Архівовано 6 лютого 2010 у Wayback Machine.]
- Левенець Ю. Василь Білозерський / Український історичний журнал. — 1994. — Вип. 2,3, (№ 395-396) [Архівовано 15 серпня 2014 у Wayback Machine.]
- Шевченківський словник : у 2 т. / Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1978.
- Українці у світі
Посилання
ред.- Марко Роберт Стех. Очима культури. — № 59. Про «Кирило-Методіївське братство» [Архівовано 6 листопада 2019 у Wayback Machine.]
- Володимир Половець. Василь Михайлович Білозерський (1.01.1816 – 4.03.1899) (До 190-х роковин від дня народження) // Сіверянський літопис. — 2004. — № 4. — С. 196-202. Архівовано з джерела 25 вересня 2018. Процитовано.