Юсиф Везир Чеменземінлі

Юсиф Везир Чеменземінлі (азерб. Yusif Vəzir Çəmənzəminli; 12 вересня 1887, Шуша — 3 січня 1943, ст. Сухобезводна, Горьківська область) — азербайджанський дипломат, письменник, публіцист, драматург, історик, фольклорист і політичний діяч. Другий дипломатичний представник і перший посол Азербайджану в Україні.

Юсиф Везир Чеменземінлі
азерб. Yusif Vəzir Çəmənzəminli
Yusif vazir chamanzaminli 1911.jpg
Народився 12 вересня 1887(1887-09-12)
Шуша, Російська імперія
Помер 3 січня 1943(1943-01-03) (55 років)
Нижньогородська область, СРСР
Громадянство Азербайджан Азербайджан
Національність Азербайджанець
Діяльність письменник, публіцист, драматург, історик, фольклорист, дипломат
Alma mater Q44397539? і Юридичний факультет Київського університету Святого Володимира (1915)
Знання мов азербайджанська і російська
Жанр проза і драма
Magnum opus Алі і Ніноd
Посада Надзвичайний і Повноважний Посол Азербайджану в Україні.
Термін 1918-1919
Попередник Джаліл Садихов
Наступник Назім Ібрагімов

БіографіяРедагувати

Народився 12 вересня 1887 року в місті Шуші. Його батько Мешеді Мірбаба бек Везіров досконало знав перську та турецьку мови, знав літературу (любив Фірдоусі й Фізулі), викладав мугам і за своє життя побував у багатьох країнах Сходу.

Отримавши початкову освіту в школі Моллі Мехта, що прославилася під псевдонімом «Кар Халіфа», він продовжив навчання в російській школі міста Агдама. У 1896 році повернувся в Шушу і вступив до Реального училища, яке серед середніх навчальних закладів Кавказу того часу вважалося одним з найкращих. У школі він більше уваги приділяв біографіям художників і скульпторів, і не встигав з математики. Через що залишився на другий рік. Ще з дитячих років він займався малюванням, спочатку він малював картини, а згодом став малювати суспільно-політичні карикатури. Навчаючись в Шушінской реальній школі він написав російською мовою свій перший вірш «Скарга». Юсиф Візир показав кілька своїх віршів своєму вчителю російської мови Клему. Учитель прочитавши вірші порадив йому читати Антона Чехова. Сатиричні оповідання Чехова йому дуже сподобалися, в подальшому це вплинуло на становлення його як письменника коротких оповідань. Навчаючись в Шушінской реальній школі він разом зі своїм двоюрідним братом Мир-Гасаном Везіровим (одним з 26-ти бакинських комісарів) видавав щомісячний гумористичний журнал російською мовою «Фокусник».

 
З родиною в Шуші. 1906 рік.

Після кривавих подій 1905 року в Шуші під час вірмено-азербайджанської різанини, що виникла в результаті пропаганди вірменських дашнаків що підігрівалася Російською імперією, після довгої хвороби помирає його батько і весь тягар з утримання сім'ї лягає на його плечі. Продавши майно батька в Агдаме після повернення в Шушу Юсиф Візир захворів. Під час довгої хвороби їхній родині допомагали їхні сусіди — три брати з Південного Азербайджану, яким колись дав притулок батько Юсиф Візир Мешеді Мірбаба. Після 3-х місяців хвороби, одужавши Юсиф дає обіцянку, що якщо в майбутньому він стане відомою людиною, то неодмінно візьме собі псевдонім «Чеменземінлі» на честь села своїх сусідів з Південного Азербайджану.

У 1907 році Юсиф Візир їде в Баку і поступає в Бакинську реальну школу. У 1911 році в газеті «Саду» і сатиричному журналі «Молла Насреддін» друкуються його оповідання.

Закінчивши у 1909 році Бакинське реальне училище він вирушає до Петербурга. У Петербурзі він пише своє відоме оповідання «Путівка в рай» і вірш, присвячений народному герою Дагестану Шамілю.

Київський періодРедагувати

У 1910 році він вступив на юридичний факультет Імператорського Університету Святого Володимира в Києві. За весь час навчання в Університеті він ні на мить не переривав зв'язку з батьківщиною. За ці роки Юсиф Візир не раз друкувався в газетах і журналах, що видаються в Азербайджані. Саме в цей період побачили світ такі його праці, як «Фактичне становище азербайджанської мусульманки», «Криваві сльози», «Мати й материнство». Пізніше були написані статті «Азербайджанська автономія», «Хто ми й чого хочемо?», «Історія литовських татар», «Наша зовнішня політика», «Проблеми нашої нації та культури» тощо

 
Серед студентів Київського університету. 1913 рік.

У 1915 році через Першу світову війну царський уряд переніс Київський університет до Саратова. Закінчивши Університет, Юсиф Візир влаштовується на роботу суддею в Саратовську судову палату. Через нестачу коштів на харчування, він повертається до Києва. Де, вступивши в організацію «Земство» він їде на фронт. Під час лютневої революції Юсиф Візир перебував в Галичині. Події тих часів він описав у своїх романах «Студенти» та «В 1917-му році».

Дипломатична діяльністьРедагувати

У 1917 році Юсиф Візир повертається з Галичини до Києва. Після встановлення Української Народної Республіки, створює в Києві азербайджанське товариство, та очолює його. Після встановлення Української Народної Республіки 1 листопада 1918 року Юсиф Візир був призначений дипломатичним представником Азербайджанської Демократичної Республіки в Українській Державі.[1][2][3]. Одночасно з січня 1919 року був дипломатичним представником Азербайджанської Демократичної Республіки в Криму, та в Польщі. Крім державних, військових та економічних інтересів, метою диппредставництва було ознайомити українську громадськість з Азербайджаном. Представництво організовує вечори, друкує в газетах і журналах статті про історію, літературу, культуру, торгівлю та економіку Азербайджану.

У 1919 році обривається зв'язок з Азербайджаном. Юсиф Візир їде до Сімферополя, де він змушений був залишитися на кілька місяців. Тут він влаштовується на роботу радником в Міністерстві Юстиції. У кримській газеті «Міллі» друкується його стаття «Азербайджан і азербайджанці» і в 1919 році виходить його книга «Литовські татари».

Після повернення на батьківщину він в газеті «Азербайджан» друкує серію статей «Наша зовнішня політика», «Наші національні та культурні питання».

Через деякий час за пропозицією голови ради Міністрів Азербайджанської Демократичної Республіки (АДР) Насіб-бек Усуббекова він вирушає до Стамбула як азербайджанський посол. Займаючись в Стамбулі дипломатичними справами, він продовжував свою літературну діяльність, і в 1921 р. видає книги «Погляд на азербайджанську літературу» і «Азербайджан — історичний, географічний та економічний», які були повні науковими спостереженнями письменника.

 
Стамбул 1921 рік

Паризький періодРедагувати

Після встановлення Радянської влади в Азербайджані Юсиф Візир оголошує про припинення своєї діяльності. Він їде в Париж до свого молодшого брата Мірабдулле, який навчався на факультеті дипломатії Паризького інституту політичних наук. Через неможливість роботи юристом у Франції він працював робітником на локомотивному та автомобільному заводах у місті Кліші недалеко від Парижа. Він також співпрацював з газетою «Паризькі новини», де друкував свої статті під заголовком «Східні листи». Після передчасної смерті молодшого брата, Юсиф Візир вирішує повернутися на батьківщину. Він пише листи представнику Рад у Парижі та голові Азербайджанської Радянської Республіки народному комісару Газанфар Мусабекову. Голова компартії Азербайджану Кіров зустрів з радістю бажання Юсиф Візир повернутися. І в 1926 р. Юсиф Візир назавжди повертається з еміграції в радянський Азербайджан.

Бакинський періодРедагувати

Повернувшись в Баку Юсиф Візир працює редактором художнього відділу у видавництві «Бакинський робітник», згодом у суспільно-культурному відділі Комітету з державного планування і одночасно займався викладанням. Спочатку викладав на факультеті сходознавства та педагогіки АМУ, а потім на факультетах азербайджанської та російської мови в Педагогічному, Медичному і Нафтовому інститутах. Одночасно Юсиф Візир був одним з редакторів «Російсько-Азербайджанського словника» за редакцією Рухуллі Ахундова. У 1930—1935 роках він видає свої романи «Дівоче джерело», «Студенти», «В 1917-му році», пише комічну п'єсу «Хазрат Шахріяр».

 
Серед студентів в Баку. 1926 рік.

Юсиф Візир переклав з російської на азербайджанську мову твори Л. Толстого, І. Тургенєва, А. Неверова, М. Гоголя, В. Лавренова, В. Гюго та ін. У 1937 році він закінчив свій історичний роман «Між двох вогнів», але видати роман він не встиг. Роман був надрукований зі скороченнями в журналі «Азербайджан» лише в 1960 р. під назвою «В крові». За 3-4 місяці до звільнення зі Спілки Письменників Азербайджану Юсиф Візир передав «Азерфільму» кіносценарій свого твору «Алтунсач». Незважаючи на те, що твір було схвалено керівництвом «Азерфільма» договір так і не був укладений, через критику його роману «Студенти».

У 1937 році Юсиф Візир був відсторонений від роботи. У 1940 році засуджений і відправлений до табору для ув'язнених в Горьківську область на станцію Сухобезводне, де і помер у 1943-му році.

Друкувався під псевдонімами, «Серс», «Чеменземінлі Алігулухан», «Зарасб», «Чеменземінлі Алі Хан», «Курбан Саїд».

Творчій доробокРедагувати

  • Студенти
  • В 1917-м році
  • Між двох вогнів («В крові»)
  • Дівоче джерело[4]
  • Алтунсач
  • Путівка в рай
  • Його високість їде в Париж
  • Фактичне положення азербайджанської мусульманки
  • Криваві сльози
  • Хто ми і чого хочемо?
  • Історія литовських татар
  • Наша зовнішня політика
  • Проблеми нашої нації і культури

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Повідомлення газети «Азербайджан» про призначення М. Ю. Везірова дипломатичним представником в Україні (Азербайджан. 3 листопада 1918 № 25.)
  2. Донесення дипломатичного представника Азербайджанської Республіки в Україні М. Ю. Везірова міністру закордонних справ М. Ю. Джафарову № 32 12 липня 1919 г.(ГААР, ф. 970. оп. 1, д. 40, л.9-11. Оригінал.)
  3. Нармин ТАИРЗАДЕ Первые дипломированные юристы — Азербайджанцы
  4. Чеменземінлі, Юсиф Везир. Дівоче джерело (Текст): романи: для ст. шк. віку / Юзеф Везир Чеменземінлі ; пер. з азерб. та передм. Валентина Ціпка ; худож. Анатолій Фролов. — К. : Веселка, 1993. — 326 с. : іл. — 45000 экз. — ISBN 5-301-01538-9

ПосиланняРедагувати